*** Продовження колізії - ТУТ ***

Безцінь завтовшки півметри

Сучасна автотраса “ріже” кургани, некрополі та поселення, але за це мало кому болить душа

До проблематики археологічних досліджень в Україні наш журнал вже звертався (наприклад, див. “ПіК” №16-17(195-196)’2003). Годі й казати, тема ця дуже непроста, тим паче, що у володіннях музи історії Кліо стикаються найрізнобічніші інтереси. От і зараз археологічна тема розвернулася перед нами з неочікуваного боку…

Тимур Литовченко

Люди риють землю дуже давно — відтоді, як почали займатися землеробством, і при цьому періодично знаходять різні предмети, що залишились від минулих епох, починають вивчати їх. З часом відкопаними древнощами почали займатися вузькопрофільні фахівці-археологи, тоді як усі інші почали зватися “чорними” копачами. Тепер “білі” археологи не просто зневажають “чорних”, а й всіляко борються з ними, “чорні” ж відстоюють своє місце під сонцем. Все як завжди.

Проте не станемо заглиблюватись у “чорно-білий” конфлікт. Тим паче, як виявилось, не хто-небудь, а рідна держава іноді може поводитись з багатющою спадщиною, закопаною у землі, значно гірше від будь-яких “чорних” копачів.

Ех, дороги…

Україна розташована у самісінькому центрі Європи, тож самим географічним положення їй судилося бути транзитною державою. Аби добре виконувати роль транзитера, потрібно маги добрі дороги — факт незаперечний. І от проблема: треба досліджувати земельні ділянки, по яких проходитиме майбутня дорога — чи, може, ні?.. Здавалось би, треба: українська земля містить силу-силенну ще не відкритих сюрпризів, от би їх повитягувати на світ Божий, викласти в музейній експозиції… а ще краще — уздовж тієї самої дороги створити цілу низку невеличких музейчиків?! Уявіть: їде автобаном комфортабельний автобус, зупиняється біля чергового музейчика, з нього виходять допитливі туристи…

Уявили? Так от, тепер можете успішно забути про це скороминуще видіння. Бо подбати про дослідження землі, по якій прокладається дорога, для будівельного начальства, мабуть, означає втрату власної гідності. А треба ж для цього не так вже й багато: в основному, добра воля, а грошей — зовсім трішечки (особливо у порівнянні з прибутками, які можна дістати від музейного “експлуатування” знахідок).

Адже культурний шар у багатьох випадках залягає зовсім близько від поверхні землі — на відстані від 20 до 50 см. І саме ці дорогоцінні для археологів сантиметри зрізаються екскаваторами і трамбуються асфальтовими катками! Більш того, трамбується також земля на узбіччі, по якій постійно роз’їжджає важка шляхобудівна техніка. А відтак руйнується археологічний шар на смузі значно ширшій, ніж безпосередня ширина шосе.

Шляхобудівельники можуть ненароком знищувати також старовинні некрополі та кургани, яких вистачає у наших степах. Ну, хіба може бульдозерист розібратися, що то за горбочки височать перед ним?! Аби роботі не заважали, запросто зріже, немовби нічого й не було…

За скнару розплачується наука

Яскравим прикладом тому, як відбувається подібне святотатство, є прокладання автомобільної траси Київ-Одеса. Ось що розповів мені з цього приводу заступник директора Інституту археології НАН України, професор, доктор історичних наук Денис Козак:

— Проект цієї дороги розробляв УкрДІПРОдор, і саме цей інститут, якщо виходити із Закону “Про охорону культурної спадщини”, мав би поставити до відома про заплановані роботи або нас, археологів, або ж Державну службу охорони культурної спадщини. Тобто, потрібно було найперше зробити моніторинг: археологам виїхати на трасу, провести по всій її довжині дослідження, де і яка пам’ятка є, зафіксувати її належним чином, закласти у проекті необхідні кошти і по мірі виконання робіт спокійно проводити дослідження. Адже в Інституті археології працює біля 200-т фахівців, тож ми були у змозі забезпечити необхідний фронт робіт та провести необхідні дослідження протягом літа. А в окремих випадках — підказати, де і як обвести трасу стороною, аби оминути якесь городище чи некрополь. Далі його можна було б законсервувати й дослідити згодом.

