...¬≥н роз≥брав старовинну музичну скриньку, ¤ка сто¤ла на комод≥ й була дуже дорога матус≥. –оз≥брав ≥ тепер н≥¤к не м≥г скласти. ѕерша техн≥чна спроба в житт≥ ћета ск≥нчилас¤ найповн≥шим провалом. ≤ ось вже вчетверте в≥н марно намагаЇтьс¤ знайти м≥сце куп≥ УзайвихФ деталей. Ќеспод≥вано ¤кась карлючкувата штука з≥скочила, вал закрутивс¤, молоточки запрацювали, дзв≥ночки й пластинки засп≥вали ср≥бними голосочками.

Ч ћете, ти знов ч≥паЇш скриньку?! ћете, ће-ете-е!

ѕТ¤тир≥чний хлопчисько в куцих штан¤тах, такий допитливий ≥ хоробрий, не на жарт зл¤кавс¤. ÷е мати! ¬она повернулас¤ додому зовс≥м неспод≥вано! ўо ж тепер робити? ћатус¤ так любить скриньку... ¬она покараЇ його!

Ч ћет! ћет! ће-е-е-ет!!!

ћати торсаЇ його за плеч≥, а молоточки сп≥вають чомусь в голов≥...

ћет насилу розл≥пив обважн≥л≥ пов≥ки... й дико скрикнув: то була не матус¤, а –ената! “ак, вона! …ого перша любов сто¤ла навкол≥шки, загл¤дала йому в лице ≥ щосили трусила за плеч≥. –ената пов≥силас¤ голою на горищ≥. ” вс¤кому раз≥ саме про це подейкували обивател≥. ѕов≥силас¤, так. ўоправда, достоту нев≥домо, чи розд¤глас¤ вона перед цим, про те лише подейкували. јле ц¤ нав≥жена саме таким чином могла продемонструвати ћету, що в≥н њњ зганьбив; хоча не ћет њњ знайшов, а двоюр≥дний брат.

ѕроте зараз вона безсумн≥вно гола! ќ √осподи!!!

ћет в≥дсахнувс¤... ≥ бол¤че стукнувс¤ потилицею об ст≥ну. ÷е остаточно привело його до т¤ми.

Ч ћет, ћет, ти живий. яке щаст¤!

Ѕезталанний крад≥й негайно пошкодував, що от¤мивс¤: перед ним була не матус¤, не мертв¤чка –ената, а та, що г≥рша за найжахлив≥ше страх≥тт¤: —≥льв≥¤-ƒ≥вча, —≥льв≥¤-√остре ≤кло, —≥льв≥¤-¬бивц¤. ¬≥н зажадав негайно втекти, але був ≥ще занадто слабкий, тому зам≥сть того, щоб п≥дхопитис¤ та й чкурнути зв≥дси, заваливс¤ на б≥к.

√олосок в —≥льв≥њ був зовс≥м незнайомий, досить високий ≥ дзв≥нкий. јле т≥ло лишилос¤ все таким же гладким, пружним ≥ прекрасним. Ќ≥-≥, брешеш, не заманиш!..

ћет судорожно с≥пнувс¤ й в≥дчув, що лежить на чомусь мТ¤кому. Ћедве п≥дв≥вшись, в≥н побачив таке, що приголомшило його не менше, н≥ж по¤ва замiсть видiнь юноњ вбивц≥: ви¤вл¤Їтьс¤, в≥н впав на т≥ло ≈ндрю ‘орестера, того самого милого баранчика ≈нд≥, котрий зараз мав загор¤ти за тис¤ч≥ миль зв≥дси!

як?! Ќав≥що?! «в≥дки?! „ому?!

як в≥н тут опинивс¤?!

Ќав≥що прињхав?!

≤ зв≥дки?!

„ому такий бл≥дий?!

≤ що за рана в нього на шињ...

Ч ÷е ≈ндрю ‘орестер, господар будинку, Ч почув ћет голосок —≥льв≥њ.

Ч я знаю, ¤ за ним стежив. ј ¤ не ≈нд≥. я ћет. ћетью √олдв≥к, Ч ледь зум≥в промимрити в≥н.

Ч я знаю. “и квартирний злод≥й. ј ¤ не –еджина. ≤ не пов≥¤. я —≥льв≥¤ ћ≥халеску, вамп≥р, наймана вбивц¤, Ч немов луна в≥дгукнулас¤ д≥вчина.

Ч я теж знаю, Ч п≥дтвердив ћет, хоча про те, що —≥льв≥¤ до всього ще й вбиваЇ за наймом, дов≥давс¤ т≥льки-но.

Ч —хоже, ми все знаЇмо, ти про мене, ¤ про тебе. Ќезрозум≥ло т≥льки, чому ми так тривало не наважувались з≥знатис¤ в усьому, Ч голосок д≥вчиська був сповнений н≥жност≥. ћет потер шию, що бол≥ла, ≥з здриганн¤м намацав там незнайомий св≥жий шрам й стомлено промовив:

Ч ѕрипустимо, в мене ≥ часу-то не було на з≥знанн¤.  оли з тебе пТють кров, стаЇ... не до зТ¤сувань.

Ч “а й мен≥ нелегко було розмовл¤ти з трупом.  раще вже з живим, Ч прошепот≥ла —≥льв≥¤. ¬они винувато подивилис¤ одне одному у в≥ч≥.

Ч ѕо¤сни, зв≥дки вз¤вс¤ ≈нд≥. ≤ чому ¤ живий, Ч попрохав ћет ≥ обережно зауважив: Ч ќдне ¤ поки й розум≥ю: ти ≥ його...

¬≥н зробив пальц¤ми такий рух, немов розтер лист запашноњ мТ¤ти.

Ч “и... в≥рно зрозум≥в, Ч погодилас¤ —≥льв≥¤ та стисло розпов≥ла про все, що трапилос¤, починаючи з моменту, коли ћет перетворивс¤ на знекровлений закл¤клий труп. ¬≥н не переривав д≥вчисько, слухав надзвичайно уважно, а коли вона замовкла, прот¤гнув замислено:

Ч ќтже, це бидло мене п≥дставило...

Ч “ак, ћет. я вбиваю тебе, в≥н в≥дл≥таЇ на √авањ, особн¤к висаджуЇтьс¤ у пов≥тр¤, починаЇтьс¤ пожежа, пол≥ц≥¤ знаходить твоЇ обгор≥ле т≥ло, ≥ газети друкують некрологи про ≈ндрю ‘орестера. “им часом в≥н в≥дсиджуЇтьс¤ в райському куточку, повертаЇтьс¤ через де¤кий час, з моЇю допомогою усуваЇ конкурент≥в, вбиваЇ мене ≥ з блискучим тр≥умфом знов п≥дноситьс¤ аж на саму вершину свого смердючого ф≥нансового св≥ту. ќтак.

√олосок —≥льв≥њ затремт≥в. ћет подививс¤ на нењ ≥ побачив, що по щоках д≥вчиська повзуть дв≥ превелик≥ сльози. ≤ ¤кесь в≥длунн¤ минулого н≥жного почутт¤ в≥дродилос¤ в його серц≥.

