(ЕЌазад)

2

«а дек≥лька рок≥в, що минули з часу першого в≥зиту до в≥дьми, Ќанерль чудово вивчила шл¤х до л≥совоњ халупи. ¬она, мабуть, змогла би д≥статись сюди ≥ з завТ¤заними очима. ўоправда, зараз в цьому не було потреби. Ѕула погожа зимова днинка, аж н≥¤к не темний в≥дьмин час. ѕроте б≥лий св≥т в очах молодоњ ж≥нки померхнув, поринув у одв≥чний морок... у звТ¤зку з де¤кою под≥Їю особистого характеру. ¬она майже не розп≥знавала, день на двор≥ чи н≥ч, веч≥р чи ранок. ѕросто њй було однаково. “ому ледь прокинувшись, вона нагодувала худобу, д≥ючи наосл≥п, майже автоматично впоралась з найнев≥дкладн≥ш≥ми господарськими справами ≥ нав≥ть не посн≥давши ¤к сл≥д попр¤мувала просто до л≥су, хоча под≥бна повед≥нка, що вельми красномовно св≥дчила про певного роду ≥нтереси, могла викликати пересуди та поговори в усьому сел≥. Ќанерль це, вт≥м, мало ц≥кавило. ўо таке пон≥вечена репутац≥¤ пор≥вн¤но з крахом ус≥х життЇвих план≥в! ќвва, ще одна прикр≥сть...

¬она тривалий час стукала у двер≥ халупи. Ќарешт≥ пролунав знайомий сонний голос: У ого се там принесло в таку рань?Ф

Ч ¬≥дчин¤й, це Ќанерль, Ч похмуро сказала ж≥нка й роздратовано додала: Ч ƒень давно, а ти все хропеш.

ƒивуватис¤ не доводилось. ћешканка халупи вела н≥чне житт¤ на зразок сов та нетопир≥в, що вважалис¤ њњ родичами. ¬≥дв≥дувачки бували в нењ виключно вечорами та ночами, ≥ хоча в≥дьма бурчала: Уќт, знов розбудилиФ, Ч у цей час вона н≥коли не спала, а дор≥кала гост¤м б≥льше задл¤ пор¤дку. “епер же, в самий розпал дн¤, був час њњ справжнього в≥дпочинку. Ќанерль сердилас¤ на чаклунку, маючи на це вагому причину, ≥ п≥сл¤ тривалоњ перерви у в≥дв≥динах навмисне вибрала найнезручн≥ший час дл¤ в≥зиту.

ƒвер≥ прочинилис¤, в њхньому отвор≥ зТ¤вилос¤ заспане лице.

Ч ƒобре, заходь, ¤к прийшла, Ч й не в змоз≥ стримуватись в≥дьма широко поз≥хнула, проковтнувши наполовину останнЇ слово. ћолодиц¤ пройшла у к≥мнату, кинула в куток теплу вовн¤ну накидку, посунула один з розхитаних ст≥льц≥в ближче до вогнища, не чекаючи запрошенн¤ мовчки с≥ла й прост¤гнула руки до вогню, щоб з≥гр≥тись. –етельно зачинивши двер≥ в≥дьма п≥д≥йшла до оберемка соломи, загорнулас¤ в шкури (з приводу зими њх було на солом≥ не менш н≥ж три), знов смачно поз≥хнула та спитала:

Ч “о з чим ти цього разу зав≥тала?

Ќанерль мовчала. ¬≥дьма пововтузилас¤ трохи, перевертаючись на другий б≥к, вмостилас¤ й заговорила:

Ч ’олодно зараз, зимно, та й день надвор≥. —пати охота. “и йди, коли не знаЇш, що сказати. ѕосидь, об≥гр≥йс¤ та йди соб≥. ƒвер≥ т≥льки зачини, дме. ј в мене к≥сточки щось ниють. ѕевно, стар≥шаю, ревматизм доп≥кати починаЇ, треба б спробувать мазь з...

Ч Ќ≥чого, потерпиш, Ч об≥рвала њњ слововиливанн¤ гост¤ й знов замовчала. ¬≥дьма почекала, пот≥м обережно почала:

Ч “и той, не груб≥¤нь мен≥. ƒиви, не забувай, хто тут Ї хто...

Ч я дивлюсь, а от ти? “и дивишс¤? Ќагл¤даЇш? Ч Ќанерль сп≥длоба кинула погл¤д на господарку халупи. Ч “и чуЇш?

Ч ўо ¤ повинна чути? Ч в≥дьма зробила вигл¤д, що не розум≥Ї, про що р≥ч. ј може й справд≥ не розум≥ла, хтозна! “≥льки ж Ќанерль тепер досв≥дчена, њњ не п≥ддуриш... ќднак вир≥шивши б≥льш не говорити загадками молода ж≥нка сказала в≥дверто:

Ч  ола помер, от що.

Ч ѕомер?  ола? јй-¤-¤й, ¤к жаль! Ч в≥дьма ц≥лком щиросердно засмутилас¤, зацмокала ¤зиком ≥ захитала головою. Ч ≈х,  ола,  ола! “акий здоровий чоловТ¤га був, хаз¤йновитий такий. ≤ красень хоч куди! јй-¤-¤й, от б≥да, ай-¤-¤-¤-¤й!

Ч “очно, ¤к-от зовс≥м здоровий був. ≤ раптом за тиждень станув. Ќараз, Ч в≥дв≥дувачка повернулас¤ до господарки халупи ус≥м т≥лом, пильно подивилась њй у в≥ч≥ й вимовила пов≥льно та виразно: Ч “и не знаЇш, з чого б се йому помирати заманулос¤?

