Ќе зажадай... н≥чого, що
Ї в ближнього твого.
(¬их≥д, 20:17)

јле що робить на вузеньк≥й л≥сов≥й стежц≥ в такий час зовс≥м молоденька д≥вчина? Ќащо й куди продираЇтьс¤ вона в майже суц≥льн≥й темр¤в≥?  раще б њй лишитись вдома, сид≥ти в тепл≥ б≥л¤ вогнища ≥ займаючись ¤коюсь необт¤жливою роботою слухати ц≥кав≥ й повчальн≥ ≥стор≥њ, що њх розпов≥даЇ ласкава мамун¤. «аради чого знадобилос¤ њй м≥н¤ти домашн≥й затишок на небезпеки н≥чного л≥су, монотонне хурчанн¤ пр¤дки на риданн¤ в≥тру та завиванн¤ вовк≥в, а сповнене романтичноњ таЇмничост≥ трепетне св≥тло вогнища на непрогл¤дну темр¤ву?..

ƒесь попереду блимнув ледь пом≥тний вогник. ќсь вона, довгооч≥кувана ц≥ль ризикованоњ подорож≥!

ѕобачивши ≥скорку св≥тла д≥вчина миттЇво втратила найменше самовладанн¤. Ќелегко було њй подолавши почутт¤ страху та забобони в≥дправитис¤ одн≥й у таке гибле м≥сце. ≤ вона майже д≥сталас¤... —аме майже! Ќев≥дом≥ й невидим≥ мешканц≥ п≥тьми все ще могли накинутис¤ на д≥вчину й враз роздерти. √≥рше в≥д того Ч живцем пот¤гти у св≥т замогильних т≥ней й жахливих дух≥в! ≤ це незважаючи на безпосередню близк≥сть до людського житла!!

ѕримарн≥ ≥стоти, що ран≥ш ховалис¤ за купТ¤м, валунами, пн¤ми ≥ стовбурами дерев розправили широк≥ шк≥р¤н≥ крила, шуганули вгору, вищирили величезн≥ ≥кла, розчеп≥рили пазурист≥ пальц≥ й приготувалис¤ схопити подорожню! «араз вона вмре...

ƒ≥вчина слабко скрикнула. ѓњ серце забилос¤ у груд¤х немов пташка в сильц≥, в голов≥ запаморочилось. Ќе розбираючи дороги вона кинулась напролом кр≥зь низенький чахлий чагарник. јби т≥льки встигнути вивернутис¤, вислизнути в≥д страховиськ, котр≥ з ус≥х сил намагаютьс¤ висмикнути з рук невеличкий кошик, хапають цупкими лапами, схожими на колюч≥ в≥ти за под≥л домотканоњ вовн¤ноњ сукн≥, за теплий оч≥пок й за пасма св≥тло-каштанового волосс¤, ¤ке вибилос¤ з-п≥д нього, п≥дставл¤ють п≥д ноги товст≥ зм≥њн≥ хвости, майже нев≥др≥знен≥ в≥д вузлуватих корен≥в...

Ч ’то там?

ƒ≥вчина трусонула головою, намагаючись прогнати ману, ¬и¤вилось, що вона стоњть просто перед похилившеюс¤, врослою по в≥кна в землю халупою, що притулилас¤ одн≥Їю ст≥ною до крутого схилу пагорбка ≥ щосили гримаЇ кулачком у двер≥.

Ч ¬≥дчин≥ть, це ¤! Ч в≥дчайдушно пискнула вона та заходилас¤ калатати з новою силою, тому що в цю мить в≥тер завив особливо гучно ≥ дмухнув так потужно, що д≥вчина ледь втрималась на ногах. ¬ халуп≥ завовтузилис¤, пробурмот≥ли: У«араз, зараз, дай двер¤м спок≥йФ. ѕот≥м пролунали тих≥ кроки, човгнув деревТ¤ний засув Ч ≥ в слабко осв≥тленому дверному прор≥з≥ окресливс¤ ч≥ткий силует. ƒ≥вчина в≥дчула слабк≥сть в кол≥нах, хитнулас¤ й схопилас¤ рукою за одв≥рок, тому що господарка халупи була справжн≥с≥нькою в≥дьмою в буквальному розум≥нн≥ слова.