Ч ўо ти, –едж!.. Ч вигукнув ћет, але тут же мотнув головою, в≥д чого ще г≥рше заск≥млив шрам, й виправив сам себе: Ч ўо ти, —≥льв≥Ї...

Ч «абирайс¤ зв≥дси, Ч похмуро пробуркот≥ло д≥вча. Ч „ас минаЇ. «а годину в≥д будинку камен¤ на камен≥ не залишитьс¤. ‘орестер запустив годинниковий механ≥зм, а ¤к його вимкнути ≥ де бомба, н≥ ¤, н≥ ти не знаЇмо. «абирайс¤.

ўе двадц¤ть хвилин тому ћет з рад≥стю так ≥ зробив би. “епер же, п≥сл¤ розпов≥д≥ —≥льв≥њ, в≥н чомусь баривс¤.

¬иходить, д≥вчина не т≥льки прик≥нчила мерзотника ≈нд≥, а до того ж повернула ћета до житт¤! «в≥сно, перед цим вона його житт¤ позбавила, але ж недарма, ¤кщо тверезо роз≥братис¤...

≈-е-е, то вони ≥ще щось знають одне про одного, про що так ≥ не поговорили дос≥...

Ч —≥льв≥Ї.

ƒ≥вчисько не ворухнулос¤.

Ч —≥льв≥Ї, Ч повторив ћет б≥льш наполегливо. ¬она звела на нього чар≥влив≥ чорн≥ оч≥... «овс≥м по-дит¤чому шморгнула носом...

¬ коровТ¤чих в≥¤х заплуталас¤ чергова сльозинка... Ќемов заблукала...

Ч —≥льв≥Ї!

≤ д≥вча кинулос¤ до ћета в об≥йми.

¬амп≥р? Ќаймана вбивц¤? …ого ледь не в≥дправила на той св≥т? ≈нд≥ прик≥нчила?.. ƒо б≥са! ¬се до нечистого! ’ай воно...

Ч ’ай воно кр≥зь землю п≥де, згорить син≥м полумТ¤м, Ч з почутт¤м сказав ћет ≥ щоб д≥вчисько ненавмисне не в≥днесло ц≥ слова на св≥й рахунок, додав: Ч ’ай п≥де порохом твоЇ минуле, маленька мо¤. Ќин≥шнЇ. ћайбутнЇ! ’ай залишитьс¤ саме майбутнЇ! “≥льки воно маЇ значенн¤, та ми з тобою.

—≥льв≥¤ затремт≥ла.

Ч я люблю тебе, маленька.  охаю. ѕозабудь усе, що ¤ нал¤пав тоб≥ зопалу. ћен≥ було просто...

Ч «наю, Ч перервала його д≥вчина. Ч ј ти забудь, що ¤ тебе укусила. јдже ¤ теж... кохаю тебе. ≤ ¤ все виправила.

Ч я вже забув.

Ч ≤ ¤...

Ч «абули?

Ч «абули.

Ч ≤ ¤кщо ти згодна стати дружиною крад≥¤...

Ч ј ти жити з вамп≥ром...

¬они сто¤ли на кол≥нах над т≥лом ≈ндрю ‘орестера. ћет н≥жно терс¤ носом об чоло —≥льв≥њ (що напевно вигл¤дало надзвичайно безглуздо). ƒ≥вчина подеколи в≥дкидала назад голову, тод≥ в≥н ц≥лував њњ, а пот≥м лоскотав в≥¤ми н≥жну д≥вочу щоку, на ¤к≥й все ще не просохла вогка дор≥жка, прокладена сльозою.

¬се ж —≥льв≥¤ першою подолала ману.

Ч ћете, час спливаЇ. «абирайс¤.

ћет так ≥ с≥в. «апис, кл¤тий запис! як же в≥н забув про нього?!

—≥льв≥¤ п≥двелась, пройшлас¤ по к≥мнат≥ ≥ вже вкотре наполегливо повторила:

Ч “ак що йди зв≥дс≥л¤, поки не п≥зно. ј мен≥ ≥ без того нудно... “а ¤кщо ти поквапишс¤, мабуть, стане легше.

ћет з в≥дразою подививс¤ на труп. ќт паскуда! ќт заварив ти кашу, хай тоб≥ пек, кабан старий! ўоб тебе посадили в пекл≥ голим задом на сковородку без маргарину...

ј вт≥м, ¤ка користь з цих прокльон≥в!  оли б в≥д них хоча б —≥льв≥њ легше зробилос¤, хоч ¤ка користь була б, так н≥ ж!..

ј неприЇмно падати з п≥днебесс¤ на гр≥шну землю. ƒуже неприЇмно. ≤ бол¤че... ѕрограти, так вбого ≥ бездарно програти...

—топ, треба пом≥ркувати тверезо. ќтже, оживити цю мерзоту неможливо, дл¤ цього потр≥бна кров. ј кров Ї т≥льки в нього, не враховуючи д≥вча, ¤сна р≥ч. јле це все одно що нема н≥ в кого. ’мммм...

“а й ¤кий сенс оживл¤ти ≈нд≥? У«ателефонуй секретарев≥, н≥кчема, ≥накше ми тебе...Ф ј що Уми тебеФ? ¬бТЇмо? “од≥ нав≥що оживл¤ти? Ќе годитьс¤, н≥куди не годитьс¤!

 асету тепер не в≥дшукати, дл¤ цього довелос¤ б серед б≥лого дн¤ зламати вс≥ поштов≥ скриньки в окруз≥ чи зд≥йснити напад на пошту... «нов не те!

«найти секретар¤... до п≥сл¤завтра?! ƒе? яким чином?

Ќевже ж виходу немаЇ?!

Ѕути того не може! Ќумо, ћете, нумо! ’то казав, що вих≥д знайдетьс¤ завжди?..

¬ глибин≥ спальн≥ з≥тхнула —≥льв≥¤. ћет розпачливо погл¤нув на нењ... ≤ сталос¤ диво! “ак, в≥н в≥дразу знайшов вих≥д. ѕричому вих≥д був ген≥ально простий ≥ лежав, ¤к кажуть, на поверхн≥. ¬и¤вл¤Їтьс¤, н≥чого взагалi робити не треба! Ќ≥-чо-го! ѕросто а-н≥-чо-г≥-с≥нь-ко! ¬ них вже Ї надчудове ал≥б≥, ≥ н≥ в≥дн≥мати, ан≥ додавати до нього н≥чого не потрiбно.

ћет щасливо розсм≥¤вс¤. —≥льв≥¤ здивовано погл¤нула на нього.

Ч —лухай-но, маленька, ми тут добуваЇмось, ви¤вл¤Їтьс¤, у в≥дчинен≥ двер≥, Ч спок≥йно сказав ћет. Ч я цього спочатку ¤кось не зрозум≥в, а тепер от с¤йнуло. я нав≥ть хот≥в вже лишитись, щоб п≥д≥рватис¤ за компан≥ю з тобою. јле ми не будемо сид≥ти тут. ћи просто од¤гнемос¤ ≥ п≥демо геть. ќбоЇ. ќбоЇ, маленька.

