÷≥каво, чи вв≥мкнув в≥н дзв≥нок хоч цього разу? ј вт≥м, ¤ка р≥зниц¤! √одинник лежав у шкарпетц≥, ≥ дзв≥нка ћет все одно не почув би.

јле що тепер робити?! «нов стирчати тут та оч≥кувати, доки почне сутен≥ти? “а це буде вже трет≥й день, проведений у пограбованому котедж≥! ƒе гарант≥¤, що вони виберутьс¤ зв≥дси сьогодн≥, ¤кщо не вибралис¤ н≥ вчора, ан≥ позавчора? ≤ де гарант≥¤, що виберутьс¤ взагал≥... ћет застр¤г у цьому кл¤тому дом≥ немов пробка, що провалилас¤ в горл¤нку пл¤шки: н≥ туди, ан≥ сюди. Ѕожев≥льн¤ ¤кась, а не будинок, слово чест≥!..

≤ вчора хоч вдалос¤ прот¤гти до вечора. јле тод≥ –еджину стримувала в≥дсутн≥сть грошей. ј що утримаЇ њњ зараз?

ћет важко з≥тхнув. ¬се ж в≥н неаби¤кий кретин! “реба було спершу в≥двезти д≥вчисько до м≥ста, а вже пот≥м давати грош≥. ≤ розлучилис¤ б вони легше та прост≥ше. ѕоц≥лувала б його –еджина на прощанн¤, не б≥льш того. јдже з останн≥м своњм при¤телем вона тому й посварилас¤, що њй не сподобалас¤ пропозиц≥¤ в≥дносно сексу в автомоб≥л≥... Ќ≥, не те. ѓй просто не подобавс¤ сам хлопець. „олов≥ки загалом.

ј ¤к же тод≥ сам ћет? ¬≥н д≥вчин≥, виходить, дуже сподобавс¤, коли вона змогла перебороти свою непри¤знь! «важаючи на бурхливо проведену н≥ч, саме так воно ≥ Ї.

ћет прис≥в на к≥нчик л≥жка й глибоко замисливс¤. ¬≥н не знав, ¤к тепер дi¤ти, ¤к бути з –еджиною, ¤к розпрощатис¤ з нею, тому що, в≥дверто кажучи, д≥вчисько в свою чергу не було йому байдуже. « найпершоњ секунди, коли перел¤кана до нап≥всмерт≥ –еджина влет≥ла в цей зачарований будинок з туфелькою в руц≥. ћайже ¤к ѕопелюшка з≥ староњ дит¤чоњ казочки, ¤ка теж була озута лише на одну ногу.

 оли б ћет хоча би п≥дсв≥домо не в≥дчував до д≥вчиська н≥чого, х≥ба став би в≥н панькатис¤ з нею, вислуховувати њњ довгу сумну оповiдь, давати Узелененьк≥Ф? ћабуть, н≥. ≤ тут було ¤вно б≥льше почутт≥в, н≥ж до вс≥х попередн≥х ж≥нок, ¤к≥ промайнули в його житт≥. Ќе став би в≥н робити цього також т≥льки тому, що колись завинив перед –енатою! “очн≥ше, не став би робити ст≥льки, такою м≥рою. ќт тому й мучивс¤ зараз, не знаючи, ¤к повестис¤...

—лухай-но, бовдуре, а чи не закохавс¤ ти часом?!

ћет важко з≥тхнув, ще де¤кий час м≥ркував, але нарешт≥ вир≥шив, що поки треба дот¤гти до сут≥нок, а тод≥ вже д≥¤ти за обставинами та розбиратис¤ у власних почутт¤х. ¬вечер≥ можна буде нарешт≥ залишити д≥м ≈нд≥ ‘орестера. ≤ в м≥ст≥, коли думки про те, що господар не повернетьс¤ неспод≥вано з гавайських кан≥кул ≥ що пол≥ц≥¤ не накриЇ його на м≥сц≥ злочину не будуть вис≥ти над ним дамокловим мечем, коротше кажучи, коли в нього буде б≥льше свободи д≥њ, м≥ркувати стане легше. ≤ безумовно, ввечер≥ в м≥ст≥ необх≥дне р≥шенн¤ обовТ¤зково знайдетьс¤, ≥ вс≥ стосунки з д≥вчам зТ¤суютьс¤. ”се владнаЇтьс¤.

