∆или соб≥ троЇ брат≥в Ч а чом би й не жити добре, ¤кщо земл¤ родить, колод¤зь напуваЇ, а сонечко з≥гр≥ваЇ?..

ўоправда, брати не орали, не с≥¤ли Ч так про це й ≥стор≥¤Е

 оли найстарший брат трохи п≥др≥с, скоњлос¤ з ним щось дивне: раптом в≥дчув в≥н незборимий пот¤г до того, щоб чудернацьк≥ ≥стор≥њ писати, найпотаЇмн≥ш≥ думки чорнилом на пап≥р виливати. ќй, ≥ що б в≥н т≥льки не дав, аби лишень позбутис¤ цього дивного т¤ж≥нн¤! Ќу, сам≥ посуд≥ть: х≥ба це сол≥дна профес≥¤ Ч бозна ¤к≥ ≥стор≥њ вигадувати?! “а про таке нав≥ть подумати соромно!..

ќтже, силував старший брат свою поетичну душу, силував, та й насамк≥нець пересилив. ≤ ставЕ юристом: бо то, ¤сна р≥ч, дуже над≥йна та дуже поважна серед людей профес≥¤. √оловне ж Ч н≥¤ких фантаз≥й. “≥льки ч≥тке й суворе дотриманн¤ букви та духу закону Ч ≥ перемога тоб≥ забезпечена. ј разом ≥з перемогою Ч ц≥лком заслужена слава. ј з≥ славою Ч неаби¤к≥ грошикиЕ

ќтак ≥ вийшов старший в люди, квартирою, пот≥м власним котеджем та с≥мТЇю обзав≥вс¤, Ч коротше, все ¤к у людей.

Ќу, а що ж середн≥й брат? як це не дивно, але й в≥н в≥дчув пот¤г до красного письма, ¤к т≥льки п≥дростати почав. јле насл≥дуючи приклад старшого брата, не надто серйозно переймавс¤ несерйозними цими думками. Ѕо х≥ба може нав≥ть у страшному сн≥ наснитис¤, щоб виважена, тверезо мисл¤ча людина та й присв¤тила дорогоц≥нне своЇ житт¤, що т≥льки раз даЇтьс¤, так≥й, з дозволу сказати, дурнуват≥й мр≥њ?!

Ќу, сам≥ посуд≥ть: ¤кщо у¤вити у вигл¤д≥ величезноњ книжковоњ шафи весь огром книжок, ¤к≥ понаписували поети, прозањки та вс¤к≥ ≥нш≥ драматурги за всю ≥стор≥ю вс≥х народ≥в людства, то нав≥ть доробок найневтомн≥шого автора вигл¤датиме у ц≥й шаф≥Е всього лише жалюг≥дним тонюс≥ньким аркушиком цигаркового паперу! “а що ж це за ма¤чн¤ така?! якщо вже бути, тоЕ

 оротше, вагавс¤ середн≥й брат, вагавс¤, проводив неаби¤ку внутр≥шню духовну роботу ≥з самим собою Ч ≥ зрештою таки ставЕ св¤щеннослужителем: н≥чого дивного, вони ого-го ¤к≥ словеса до народу донос¤ть, за ними сотенн≥, ба нав≥ть тис¤чн≥ пастви йдуть! ј ¤к≥ повчальн≥ пропов≥д≥ можна наговорити своњм поважним сол≥дним параф≥¤нам ≥ про поет≥в, ≥ про прозањк≥в, ≥ про драматург≥в, ≥ про вс¤ку ≥ншу л≥тературну голоту, що билась над красним словом, билась, а по життю так н≥ з чим ≥ лишилась Ч т≥льки занадто рано з житт¤ п≥шла. ƒо реч≥, до св¤щеннослужител¤ прислуховуютьс¤ набагато уважн≥ше, н≥ж до ¤когось там писаки! “а й жити на свою законну частку в≥д дес¤тини, що люди дбайливо до церкви принос¤ть Ч воно теж непогано!..

ќтак ≥ вийшов середн≥й в люди та й отримав в≥д житт¤ усеЕ ну, ¤к не по повн≥й, то по середн≥й програм≥.