Натомість УкрДІПРОдор найняв абсолютно підозрілу, з фахової точки зору, людину — Олега Бітковського. Цей добродій років з 10 тому працював в Інституті археології, але згодом був звільнений. До того ж був він працівником технічного плану, а тому за його роботою ми, ясна річ, абсолютно не стежили, бо не вважали фаховим археологом. Лише у 1999-му р. з’явилися відомості, що пан Бітковський за величезні гроші розкопав на Київщині надзвичайно цікаву пам’ятку епохи бронзи. Але після того він зник, не залишивши ніякого звіту й жодних матеріалів.

Отже, уявіть наші відчуття, коли в УкрДІПРОдорі ми дізналися, що дослідження пам’яток по трасі Київ-Одеса проводив знов-таки Олег Бітковський!.. Що він зробив? Не проїхавши трасу, наклав на неї лише декілька пам’яток, давно зафіксованих в літературі. А далі заклав у кошторис у 3-4 рази менше коштів, ніж потрібно для їхнього повноцінного дослідження. Навіщо він це зробив і на чиє замовлення, ми не знаємо. Але тепер “заднім числом” змушені вишукувати оті пам’ятки і в пожежному порядку кидати туди всі сили, аби урятувати бодай щось.

Варто зазначити, що місцева влада в багатьох випадках йде нам назустріч, допомагаючи чим можна. Проте оскільки кошторис заздалегідь занижений, а працювати задурно ніхто не стане, про жодні повноцінні дослідження не йдеться. Хоча ми стараємось викрутитися, роблячи все власним коштом. Найбільше нас турбують кургани. На території Одеської області є 3 кургани, на території Кіровоградської — близько 3-х… Проте, ймовірно, їх набагато більше, але скільки саме — не знаємо! Адже питання ніхто не дослідив.

Дірки безвідповідальності

Тут потрібно дати невеличке роз’яснення: згідно з чинним порядком, проводити археологічні розкопки може лише фахівець, що має на руках відкритий лист Інституту археології та дозвіл Міністерства культури і мистецтв — саме для того, аби унеможливити проведення досліджень “чорними” археологами. Інститут археології перевіряє результати роботи кожного фахівця, і якщо він не зумів скласти задовільний звіт щодо проведеної роботи або припустився інших порушень, наступного разу відкритого листа йому не видадуть. Таким чином, відбувається “фільтрація” наукових кадрів.

Що стосується вищезгаданого Олега Бітковського, то Денис Козак стверджує однозначно: Інститут археології не давав йому відкритого листа, отже, він не мав офіційного права здійснювати розкопки. Але у Державній службі охорони культурної спадщини (вона підпорядкована Мінкульту) мені повідомили, що дозвіл на проведення археологічних робіт уздовж траси Київ-Одеса і справді надали… щоправда, не уточнивши, кому саме. Втім, останнє доволі легко “вирахувати”: оскільки Інститут археології розкручував справу самотужки, не маючи необхідної інформації, очевидно, дозвіл був виданий Олегу Бітковському, на діяльність якого нарікав Денис Козак.

В той же час, проект автотраси Київ-Одеса зі згаданою Держслужбою не узгоджувався — так само, як і з Інститутом археології. Виникає питання: якщо проектанти й будівельники самі не додумалися, чом у справу не втрутився найголовніший “командир” шляховиків — Міністерство транспорту? Але тамтешні клерки швидко переадресували мене в іще одну організацію — Укравтодор: мовляв, Мінтранс не втручається у господарську діяльність конкретних підприємств. Хоча чому, досі не розумію: здавалось би, така чудова нагода виявити державницький підхід до справи…

Бо археологічна спадщина особливого клопоту варта. Автотраса проходить територією 5-ти областей: Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської та Одеської. Остаточних результатів ще немає, але цікаві знахідки, безперечно, є. Зокрема, це поховання епохи бронзи, деталі яких в інших розкопках ще не зустрічалися. У свою чергу, це дає можливість краще зрозуміти звичаї арійських народів…

* * *

Уся ця “історія з археологією” змушує ще раз замислитись не тільки про необхідність якнайшвидшого ухвалення законопроекту “Про археологічну спадщину”, але, можливо, також про потребу кодифікації всього законодавства про культуру. Бо надто високу ціну сплачуємо за ці недоліки.

Довідка

У 2000 р. в Україні налічувалася 58321 пам’ятка археології, у 2001 р. було відкрито ще 223, а у 2002 р. — 175. Торік у нашій країні досліджувалось 405 пам’яток археології, з них 177 — співробітниками Інституту археології НАН України. В той же час грабіжниками було знищено 1579 археологічних об’єктів.