Ч « чого б? √м-м-м, ц≥каво, Ч в≥дьма знизала плечима. Ч “а ¤кщо пом≥зкувати... Ќ≥, не збагну нав≥ть!

Ч ќт ≥ ¤ не збагну, Ч сказала Ќанерль, продовжуючи нев≥дривно дивитись на в≥дьму. “а в≥двела у б≥к зелен≥ оч≥, що враз засв≥тилис¤ нахабн≥стю й найневинн≥шим, найневимушен≥шим тоном запропонувала:

Ч —лухай-но, а давай ¤ твого  ола викличу! —ама його й спитаЇш? ≈ге?

Ч —е ж ¤к? Ч ≥рон≥чно поц≥кавилас¤ гост¤, оч≥куючи в≥д сп≥вбес≥дниц≥ пропозиц≥њ, под≥бноњ до ц≥Їњ.

Ч ƒуже просто. ƒам тоб≥ нап≥й. ¬ертайс¤ додому, ƒочекайс¤ ноч≥. ћ≥цно зачини двер≥, в≥конниц≥... нав≥ть п≥чну засл≥нку, щоб вже точно н≥хто не п≥дглед≥в за тобою. “од≥ розд¤гнешс¤, випТЇш з≥лл¤ й л¤жеш у пост≥ль. ≤ в≥н прийде до тебе ув≥ сн≥!

Ч ќтакоњ, ув≥ сн≥!

√ост¤ в≥дверто насм≥халас¤. „аклунка подивилась на нењ з подивом, а Ќанерль вела своЇ:

Ч ” в≥чному сн≥ ми неодм≥нно зустр≥немось. ясна р≥ч, це буде пекло. ќтруЇний ≥ отруйниц¤, котра вбила тепер сама себе.

Ч —тривай, стривай, чом се котра вбила себе?

¬≥дьма вил≥зла з≥ шкур та п≥д≥йшла до в≥дв≥дувачки. ѓњ хвилювало в≥дчутт¤ того, що вона втрачаЇ вплив на цю ж≥нку. ј Ќанерль сказала вТњдливо:

Ч як же не отруйниц¤? ’≥ба не я поњла його вс≥л¤кою гидотою, ¤ку ти мен≥ п≥дсовувала? ’≥ба не почастувала його диво-пир≥жком, запеченим на моЇму попереку? —ердега  ола, йому можна т≥льки посп≥вчувати... ≤ по-справжньому пожал≥ти його можемо лише ми з тобою. “и й ¤!

Ч ј х≥ба було йому зле хоча б в≥д Їдного любовного напою, що ¤ готувала? ѕосоромилась би мене звинувачувати, Ч мовила в≥дьма док≥рливо.

Ч ћаЇш рац≥ю, не було, Ч трохи пом≥зкувавши погодилась Ќанерль, проте миттю мов заперечила сама соб≥: Ч “а не востаннЇ!

Ч ј що ж трапилось востаннЇ?

√ост¤ здригнулас¤.

Ч ќтже... Ќу... Ч почала вона невпевнено. Ч ќтже, з≥бравс¤  ола знов п≥ти до ≤вонн... до дружини своЇњ, себто. Ќу, ¤к завше ¤ до тебе кинулась... Ќу, ти ж памТ¤таЇш!..

Ч ѕамТ¤таю, Ч спок≥йно п≥дтвердила в≥дьма.

Ч Ћежали ми тод≥... разом, Ч Ќанерль ¤к завжди дуже зашар≥лас¤. ¬она все ще не розучилас¤ червон≥ти не зважаючи на те, що за роки њхнього знайомства неодноразово в≥дкривала в≥дьм≥ най≥нтимн≥ш≥ подробиц≥ свого житт¤. ѕобачивши збентеженн¤ в≥дв≥дувачки господарка халупи в≥дчула остаточне поверненн¤ колишньоњ самовпевненост≥. Ѕезсумн≥вно, вона ¤к ≥ дос≥ мала безумовний вплив на Ќанерль. … в≥дьма сказала суворо:

Ч ћене не ц≥кавить, лежали ви разом чи поодинц≥. ƒал≥.

Ч Ћежали ми разом, Ч мов закл¤тт¤ повторила гост¤. Ч “ут  ола й за¤вив, що вранц≥ йде до тоњ... до ж≥нки, отже. ¬≥двернувсь ≥ заснув. я до тебе: допоможи, мовл¤в. “и й запропонувала спекти приворотний пир≥жок.

Ч я в нього оце поклала? Ч спитала в≥дьма, хутко п≥д≥йшовши до полиц≥ та зн¤вши з нењ добре знайомого Ќанерл≥ горщика.

Ч як завше, Ч несм≥ливо п≥дтвердила та. ≤ знов завагалас¤: Ч —тривай-но, може ти п≥дм≥нила...

Ч Ќа, нюхай! Ч в≥дьма тицьнула горщика п≥д н≥с в≥дв≥дувачц≥. “а обережно принюхалас¤ й розчаровано похнюпилас¤.

Ч Ќ≥, ти дивись! ƒиви-но! ќсь! ≤ ось! … ще, Ч задерши назад голову господарка халупи вкинула у рота три пучки др≥бно потовченого запашного лист¤, ковтнула ≥ урочисто промовила: Ч ÷е потр≥йна доза. як бач, ¤ ан≥ск≥льки не боюс¤. “ак що, отрута була в пир≥жку?

Ч “а хто тебе зна!!! Ч роздратовано скрикнула Ќанерль. Ч –аптом ти туди ≥ще чогось п≥дм≥шала...