ƒ≥вчисько пов≥льно наблизилось до нього; здаЇтьс¤, вона вир≥шила, що ћет збожевол≥в.

Ч “а пом≥зкуй лише добр¤че, дивачко! ўо такого жахливого назн≥мав ‘орестер? як ти вбиваЇш мене? јле ж ¤ живий! ∆ивий!!!

¬ погл¤д≥ —≥льв≥њ зТ¤вилась над≥¤, хоч вона поки що ¤вно не розум≥ла всього, що випливало iз сл≥в ћета. ѕ≥дбадьорений ц≥Їю зм≥ною, в≥н продовжував розвивати свою думку:

Ч я Ч живий доказ того, що ти мене не вбивала. я живий! ≤ край! Ќам залишаЇтьс¤ одне: чим скор≥ш побратис¤. ’ай тод≥ копи крут¤ть касету хоч сто раз≥в, хоч тис¤чу, ¤кщо њм подобаЇтьс¤. ј ¤ готовий прис¤гнутис¤, що ми грали у вамп≥ра ≥ жертву. Ќу, знаЇш... у що т≥льки не грають закохан≥...

—≥льв≥¤ так ≥ розцв≥ла. ќт! Ќарешт≥ второпала, розумниц¤.

Ч ¬ище н≥с, маленька! ћи можемо нав≥ть обуритис¤, що ¤кийсь придуркуватий розпусник зн¤в наш медовий м≥с¤ць в мотел≥. „и шлюбну н≥ч. ≤ тепер марно турбуЇ пол≥ц≥ю. як тоб≥ ≥дейка?

—≥льв≥¤ наблизилась до т≥ла ≈ндрю ‘орестера, схиливши голову уб≥к огл¤нула його прискiпливо та мовила:

Ч ¬≥н стежив за нами весь час... ясна р≥ч, зараз нагл¤ду не було, тому н≥хто не дов≥даЇтьс¤, що ¤ приклала до нього зуби. ј щодо нас... «наЇш, ћете, в≥н д≥йсно сказав, що записав лише момент вбивства ≥... Ч д≥вчина запнулас¤, почервон≥ла й додала: Ч ≤ дещо з того, що призначалос¤ т≥льки дл¤ нас, але н≥¤к не дл¤ сторонн≥х.

Ч ¬≥рно, Ч п≥дтримав њњ ћет. Ч ј оск≥льки котедж буде висаджено, нехай пол≥ц≥¤ доведе, що це спальн¤ ≈нд≥ ‘орестера, а не мотель, де вир≥шили провести н≥ч молод¤та.

ѕри згадц≥ про вибух —≥льв≥¤ стр≥понулас¤ й зойкнула:

Ч ћет, котра година?

ћет подививс¤ на годинник: в њхньому розпор¤дженн≥ лишилос¤ не б≥льш н≥ж тридц¤ть хвилин.

Ч “ак чого ми чекаЇмо?!

ѕосп≥х, з ¤ким вони од¤галис¤ й залишали д≥м, можна було пор≥вн¤ти х≥ба що з кваплив≥стю героњв запаморочливо см≥шного дит¤чого мультика. ”т≥кати зв≥дси вдень було вкрай неприЇмно. јле ласкава дол¤ усунула ≥з залитоњ передвеч≥рн≥м с¤йвом вулиц≥ ус≥х перехожих, так що ћет, можливо, переживав даремно.  оли с≥дали в автомоб≥ль, у напр¤мку, зв≥дки вони прийшли, пролунав вибух.

Ч ѕрощавай, ≈ндрю ‘орестер, Ч проц≥див кр≥зь зуби ћет ≥ ледве стримавс¤, щоб не лайнутись. Ч Ўкода все ж, що ми не встигли в≥дТњхати подал≥, але п≥вмил≥ ≥ так чимала дистанц≥¤. “≥льки б нас справд≥ н≥хто з мешканц≥в не бачив хоча б у в≥кно.

Ч я загалом ледь не залишилас¤ в будинку, Ч тихесенько мовила —≥льв≥¤, мерзл¤кувато з≥щулилас¤ й додала: Ч ћоторошно нав≥ть у¤вити, що б з≥ мною сталос¤... Ќ≥, досить про це. ƒавай про майбутнЇ. як ти казав: нехай залишитьс¤ саме майбутнЇ.

Ч «годен, Ч коротко п≥дтримав њњ ћет.

Ч “ак от, ¤ можу кинути своЇ агентство. «наЇш, ¤ працюю всього трет≥й тиждень ≥ по робот≥ вбила поки що лише двох, враховуючи ‘орестера. Ѕог створив мене вамп≥ром. ћоже, ¬≥н хоче, щоб ¤ залишалас¤ такою... але ж не обовТ¤зково ¤ маю вбивати людей! ≤накше ¤ б не зустр≥ла ≥ не вр¤тувала тебе. ¬≥рно, ћете?

“ой вовтузивс¤ з ремен¤ми безпеки й у в≥дпов≥дь лише хитнув головою, даваючи зрозум≥ти, що так, в≥рно.

Ч ћен≥ досить раз на два-три дн≥ њсти сире мТ¤со й пити кров, що залишаЇтьс¤ в ньому. ћати казала, що саме так робив м≥й батько. “ато був чистокровним спадковим вамп≥ром, нащадком переселенц≥в з “ранс≥льван≥њ. ÷е в нього ¤ вдалас¤... схильност¤ми.

ћет зав≥в двигун ≥ благодушно завважив:

Ч якщо бажаЇш, ¤ нав≥ть стану носити тоб≥ з бойн≥ бичачу кр≥в. ўоб ти н≥коли не голодувала, маленька.

—≥льв≥¤ дов≥рливо схилила гол≥вку йому на плече.

Ч ” свою чергу ¤, мабуть, УзавТ¤жуФ з крад≥жками, Ч пооб≥ц¤в ћет. Ч «наЇш, ¤ ж непоганий механ≥к. ћожу слюсарити, стол¤рувати, в електрон≥ц≥ об≥знаний, в електриц≥... ¬загал≥, руки в мене ростуть зв≥дки треба. ÷е дуже давн¤ ≥ дуже неприЇмна ≥стор≥¤, ¤ коли-небудь розпов≥м тоб≥... але ¤ не завжди хот≥в бути УдомушникомФ... ƒо реч≥, використовуючи м≥й попередн≥й досв≥д можна орган≥зувати компан≥ю по виробництву сигнал≥зац≥й. ќт це будуть системи, не р≥вн¤ металобрухту в≥д Уќл ћаскот ≤нтерпрайзФ! —лава Ѕогу, зараз мен≥ Ї з чого стартувати.

—≥ра стр≥чка дороги розмотувалас¤ п≥д колеса машини.

Ч ј зараз... Ч д≥вча лукаво подивилос¤ на ћета кр≥зь примружен≥ пов≥ки.