Ч Ќу, чого стоњш? «аходь, коли прийшла, чого хату вихолоджувати...

√олос в≥дьми не був страшним, гр≥зним чи огидно-рипучим, хоча д≥вчина п≥дсв≥домо оч≥кувала в≥д ж≥нки, ¤ка спец≥ал≥зувалас¤ на под≥бн≥й д≥¤льност≥ чогось огидного, гр≥зного та страх≥тливого.

Ѕезперечно, н≥чого погрозливого не було в њњ голос≥. ¬ ньому лише в≥дчувалас¤ безмежна стомлен≥сть, немов та, що говорила, несла за плечима невидимий, але непосильний т¤гар. ј позаду сатан≥в в≥тер, рев≥ла й с≥кла сн≥говою крупою непрогл¤дна п≥тьма, чатували жахлив≥ чудовиська. ј попереду було житло, хоч ≥ жалюг≥дне, та людська ≥стота, хоча й в≥дьма. ≤ д≥вчина в≥дважно переступила пор≥г, щоправда, задл¤ в≥рност≥ перехрестившис¤. « приводу чого хаз¤йка халупи глибокодумно промовила:

Ч ј що... ≥ще раз треба буде прийти? Ч з завмиранн¤м серц¤ пробелькот≥ла мандр≥вниц¤, не насм≥люючись п≥дн¤ти втуплен≥ в глин¤ну долiвку оч≥. ¬≥дьма тихесенько хмикнула.

Ч „ого се?! Ч миттю сполошилась д≥вчина. ¬≥дьма коротко поз≥хнула (немов в≥тер прошелест≥в в очерет≥ на болот≥) й поквапилас¤ заспокоњти гостю:

Ч “и що, ти що, не збираюсь ¤ тебе њсти. ÷е в казках т≥льки буваЇ: потрапила у в≥дьмин д≥м Ч л≥зь у п≥ч. ѕросто ¤ хочу краще роздивитись на тебе.

Ч Ќащо се? Ч не вгамовувалась д≥вчина.

Ч “ак, ¤ знаю, чи¤ ти дочка. “вою мат≥р звуть ∆акл≥н, чи не так? Ч в≥дьма посм≥хнулас¤ й примружила праве око. Ч ≤ живеш ти в невеличкому селищ≥, що в двох з половиною льЇ зв≥дси.

Ч як ви вгадали? Ч д≥вчина була вкрай здивована.

Ч я тоб≥ не циганка, щоб гадати, Ч зневажливо кинула в≥дьма. Ч ѕросто ¤ знаю твою мат≥р.

Ч ћою матусю? “а зв≥дки?

¬≥дьма гордовито вз¤лас¤ в боки.

Ч ј¤кже, чекай! Ѕог навпаки прокл¤в нашу прамат≥р ≥ змусив вс≥х нас страждати п≥д час виношуванн¤. ƒопоможе т≥льки ус≥ма гнана в≥дьма. “обто ¤. «в≥сно, довелось твоњй матер≥ помучитис¤, а мен≥ коло нењ чимало потовктис¤. «ате он ¤ка красун¤ виросла. ƒо того ж ≥ обличч¤м, й ф≥гурою в ∆акл≥н вдалас¤. “≥льки... ба н≥, т≥льки не ф≥гурою! Ч вона з порозум≥нн¤м всм≥хнулас¤. Ч “и теж в скрутному становищ≥? ћоже, позбавитись хочеш?.. ƒо мене ж ≥з ус¤ким йдуть, н≥ з тим, так з ≥ншим, коли не зберегти, так навпаки... “и т≥льки не соромс¤.

ѕ≥д пронизливим погл¤дом в≥дьми д≥вчина залилас¤ румТ¤нцем збентеженн¤ в≥д шињ до корен≥в волосс¤ ≥ прожебон≥ла:

Ч ўо ви, ¤ ще не... незам≥жн¤...