ћет п≥дв≥вс¤, пот¤гнувс¤ так, що суглоби хруснули, смачно поз≥хнув. Ќу дуже йому не вистачало сигарет! ћоже, плюнути на обережн≥сть, в≥дшукати цигарки в баранчика ≈нд≥ та викурити хоча б парочку? ¬≥н ≥ так насл≥див надм≥рно. “епер не пригадати, де ≥ чого в≥н тут торкавс¤. ќсобливо ц≥Їњ ноч≥...

ћет ще раз з н≥жн≥стю подививс¤ на –еджину, ¤ка мирно спала, вир≥шив все ж не будити њњ, а спершу позбирати реч≥, навести в спальн≥ хоч ¤кусь подобу пор¤дку та приготувати сн≥данок (суд¤чи за часом, одначе, це був би вже об≥д). ƒ≥вчисько ж нехай спить соб≥ на здоровТ¤, в≥н нав≥ть штори в≥дкривати не стане. „им довше –еджина спатиме, тим менше доведетьс¤ пот≥м вигадувати причин дл¤ затримки в≥дТњзду до сут≥нок. ≤ н≥¤ких на сьогодн≥ любощ≥в, це вже достоту, бо буде те саме, що вчора ввечер≥! ’оча, можливо, це ≥ Ї найб≥льш вдалий спос≥б затриматис¤...

¬се, все, до вечора! √од≥!

ћет в≥двернувс¤ в≥д спл¤чоњ ≥ у в≥дпов≥дност≥ з задумом розпочав пов≥льно ходити по спальн≥, п≥дбирати розкидан≥ реч≥ та розв≥шувати њх на ст≥льц¤х. Ўкода, що д≥вчина влаштувалас¤ на ковдрах з подушками, ≥ тепер не можна заправити л≥жко, не розбудивши њњ. … пост≥льну б≥лизну теж треба буде обовТ¤зково зм≥нити, а цю в≥днести у п≥двал та спалити. ќт ≥ще морока!

“ут ћет п≥д≥йшов до сукн≥ –еджини ≥ пом≥тив, що з маленькоњ нагрудноњ кишеньки стирчить куточок пап≥рц¤. —початку одним рухом пальц¤ в≥н загнав цей куточок назад у кишеньку, але тоњ ж мит≥ в ньому заговорила ц≥кав≥сть. «рештою, дана ¤к≥сть притаманна вс≥м крад≥¤м, адже саме з ц≥кавост≥ виходить ст≥йка звичка нишпорити по чужих кишен¤х, сейфах та квартирах, так що чутт¤ це у де¤к≥й м≥р≥ профес≥йне. ћет намагавс¤ в≥д≥гнати геть бажанн¤ вит¤гнути й огл¤нути пап≥рець, вз¤в сукню за плеч≥, акуратно поклав на л≥жко, в≥двернувс¤... проте негайно ступив назад, опустивс¤ поруч ≥з розкладеним платт¤м... якщо зараз прот¤гти руку, можна нав≥ть навпомацки, не дивл¤чись знайти кишеньку й вит¤гнути зв≥дти отой звабливий пап≥рець!

“рич≥ рука ћета т¤гнулас¤ до сукн≥, трич≥ в≥дсмикував в≥н руку. Ќарешт≥ четвертого разу одним блискавичним рухом видобув маленький б≥ленький пр¤мокутничок. ÷е ви¤вилас¤ гл¤нсова картка, на лицевому боц≥ ¤коњ було написано:

“ел.: (312)685-5184

на зворотньому ж боц≥ поруч з кружальцем, в ¤кому розм≥щувалос¤ зображенн¤ крила кажана, сто¤ло:

«ав≥тайте до нашого агентства!

“≥льки в нас ви знайдете те,

що марно шукали

в ≥нших!

ќбслуговуванн¤ за

ћет зл¤кавс¤ прочитаного, зл¤кавс¤ того, що нев≥рно роз≥брав напис в нап≥втемр¤в≥ спальн≥. ¬ийшов на сходи, вв≥мкнув св≥тло.