Ч ј зараз вибирай: јвстрал≥¤, √авањ, √онконг чи ћонте- арло. „и щось ≥нше в цьому род≥. ќсобисто ¤ в≥дчуваю гостру потребу витратити певну частку стартового кап≥талу на вес≥льну подорож, Ч бадьоро сказав ћет, швидко озирнувшись на туго натоптану вал≥зку, що п≥дстрибувала на задньому сид≥нн≥. Ч ’оча √авањ не рекомендую: ≈ндрю ‘орестер збиравс¤ в≥дправитись туди, раптом його мерзенна душонка зараз вештаЇтьс¤ саме там?

Ч У≈ндрю ‘орестер збиравс¤ в≥дправитись туди, раптом його мерзенна душонка зараз вештаЇтьс¤ саме тамФ, Ч видавець проц≥тував уголос заключну фразу новели й кинув рукопис на ст≥л, через що аркушики розлет≥лис¤ в≥¤лом по його пол≥рован≥й поверхн≥. Ч ўо ж, юначе, непогано, непогано.

¬идавець потер сухеньк≥ зморщен≥ лапки, нудотно посм≥хнувс¤ порепаними губами ≥ коротко визначив:

Ч ” зб≥рку.

Ч ј можна окремо? Ч невпевнено запитав автор, соромТ¤зливий юнак в окул¤рах з димчастими скельц¤ми. ¬идавець подививс¤ на рукопис з вигл¤дом дебелого кота, ¤кий готувавс¤ проковтнути симпатичненьке товстеньке мишен¤тко, ≥ так само невпевнено в≥дпов≥в:

Ч Ќу-у-у-у... дл¤ сольного вар≥анту слабенько... ’оча ¤кщо попрацювати... Ч та й послав автору довгий ≥нтригуючий погл¤д.

ёнак кивнув з поважним вигл¤дом, демонструючи готовнiсть вислухати старого.

Ч ѕерш за все ¤ хот≥в би задати дел≥катне питанн¤, Ч видавець витримав паузу, задумано пожував губами й неспод≥вано випалив скоромовкою: Ч ” ваших героњв Ї реальн≥ прототипи? Ќу?! Ўвидко!

Ч Ќ≥, Ч юнак в≥дпов≥в так само шпарко, не замислюючись.

Ч ј ви сам≥ бачили живих вамп≥р≥в? Ќу хоча б одненького, Ч поц≥кавивс¤ юнак. ¬идавець похитав головою ≥ розпачливо в≥дпов≥в:

Ч Ќажаль, не доводилос¤. ’оч де¤к≥ автори, з ¤кими ¤ сп≥вроб≥тничав чи сп≥вроб≥тничаю дос≥, стверджують, що можна жити б≥к-о-б≥к з людиною не один р≥к ≥ нав≥ть п≥дозри не мати, що вона вамп≥р. ј Ќорман  ерчет... отой самий  ерчет, що штампуЇ тепер бестселери у Ќью-…орку, адже в≥н в мене починав... “ак от, Ќорман  ерчет прис¤гавс¤, що побачити вамп≥ра можна один-Їдиний раз у житт≥: перед смертю. “ому що саме так зак≥нчуютьс¤ зустр≥ч≥ з цими... м-м-м... ≥стотами.

Ч ≤ ¤ не бачив, Ч докинув юнак.

Ч «абавна загалом ситуац≥¤ складаЇтьс¤, Ч в≥в дал≥ старий. Ч Ќ≥хто н≥коли њх не бачив, н≥хто про них н≥чого не знаЇ, проте вс≥ пишуть! Ѕагато пишуть. я видаю. ј публ≥ка купуЇ та читаЇ. ≤ найц≥кав≥ше: н≥кому не набридаЇ! Ќ≥ писати, н≥ видавати, ан≥ читати. ќтакий парадокс, еге ж?

ѕоки що вс≥ розумуванн¤ ѕарк≥нсона не мали безпосереднього в≥дношенн¤ до новели, ≥ юнак вже п≥дбадьоривс¤, спод≥ваючись, що видавець маЇ нам≥р обмежитис¤ виключно такими от загальними ф≥л≥софствуванн¤ми.  оли раптом старий вельми гостро мовив:

Ч јле нав≥ть ¤кщо ви, шановний, все це вигадали, ¤кщо все це саме спало вам на думку, це н≥¤ким чином не зв≥льн¤Ї вас в≥д в≥дпов≥дальност≥ за правдопод≥бн≥сть. ќтак!

ћолодий автор стр≥понувс¤ ≥ з ображеним вигл¤дом подививс¤ у нагноЇн≥ очен¤та д≥дуганчика.

Ч “ак-так, од в≥дпов≥дальност≥! … нема чого њсти мене очима, ¤ вам не устриц¤ з лимонним соком, Ч правив своЇ ѕарк≥нсон ¤к ≥ до того р≥зко. Ч ј ви? ўо ви нагородили?

Ч ј що? Ч обережно спитав юнак.

Ч ѕо-перше, в≥дразу в≥дчуваЇтьс¤, що ви зроду не бачили вамп≥р≥в.

Ч “а њх н≥хто не бачив...

Ч Ќу то й що?! Ч вигукнув у запал≥ старий. Ч Ќе бачили, так ≥ користуйтес¤ тим, що напрацювали ≥нш≥.

Ч ¬они теж не бачили, Ч не здававс¤ автор.

Ч «ате напрацюванн¤ ≥снують незалежно в≥д вашого бажанн¤. ÷е ж ц≥лий жанр! ” жанра Ї закони.  лауд≥¤ ƒорекс назвала все це вамп≥рознавством. ≤ закони жанра ви порушили передус≥м.

—ором ≥ ганьба, молодче! Ќу скаж≥ть, будь ласка, де, в ¤к≥й книжц≥ зустр≥чали ви хоча б нат¤ки на потворн≥ вигадки про вамп≥р≥в, котрими насичена ваша писанина?! Ќайуразлив≥ша з ус≥х Ч це так званий Устаровинний рецептФ...

Ч ¬амп≥рський рецепт, Ч несм≥ливо виправив юнак.

Ч “им б≥льш! Ч видавець розсердивс¤ не жартома. Ч якщо вамп≥рський, тим б≥льш. «а його допомогою ц¤ ваша... е-е-е...

Ч —≥льв≥¤, Ч п≥дказав юнак.

Ч “ак, —≥льв≥¤ оживл¤Ї цього... Ч старий схиливс¤ над столом ≥ заходивс¤ перебирати аркушики в пошуках ≥мен≥ геро¤.

Ч “ак, крад≥¤. —каж≥ть, ¤к ви додумалис¤ до такоњ дурниц≥?

√олова юнака схилилас¤.

Ч Ќе ховайте очей, а в≥дпов≥дайте, Ч суворо домагавс¤ ѕарк≥нсон. Ч ўо, мовчите? Ќема чого казати? “а коли роз≥братись, поки вона смоктала з≥ свого... е-е-е... √олдвей...