Ч ѕ≥дм≥шала, а¤кже! ѕри тоб≥ все в≥дбувалос¤. ј т≥сто хто робив?

∆≥нка в≥двернулась й заговорила плутано:

Ч “а ж маЇ буть ¤ка причина тому, що сталос¤... ƒиму без вогню не бува. ≤накше що трапилось з  ола? ѕриб≥гла ¤ тод≥ досв≥ту, в≥н спав ≥ще, ¤сна р≥ч. я швиденько нових пир≥жк≥в нал≥пила, спекла, а тв≥й поклала з сам≥с≥нького верху. “≥льки-но  ола прокинувс¤, тиць йому тар≥лку. ћовл¤в, на, попоњж наостаннЇ, буде за що мене добрим словом спомТ¤нути. “ой пир≥жок в≥н другим проковтнув. «апл¤мкав ≥ще так жад≥бно, очевид¤чки, сподобалось.

¬ цьому м≥сц≥ розпов≥д≥ в≥дьма зненацька найдурн≥шим чином захихикала. ћолодиц¤ з непорозум≥нн¤м впТ¤лас¤ в нењ погл¤дом.

Ч Ќ≥чо, се ¤ так, Ч пробурмот≥ла господарка халупи. Ч «≥лл¤чко з жучками в потр≥йн≥й доз≥... не так д≥Ї... «анадто сильно, Ч вона конвульсивно здригнулас¤ й знов хихотнула. Ч ”се таке рожеве...

Ч ѕ≥шла б та зблювала, Ч проц≥дила кр≥зь зуби гост¤. —удомна та вельми недоречна весел≥сть чаклунки дратувала њњ.

Ч ≈-е-е, н≥! Ч в≥дьма лукаво примружилас¤ й погрозила сп≥вбес≥дниц≥ пальцем. Ч Ќ≥защо! —кажеш ≥ще, мовл¤в, ¤ не схот≥ла отруту перетравити. ј от ≥ перетравлю! “об≥ на зло!! “ому що нема в мене отрути нi¤коњ! Ќема, нема й на нюх!..

” чаклунки п≥дломлювалис¤ ноги. ¬она зажадала с≥сти на в≥льний ст≥лець, але схибилась та гепнулас¤ на п≥длогу, роздерши об куток столу л≥вий рукав сукн≥. ÷е безглузде пад≥нн¤ викликало новий напад реготу. Ќанерль в≥двернулас¤.

Ч “а ти... не звертай уваги, Ч з≥бравши останн≥ сили ледь вимовила в≥дьма. Ч «≥ мною тепер ще й не таке може статис¤...

¬≥дв≥дувачка недов≥рливо подивилас¤ на господарку халупи, на обличч≥ ¤коњ в≥дбилась титан≥чна боротьба двох духовних основ: стр≥мко втрачаючого м≥ць –озуму, отруЇного наркотиком ≥ так само стр≥мко зб≥льшуючихс¤ Ќестримних ¬еселощ≥в.

Ч “и балакай, не... балакай... я слухаю, Ч стражденно наморщившис¤ та викривл¤ючись попрохала в≥дьма. Ч «ап≥зно блювати... порошок почав д≥¤ти... Ѕалакай, мен≥ в≥д того легше... ’оча см≥шно... Ќ≥!.. Ќ≥!.. Ќе можу!.. …ому пир≥жок сподобавс¤!..

¬≥дьма напружилас¤, напнулас¤ так, що оч≥ ледве не вил≥зали з орб≥т. ѕроте, зам≥сть того щоб почервон≥ти, поб≥л≥ла, лоб њњ вкривс¤ потом.

Ч ƒуже сподобавс¤, Ч п≥дхопила Ќанерль. Ч …ому подобалось усе, що ¤ приносила в≥д тебе. ¬се, в чому було хоч краплинка любовного з≥лл¤. ўе  ола й т≥ пир≥жки прихопив, котр≥ не доњв.  азав, нехай справд≥ будуть на пот≥м. …ти вже з≥бравс¤... ƒо реч≥, тут в≥н пом≥тив, що в мене св≥жий шрам на долон≥. “ака пильн≥сть в  ола пробуджувалас¤ одразу ж п≥сл¤ того, ¤к любовн≥й зас≥б проковтне. як хвил¤ насувалас¤. ¬иходить, точно зТњв. Ќу, то так, тр≥шечки зовс≥м, мов в≥тер перед грозою дмухне та й вщухне одразу, знала ¤ це. ј про пор≥з сказала, що так вийшло, коли пир≥жки л≥пила. Ќе могла ж ¤ з≥знатись, що навмисне кров у приворотне т≥сто пустила...

Ч ўе б пак, спробувала б ти сказати отаке! Ч завз¤то вигукнула господарка халупи й гучно пирскнула.

Ч «агалом, поц≥лував мене  ола на прощанн¤, з≥брав де¤к≥ манатки, пир≥жки у вузлик завТ¤зав та п≥шов. я не бо¤лас¤, в≥н уже вкотре отак вт≥кав... ќч≥кувала на нього дн≥в за дес¤ть, не ран≥ш. «≥лл¤ твоЇ все ж слабке ¤кесь, в≥н менш н≥ж через тиждень i не показувавсь, тод≥ т≥льки й можна було йому другу порц≥ю дати... ј тут ввечер≥ примчав!!!

Ќанерль вигукнула останню фразу з ус≥Їњ сили та вз¤лас¤ за голову.  ун¤юча в≥дьма здригнулась, розпр¤милас¤ й нав≥ть зробила невдалу спробу п≥дповзти до столу та видертис¤ на ст≥лець.