¬се було в≥рно, на картц≥ було написано саме те, що в≥н прочитав спершу. ћет кинувс¤ у спальню, запустив пальц≥ у кишеньку й видобув зв≥дти ще з п≥вдюжини таких сам≥с≥ньких карток...

Ѕ≥л≥ пр¤мокутнички випали з його рук та посипалис¤ на п≥длогу з тихим шелест≥нн¤м ос≥ннього лист¤. ќн воно що! ќн воно ¤к... јгентство УЌа крилах ноч≥Ф. УЌ≥чний метеликФ. УЋетюча мишаФ. У„орна м≥льФ. УЋ¤лечка на н≥чФ... Ўл-л-льондра недол≥тн¤. ј в≥н лопух. ≤ в≥дчував же щось таке, ду-уже п≥дозр≥ле. ¬≥дчував!!!

...Ќе було н≥¤ких Ужеребчак≥вФ, що заган¤ли, пересл≥дували д≥вчисько. Ќе було нахабного хлопц¤, з ¤ким вона посварилас¤. Ќе було ревнивоњ мамун≥ й завжди спТ¤н≥лого в≥тчима.

ћет гидливо п≥д≥брав картки, що розлет≥лис¤, немов це були незасохл≥ коз¤ч≥ Угор≥шкиФ, сунув њх назад у кишеньку сукн≥, пройшовс¤ по спальн≥, зупинивс¤ б≥л¤ дзеркала, котре вис≥ло на ст≥н≥. Ќезважаючи на пануючу в спальн≥ нап≥втемр¤ву було виразно видно, ¤к сильно в≥н почервон≥в в≥д сорому перед собою.

ѕроте чим дал≥ дививс¤ в≥н у дзеркало, тим б≥льше заспокоювавс¤. ¬ласне, що тут жахливого? Ќепоправного, страх≥тливого, що виходило б за меж≥ його звичайних у¤влень та повед≥нки... “а н≥чог≥с≥нько! ѕросто крих≥тка —≥льв≥¤ винайшла ориг≥нальний спос≥б заробл¤ти грош≥. ѕ≥д вигл¤дом нещасноњ, знедоленоњ, вбитоњ в≥дчаЇм, пересл≥дуЇмоњ д≥вчини вдерлас¤ в д≥м ≈нд≥ ‘орестера, де зам≥сть хаз¤њна опинивс¤ злод≥й ћетью √олдв≥к, щедрий остолоп, котрий розв≥сив вуха, поплескуючи ними дл¤ над≥йност≥, порюмсав в≥д сп≥вчутт¤ вигаданим скрутам ≥ негараздам, дав њй пачку бакс≥в. ≤ все! —ьогодн≥ вноч≥ крих≥тка —≥льв≥¤ чесно в≥дпрацювала отриман≥ грош≥. У¬≥дд¤чилаФ, так би мовити...

≈ге, та вона ще сумл≥нна ≥ чесна пов≥¤! ≤нша на њњ м≥сц≥ зрад≥ла б, сховала подачку у викот сукн≥ та й п≥шла соб≥, а цю Ч сумл≥нн¤ замучило, бачте. ќт вона ≥ розсунула перед ним н≥жки. –озрахувалас¤.

јле ж тод≥ виходить, що вони квити! ћет њй заплатив, ≥ заплатив ¤к завжди щедро. ¬≥н завжди розраховувавс¤ з Укрих≥ткамиФ удв≥ч≥-втрич≥ проти такси. ј вона ¤краз подарувала йому н≥ч на п≥впачки УзелененькихФ, це точно. јдже ¤к ман≥рилас¤, стерво, ¤к витончено роз≥грувала недоторкану! як природно в≥дтавала! ”х-х...

ћет нат¤гнув труси, брюки та шкарпетки, протупот≥в до каб≥нету, вит¤гнув з шухл¤ди столу кейс, д≥став та од¤гнув рукавички. ѕрот¤гом наступноњ години в≥н методично обстежив будинок, протер спец≥ально вз¤тою ганч≥рочкою ус≥ п≥дозр≥л≥ на на¤вн≥сть Упальчик≥вФ поверхн≥, знайшов на килиму в≥тальн≥ три невеличк≥ осколки скельц¤ У–олексаФ, знов посумував за годинником, повернувс¤ до спальн≥ ≥ також усе попротирав.