Ч јтож, √олдв≥ка кров, поки верт≥ла УбуферамиФ перед дзеркалом...

ёнак аж п≥дстрибнув на ст≥льц≥, проте видавець в цю мить знов дививс¤ на столешницю й стор≥нки, що порозл≥талис¤ по н≥й, тому реакц≥¤ автора най≥мов≥рн≥ше пройшла поза його увагою.

Ч ...зТ¤совувала стосунки з господарем особн¤ка та кидалас¤ на нього, Ч т≥льки тепер д≥дуганчик упТ¤вс¤ юнаков≥ в лице. Ч “ак от, ¤кщо у¤вити соб≥ вс≥ згадан≥ под≥њ в час≥, виходить, що ваш герой був мертвий хвилин сорок, а то й пТ¤тдес¤т чи годину. јле ж дорогий м≥й, чи в≥домо вам, що за такий терм≥н в нього мав в≥дмерти мозок? “очн≥ше, в кор≥ головного мозку починаЇтьс¤ кисневе голодуванн¤ чи що там ≥ще, в результат≥ розвиваютьс¤ неповоротн≥ процеси, ≥ н≥¤ке переливанн¤ найсв≥ж≥шоњ та найгар¤ч≥шоњ, ¤к ви висловилис¤, кров≥ тут не допоможе.

Ч ƒаруйте, що перебиваю вас, Ч насм≥ливс¤ завважити юнак. Ч ѕроте не забувайте, що переливанн¤ кров≥ не було звичайною кл≥н≥чною операц≥Їю. …ого робила героњн¤, —≥льв≥¤ ћ≥халеску, а вона вамп≥р! ќтож, д≥вча вливало в жили ћетью √олдв≥ка не просто кров, а й... вамп≥рську силу, ¤кщо хочете. ¬загал≥, життЇву силу. я написав про житт¤, що билос¤ в артер≥¤х навп≥л з кровТю й вважав, що цього непр¤мого нат¤ку досить дл¤...

¬идавець схопивс¤ за голову й заголосив:

Ч Ќу що за маренн¤?! ўо за ма¤чн¤, лихий забирай?! Ч ≥ коли автор розгублено замовк, продовжував повчально: Ч “ак от, молодче, хоч би що ви там писали, але по-вашому виходить, що —≥льв≥¤ вдихнула в коханц¤ свою силу, також зробивши його вамп≥ром. ѕроте нав≥що вигадувати давно в≥доме? ≤снуЇ трет≥й закон вамп≥рознавства, що проголошуЇ:

“ому вс≥м жертвам кровожер≥в належить, по-перше, в≥дт¤ти голову, по-друге, ув≥гнати в серце осиковий к≥лок, а вже пот≥м ховати. ≤накше вони оживуть зг≥дно з трет≥м законом! ≤ ваш √олдв≥к також мав ожити зг≥дно з даним положенн¤м без вс≥л¤ких там рецепт≥в.

Ч ƒозвольте, але коли н≥хто цих ≥стот у житт≥ не бачив, нев≥домо, чи несхибен ваш закон насправд≥, Ч резонно зауважив юнак. Ч Ќаприклад, одн≥ стверджують, що вамп≥ри бо¤тьс¤ часнику, друг≥ Ч що терп≥ти не можуть сол≥, трет≥ те саме тверд¤ть про св¤ту воду. „и таке питанн¤: чим њх вбивають? “≥льки осикою? „и також ≥ншою деревиною? „и самородним ср≥блом? „и просто будь-¤ким чистим металом, включаючи зал≥зо, н≥кель й титан, тобто не-сплавом?

¬идавець поворушив шк≥рою на т≥мен≥, прикрив на хвилинку нагноЇн≥ очен¤та й в≥дпов≥в замислено:

Ч Ќу що ж, юний ерудите, ви маЇте рац≥ю...

јвтор переможно розправив груди, проте голос старого неспод≥вано зм≥цн≥в, ≥ в≥н гримнув:

Ч јле лише до в≥домоњ межи!!!

ёнак так ≥ в≥дсахнувс¤, видавець же продовжував леметувати:

ёнак почервон≥в до корен≥в волосс¤. ¬≥н в≥дчув, що д≥йсно перегнув палицю... хоча й з благих нам≥р≥в та з певних причин. “ому коротко пооб≥ц¤в:

Ч ƒобре, згоден. я обм≥зкую цей момент. ўо дал≥?

ƒ≥дуганчик моторошно всм≥хнувс¤. ÷е була нехай маленька, та все ж перемога в гр≥, ¤ку в≥н зат≥¤в. “епер треба домогтис¤ б≥льшого.

Ч ƒобре, бачите! ќбм≥зкуЇ в≥н це, бачите! Ч пробуркот≥в ѕарк≥нсон ц≥лком благодушно. Ч ўо ж, м≥ркуйте, м≥ркуйте. јле ¤к бути з крањною?

Ч “а з тiЇю, де розгортаЇтьс¤ под≥¤. ¬и просто намагаЇтесь вивести все так, немов це в≥дбуваЇтьс¤ в Ўтатах. “обто, за океаном. јле даруйте, молодче, ви ж там н≥коли не бували ≥ не можете у¤вити тамтешнЇ житт¤! ÷е в≥дчуваЇтьс¤ в кожному р¤дку новели, читаЇтьс¤ пом≥ж р¤дк≥в.

«розум≥йте, недостатньо написати: У“акий-то хлопець ган¤в до Ћас-¬егаса на У’арлЇй-ƒев≥дсон≥Ф й розраховувавс¤ за в≥ск≥ УЅ≥лий к≥ньФ з≥мТ¤тими баксамиФ. ÷е лише зовн≥шн¤ форма твору, облудн≥сть, але н≥¤к не його суть. ƒобитис¤ достов≥рност≥ зображенн¤ таким чином просто неможливо. “ому, молодче, ваш≥ персонаж≥ не мають вигл¤ду правдопод≥бних. «анадто вже вони Ївроп≥зован≥.

≤ недивно: ви ЇвропеЇць, а не американець. јле тод≥ й писати треба було не Уп≥д ЎтатиФ, а Уп≥д свою крањнуФ! «≥знайтес¤, все це в≥дбувалос¤ в нас, чи не так?

¬идавець допитливо дививс¤ на юнака. “ой в≥дчув, ¤к його чоло вкриваЇтьс¤ р¤сним потом, ≥ промимрив:

Ч яка р≥зниц¤, де в≥дбувалос¤...

ёнак не зрозум≥в, що допустив помилку, що таким чином не¤вно дав ствердну в≥дпов≥дь на найперше запитанн¤ сп≥вбес≥дника й погодивс¤: в його героњв Ї реальн≥ прототипи, з котрими все чи майже все описане в≥дбулос¤ насправд≥. ЌагноЇн≥ очен¤та старого на мить хижо спалахнули, ≥ в≥н посп≥шив закр≥пити таке славне дос¤гненн¤, продовживши Ушпеченн¤Ф:

Ч ј така р≥зниц¤, що тод≥ у ваш≥й новел≥ все стало б на м≥сц¤! Ќ≥, ¤ розум≥ю причину под≥бного Умаскуванн¤Ф. „удово розум≥ю! ¬ майбутньому ви вол≥Їте потрапити на американський л≥тературний ринок, х≥ба н≥? ћовчите? ќтож, ≥ не намагайтес¤ обвести навколо пальц¤ јлекса ѕарк≥нсона, це вам не вдастьс¤!