Ч –озум≥Їш?! “ого ж вечора!!!

¬≥дьма чи то в черговий раз клюнула носом, чи то ствердно кивнула. ј гост≥ було тепер байдуже, слухають њњ чи н≥. ƒоконечна потреба вилити душевний б≥ль розпирала Ќанерль, ≥ вона заторохт≥ла:

Ч —е був  ола, та се була не людина! Ќе знаю, що за з≥лл¤ ти п≥дм≥шала до начинки, що за закл¤тт¤ понаш≥птувала, т≥льки в  ола немов лег≥он б≥с≥в вселивсь. ¬≥н вдерс¤ в д≥м, згр≥б мене мов м≥шок, мов сн≥п, кинув на л≥жко, пороздирав на клапт≥ мою одежу й наваливсь ≥зверху. ¬≥н був невтомним ¤к огир п≥д час злученн¤ ≥ невситимий мов пТ¤н≥ баронськ≥ дружинники, що ув≥рвалис¤ п≥д час н≥чних гульбощ≥в в селище! ћене-то Ѕог милував, ба таке розпов≥дають, ¤ знаю.

¬≥дьма промугикала у в≥дпов≥дь щось невиразне.

Ч ћислила, не знесу такого й там же на м≥сц≥ вмру. ≤ достоту, трохи не вмерла. Ќевиразно памТ¤таю, ¤к в≥н з≥рвавТс¤ й виб≥г з дому. √арчав мов зв≥р. ј по мен≥ ¤к з дес¤ток прездорових д≥ж прокотилис¤, ледь з л≥жка сповзла, знесилена, ¤к от ти зараз...

Ч “и б ≥ не теЇ ще знесла, Ч в≥дказала в≥дьма неспод≥вано ч≥тко. Ќанерль погл¤нула на хаз¤йку ≥ побачила, що та поступово приходить до т¤ми. Ѕо ж сид≥ла вона вже не на п≥длоз≥, а на розхитаному ст≥льц≥, до того ж досить пр¤мо.

Ч ”с≥ ми здатн≥ знести значно б≥льш, н≥ж гадаЇмо. “аке наше бабТ¤че д≥ло, Ч правила своЇ в≥дьма.

Ч “а подивила б ти тод≥ на мене. ќх ≥ гарна була! Ч молодиц¤ сумно всм≥хнулас¤. Ч ”весь жив≥т в саднах, груди подр¤пан≥ та ще до того ж набр¤кл≥, на руках живого м≥сц¤ не лишилось. ќсь, диви, Ч ≥ засукавши рукава вона продемонструвала багаточисельн≥ бл≥д≥ з рожевою обкантовкою рубчики.

Ч ƒва ребра ран≥ш скн≥ли, аж дихнуть було бол¤че. √адала, чи часом не зламан≥. “епер вгамувались. ѕро синц≥ ¤ вже не кажу, дн≥в з чотири на вулицю не виходила, соромно бо люд¤м було показатиТс¤.

ј ¤к вийшла, новину почула:  ола занедужав. ¬дома ж в≥н йще г≥рш розбешкетувавс¤, н≥ж у мене: не т≥льки ≤вонн в≥ддубасив, та до того ж ст≥л й ст≥льц≥ попереламав, увесь посуд на друзки потрощив, старого батька ледь на смерть не прибив! ћати  ола, кажуть, ледь зв≥дт≥ль вирвалась, б≥гала ¤к скаженна, народ скликала, щоб сина допомогли звТ¤зати. Ќу, люд¤м то пот≥ха, ¤сна р≥ч. ѕ≥шли вони туди, коли все ск≥нчилось й н≥¤коњ потреби в них вже не було. ѕросто подивитись прийшли, зТ¤сувати, що й до чого.  ола зовс≥м заслаб та впва на п≥длогу пр¤мо посеред к≥мнати. …ого перенесли на л≥жко, то в≥н ≥ не вставав з нього б≥льш. “ак ≥ помер там, не приход¤чи до т¤ми; без спов≥д≥ помер, мов розб≥йник ¤кий, хоч св¤щеник, котрого до нього запросили, мало не в≥дро св¤тоњ води на нього вилив. ¬исох увесь, сердега, пожовк. як побачила його в домовин≥ Ч не вп≥знала, њй-Ѕо! —правжн≥й к≥ст¤к, воском обл≥плений! Ќе вп≥знала ¤  ола, у¤вл¤Їш?! я Ч  ола Ч ≥ раптом не вп≥знала!

√осподарка халупи рад≥сно кивнула ≥ в≥д збудженн¤ п≥дстрибнула на ст≥льц≥. «даЇтьс¤, в нењ починавс¤ новий напад нестримних веселощ≥в.

Ч ј вже ¤к цей одержимий ≤вонн наостанц≥ оздобив Ч просто острах! ¬ нењ й лице геть в шрамах лишилось, й губу нижню в≥н њй розт¤в, дивитись моторошно. я в пор≥вн¤нн≥ з нею ще легко в≥дмоглас¤. як по сов≥ст≥, мен≥ ≤вонн нав≥ть шкода. ¬ нењ ж на очах  ола вмирав, не в мене. ѓй ≥ дивитись на нього щохвил≥ довелось.