Ќу, а що ж молодший брат? Ќу, а молодший, ¤к заведено, був тр≥шечки несповна розумом. “обто, найб≥льшим йолопом в усьому с≥мейств≥. “ому коли п≥др≥с ≥ в свою чергу в≥дчув нестримний пот¤г доносити до людей думи серц¤ свого через живе слово, то не став опиратис¤ внутр≥шньому поклику, не знайшов у соб≥ сили вчасно виполоти з душ≥ поетичний пустоцв≥тЕ  оротше, в≥дчувши наст≥йливий поклик слова, мав дур≥сть на той поклик п≥ти. ќт ≥ вир≥с тим, ким завжди потайки спод≥вавс¤ вирости Ч письменником.

ј в письменника дол¤ ¤ка? якщо чесно, то дуже й дуже кепська: коли в шухл¤д≥ в≥д невиданих твор≥в густо, то в гаманц≥ Ч пусто. —идиш соб≥ день ≥ н≥ч, н≥ч ≥ день за письмовим столом, спалюЇш серце на вогнищ≥ думок, пап≥р чорнилами паскудишЕ а от що з цього вийде, не в≥домо н≥кому Ч н≥ тоб≥, ан≥ люд¤м. ћабуть, лише ¬севишньому одномуЕ та й те нев≥домо! ƒо того ж, що там т≥ люди Ч головне, аби видавцев≥ слова до серц¤ припали, щоб видрукував в≥н бодай одненьку книжку та хоч с¤кий-такий гонорар письменников≥ заплатив. Ћибонь, на новий пап≥р та нов≥ чорнила вистачитьЕ

ј ¤к у письменника з с≥мТЇю? ќй, лишенько!.. ƒобре, коли в≥рну подругу знайдеш, з ¤кою можна побудувати рай в окремо уз¤т≥й халуп≥ Ч а ¤кщо не зустр≥в такоњ?! Ѕо д≥вчата й ж≥ночки зл≥таютьс¤ до тих письменник≥в-поет≥в, ¤к метелики до лампочкиЕ та побачивши, що у кишен≥ в нього не густо, а зовс≥м пусто Ч розл≥таютьс¤ на вс≥ боки ≥ще швидше.

ј ¤к у письменника з хатинкою ≥ садком вишневим довкола нењ?

ј ¤к ≥з хл≥бом-водою?

ј ¤к?..

ј ¤к?..

ќтож! “ому стидалис¤ старший ≥ середн≥й брат, що мають в родичах такого н≥кчемного йолопа. ¬≥дхрестилис¤ вони в≥д молодшого брата, в≥дцуралис¤ Ч нехай живе ¤к знаЇ, нехай де хоче пап≥р чорнилами мараЇ!!! ј ми йому н≥чим не допоможемо Ч бо це вилупок ¤кийсь, а не нормальний родич. —тарший брат нав≥ть ¤к≥сь мудр≥ папери з цього приводу виправив, а середн≥й задушевну пропов≥дь прочитав.

ќтак ≥ жив молодший брат сам-один, доки не помер. ј коли помер Ч от тод≥ й зТ¤сувалос¤, що в≥н, ви¤вл¤Їтьс¤, видатний письменник! ўе б пак: гонорари неб≥жчику платити не треба (не в землю ж грошики закопувати!), от видавц≥ й почали його твори друкувати, скориставшись "д≥рками" в законодавств≥ щодо авторського права. ≤ чимдал≥, тим б≥льше й б≥льше друкують. ј твори ц≥ все б≥льшими накладами розход¤тьс¤Е

јле в≥домо, що з тими буваЇ, хто занадто посп≥шаЇ: потрапило авто в авар≥ю, й розбилис¤ обидва брати на смерть. ѕ≥днеслис¤ њхн≥ душ≥ на небо, зупинилис¤ б≥л¤ райських вор≥т Ч т≥льки за к≥льце на хв≥ртц≥ пот¤гнути хот≥ли, ¤к зТ¤вивс¤ н≥зв≥дки ¤нгол Ѕожий у шатах б≥ло-сл≥пучих та й каже:

Ч Ќумо, п≥шли з≥ мною!