Ч “ак це незам≥жн≥м ≥ потр≥бно, щоб ганьбу приховати. «ам≥жн≥й-то що? «най своЇ бабине д≥ло. “а й досв≥дчен≥ш≥ вони, приспл¤ть дитину чи ще ¤кось вивернутьс¤... “а год≥, зрозум≥ла ¤, що саме ти мала сказати: ти не сп≥зналас¤ поки з мужчиною, й не про дитину мова. “од≥ про що?

ƒ≥вчина мовчала. ¬≥дьма п≥дштовхнула њњ до столу, посадовила на розхитаний нефарбований ст≥лець, сама попр¤мувала в куток, де був кинутий оберемок соломи, вкритий обл≥злою шкурою невизначеного кольору, прост¤гнулас¤ на н≥й та наказала:

Ч √од≥ замикатис¤ й в≥дмовчуватись. «ум≥ла д≥статись сюди, спромоглас¤ мене розбудити, зум≥й ≥ говорити. ѕочувай себе ¤к удома.  ≥нець к≥нцем, можна вважати, що тут ти вже була... в материнськ≥м черев≥! ≤ хай не ¤ тебе хрестила, в певному розум≥нн≥ ¤ тво¤ добра хрещена мат≥нка. “ак що см≥л≥ш. як тебе звуть?

ƒ≥вчина стр≥понулас¤, повернулась до господарки халупи та майже вже наважилась в≥дпов≥сти... јле в останню мить щось все ж стримало њњ, ≥ з чар≥вних коралових вуст не злет≥ло ан≥ пари. ¬≥дьма т≥льки поз≥хнула.

Ч ƒобре, любонько, не хочеш Ч не кажи, справа тво¤. “≥льки ¤ все одно д≥знаюсь, ти особливо не розраховуй на мовчанку. ј вт≥м, помовч, либонь, так тоб≥ полегшаЇ.

ƒ≥вчина м≥ж тим й справд≥ пожвав≥шала, заходилась огл¤датис¤ на вс≥ боки та уважно до всього придивл¤тись. ™дина к≥мната халупи була обставлена вкрай вбого: окр≥м аби¤к складеного з незграбно обтесаних камен≥в вогнища, оберемка соломи ≥з шкурою, стола та розхитаного ст≥льц¤, ¤кий хаз¤йка запропонувала гост≥, в н≥й був ще один такий самий ст≥лець, ≥ вздовж ст≥ни з дверима т¤гнулис¤ в дек≥лька р¤д≥в полиц≥, заставлен≥ р≥зноман≥тними горщиками, горщичками та коробочками. —т≥на, б≥л¤ ¤коњ було влаштовано вогнище, була насправд≥ не ст≥ною, а вертикально зритим схилом пагорба. « земл≥ стирчали к≥нц≥ корен≥в дерев. “ут же були невеличк≥ дверц¤та, що най≥мов≥рн≥ше були входом до комори. ¬ ст≥н≥ навпроти оберемка соломи було ще малесеньке в≥конце, зат¤гнуте з часом потемн≥лим бичачим м≥хуром.

¬≥дчутт¤ свободи розтрощувало останн≥ кайдани страху. “аЇмнич≥сть розбурхувала розум, примушувала працювати глузд, що др≥мав за умов звичайноњ с≥роњ буденщини. „ар≥влив≥сть природи збуджувала ≥нстинкти. ј що вс≥ шпаринки в ст≥нах халупи були щ≥льно законопачен≥ моховинн¤м, а двер≥ ретельно п≥д≥гнан≥, у к≥мнат≥ було дуже тепло, майже жарко, то замерзле т≥ло невдовз≥ з≥гр≥лос¤. ≤ от в≥дтанувши душею й т≥лом д≥вчина остаточно посм≥л≥шала, поставила на ст≥л кошика, ¤кого дос≥ судорожно стискала в руках, тихо вимовила:

Ч “ак, ¤ прийшла не через дитину, Ч ≥ знов замовкла, оч≥куючи, що в≥дпов≥сть в≥дьма.

Ч я слухаю, слухаю, Ч в≥дказала та, коли мовчанн¤ зробилос¤ нестерпним. Ч —лухаю уважно. ƒал≥.

Ч “а хоч ¤ й... не п≥знала мужчини, Ч личко та ши¤ д≥вчини вдруге почервон≥ли. Ч я прийшла... саме з-за мужчини.