¬≥дьмин рот усе б≥льше скривлювавс¤, в очах скакали ≥скорки см≥ху. «давалос¤, вона ось-ось не втримаЇтьс¤, п≥дхопитьс¤ та гукнувши: Уј ¤ знаю! я таке знаю!..Ф Ч п≥де танцювать. ѕроте Ќанерль не дивилас¤ на сп≥вбес≥дницю, а продовжувала щиро:

Ч ≤ по заслуз≥ њй! Ѕо се Ѕог покарав њњ за те, що чужого нареченого вкрала. Ќе принесли њй щаст¤ п≥дступн≥сть та п≥длота. ¬она чомусь теж вважала себе винною в смерт≥  ола, ¤к ¤ вважаю себе. я њњ добре розум≥ю, та мовчу. ј вона ус≥м те доводила, у¤вл¤Їш? ¬сьому селу! “еж ¤к божев≥льна зробилас¤, ревла безперервно, в≥д сл≥з аж розпухла. “а все кричала: У“о ¤ винна, ¤!..Ф

¬≥дьма не витримала. —початку вона хихотнула тихесенько, пот≥м гучн≥ше, пот≥м ще гучн≥ше. ≤ от примовл¤ючи: У—ебе вважала... винною... себе...Ф Ч господарка халупи реготала вже надривно, з п≥двискуванн¤м.

Ч ј десь ≥з м≥с¤ць тому загалом з селища втекла ≥, кажуть, чи то в черниц≥ постриглас¤, чи то сам≥тницею в печер≥ оселилас¤...

÷е пов≥домленн¤ спричинило таку бурю захвату, що гост¤ змушена була нарешт≥ замовкнути. ј в≥дьма п≥сл¤ приблизно трихвилинного виснажливого ≥стеричного регот≥нн¤ насилу видушила:

Ч Ѕ≥... б≥до... лашн≥ ви моњ... оби... дв≥... Ќанерль та ≤в... ≤вонн... Ћа... лаг≥д... н≥... сумирн≥ ове... овечки... дурнень-к≥ оби... дв≥... ≥-≥-≥... б≥-≥-≥... бе-е-е...

¬она задихнулас¤ в≥д нового приступу реготу, пот≥м почала бекати ти робити пальц¤ми УкозуФ. ћолодиц¤ подивилась на господарку халупи так, немов бачила њњ вперше у житт≥. ѕов≥льно п≥двелас¤. ѕоваливши ст≥льц¤, посунулась назад, в≥дхилилас¤ й виставили вперед руку, мов в≥дсторонюючись чи захищаючись. ¬она д≥йсно намагалась захистити себе в≥д раптово виниклого здогаду...

Ч “ож ти... “ож ми... ћи обидв≥ до тебе ходили, чи що?! Ч запитала Ќанерль, здригаючись в душ≥ в≥д огиди. ¬тираючи долонею сльози, що виступили на очах, в≥дьма ствердно кивнула.

Ч ≤ ти... нам обом допомагала?

Ч ј що ж його робить! Ч весело вигукнула в≥дьма. Ч “и мене знаЇш, ¤ н≥кому не в≥дмовл¤ю, вс≥х завше р¤тую. Ќу пом≥зкуй добр¤че: чим ти краща в≥д ≤вонн?! јбо чим вона краща в≥д тебе?!

¬≥дьма ще раз хихотнула, проте з усього було видно, що напад гар¤чкових веселощ≥в знов переходить у мл¤ву апат≥ю.

Ч “а ¤ ж прийшла до тебе першою! як п≥сл¤ цього в тебе вистачило безсоромност≥ д≥¤ти проти мене?! Ч обурилас¤ Ќанерль.

Ч ј чом ти вир≥шила, що прийшла до мене перш в≥д ≤вонн?

÷е просте запитанн¤ ц≥лковито збентежило молодицю. –аптом вона з особливою гостротою в≥дчула, що недарма  ола обдурив њњ та оженивс¤ на ≥нш≥й...

Ч Ѕачу, ти зрозум≥ла свою помилку, Ч сонним голосом забурмот≥ла господарка халупи. Ч ¬≥рно, найкраща подруга страшенно тоб≥ заздрила з приводу твого майбутт¤, а ти ан≥чог≥с≥нько не пом≥чала. Ћюбл¤ча мТ¤косерда матус¤ була також в ≤вонн, не т≥льки в тебе. ≤ ц¤ ж≥нка, ¤к ≥ ≥нш≥ благонам≥рениц≥ округи, теж користувалис¤ моњми послугами, тому надчудово знала, куди сл≥д звернутис¤ њњ доньц≥. ћ≥ж ≥ншим, саме мамун¤ твоЇњ колишньоњ подруги попрохала потурбуватис¤ про старшого брата  ола... јга, ти затремт≥ла! Ќе чекала? “а саме ¤ проколола тод≥ отруЇним шпичаком ноги восковоњ ф≥гурки хлопчика Ч ≥ п≥д час купанн¤ в нього сталос¤ судомленн¤. “ак  ола став Їдиним спадкоЇмцем в с≥мТњ. “ак що не зводь на мене наклеп. Ќе ¤ боролас¤ разом з ≤вонн проти тебе, а навпаки: вклала з тобою союз проти ≤вонн.

Ќанерль з≥бралась щось заперечити, але роздумала й запитала:

Ч ѕроте виходить, ти й не збиралас¤ перет¤гувати  ола на м≥й б≥к? Ќе збиралась допомогти мен≥ отримати млин ≥ все, що належить мен≥ по правд≥? „и не так?

¬≥дьма тривалий час не в≥дпов≥дала, хоч було пом≥тно, що вона силкуЇтьс¤ зробити це. ќчевидно, вона ¤краз проходила стад≥ю найб≥льшоњ апат≥њ, що була повною протилежн≥стю безтурботно-райдужним веселощам. «рештою, з≥бравшись з силами, ледь вимовила:

Ч ј ти... ¤к... гадаЇш?