" уди це в≥н нас пов≥в?" Ч думають душ≥ обох брат≥в, та щось н≥¤к второпати не можуть. ј ¤нгол прив≥в њх до в≥докремленого в≥д райськоњ ст≥ни будиночку, зайшли туди душ≥ брат≥в Ч ой, леле!!! “а це ж небесна б≥бл≥отека! ѕосеред б≥бл≥отеки т≥Їњ стоњть —ам √осподь, дивитьс¤ на них ≥з докором та й промовл¤Ї:

Ч јх ви ж с¤к≥-так≥! як же ви ћене так п≥двели?!

Ч  ого це Ч “ебе, о Ѕоже м≥й?! Ч зл¤калас¤ душа юриста.

Ч “а ¤к же ¤ п≥дведу √оспода свого?! Ч ще б≥льше зл¤калас¤ душа св¤щеннослужител¤.

Ч я так —об≥ замислив, Ч в≥дпов≥в на те ¬севишн≥й, Ч щоб народилис¤ в одн≥й с≥мТњ одразу три брати, ≥ вс≥ троЇ стали би письменниками! ј ви що наробили?!

Ч ’то?! ћи?! Ч здивувалис¤ душ≥ брат≥в.

Ч ј що ж це за профес≥¤ така Ч письменник?! ’≥ба ж то над≥йне сол≥дне д≥ло?! Ч спитала душа старшого брата.

Ч ≤ х≥ба ж це не марна розтрата дорогоц≥нного часу, в≥дпущеного тобою на наше земне житт¤?.. Ч спитала душа середнього. Ч Ѕо ¤кщо у¤вити доробок найневтомн≥шого автора у величезн≥й книжков≥й шаф≥, де сто¤ть твори вс≥х ≥ншихЕ

Ч ј ну цить!!! Ч гримнув на них ¬севишн≥й, ≥ душ≥ брат≥в попадали в≥д перел¤ку на кол≥на. “од≥ бог наблизивс¤ до величезноњ книжковоњ шафи, видобув зв≥дти, з-пом≥ж ¤кихось книжок вкритий ср≥бними л≥терами золотий аркуш, весь пересипаний сл≥пучими д≥амантами та криваво-червоними руб≥нами, й мовив до душ брат≥в:

Ч ќце вона ≥ Ї Ч невеличка стор≥ночка, вашим братом написана. јле ж бачте, вона золота! ≤ недарма: бо я хот≥в, аби ви втрьох написали њњ, але ви, дурн≥, не схот≥ли Ч тож саме йому, наймолодшому вашому брату довелось попот≥ти ≥ за себе, й за вс≥х вас. ќсь ц≥ д≥аманти Ч то др≥бний п≥т з його чола, а руб≥ни Ч крапл≥ кров≥ з його серц¤, що згор≥ло надто швидко.

Ч “а ¤!.. “а ми!.. Ч виправдовувались душ≥ брат≥в, але √осподь знов гримнув на них:

Ч ÷ить, кажу!!! «а житт¤ ви в≥дцуралис¤ в≥д свого молодшого брата, а в≥н м≥ж тим виконав ћою вищу волю. ќдин з ус≥х вас!!!

Ч “о що, ми тепер ≥ до раю не потрапимо?! Ч перел¤калис¤ душ≥ брат≥в. ”¤вл¤ючи себе у пекельних казанах з≥ смолою та с≥ркою.

“≥льки всм≥хнувс¤ ¬севишн≥й:

Ч Ќ≥, потрапите. јдже ваш брат написав своњ ср≥бн≥ слова на в≥дведен≥й йому золот≥й стор≥нц≥, чим дуже й дуже догодив ћен≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д вас, в≥н добрий ≥ не тримаЇ у серц≥ своЇму зла та образи на тих, хто за житт¤ з ним нав≥ть знатис¤ не бажав. ¬≥н дуже й дуже просив ћене пустити вас до раю, щоб ви насолоджувалис¤ в≥чним блаженством разом ≥з ним. ќтже, яЕ ну, що ж Ч коли в≥н так догодив ћен≥, то я впущу вас до раю. јле за одн≥Їњ умови: вклон≥тьс¤ своЇму молодшому братику! Ќайталановит≥шому, найсумл≥нн≥шому з васЕ