ЅажаЇте приклад? ≤з задоволенн¤м. ¬аш герой спочатку вол≥в залишити д≥вчисько в пограбованому будинку, щоб самому втекти. ¬≥н нав≥ть думаЇ про це. «даЇтьс¤, все в≥рно, ¤к у житт≥... ƒаруйте, юначе, але ж нормальний американський чолов≥к мав реально п≥ти з котеджу, с≥сти в машину... нав≥ть в≥дТњхати на ¤кусь в≥дстань, а вже пот≥м п≥ддатис¤ докорам сумл≥нн¤ й своЇр≥дному комплексу провини, ¤кий ви дал≥ блискуче вивели. ј ваш герой робить все т≥льки подумки. ќтже, за характером в≥н набагато мТ¤к≥ший в≥д ≥стиного американц¤. …ого д≥њ Ч це д≥њ Ївропейц¤.

ћолодий автор сид≥в похнюпившись. ¬≥н ≥ без того не помишл¤в поки н≥ про славу, н≥ про американський ринок, ан≥ про боротьбу з конкурентами... ј загалом хтозна, може й думав! Ѕо заради чого ж тод≥ написав новелу?! ¬ступав би до ун≥верситету, ¤к ≥ було заплановано, та й вчивс¤ б на л≥кар¤. ƒо чого тут л≥тература? ≤ ¤ка карТЇра можлива без перемоги над конкурентами? Ѕез одержанн¤ великих прибутк≥в? Ѕез слави, к≥нець к≥нцем?! Ќевже в≥н зат≥¤в написанн¤ новели лише заради химерноњ примхи...

—тарий вибрав таку тактику: п≥дв≥вс¤, вийшов з-за столу, прошкульгав до сп≥вбес≥дника, по-батьк≥вськи об≥йн¤в його за плеч≥ й дов≥рено зашепот≥в у вухо:

Ч ј вт≥м, ¤кщо не бажаЇте, можете не зм≥нювати м≥сце д≥њ. Ѕудете ви надал≥ збувати рукописи американським видавц¤м чи зор≥ЇнтуЇтес¤ на нас Ч ваша особиста справа, ваша турбота. јле ¤ можу п≥дказати вам, ¤к американ≥зувати героњв найпрост≥шим чином. Ќовела в≥д цього т≥льки виграЇ, пов≥рте мен≥!

ƒл¤ цього багато не треба. ѕросто поменше сентиментальност≥. ѕоменше комплекс≥в. ѕоб≥льше розкутост≥, нав≥ть вульгарност≥, ¤кщо хочете! Ќав≥ть жанр новели можна потроху зм≥нити.

ћолодий автор п≥дв≥в голову, протер запот≥л≥ окул¤ри носовиком та здивовано погл¤нув на ѕарк≥нсона. ѕро що це в≥н? “≥льки-но обстоював чистоту жанру Ч ≥ так зненацька згоден загалом зм≥нити його. «аперечував проти роботи Уп≥д ЎтатиФ, а тепер хоче п≥дсилити в новел≥ усе американське!..

Ч ƒл¤ цього Ї першорозр¤дна зач≥пка: еротика, Ч не зн≥маючи рук з плечей юнака, д≥дуганчик розпроставс¤, солоденько примружив очi й медоточивим голосочком продовжив: Ч ѕов≥рте, з вашоњ новели можна зробити справжн≥с≥ньку принадливу ласу УцукерочкуФ! —початку викиньте вс≥ в≥дверт≥ бес≥ди героњв, вони н≥ до чого. ѕот≥м, ви вкрай соромТ¤зливо вивели њхн≥ стосунки...

Ч —оромТ¤зливо?! Ч юнак був в≥дверто здивований. Ч “а в мене аж стор≥нку займаЇ н≥ч коханн¤, це ≥ так забагато, куди ще змальовувати...

Ч ќдна стор≥нка з семи дес¤тк≥в? ѕхе! Ч видавець удав найповн≥ше презирство.

Ч … пот≥м... аж до втеч≥ з особн¤ка... —≥льв≥¤... м-м-м... не од¤гнена, Ч юнак остаточно зн≥¤ков≥в ≥ почервон≥в.

Ч ƒурниц≥, дурниц≥! Ч старий нав≥ть ногами затупот≥в, але тут же вгамувавс¤ й почав переконувати автора: Ч ¬и краще послухайте, ¤к це треба подати читачев≥. «≥знайтес¤, адже головний герой, ну цей ваш ћетью √олдв≥к, УпоклавФ героњню в першу ж н≥ч, чи не так?

ёнак в≥дсахнувс¤ в≥д видавц¤, немов той раптом перетворивс¤ на геть поточеного гробаками мерц¤, й почав сердито сапати. як насм≥люЇтьс¤ цей старезний прищ думати так про його героњв?! —вав≥льно розпор¤джатис¤ персонажами, немов би вже заручившис¤ згодою автора на переробку новели...

Ч “а стривайте вже!!! Ч в≥дчайдушно скрикнув юнак, силкуючись за вс¤ку ц≥ну зупинити мутний пот≥к масноњ старечоњ фантаз≥њ. Ѕо в противному раз≥ в≥н м≥г втратити самоконтроль... н≥, в≥н його вже майже втратив! Ч ћо¤ новела про те, ¤к двоЇ прийн¤ли р≥шенн¤ зм≥нити житт¤, про вамп≥ра та злод≥¤...

Ч ѕусте, Ч зневажливо в≥дгукнувс¤ видавець ≥ продовжував так само х≥тливо: Ч „и напиш≥ть про њњ сосочки, про ц≥ солодк≥ запашн≥ сунички, що налилис¤ в≥д збудженн¤ в центр≥ рожевих кружальц≥в њњ тугих д≥вочих грудей. јбо про с≥мТ¤, що густою т¤гучою струминкою р¤сно виливалос¤ з њњ пiховки на крохмальн≥ простирадла, коли вона млоњлас¤ в≥д розк≥шноњ, солодкоњ знемоги, не знаючи, витаЇ њњ душа в райських кущах чи все ще перебуваЇ в гр≥шному т≥л≥ на гр≥шн≥й земл≥... ƒо реч≥, лоскотунчик! Ќе забудьте живописати цей божествений дарунок ¬енери...