 


Післямова

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА
АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ УКРАЇНИ
(УКРАВТОДОР)

Редакції журналу
“Політика і культура”

Державна служба автомобільних доріг України розглянула матеріали Тимура Литовченко “Безцінь завтовшки півметри”, підготовлені для публікації на сторінках Вашого журналу, і надсилає коментар з цього питання фахівців інституту “Укрдіпродор”.

Додаток: копія листа на 2 арк. В 1 прим.

Заступник начальника Управління
науково-технічної політики
В.М. Нагайчук


 

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА
АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО
“УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ З ПРОЕКТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ДОРОЖНЬОГО ГОСПОДАРСТВА”

Державна Служба автомобільних
доріг України

Заступнику начальника
управління науково-технічної
політики
Нагайчуку В.М.

Коментар до допису

Для передбачення в проекті реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса на ділянці Жашків-Червонознам’янка пам’яткоохоронних заходів по збереженню історико-культурної спадщини в зоні реконструкції дороги інститутом були укладені відповідні договори з Рятувально-розвідувальною експедицією Національного музею історії України, яка є державною організацією, працює згідно “Положення”, затвердженого директором Національного музею історії України Міністерства культури України від 22 травня 1992 року і має право на проведення пам’яткоохоронних досліджень.

З вищеназваною Експедицією інститут співпрацює з 1993 року і до цього часу не мав претензій до результатів її робіт від зацікавлених організацій.

Згідно цих договорів експедицією були здійснені історико-бібліографічні пам’яткоохоронні дослідження з візуальним оглядом об’єктів культурної спадщини на місцевості та нанесенням їх на топооснови будівництва автомобільної дороги.

Для проведення таких робіт отриманні “Відкритого листа”, за законодавством, не передбачається.

В результаті досліджень інститут отримав відповідні звіти, до яких включено: пам’яткоохоронні оцінки культурної спадщини в зоні реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса, схеми розташування окремих пам’яток з їх точною фіксацією, необхідні пам’яткоохоронні заходи та вартість проведення пам’яткоохоронних робіт.

Кошториси по кожному окремому заходу складені на підставі державних розцінок “Тимчасового збірника цін на науково-проектні роботи на нерухомих пам’ятках історії та культури УРСР” (ТЗЦНПР-91) та ДБП Д.1.1-7-2000 [?], Додаток 4, в редакції наказу Держбуду від 10.07.2002 р. №7.

Згідно цих звітів інститут отримав відповідні Погодження від Державних обласних органів охорони культурної спадщини до проекту реконструкції автомобільної дороги Київ-Одеса на ділянці Жашків-Червонознам’янка.

Зважаючи на вищенаведене, інститут зазначає, що інформація стосовно інституту “Укрдіпродор”, викладена у дописі “Безцінь завтовшки півметри” (автор Тимур Литовченко) не обґрунтована і не відповідає дійсності.

Заступник директора
В.М. Щербаченко

 


Заступнику начальника Управління
науково-технічної політики
Державної служби
автомобільних доріг України
В.М. Нагайчуку

Шановний Василю Михайловичу!

Найперше, красно дякую Вам за увагу до надісланого мною матеріалу як з Вашого боку, так і з боку заступника директора інституту “Укрдіпродор” В.М. Щербаченка. Проте не можу приховати здивування, яке викликав у мене коментар цього добродія, який Ви люб’язно надіслали мені.

По-перше, у відповіді добродія Щербаченка згадуються такі документи (що є підзаконними актами):

1. “Положення” (очевидно, про Рятувально-розвідувальну експедицію Національного музею історії України), затверджене директором Національного музею історії України Міністерства культури України від 22.05.1992 р.;

2. державні розцінки “Тимчасового збірника цін на науково-проектні роботи на нерухомих пам’ятках історії та культури УРСР” — наскільки я зрозумів із тексту, затверджені ще 1991 р., хоча й відредаговані у 2002-му році.

Так от, не можу зрозуміти, чому В.М. Щербаченко жодним словом не згадує Закон України “Про охорону культурної спадщини” (8.06.2000 р., №1805-ІІІ)?! Можна було б висувати різні припущення із цього приводу, але не стану займатися домислами.

Просто звертаю Вашу увагу на те, що, по-друге, ігнорування окремих положень Закону “Про охорону культурної спадщини” призводить до згубних наслідків, про які йдеться в моєму матеріалі.

Почнемо з класифікації об’єктів культурної спадщини (ст. 2). Цитую:

“2. За видами об’єкти культурної спадщини поділяються на:

археологічні — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;

історичні — будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів…”

Якщо Ви звернули увагу, то в моєму матеріалі йдеться про нищення під час шляхобудівних робіт об’єктів саме археологічних, а не історичних — адже кургани, городища, залишки поселень кваліфікуються Законом як археологічні об’єкти культурної спадщини.