ќт ≥ лишилос¤ вт≥лити у житт¤ останню частину плану: випровадити Укрих≥ткуФ, спалити в котельн≥й простирадла, останн≥ реч≥ в будинку, що були св≥дками њхнього коханн¤, кв≥тка ¤кого розпустилас¤ ц≥ењ ноч≥, а вранц≥ так безславно з≥вТ¤ла... «≥вТ¤ла тому, що була зрощена на брехн≥. ÷е був пустоцв≥т. Ќажаль...

јле тим легше викинути зв≥дс≥л¤ брехливу шльондрочку й спалити предмети, що збер≥гали сл≥ди дотик≥в њхн≥х т≥л, останн≥ докази з сл≥дами њхньоњ облудноњ закоханност≥... “а ще знов заправити л≥жко, ¤сна р≥ч.

ћет нахиливс¤ над купою ковдр, подушок та б≥лизни, на ¤к≥й дос≥ спало д≥вчисько (хоч прекрасне т≥ло й духм¤не рудувате волосс¤ пов≥њ опинилос¤ просто перед його носом, в≥н принципово не пом≥чав вс≥х цих розкош≥в, не бажав пом≥чати, немов —≥льв≥¤-–еджина була ориг≥нально виконаним матрацем, а не живою людиною з плот≥ й кров≥), добр¤че прим≥ривс¤ й висмикнув найнижчу ковдру з такою силою, що п≥дковдра з тр≥ском роз≥рвалас¤ по шву, а д≥вча клубком полет≥ло на п≥длогу й трич≥ перекинувшись, в≥дкотилос¤ трохи не п≥д л≥жко.

Ч ќй, ≈нд≥, ти чого? Ч спитала вона сонним голосом, насилу п≥двод¤чись на л≥кт¤х ≥ щосили витр≥щуючи оч≥, ¤к≥, до реч≥, були такими ж ненормально величезними, ¤к позавчорашн≥м вечором й минулоњ ноч≥.

Ч ѓсти хочетьс¤. ќх ≥ зголодн≥ла ¤! Ч додала д≥вчина, цокаючи ¤зиком ≥ прицмокуючи згорненими дудочкою губками.

Ч ѕо-перше, не ≈нд≥, а м≥стер ‘орестер. ѕо-друге, добридень, м≥с. «араз вже день, до вашого в≥дома, а ¤ в вас будильником попрацював. ѕо-третЇ, дома поњсте. ≤ зрештою в-останн≥х: мотайте-но зв≥дси, м≥с. √еть!

ћет не дививс¤ на д≥вчисько, тому що був зайн¤тий найуважн≥шим обстеженн¤м пост≥льноњ б≥лизни, в≥дбираючи ту, що призначалас¤ дл¤ знищенн¤. ¬≥н збер≥гав абсолютний спок≥й та холоднокровн≥сть, не гримав на д≥вча ≥ не бешкетував. ¬≥д цього його все ще утримували звичн≥ у¤вленн¤, досв≥д ≥ спогади.

“а нав≥ть не дивл¤чись на —≥льв≥ю-–еджину, ћет майже ф≥зично в≥дчув, ¤к дивний погл¤д д≥вчини тупим ≥ржавим свердлом виходить з ненормальних њњ очей ≥ вгвинчуЇтьс¤ йому в спину, пров≥рчуЇ д≥рку десь м≥ж лопатками, проникаЇ в хребетний стовп, в череп, розповзаЇтьс¤ по вс≥х к≥стках, к≥сточках, сухожилках та суглобах...

Ч ≈нд≥, по¤сни нарешт≥, що трапилось. “а хутч≥ш, Ч голос д≥вчини став ще нижчим ≥ за своЇю тональн≥стю в≥д контральто наблизивс¤ до чолов≥чого баритона, що було кричуще протиприродним. ƒо того ж, в голос≥ зТ¤вилас¤ легка хрипк≥сть, коли вона додала: Ч ≤ зваж на те, що ¤ голодна, ¤к вовк. ћен≥ треба будь-що терм≥ново проковтнути, ≥накше ¤ остаточно втрачу контроль над собою. я ≥ без того вже сама не сво¤ в≥д голоду... ќ ≈нд≥! ÷е ви¤вилось таким приЇмним, таким чудовим, ¤ загалом ≥ гадки не мала, що це може бути таким, а не огидним ≥ препоганим... “а це ≥ виснажуЇ! ÷е п≥дзаводить, але й стомлюЇ, ≥ сил в≥дбираЇ чимало. “ому не ч≥пай мене краще, бо...