≤ юнак не витримав. ўойно в≥н корчивс¤ на ст≥льц≥, не маючи сил вислуховувати непристойност≥, убран≥ у псевдохудожню форму. ясна р≥ч, пор¤дний автор н≥ за що не дозволить зробити з свого твору порнограф≥чне чтиво й загалом ¤кось спотворити своЇ Удит¤Ф. “им б≥льш що ≥стор≥¤ ц¤ була йому дорога з особливих причин. Ќегайно п≥двестис¤ й ¤комога гучн≥ше грюкнувши дверима п≥ти геть з видавництва Уѕарк≥нсон бук трастФ йому не дозвол¤ла елементарна вв≥члив≥сть. ¬≥н все ще спод≥вавс¤ спок≥йно досид≥ти до к≥нц¤, дотерп≥ти... ѕроте останн≥ анатом≥чн≥ ≥дењ д≥дуганчика привели юнака до стану скаженоњ лют≥. ¬≥н в≥дчув, ¤к запекло у животi в≥д голоду, ¤к все його Їство переповнюЇтьс¤ гн≥вом, ¤к скарлючуютьс¤ сам≥ собою пальц≥, а не¤скраве св≥тло похмуроњ ос≥нньоњ днини, що йшло з в≥кна, все нестерпн≥ше р≥же оч≥. «≥рвавши окул¤ри з димчастими скельц¤ми (б≥ль в очах п≥дсиливс¤, але це т≥льки ще б≥льш роздратувало його), юнак зд≥йн¤вс¤ на ноги, легким рухом руки перекинув величезний ст≥л та упТ¤вшис¤ в нагноЇн≥ очен¤та старого своњми очами, що ненормально зб≥льшилис¤ й ледь не вилазили з орб≥т, трубно прорев≥в:

Ч јх ти ж мерзота пл≥сн¤ва! як см≥Їш ти так говорити про цих людей?! “ак, замориш недор≥заний, мозгл¤к вшивий, ти маЇш рац≥ю: ћетью √олдв≥к ≥ —≥льв≥¤ ћ≥халеску насправд≥ реальн≥ люди! ÷е моњ батько й мати! «гадай перш≥ два закони свого безглуздого вамп≥рознавства:

¬иголосивши таку гучну кучер¤ву промову, юнак кинувс¤ на видавц¤.

ЌагноЇн≥ очен¤тка јлекса ћ.ѕарк≥нсона спалахнули зеленкуватим фосфоричним св≥тлом, в≥н осм≥хнувс¤ в≥д вуха до вуха, оголивши гостр≥ жовтуват≥ ≥кла, що були удв≥ч≥ довш≥ вiд ≥нших зубiв, й зустр≥в юнака таким могутн≥м аперкотом, що той перелет≥в через усю к≥мнату до дверей.

Ч «д≥йснилос¤!!! Ч ревонув видавець ще потужн≥ше в≥д сп≥вбес≥дника, що вмить зробивс¤ його супротивником. Ч ќсь ти й пробовкнувс¤, молокосос цуцен¤чий! „и знаЇш, ¤к звуть мене насправд≥?! —≥дней ‘лем≥нген!!!

ѕочувши це ≥мТ¤, юнак страшенно збл≥д ≥ затремт≥в.

Ч ј-а-а-а, бачу, мамун¤ розпов≥ла тоб≥ усю свою ≥стор≥ю не криючись! “ак от, недом≥рок, ти зрозум≥в ц≥лком правильно:

я-а-а-а!.. Ч видавець прот¤жно завив. «а дверима пролунав ж≥ночий зойк, пот≥м щось гримнуло. ќчевид¤чки, секретарка була хоча б у загальних рисах знайома з≥ звичками свого патрона, тому поквапилас¤ ¤комога скор≥ше ретируватис¤ з видавництва.

Ч √адаЇш, ¤ прийшов у захват в≥д твоЇњ писанини? ƒзуськи! ÷е мене ти вив≥в ¤к товсточеревого Утатус¤Ф ≈ндрю ‘орестера, найпридуркуват≥шого з твоњх персонаж≥в! ўо ж, колись ¤ д≥йсно був гладеньким: дв≥ст≥ тридц¤ть фунт≥в при зрост≥ пТ¤ть з половиною фут≥в, в найкращ≥ часи нав≥ть дв≥ст≥ пТ¤тдес¤т фунт≥в. “епер у мен≥ не залишилос¤ й половини! ≤ все завд¤ки н≥жним п≥клуванн¤м твоњх батьк≥в!!!

’очеш сп≥знати всю мою правду? “ак, ¤ д≥йсно намагавс¤ п≥дставити твого майбутнього татус¤ п≥д iкла твоЇњ майбутньоњ мамун≥. ѕ≥дло? ћерзенно? Ќу то й що?! ј ¤к вони з≥ мною об≥йшлис¤?! ѕро мене ти написав: Уѕ≥дступна душонкаФ. ј про них?!

я знаю, що ти знаЇш, ¤к все в≥дбувалос¤ насправд≥. “и використав справжн≥ под≥њ, коли описував можливу повед≥нку ≈ндрю ‘орестера. јле основну л≥н≥ю ти вигадав! ќтже не знаЇш, що сталос¤ п≥сл¤ вибуху!

“ого трикл¤того дн¤ ¤ дочекавс¤ нарешт≥, поки  лара почне ссати кр≥вцю з УдомушникаФ, але ув≥йшов до спальн≥, коли д≥вча йще не наситилос¤ остаточно, а Ќ≥клас ще не помер. я схопивс¤ за шнурок, що роздвигав штори, та приготувавс¤ спалити вамп≥ра потоком св≥тла; д≥вча б обовТ¤зково загинуло, бо продовжувало в≥дчувати голод. «агинув би ≥ крад≥й, чи то ст≥каючи кровТю, чи також в≥д св≥тла, тому що вже почав в≥дчувати вплив укуса. «най, шолудиве щен¤, ¤ жадав вбити твоњх батьк≥в, вбити без жалю, без ус¤кого сорому!..

ƒ≥вчисько було таке ж недосв≥дчене й дурне, ¤к ≥ ¤, тому дременуло разом з Ќ≥класом, кинувши мене в зам≥нованому будинку. ƒурна! ¬она спод≥валас¤, що вибухом мене розшматуЇ, ≥ це зам≥нить осику й в≥дт¤ванн¤ голови. ѕроте мене не розшматувало, а з головою на плечах, без деревини в серц≥ й найголовн≥ше ¤к укушений ¤ не загинув, а лише обгор≥в. ƒивись, на що ¤ перетворивс¤! ќсь! ќсь! ќсь, ось ≥ ось! ≤ ось ще! Ч ѕарк≥нсон закачав рукава й роз≥рвав на груд¤х сорочку, продемонструвавши приголомшеному юнаковi сл≥ди не менш жахлив≥, н≥ж залишен≥ полумТ¤м ≥ св≥тлом на його голов≥.

Ч ћене викопали з-п≥д уламк≥в котеджу, в≥двезли до л≥карн≥ й зробили дек≥лька переливань кров≥. «авд¤ки цьому перетворенн¤ на вамп≥ра дещо спов≥льнилос¤, й наступного дн¤ ¤ не помер в≥д св≥тла, а т≥льки ще б≥льш обгор≥в, що л≥кар≥ приписали розвитку оп≥кового враженн¤ шк≥ри. јле в мене вистачило розуму й присутност≥ духу попросити гематогену, й справи швидко покращилис¤. я одужав за тиждень!