Ч Ѕ≥долашна, ти безнад≥йно закохалас¤, Ч в≥дьма сп≥вчутливо з≥тхнула. Ч ≤ не в змоз≥ дивитись на твоњ стражданн¤ тво¤ хрещена мати (справжн¤!) порадила тоб≥ з≥брати кошик дарунк≥в та нав≥датис¤ до мене.

Ўироко розкривши оч≥ д≥вчина упТ¤лас¤ в господарку халупи й тремт¤чим голосочком спитала:

Ч «в≥дки ви вз¤ли?..

Ч јх, облиш, ус≥ ж≥нки однаков≥, Ч в≥дьма з презирством посм≥хнулас¤. Ч ’≥ба може добра любл¤ча матус¤ порадити кохан≥й донечц≥ в≥дправитись до л≥гва трикл¤тоњ чаклунки?! “а њњ н≥жне серце спершу роз≥рветьс¤ на шматочки! Ќ≥-н≥, хто завгодно, т≥льки не вона сама. ќт хрещена мати Ч то ≥нша р≥ч. ¬т≥м, готова прис¤гнутис¤ чим завгодно, ≥ ц¤ благонам≥рена ж≥нка знаЇ мене ≥ користувалас¤ моњми послугами. јдже ¤ вс≥й окруз≥ в≥дома. “ак що кумас≥ не говорили тривало. ѕереморгнулис¤ й зрозум≥ли, що до чого. “ак, безумовно, вс≥ ж≥нки однаков≥.

ƒ≥вчина частенько задихала ≥ похнюпилас¤. якщо це правда... ¬край неприЇмно з≥знавати, що близьк≥ та палко кохан≥ з дитинства люди давно вже запл¤мован≥ сп≥лкуванн¤м з нечистою силою... коли, зрештою, це д≥йсно так! јле х≥ба вона сама краща в≥д мамун≥ та хрещеноњ матер≥?.. ƒо того ж ¤к здорово в≥дьма вгадуЇ... ƒива, та й год≥!

¬≥дьма чи то сухо кахикнула, чи то уривчасто й г≥рко реготнула. ¬≥д цього шпаркого звуку д≥вчина здригнулас¤ й немов от¤мившись в≥д забутт¤ ¤комога мТ¤кше спитала:

Ч Ќе зрозум≥ла, та й год≥. «овс≥м н≥ до чого тоб≥ розум≥ти це. Ќе тво¤ то справа, Ч в≥дьма рвучко скочила з п≥дстилки, п≥дб≥гла до столу, вс≥лас¤ на другий ст≥лець ≥ роздратовано промовила: Ч Ќабридла мен≥ тво¤ нер≥шуч≥сть. јбо викладай усе в≥дверто, або геть зв≥дс≥л¤ на вс≥ чотири боки! ј не захочеш п≥ти Ч ¤ тоб≥ таке влаштую...

ќч≥ в≥дьми хижо блиснули. ƒ≥вчина з≥щулилас¤ ≥ трохи в≥дсунулась в≥д нењ. ¬и¤вл¤Їтьс¤, небезпечно не дов≥р¤ти в≥дьм≥. ÷е все одно що сунути руку в зм≥њне кубло...

Ч “ак-так, влаштую, не сумн≥вайс¤. ѓсти ¤ тебе не буду, але Ч зачарую! Ќа жабу оберну. „и на рибу, на слизьку холодну рибу. Ќа ¤щ≥рку.  ролицею зроблю.  озулею! ≤нш≥ зТњд¤ть!!!

¬≥дьм≥н≥ оч≥ налилис¤ кровТю й застрашливо оберталис¤, губи стиснулис¤ й вит¤гнулись в сизу л≥н≥ю.

Ч …ого звуть  ола!!! Ч вигукнула вк≥нець перел¤кана д≥вчина.

Ч јга! ќтак-то краще. ѕродовжуй, Ч в≥дьма в Їдину мить перем≥нилас¤, знов зробившись прив≥тною господаркою й доброю порадницею.

Ч  ола, син м≥рошника, Ч д≥вчина потроху заспокоювалас¤. Ч —татний такий хлопець, просто красень.