Ч “ак чи н≥?! Ч скрикнула обурена гост¤, в≥д збудженн¤ л¤пнувши долонею по столу.

Ч Ќе лютуй, Ч простогнала в≥дьма. Ч Ѕа диви... жовч роз≥ллЇтьс¤.

Ќанерль загарчала мов розлючена ведмедиц¤.

Ч “а ну тебе, Ч в≥дьма трусонула головою, намагаючись в≥д≥гнати сонлив≥сть й поступово м≥цн≥ючим голосом продовжувала: Ч я ще не зТњхала з глузду, щоб шкодити соб≥ ж. ѕершою до мене звернулас¤ ≤вонн, ¤ њй допомогла в≥дбити в тебе нареченого й зробитис¤ м≥рошничкою. ћожеш не сумн≥ватис¤, вона мен≥ щедро в≥дд¤чила. ≤ продовжувала в≥дд¤чувати за вс≥ послуги, надан≥ згодом. я вже встигла переконатис¤ в тому, що тво¤ суперниц¤ д≥йсно памТ¤таЇ добро й сплачуЇ у в≥дпов≥дь тим самим. “од≥ ¤к ти лише об≥ц¤ла винагороду. “о нащо мен≥ втрачати синицю в рукав≥?! «аради такоњ самоњ Усиниц≥Ф, ба нав≥ть не журавл¤ в неб≥? «робившись м≥рошничкою, ти навр¤д чи дала б мен≥ б≥льш н≥ж уже зум≥ла дати ≤вонн.

Ќанерль невдоволено прикусила губу, визнаючи, наск≥льки правильно каже в≥дьма. ѕобачивши њњ в≥дчай, господарка халупи бадьоро вигукнула:

Ч “а не впадай у розпач! “и все ж отримала в≥д мене незм≥рно б≥льше н≥ж ус≥ ≥нш≥, вз¤т≥ разом.

Ќанерль здивовано погл¤нула на в≥дьму, а та продовжувала говорити, з ≥нтригуючим вигл¤дом п≥дморгуючи й дедал≥ збуджуючись:

Ч ўе коли ти приб≥гла до мене вперше, змерзла, перел¤кана, вк≥нець знев≥рившис¤, ще коли сл≥дом за тим заходилась розгл¤дати моЇ скромне житло, в очах твоњх спалахнула допитлив≥сть. ѕов≥р, на своЇму в≥ку ¤ бачила чимало ж≥нок.  оли вони вперше приходили до мене, вс≥м було ц≥каво, що коњтьс¤ в моњй халуп≥ та хто ¤ така. ѕроте ≥скорка зац≥кавленост≥ виблискувала в твоњх очах сильн≥ш н≥ж в ≥нших. Ќанерль, схаменись, облиш ваганн¤ ≥ зчудуванн¤ та з≥знайс¤ сама соб≥: тебе це непереборно прит¤гуЇ! ¬супереч твоЇму бажанню! Ѕа нав≥ть всупереч бажанню Ѕога! ўо м≥г зробити тоњ першоњ ноч≥ сей старезний д≥дуган, що сидить на хмарин≥? Ќал¤кати тебе вовчим витт¤м? ѕослати проти тебе п≥тьму й крижаний в≥тер? «несилено жбурл¤ти льодов≥ порошинки? “и здолала ус≥ ц≥ жалюг≥дн≥ страхи ≥ примчала до мене! ™дине, в≥д чого ти не змогла тод≥ здихатис¤, так це в≥д жалюг≥дноњ, мерзотноњ ц≥л≥: в≥д твого нареченого-зрадника. ќвва, велика честь вийти зам≥ж за селюка, погладшати, наплодити йому силу-силенну вилупк≥в, щодн¤ зазнаючи в≥д нього брутальност≥ та побоњ! „и не так? „и ¤ не знаю наших хамулуватих селюк≥в! … заради чого? ўоб називатись пан≥ м≥рошничкою? ƒурниц≥! я дала вам з ≤вонн чудову можлив≥сть вашими ж руками розбуркати зв≥ра, що др≥мав у душ≥  ола!

Ќанерль в≥дсахнулас¤ од господарки халупи, а та заходилась завз¤то вигукувати:

Ч “ак, ви разом розбудили його, ви сп≥льниц≥! «наЇш. що сталос¤ насправд≥? я дала вам обом абсолютно однаков≥ засоби, що збуджували р≥вн≥ за силою почутт¤ до кожноњ з вас! —початку ¤ трошки почаклувала, ≥ наприк≥нц≥ дн¤  ола чомусь закорт≥ло заб≥гти додому, де в≥н отримав з рук покинутоњ законноњ дружини приворотний пир≥жок. ѕот≥м  ола п≥шов ночувати до тебе, ¤к ≥ надумав. ѕроте з≥лл¤ почало д≥¤ти, ≥ в≥н прийн¤в згубне дл¤ себе р≥шенн¤: повернутись до ≤вонн! “од≥ вже ти, не чуючи н≥г, кинулась сюди ≥ на св≥танку п≥дсунула коханцю св≥й пир≥жок. ≤ що ж? ¬ його груд¤х ростуть та зм≥цнюютьс¤ два взаЇмознищуюч≥ бажанн¤! ќдночасно! Ѕ≥долаха  ола бажаЇ й п≥ти в≥д кожноњ з вас до ≥ншоњ, й бути одруженим разом з вами обома! јле ¤к?! як вибере в≥н одну з вас, ¤кщо загалом не в змоз≥ вибрати?! ≤ його душа розщепилас¤ навп≥л!! ¬≥н наругавс¤ над тобою й побив тебе, пот≥м зробив те саме з дружиною, ще й батьков≥ мимох≥дь перепало!!! Ѕа ти й справд≥ не пом≥тила схожост≥ сл≥д≥в, що лишились на обличч≥ ≤вонн з нанесеними тоб≥ побо¤ми?! Ќу, люба, тод≥ ти дурн≥ша, н≥ж ¤ вважала! јле це... не б≥да!.. —е... д≥ло поправне!..