Ч јх, даруйте, м≥с, Ч ћет заходивс¤ кокетно гримасувати, пот≥м знов зробивс¤ серйозним. Ч √аразд, заради того, що було м≥ж нами, хоча б здеб≥льшого в у¤в≥, залишимось на УтиФ. «годен. јле тепер, будь ласка, негайно забирайс¤ зв≥дс≥ль. Ќегайно!

¬≥н рвучко вказав в≥дстовбурченим пальцем на двер≥, що вели на сходи. —≥льв≥¤-–еджина прекрасно роз≥грала подив, зм≥шаний з в≥дчаЇм.

Ч јле що трапилось, ≈нд≥?! „орт мене забирай, коли ¤ хоч щось розум≥ю! Ч вигукнула вона, хапаючись за голову.

Ч јх, то ти н≥чого не розум≥Їш. јн≥чог≥с≥нько, отже, Ч ћет гордовито випр¤мивс¤, схрестив руки на груд¤х ≥ давши зрештою волю гн≥ву, загорлав так, що ледь не оглух в≥д звука власного голосу: Ч Ўл-л-льондр-р-ра!!!

¬≥н спод≥вавс¤ на те, що п≥сл¤ такого викривного декларуванн¤ правдивого стану речей д≥вчина розгубитьс¤, пот≥м зробитьс¤ жалюг≥дною, м≥зерною, ¤к ≥ кожна виведена на чисту воду брехуха. ќсь тут њњ й можна буде без найменших докор≥в сумл≥нн¤, не огл¤даючись на неспокуту провину перед –енатою, без сантимент≥в та ≥нших реверанс≥в жбурнути з особн¤ка. ≤з отакою насолодою жбурнути, в голому вигл¤д≥, не надавши ан≥ секунди на убранн¤. ўоб весь св≥т бачив њњ ганебний занепад!

≤ справд≥, д≥вчина спочатку розгубилас¤. ѕроте ан≥ найменшого сл≥ду ка¤тт¤ ћет щось не пом≥тив. «ам≥сть того в величезних чорних очах зТ¤вилас¤ образа та непорозум≥нн¤, а також де¤ка в≥дчужен≥сть.

Ч ÷-це хто ш-шльондра? ÷-це ¤? Ч хрипкий голос д≥вчиська тремт≥в. ¬≥д обуренн¤ вона нав≥ть трохи зањкалас¤. ћет ≥з захватом сплеснув у долон≥.

Ч Ќ≥, це ж треба! ј хто з нас двох, крих≥тко? ћоже, ¤? Ч ≥ знов закричав: Ч “ак, ти, ти, ти, паскуда кл¤та!!! Ќу, давай, ¤ слухаю! –озпов≥дай, ¤к тебе пересл≥дував в≥тчим, ¤к ревнувала мати, ¤к ти плуталась ≥з хлопцем, що в≥дв≥з тебе за м≥сто вноч≥ й викинув там з машини, ¤к ти опинилас¤ зовс≥м без грошей! Ѕреши дал≥, ¤ слухаю з нетерп≥нн¤м ≥ розпустивши вуха!

Ч Ќу то що? ўо ≥ще ти можеш вигадати? ј хочеш ¤ скажу тоб≥, ¤к все було насправд≥? —лухай! “и вир≥шила значно п≥дзаробити, прињхала сюди, зробила вигл¤д, що т≥каЇш в≥д гурту т≥нейджер≥в й вдерлас¤ до мене. ѕот≥м набрехала з три короба, склењла таку соб≥ безпорадну невдаху, ¤ дав тоб≥ грош≥, ти њх в≥дпрацювала. ¬се!