Ч ћолодший син? —тарший? Ч перепитала в≥дьма з нудним вигл¤дом, немов завчасно знаючи в≥дпов≥дь. ƒ≥вчина насм≥лилас¤ зрештою погл¤нути на нењ Ч й неспод≥вано прочитала в по-кот¤чому ¤скраво спалахнувших очах д≥йсно неп≥дробну зац≥кавлен≥сть своЇю ≥стор≥Їю. ¬≥дьма поквапилась в≥двернутис¤, хоча чудово розум≥ла, що помилку вже зроблено.

Ч —ередн≥й загалом... —ебто був середн≥м. ћолодший брат ≥ сестра померли ще в дитинств≥, старший брат потонув рок≥в зо два тому, коли купавс¤ у ставку. ≤ тепер  ола Їдиний.

ƒ≥вчина нев≥дривно сл≥дкувала за господаркою халупи, оч≥куючи, що вона от-от знов обернетьс¤.

Ч ќтож, Їдиний. “ак-так...

¬≥дьм≥ ¤вно не сподобалось, що сп≥вбес≥дниц¤ намагаЇтьс¤ зазирнути њй в оч≥. “ому вона вважала за краще повернутись на п≥дстилку ≥ вже зв≥дти бадьоро сказала:

Ч ƒобре розпов≥даЇш, просто розумниц¤. ƒал≥.

Ч Ќу от. ћи з  ола були засватан≥. « дитинства. ўе до смерт≥ старшого брата. Ќаш≥ батьки домовилис¤... Ќу, ¤к заведено. ∆одних труднощ≥в не було.  ола, ¤сна р≥ч, отримував свою частку спадщини, проте млин повинен був в≥д≥йти з часом найстаршому з брат≥в, от йому наречену треба було вибирати дбайливо, а молодшому...

Ч “ак, так, немов у казц≥: найстаршому Ч млин, середньому Ч в≥слюка, молодшому Ч кота. як≥ ж люди марнотлив≥! ƒивишс¤ Ч нема вже головного спадкоЇмц¤, зате лишаЇтьс¤ неголовний, Ч в≥дьма засмучено поз≥хнула.

Ч “ак, тепер м≥й наречений отримував усе, Ч п≥дтвердила д≥вчина, але одразу ж похопилас¤ додати: Ч “а ви не думайте, ¤ не за це його кохала, ¤ задарма...

Ч ћи разом зростали, разом гралис¤, Ч мр≥йливо правила своЇ д≥вчина. Ч … усе село знало, що коли ¤ виросту, то обовТ¤зково вийду за нього зам≥ж. ј в≥н неодм≥нно одружитьс¤...

ƒ≥вчина запнулас¤, ¤кось одразу посумн≥шала ≥ додала вже зовс≥м невпевнено:

Ч Ќеодм≥нно з≥ мною...

Ч “ак, ≤вонн... Ч почала була д≥вчина, та господарка халупи знов перервала њњ й р≥зко мовила:

Ч ≤вонн з дитинства була твоЇю найкращою подругою. ј тебе звуть Ќанерль.

Ч як, ви ≥ про це знаЇте?! Ч подиву д≥вчини не було меж. ¬≥дьма ¤кось чудно подивилась на нењ та одказала ухильно:

Ч «важаючи на те, що мати на уваз≥. ≤мТ¤ твоЇ ¤... пригадала. “ак, ∆акл≥н ¤кось заб≥гла до мене й под≥лилас¤ рад≥сною зв≥сткою: мовл¤в, у¤вл¤Їш, ¤ку прегарну доньку ¤ народила Ч просто диво! Ќанерлью нар≥кла. „удово памТ¤таю.

 оли б гост¤ добр¤че пом≥зкувала над словами господарки, то можливо вони б видалис¤ њй не дуже переконливими. Ѕа нав≥ть п≥дозр≥лими. ѕроте њњ значно б≥льше турбувало, зв≥дки в≥дьма знаЇ про ≤вонн. “ак ≥ не здогадавшись поЇднати ц≥ дв≥ дивовижност≥ вона кивнула.