¬≥дьма знов дико зареготала. Ќанерль дивилась на нењ ¤к причарована.

Ч “и все ж виг≥дно в≥др≥зн¤Їшс¤ в≥д колишньоњ своЇњ суперниц≥. ≤вонн теж не зрозум≥ла, в чому р≥ч. ¬она теж св¤то пов≥рила, що отруњла чолов≥ка пир≥жком... хоч н≥хто його не отруював, просто серце не винесло душевноњ роздвоЇност≥ й роз≥рвалос¤! “а ув≥рувавши у свою винн≥сть ≥ невиправну ганебн≥сть ≤вонн кинула геть усе! ¬она бо д≥йсно втекла, щоб живцем поховати себе в крих≥тн≥й хижц≥ та найсувор≥шим постом й умертвленн¤м плот≥ заслужити прощенн¤ згори за у¤вне вбивство! ƒура!!!

ѕохитуючись мов спТ¤н≥ла, господарка вбогоњ халупки та скаженно водила налитими кровТю очима, погрожувала стиснутими до поб≥л≥нн¤ суглоб≥в кулаками низьк≥й стел≥. –аптом збита з глузду з≥лл¤м думка повернулас¤ в дотепер≥шнЇ русло, й в≥дьма кинулась до Ќанерлi, ув≥пТ¤лас¤ пальц¤ми в њњ плеч≥ та гар¤чково зашепот≥ла:

Ч јле ж ти не зробила под≥бноњ дурниц≥! “и прийшла до мене, незважаючи на ус≥ п≥дозри та побоюванн¤! Ќезважаючи н≥ на що. … надал≥ приходитимеш сюди, т≥льки сюди!..

Ќанерль спробувала зв≥льнитис¤, та господарка халупи об≥йн¤ла њњ за плеч≥ i продовжувала наш≥птувати п≥дступн≥ слова:

Ч ƒ≥вчинко мо¤, зрозум≥й: ¤ маю на тебе право! ¬≥д самого твого народженн¤! я допомогла тоб≥ побачити св≥т, без моЇњ допомоги тво¤ матус¤ втратила би пл≥д черева свого. ≤ прийшла ти сюди одного дн¤ не через в≥роломство нареченого, а за бажанн¤м дол≥. ўо таке наречений? ўо таке чолов≥к? ѕодруги? ¬ороги? ƒурниц≥! ¬с≥ вони опин¤тьс¤ б≥л¤ твоњх н≥г, н≥хто не буде вартий к≥нчика н≥гт¤ твого, ¤кщо т≥льки побажаЇш! Ћише п≥ди до мене в учениц≥!..

“ака неспод≥вана пропозиц≥¤ под≥¤ла на в≥дв≥дувачку ¤к шпори на скакуна, що нер≥шуче тупцюЇ перед барТЇром. ™диним дужим поштовхом вирвалас¤ Ќанерль з в≥дьминих об≥йм. ј та заб≥гала по хатинц≥, ч≥пл¤ючись за мебл≥ й ст≥ни, скидаючи з полиць коробочки ≥ горщики та приказуючи:

Ч √адаЇш, з ус≥ма ¤ така в≥дверта? ¬с≥м показувала, що де лежить, розпов≥дала про з≥лл¤, кор≥нц≥, кв≥ти, жучк≥в та комашок? „и вс¤к≥й ¤ дозволила хоча б т≥сто дл¤ диво-пир≥жка зам≥сити? “об≥ й т≥льки тоб≥! ƒ≥вчинко мо¤, дуже давно ≥ ¤ була молодою та недосв≥дченою. як ≥ ти переступила ¤ в хвилину в≥дчаю пор≥г ц≥Їњ халупи Ч та лишилась тут назавжди. “епер тво¤ черга! ћен≥ потр≥бна учениц¤, мен≥ потр≥бно передати св≥й досв≥д дал≥. «робишс¤ могутньою! ¬с¤ округа буде ходити до тебе, плазувати перед тобою!..

Ч Ќ≥!!! Ч скрикнула Ќанерль, до смерт≥ нал¤кана под≥бною перспективою.

Ч “ак!!! Ч заволала в≥дьма. Ч “ому що все ≥нше в цьому н≥кчемному св≥т≥ Ч омана!!! “и вже переконалас¤, що любов мужчини Ч це дерево без корен≥в: теж мен≥ почутт¤, ¤кщо воно розгор¤Їтьс¤ й згасаЇ п≥д впливом з≥лл¤!  ола розплативс¤ житт¤м за невм≥нн¤ вибрати одну з вас, то по заслуз≥ йому!

≤ за ≤вонн не шкодуй. ћаючи те саме, що й ти ≥ нав≥ть одержавши до того ж чужого нареченого, вона не змогла вс≥м цим скористуватис¤!