Також змушений зазначити, що В.М. Щербаченко чомусь весь час робить наголос на “пам’яткоохоронних” заходах (дослідженнях, оцінках), у той час як такого поняття в Законі “Про охорону культурної спадщини” просто не існує. Хоча, з іншого боку. ст.1 визначає наступні терміни (цитую):

пам’ятка — об’єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;

охорона культурної спадщини — комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об’єктів культурної спадщини…”

Отже, “пам’яткоохоронні” заходи (дослідження, оцінки), про які веде мову добродій Щербаченко, можуть означати заходи (дослідження, оцінки) з “охорони пам’яток” — об’єктів культурної спадщини, занесених до Держреєстру нерухомих пам’яток України. Але ж під час роботи будівельники можуть наштовхнутися на зовсім новий, невідомий досі об’єкт, не занесений до Держреєстру нерухомих пам’яток (і саме про це говорив Д.Н. Козак, слова якого я цитую в матеріалі!) — тоді як їм бути?! Чи передбачалася така ситуація при планування “пам’яткоохоронних” заходів (досліджень, оцінок), про які пише В.М. Щербаченко? І навіщо було обмежувати дослідження вже відомими “пам’ятками” — себто об’єктами, занесеними до Держреєстру нерухомих пам’яток (або хоча б до інших письмових джерел)?..

Я жодним чином не ставлю під сумнів фаховий рівень добродіїв з Рятувально-розвідувальної експедиції Національного музею історії України, проте для вивчення археологічних об’єктів, розташованих уздовж автобану Київ-Одеса, доцільним було б, мабуть, залучення саме фахівців-археологів, а не істориків. Чому? Насамперед, ст.35 Закону “Про охорону культурної спадщини” недвозначно вимагає цього. Цитую:

“Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок, надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук України”.

До того ж, роботу над матеріалом “Безцінь завтовшки півметри” я розпочав з наміру про зустріч із відомим істориком, академіком П.Т. Троньком. І що ж?.. Петро Тимофійович одразу ж порадив мені звернутися до фахівця іншого профілю — академіка П.П. Толочка. Мотивація відмови була недвозначною: П.П. Толочко — археолог, він краще розуміється на проблематиці археології, ніж фаховий історик.

Можна сперечатися, можливо або ні під час дослідження історичних об’єктів обійтися без досліджень археологічних. Справді, дослідження історичних об’єктів культурної спадщини може провести Рятувально-розвідувальна експедиція Національного музею історії України і без “відкритого листа” Інституту археології НАНУ. Але як обійтися без археологічних досліджень, коли мова йде про об’єкти археології, а не історії?! Між тим, “Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об’єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об’єктів за рахунок коштів замовника зазначених робіт”, — проголошує ст.37 Закону “Про охорону культурної спадщини”.

Більш того, р. VIII Закону “Про охорону культурної спадщини” (ст.ст.43-47) передбачає різні види відповідальності за пошкодження пам’яток (у т.ч. — археологічних), невиконання або порушення законодавства про охорону культурної спадщини та відшкодування шкоди за це. Зважаючи на зміст цих статей, особисто для мене стає зрозумілою реакція на мою статтю В.М. Щербаченка як заступника директора “Укрдіпродору”. Переключаючи Вашу увагу на проведені дослідження історичних об’єктів, добродій Щербаченко намагається відволікти Вас від того простого факту, що належні дослідження археологічних об’єктів не провадилися. Бо інакше за це, можливо, доведеться відповідати згідно із законом, незнання якого, як відомо, не звільняє від відповідальності.

Шановний Василю Михайловичу! Я розумію, що найпростішим виходом із ситуації В.М. Щербаченку здається обвинувачення мене у написанні матеріалу, який не є обґрунтованим і не відповідає дійсності. Проте разом зі мною таке звинувачення падає на:

1. розробників Закону України “Про охорону культурної спадщини”;

2. заступника директора Інституту археології НАН України Д.Н. Козака, з яким я ґрунтовно співпрацював при підготовці матеріалу “Безцінь завтовшки півметри”.

Зважаючи на сказане, я хотів би отримати від Вас (або від “Укрдіпродору”, фахівців якого Ви, безперечно, залучатимете до цієї справи) відповіді на поставлені в моєму матеріалі питання — оскільки нинішній лист В.М. Щербаченка вважати відповіддю не можу при всьому бажанні.

З повагою,

Т.І. Литовченко

Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…