ѕроте з тих п≥р мене буквально зТњдала жага помсти!!! “воњ батьки об≥брали мене майже до нитки! я без зайвого шуму збув вс≥ акц≥њ, що мав, й перев≥в њх у гот≥вку. я аж н≥¤к не розраховував, що Ќ≥клас ’огбенсон ≥  лара ѕетренеску виживуть й привласн¤ть девТ¤носто девТ¤ть в≥дсотк≥в мого багатства! Ќа щаст¤, в мене залишилась невеличка молочна ферма, ≥ т≥ двадц¤ть рок≥в, впродовж ¤ких ти народивс¤ й п≥дростав, ¤ витратив на те, щоб знов зробитис¤ людиною з ≥мТ¤м. ќ-о-о, це нелегко робити вдруге, пов≥р мен≥! Ќа щаст¤, тво¤ мамун¤ не виссала з мене д≥ловоњ хватки разом з кровТю! ясна р≥ч, масштаб тепер≥шнього п≥дприЇмства далеко не той, але видавництво моЇ вельми поважне. ÷е мо¤ горд≥сть, цуцен¤, зрозум≥в?!

ѕроте ≥стина ц≥ль заснуванн¤ видавництва Ч знайти тебе, вилупок вамп≥рський! ј через тебе Ч твоњх огидних батьк≥в!!! я н≥чого не забув. Ќ≥ прокл¤тих ≥мен злод≥¤ й д≥вчиська-вбивц≥, ан≥ чого вони мене позбавили! я в≥дразу ж зап≥дозрив недобре, ледь прочитав пр≥звище на обкладинц≥ твого рукопису. ј ознайомившись з новелою остаточно переконавс¤ в справедливост≥ п≥дозри. ћоњ розрахунки, чорт забирай, виправдалис¤! я зайн¤вс¤ друкуванн¤м небувальщин про вамп≥р≥в Ч ≥ ти, реальний нащадок  лари ≥ Ќ≥класа, прийшов до мене!! “ак що тепер сплачуй за рахунком, говнюк собачий!!!

ƒ≥дуганчик п≥д≥бравс¤, хижо клацнув зубами, похр¤скотiв к≥ст¤шками пальц≥в й рушив до юнака, промовл¤ючи:

Ч  ажи, паскуда, де твоњ батьки, й вмри з честю, ¤кщо здатен! ј н≥, то пропадай ¤к свин¤...

ёнак в≥дповз до дверей, притулившись до них спиною п≥дв≥вс¤ на ноги й заходивс¤ що було сили тарабанити в них кулаками, жал≥бно волаючи:

Ч ћа-а-а-а-аммо-о-о-о-о!..

¬≥д потужного удару ≥ззовн≥ гарн≥ дубов≥ двер≥ з≥рвалис¤ з зав≥с ≥ розколовшис¤ навп≥л, грюкнулис¤ на п≥длогу. ёнак перекинувс¤ догори ногами й в≥длет≥в уб≥к. ј на пороз≥ каб≥нету виникла рудоволоса шатенка рок≥в тридц¤ти пТ¤ти, ¤ка дещо розповн≥шала за минул≥ роки. ѓњ обличч¤ й ф≥гура все ще збер≥гали сл≥ди колишньоњ чар≥вноњ привабливост≥, а повнота, котру ретельно маскувала надмодна сукн¤ в≥д найдорожчого модельЇра, додавала сол≥дност≥, ¤ка так личить св≥тськ≥й дам≥.

ј вт≥м, назвати в даний момент цю розлючену фур≥ю, цю хижу ћедузу √оргону сол≥дною було просто неможливо.

Ч ј-а-а-а, то ти, вурдалаче недобитий, все ще живий?! Ч могутньо взвила шатенка на вельми низьк≥й нот≥. Ч «амало тоб≥, що мене колись хот≥в загробити, так тепер за ћарт≥на берешс¤? як см≥Їш ти ображати мого старшенького?!

ј за спиною ѕарк≥нсона (тобто ‘лем≥нгена!) п≥д тр≥ск≥т в≥конноњ рами та безладний дзеньк≥т осколк≥в вибитих шибок зТ¤вивс¤ пТ¤тдес¤тир≥чний лис≥ючий пан i гучним басом закликав:

Ч —инку, хутч≥ш п≥дн≥майс¤! ѕокажемо цьому мерзотному пацюку, де раки зимують! ¬≥н свого часу намагавс¤ п≥дставити мене! ’от≥в вбити твою неньку! “епер ≥ до тебе добравс¤! ѕокажемо ж йому! Ќумо!

ёнак п≥дв≥вс¤ на ноги й почав несм≥ливо наближатис¤ до видавц¤.

Ч јх, он ¤к?! ¬трьох на одного?! √аразд, покидьки...

¬ цей момент вс≥ троЇ: мати, батько й син Ч кинулись на напасника.

ќск≥льки тут в каб≥нет≥ видавц¤ почалось таке, що й описати неможливо, на цьому м≥сц≥ ¤ змушений ск≥нчити опов

ќтже, з цим молодиком ми роз≥бралис¤, хоча одна жертва на чотирьох Ч дл¤ юв≥лейноњ вечер≥ б≥льш н≥ж скромно. «аразом прочитали вголос його писанину. “ато Ќ≥к ледь черево не над≥рвав в≥д реготу, а в —≥дне¤ з тiЇњ ж причини тр≥снув ком≥р сорочки. «агалом, н≥чого соб≥ понавигадував та понаверчував. Ќав≥ть похвалити можна. јле т≥льки ж все це суц≥льна неправда! Ќ≥чого такого в житт≥ не було! “а й бути не могло. ѕринайм≥ ф≥нал Ч то вже повна й бридка вигадка. Ќасправд≥ ми таки знайшли сп≥льну мову, адже ми однаков≥. ≤ н≥кому з простих смертних все це не передати. “аке п≥д силу х≥ба що ћарт≥новi. “ому нехай синок п≥дросте трохи, зак≥нчить ун≥верситет, ¤к ≥ заплановано, постатечн≥шаЇ й напише, адже в≥н знаЇ, ¤к все обернулос¤. ќце вже буде новела, не р≥вн¤ цьому жалюг≥дному витвору!

ѕроте все це в майбутньому, а поки ми шлемо вам палкий прив≥т й до того ж висловлюЇмо над≥ю на скору зустр≥ч з кожним ≥з вас ≥ндив≥дуально.

ƒо побаченн¤, котре безумовно
в≥дбудетьс¤
на крилах ноч≥!

ўиро ваш≥

—≥дней ‘лем≥нген,
перетворений вамп≥р;
Ќ≥клас ’огбенсон,
перетворений вамп≥р;
 лара ’огбенсон-ѕетренеску,
спадкоЇмний вамп≥р;
ћарт≥н ’огбенсон,
спадкоЇмний вамп≥р з роду
транс≥льванц≥в.