¬ погл¤д≥ д≥вчиська на секунду промайнув протест, вт≥м, так ≥ не висловлений, а залишившийс¤ н≥мим, котрий знов був придавлений хвилею жорстокост≥ й лют≥. ÷¤ миттЇва внутр≥шн¤ боротьба остаточно розпалила ћета, ≥ в≥н завершив свою промову таким пасажем:

Ч Ќе думай, що ¤ з самого початку не роз≥бравс¤ в твоњх нам≥рах. я в≥дразу ж заплатив тоб≥, зваж на це! јле тепер дуй зв≥дси, та хутч≥ш! я заплатив наперед, ти в≥дпрацювала, ми розрахувалис¤. “ак що мен≥ все набридло, в≥дверто кажучи. √од≥ роз≥грувати безневинн≥сть та удавати з себе згвалтовану д≥вицю, ¤ку образили в найкращих почутт¤х. √еть!

«розум≥ло, це вже було найчист≥шою вигадкою, наклепом ≥ хамством. ћет н≥ в чому не роз≥бравс¤ ≥з самого початку, а –еджина, тобто —≥льв≥¤, й гадки не мала удавати з себе згвалтовану д≥вицю. ѕросто ћету корт≥ло ¤кнайшвидше виставити д≥вча, от в≥н ≥ верз вс≥л¤к≥ уразлив≥ н≥сен≥тниц≥, вважаючи, що от тепер вже вона захоче п≥ти неодм≥нно. ѕроте д≥вчина все ще лишалас¤ на м≥сц≥. Ќав≥ть б≥льш в≥д того: скарлючила пальц≥ рук й впилас¤ н≥гт¤ми в п≥длогу немов зажадала прирости до нього. ј з горл¤нки њњ знов вирвалос¤ щось под≥бне до тихого гарчанн¤, що остаточно довершило схож≥сть ≥з собакою.

Ч Ќу, год≥ тут балаган учин¤ти, Ч сказав ћет вже не так гучно та впевнено. Ќе знати зв≥дк≥л¤ в його душу почав потихеньку просуватис¤ жах. …ому неспод≥вано здалос¤ болюче нестерпним саме перебуванн¤ в одн≥й к≥мнат≥ з ц≥Їю п≥дозр≥лою в багатьох в≥дношенн¤х пов≥Їю... та чи ж з пов≥Їю?! “епер ус≥ лог≥чн≥ й вагом≥ доводи, що були вагомими й лог≥чними усього хвилину тому, враз перестали бути такими. “ак, у байках д≥вчиська не було ан≥ крих≥тки правди... ясна р≥ч, не було! ѕросто бути не могло!!! ≤ в кишеньц≥ њњ сукн≥ лежали картки, ¤к≥ неспростовно св≥дчили, що працюЇ вона в установ≥ в≥дпов≥дного проф≥лю Укрих≥ткою за викликомФ. ўо н≥¤ка вона не –еджина, а —≥льв≥¤ ћ≥халеску.

“им не менш х≥ба не могло знайтись ¤когось ≥ншого доладного по¤сненн¤ вс≥м цим фактам? …мов≥рно, так воно ≥ було насправд≥. —итуац≥¤ нагадувала кросворд, в ¤кому залишалос¤ вгадати останнЇ слово. … усе ≥нше немов би вгадане в≥рно, ≥ останнЇ це слово достоту в≥доме: Упов≥¤Ф. “≥льки чомусь воно аж н≥¤к не вписуЇтьс¤ у завданий трафарет з шести л≥тер, друга УаФ! ѕроте ¤кщо останнЇ це слово помилкове, руйнуютьс¤ й ус≥ ≥нш≥ старанно зведен≥ побудови, так≥ точн≥ та бездоганн≥...

—повнений сумн≥вiв ћет наблизивс¤ до д≥вчини, ¤ка сид≥ла на п≥длоз≥, з≥ словами: Уƒобре, п≥шла, п≥шлаФ, Ч вз¤в њњ за плеч≥, щоб поставити на ноги та в≥дправити нарешт≥...