Ч ј щодо подруги й зовс≥м просто, Ч продовжувала в≥дьма. Ч —тародавн¤ мов св≥т ≥стор≥¤! ¬се влаштовано заздалег≥дь. “воњ батьки об≥ц¤ли видати тебе за  ола, його батьки погодилис¤. ƒобр≥ мамун≥ ≥ добр≥ татус≥ заздалег≥дь владнали справу Ч й ус≥ заспокоњлис¤. ¬ключаючи в першу чергу тебе! √ралас¤ ти з л¤льками Ч то були немов твоњ та його д≥ти. ƒопомагала матер≥ по господарству Ч знала, що подоросл≥шавши будеш поратис¤ дл¤ нього. “анцювали ви на с≥льському св¤т≥ Ч н≥хто не претендував на тебе всерйоз, тому що все село знало:  ола та Ќанерль Ч наречений та наречена. јж ≥з дитинства звикла ти роз≥грувати господиню його дом≥вки.

Ч —аме так: зненацька! Ч з запалом п≥дхопила д≥вчина. Ч  ола дуже швидко перем≥нив своЇ ставленн¤ до мене, перем≥нив ц≥лковито. ¬сього за ¤кихось два з половиною м≥с¤ц¤, у¤вл¤Їте?!

Ч „ом не у¤вити, Ч п≥дтакнула в≥дьма.

Ч …ого мов зачарували...

Ч ћоже й зачарували. ¬ельми можливо, Ч спок≥йно п≥дтвердила господарка халупи.

√уби д≥вчини скривилис¤, зас≥пались, з очей пов≥льно покотилис¤ велик≥ сльози.

Ќанерль вимовила ц≥ слова неспод≥вано гр≥зно, њњ обличч¤ спотворилос¤ в≥д лют≥. ¬≥дьма мовчки дивилась в вогнище, в зелених очах металис¤ виблиски полумТ¤.

Ч ¬и були близьк≥? Ч д≥ловито запитала в≥дьма.

Ч ’вала Ѕогу, н≥, але ¤ке це тепер маЇ значенн¤! ћене забракували, розум≥Їш, стара? √осподи, чом т≥льки ¤ не вмерла?! —паплюжена, спаплюжена!.. Ч у в≥дчањ вигукнула гост¤. ¬≥дьма досадливо зморщилас¤ (вона була ще занадто молодою, щоб заслужити титул староњ), одначе чудово розум≥ючи душевний стан в≥дв≥дувачки н≥чим не в≥дпов≥ла на цю маленьку нечемн≥сть, а спробувала заспокоњти њњ:

Ч Ќу так нащо тужити? «найдетьс¤ ≥ дл¤ тебе наречений, неодм≥нно знайдетьс¤. ўе кращий в≥д сина м≥рошника. ≤ д≥воцтво твоЇ при тоб≥ залишилось, нема чого бо¤тис¤, що чолов≥к вижене тебе з ганьбою.

Ч «найдетьс¤, а¤кже, Ч на обличч≥ Ќанерл≥ в≥дбилос¤ найповн≥ше недов≥рТ¤ до сл≥в в≥дьми, ≥ вона продовжувала з жалем: Ч ¬с≥ ви доводите одне й те саме. ≤ мат≥нка, ≥ хрещена мати, й св¤щеник, котрому ¤ спов≥далас¤ в нед≥лю. ≤ тепер от ви. ј ¤ жадаю зовс≥м ≥ншого!

√ост¤ рвучко п≥дхопилас¤, спершись руками на ст≥л нахилилас¤ до в≥дьми ≥ заходилас¤ уривчасто вигукувати:

Ч Ќе бажаю лишитись нав≥чно в наречених! Ќе п≥ду зам≥ж н≥ за уд≥вц¤, ан≥ за кал≥ку! ≤ ¤ жадаю помститись! ѕомститись обом, ≤вонн ≥  ола! ћене пограбували, а ¤ повинна миритись?! Ќе бувати тому! Ќ≥коли! Ќ≥защо!

Ч “ак, ти прийшла за помстою, Ч мов в≥длунн¤ об≥звалвс¤ в≥дьма. Ч ќсь вона, тво¤ добропор¤дн≥сть. ƒо трикл¤тоњ чаклунки пот¤гло... ўо ж, викладай, в ¤кий спос≥б ти бажаЇш винищити колишню свою подругу?