Ќе жалкуй не за багатством, не за станом, ан≥ за втраченим пр≥зв≥ськом м≥рошнички. ¬се це химери, сьогодн≥ Ї, завтра нема! ¬чора ≤вонн все то мала, сьогодн≥ вона жалюг≥дна сам≥тниц¤, завтра ж перетворитьс¤ на труп, що живцем гниЇ в в≥длюдн≥й печер≥. “аке житт¤!

ќт ≥ лови своЇ щаст¤ та диви, не впусти з рук! я пропоную тоб≥, цього разу тоб≥ одн≥й: будь моЇю ученицею та спадкоЇмницею! Ќе журись, що спадщина непоказна. «ате справжн¤! —правдешн¤! Ќеп≥дробна! я не обдурю тебе, н≥защо не п≥дману... тому що люблю тебе, д≥вчинко мо¤! ¬есь св≥т люблю, але тебе особливо! я спричинила тоб≥ б≥ль, змусивши пережити втрату  ола? Ќ≥, ти сама соб≥ зранила серце!..

¬≥дкрию тоб≥ велик≥ таЇмниц≥. “и й не п≥дозрюЇш нав≥ть, з ¤кими людьми ¤ звТ¤зана, хто ходить до мене та в≥дв≥дуЇ н≥чн≥ бд≥нн¤, що ¤ њх час в≥д часу влаштовую в л≥сов≥й глухоман≥. “а пор≥вн¤но з ними пок≥йний син м≥рошника Ч та тьху, й нема!

√осподарка халупи азартно плюнула на п≥длогу.

Ч “еж мен≥ поважна персона. ќт ≥ не будь дурепою! “им б≥льш що за допомогою де¤ких моњх напоњв ц≥ чолов≥ки перетворюютьс¤ на та-а-аких мужчин!..

¬≥дьма зовс≥м по-зв≥р¤чому вишк≥рила велик≥ жовт≥ зуби, њњ н≥здр≥ хижо роздувалис¤.

Ч Ћюблю, вс≥х њх люблю! ≤ вони мене любл¤ть!! Ч зовс≥м неспод≥вано з≥зналась вона. Ч јле тебе люблю ще б≥льше! Ѕ≥льш в≥д ≥нших! Ѕ≥льш за вс≥х!!! “и досить настраждалас¤.  ола та ≤вонн розбили тоб≥ серце, убгалис¤ в твою душу ¤к наречений та найкраща подруга, а пот≥м зрадили тебе. јле я не зраджу н≥коли! я вже допомогла тоб≥ помститис¤, так дов≥рс¤ мен≥ остаточно! ѕоклади до моњх н≥г своЇ розбите серце, змордовану душу Ч ≥ не пошкодуЇш! я звеличу тебе! «роблю господинею ноч≥, тому що д≥ла в≥дьми робл¤тьс¤ в п≥тьм≥. —танеш ≥ господинею дн¤, тому що вд¤чн≥ люди почнуть благословл¤ти тебе й удень. “и перетворишс¤ на королеву шабаша! “ам ти здобудеш ст≥льки мужчин-козлищ, ск≥льки душа зажадаЇ! «в≥даЇш неземну страсть, п≥знаЇш насолоду та захват найвищоњ в св≥т≥ влади та сили!! “≥льки погодьс¤ буть моЇю ученицею!!!

ƒивл¤чись пр¤мо у в≥ч≥ Ќанерл≥ своњми дикими зеленими очима (причому райдужна оболонка правого ока пожовкла й набула ¤нтарного в≥дт≥нку, а оболонка правого Ч смарагдового), широко розставивши руки, в≥дьма легкою кот¤чою ходою рушила до молодиц≥, примовл¤ючи:

Ч я люблю тебе й увесь св≥т! “≥льки стань моЇю!.. я памТ¤таю, тоб≥ замало було з≥гнати з≥ св≥ту суперницю в коханн≥, тоб≥ хт≥лос¤ помордувати њњ! “ак не стримуй в соб≥ це почутт¤, стисни св≥т в кулац≥, вичави з нього с≥к, пий та насолоджуйс¤!.. я люблю тебе!..

≤ в≥дв≥дувачка не витримала всього, що звалилось на нењ цього незвичайного зимового дн¤. ѕозадкувавши Ќанерль раптом розвернулас¤ й прожогом кинулась геть з кл¤тоњ халупи, нав≥ть не п≥д≥бравши теплу вовн¤ну накидку, котра так ≥ лишилас¤ лежати в кутку. ј в≥дьма, розкидавши по плечах розк≥шне синювато-чорне волосс¤, впала на солому, надсадно регочучи почала качатис¤ по шкурах ≥ вигукувати:

Ч Ќанерль, д≥вчинко мо¤, ти iще повернешс¤!.. “и прийшла сюди вдень, ус≥ бачили!.. ќтже, невдовз≥ ти оселишс¤ тут та лишишс¤ назавжди, дуже скоро!.. “и любиш заздрити, ≥ тоб≥ вс≥ позаздр¤ть!.. —танеш моЇю душею та т≥лом!.. “ому що ¤ люблю тебе!.. “ебе й увесь св≥т!..

(ƒал≥Е)

Hosted by uCoz

© “имур Ћитовченко. ¬сi права застереженi у в≥дпов≥дност≥ до «аконодавства ”крањни. ѕри використаннi посиланн¤ Ї обов'¤зковим. (’оча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровуЇтьс¤ або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереженн¤ авторських прав нiхто серйозно не ставитьс¤... ј шкода!)
якщо ¬и знайшли цю сторiнку через ¤кусь пошукову систему i просто вiдкрили њњ, то скорiш за все, нiчого не знаЇте про автора даного тексту. “ак це легко виправити, мiж iншим! ƒавiть тут, i всеЕ