¬она говорила ≥з нудним вигл¤дом, немов знала ус≥ можлив≥ в≥дпов≥д≥ гост≥ наперед. ѕроте в≥дпов≥дь д≥вчини ви¤вилась дл¤ нењ неспод≥ваною.

Ч Ќ≥, цього замало.

Ч Ќедостатньо позбавити ≤вонн краси, здоровТ¤, а пот≥м ≥ самого житт¤? Ч господарка халупи перевела погл¤д з вогнища на сп≥вбес≥дницю, в њњ голос≥ в≥дчувалас¤ зац≥кавлен≥сть, що повол≥ пробуджувалась.

Ч я завжди встигну добратись до ц≥Їњ розпусниц≥, ¤ка в≥дбиваЇ чужих наречених. ≤ ¤ ще доберус¤ до нењ, з вашою допомогою чи без вас, та доберусь, будьте певн≥. ќднак спершу ¤ хочу, щоб вона мучилась таксамо, ¤к мучусь ¤! я бажаю, щоб  ола став нарешт≥ моњм чолов≥ком... але спершу хай втече в≥д ≤вонн до мене!  ине живу, здорову, сповнену сил ж≥нку заради мене! ’ай каЇтьс¤ в своњй зрад≥, рве на соб≥ волосс¤ й на кол≥нах благаЇ мене про пробаченн¤! ќт тод≥ ¤ пот≥шус¤, посм≥юс¤ з нього. ѕот≥м вже можна буде розквитатис¤ ≥ з п≥длою паскудою.

Ч Ќу-у-у, зовс≥м непагано, Ч в≥дьма пом≥тно повесел≥шала, п≥д≥йшла до Ќанерл≥, спробувала ласкаво об≥йн¤ти њњ за плеч≥. ƒ≥вчина в≥дхилилас¤ й гар¤чково зашепот≥ла:

Ч “ак, пот≥м можна позбутис¤ ≤вонн. ј коли  ола одружитьс¤ з≥ мною, коли п≥сл¤ смерт≥ батька успадкуЇ млин Ч змуч, вигуби ≥ його... тому що ¤ його ненавиджу! … н≥коли вже не покохаю! я жадаю лише помститис¤ та одержати те, що по праву належить мен≥. ќсь... ќсь це вам. як задаток. “а це на перший раз. “реба буде Ч ще принесу. ј коли зроблюс¤ м≥рошничкою, будьте певн≥, вам теж дещо перепаде. ј поки в≥зьм≥ть ось це.

¬≥дьма зазирнула в кошик, котрий гост¤ любТ¤зно п≥дсунула њй з≥ словами: У“≥льки допомож≥тьФ. «вичайне п≥дношенн¤, ¤ке могла з≥брати сел¤нська д≥вчина: в основному продукти, пара не дуже коштовних др≥бничок. «верху лежав манюс≥нький вузлик. ¬≥дьма вз¤ла його Ч в долон≥ бр¤знули м≥д¤ки...

Ч ƒ¤кую за гостинець, Ч господарка халупи об≥йшла ст≥л, в≥дчинила дверц¤та комори, сховала кошик. Ч «агалом, того, що ти принесла, сама розум≥Їш. за таку послугу замало... јле ти мен≥ подобаЇшс¤.

¬≥дьма повернулась до Ќанерл≥, спинилась поруч й п≥дморгнувши пооб≥ц¤ла:

Ч ќн ¤к? „ого ж ви бажаЇте? Ч здивувалас¤ д≥вчина.

Ч „и не казала тоб≥ хрещена мати прихопити з собою будь-¤ку р≥ч, що њњ подарував  ола? Ч вкрадливо запитала в≥дьма. Ќанерль здригнулас¤ й розгублено розв≥вши руками в≥дказала:

Ч –адила, так, але ¤ ¤кось не...

Ч ј от треТбуло ¤краз послухатись поради тоњ, котра вже користувалас¤ моњми послугами, Ч повчально сказала господарка халупи.

Ч “а не знала ж ¤, чи ви погодитесь допомогти мен≥, Ч спробувала виправдатис¤ д≥вчина.

Ч “а й бо¤зко ж... ј вт≥м стривайте! Ч д≥вчина зн¤ла оч≥пок, вправно розплела волосс¤ й подала в≥дьм≥ ¤скраво-блакитну шовкову стр≥чку з≥ словами: Ч ќсь це. “очно.  ола прив≥з њњ з ¤рмарку минулоњ осен≥.

Ч јга! Ч в≥дьма з надзвичайною зац≥кавлен≥стю огл¤нула стр≥чку, п≥дн≥сши њњ до обличч¤ так близько, немов обнюхувала чи хот≥ла лизнути тканину. Ч “и довго њњ носила, це ≥ добре, й погано в≥дразу. “а н≥чого, поки п≥д≥йде. ѕросто наступного разу принеси те, що перебувало в руках  ола досить тривалий час. ј коли в тебе буде ж≥ноче?

Ч ўо-що? Ч гост¤ намагалась зробити вигл¤д, що не зрозум≥ла сл≥в господарки халупи, втупилас¤ п≥д ноги, заходилась приводити до ладу волосс¤, ус≥л¤ко затул¤ючи рукавом щоки, що знов розрумТ¤н≥лис¤.

Ч “ут тоб≥ не монастир, так що не червон≥й та не намагайс¤ ввести мене в оману соромТ¤злив≥стю, всеТдно н≥чого не вийде.  оли в тебе м≥с¤чне вит≥канн¤? Ч продовжувала допитуватись в≥дьма.

Ч ј-а-а... вам нащо? Ч Ќанерль все ж подолала засоромленн¤ й подивилась пр¤мо в оч≥ господарц≥ халупи.

Ч “ут ¤ запитую. ≤ не ¤ до тебе по допомогу прийшла, а ти до мене, Ч суворо сказала в≥дьма.

Ч ѕросто ¤ чула... то не дуже добре, Ч обережно зауважила д≥вчина. «важаючи на њњ нер≥шуч≥сть в≥дьма полаг≥дн≥шала й спок≥йно по¤снила:

Ч Ќ≥чого жахливого не станетьс¤, просто тут потр≥бн≥ сильн≥ засоби.

Ч ј кров... не можна ≥ншу? я палець можу ур≥зати, Ч продовжувала вагатись Ќанерль. ¬≥дьма лише глузливо пирхнула.

Ч „и не краще од мене ти знаЇш, що й ¤к робити! Ќ≥, зараз ≥нша кров не п≥д≥йде. ѕот≥м може й так, але не тепер. ѕриходь першоњ ж ноч≥, коли сама сила. ≤ не б≥йс¤ н≥чого. Ѕуде  ола б≥гати до тебе ¤к миленький. ј б≥льш мТ¤кими засобами його зараз не здолати. я вже знаю, Ч додала в≥дьма загадково, однак д≥вчина знов не потурбувалас¤ замислитись над прихованим зм≥стом њњ сл≥в.

Ч “епер забирайс¤. –≥ч же нехай побуде в мене.

¬≥дьма акуратно згорнула стр≥чку, поклала њњ в один з горщичк≥в, що сто¤ли р¤дком на полиц≥ та притрусила зверху ¤кимись потовченими на порох рослинами.

Ч як же ¤ п≥ду тепер? Ќ≥ч вже зовс≥м, ¤ й сюди ледь д≥сталась, Ч зривистим в≥д хвилюванн¤ голоском пробелькот≥ла Ќанерль. √осподарка халупи подивилас¤ на нењ спогорда.

Ч ’≥ба ти не в≥даЇш, що стих≥њ п≥двладн≥ в≥дьм≥? ¬≥дчини-но двер≥.

Ч Ќу-у... так мен≥... йти?

 оли двер≥ за гостею зачинилис¤, в≥дьма посто¤ла трохи посеред к≥мнати в задум≥.

Ч ƒит¤!  уди ж ти нац≥люЇшс¤, на ¤кий шл¤х стаЇш, Ч врешт≥ вимовила вона сп≥вчутливо. ≤ додала стиха: Ч Ќу, чому бути, того не минути. ћабуть, така вже њњ дол¤. ƒит¤...