« тим же усп≥хом в≥н м≥г би спробувати зрушити з м≥сц¤ ћонблан. Ѕ≥льш того: у в≥дпов≥дь в≥н одержав ¤кийсь внутр≥шн≥й удар такоњ сили, що в≥длет≥в до дверей, стукнувс¤ об ст≥ну та перел¤кано подумав: У„ого це вона?..Ф

ƒ≥вчина пов≥льно роз≥гнулас¤ й п≥двелас¤ з кошачою грац≥Їю. “епер в глибин≥ њњ величезних очей палахкотав криваво-червоний вогонь, схожий на заграву в≥ддаленоњ пожеж≥. « презирством дивл¤чись на приголомшеного ћета, ¤кий гар¤чково намагавс¤ не думати про страх≥тлив≥ зм≥ни в њњ подоб≥ та вир≥шити натом≥сть, ¤ка природа одержаного удару, лже-–еджина проскрегот≥ла:

Ч —ам п≥ш-шов, вилупок, бо¤гуз, н≥кчема, зрадник нещасний! я покохала тебе, ≈нд≥, покохала по-справжньому, з першого поглду, без сумн≥в≥в ≥ вагань. я гадала, що тепер все буде по-≥ншому, по-новому. « тобою. ј ти... ти...

¬она в≥дривчасто рикнула, неначе левиц¤, що сто¤ла над тушею т≥льки-но вбитоњ антилопи, ≥ з непередаваним презирством док≥нчила:

Ч ј ти ви¤вивс¤ ан≥трохи не кращим н≥ в≥д Утатус≥вФ, ан≥ в≥д Укультурист≥вФ. “и такий самий, ¤к ≥ вони.

ѕо обличчю д≥вчиська потворною л¤пкою розповзлась така моторошна усм≥шка, що в ћета волосс¤ на мак≥вц≥ заворушилос¤. яка там пов≥¤?! ’то це пов≥¤?! ≤ ¤кий ≥д≥от, ц≥каво, м≥г прийн¤ти страх≥тливу ≥стоту в образ≥ д≥вчиська з миленькою мордочкою й УсмачненькоюФ ф≥гуркою за недол≥тню пов≥ю? ¬≥н?! “ак, так, в≥н!! ¬≥н Ч ≥д≥от!!! «годен, на все згоден заздалег≥дь!!! “≥льки б ст≥на на мить стала прозорою, проникною, т≥льки б в≥н продавив њњ, хоч по краплиночц≥ просмоктавс¤ кр≥зь нењ, проваливс¤ подал≥ в≥д ц≥Їњ потвори хоч в “артарари! “≥льки б подал≥, адже це!.. це!..

Ч ≤ тепер ¤ зроблю те, що мала зробити ≥з самого початку. Ќа краще ти не заслуговуЇш. ѕрощавай, ≈нд≥.

« цими словами д≥вчина стрибнула на нього. Ќ≥, вона абсолютно не готувалас¤ до стрибка, не прис≥дала на нап≥вз≥гнутих, не групувалас¤, не в≥дводила руки назад Ч просто ¤к сто¤ла, в≥д≥рвалась в≥д п≥длоги, без найменшого зусилл¤ чи штовханн¤ описала в пов≥тр≥ довгу пологу дугу та й упилас¤ бездоганно б≥лими гострими зубами в шию ћета, у те м≥сце, де в сонн≥й артер≥њ билас¤ й тр≥пот≥ла його гар¤ча кров навп≥л з шаленою до ≥стер≥њ жагою до житт¤. —трибок д≥вчиська був диким та неймов≥рним. ѕо блискавичност≥, точност≥, безшумност≥ ≥ результатам в≥н б≥льш за все нагадував кидок ласиц≥.

јле вмираючому х≥ба не все одно...

Ќарешт≥ —≥льв≥¤ вгамувалас¤. ќ, що за блаженство зазнати таке повне насиченн¤ п≥сл¤ найсильн≥шого нападу голоду! “≥льки подумати, заради цього дохлого виродка з ¤вними ознаками полис≥нн¤, заради шк≥р¤ного м≥шка з мТ¤сом та к≥стками, що всього к≥лька хвилин тому звавс¤ ≈ндрю ‘орестером, а тепер закл¤к на п≥длоз≥, вона ледь не в≥дмовилас¤ назавжди в≥д найсолодшоњ в св≥т≥ вт≥хи!..

ј вт≥м, шк≥р¤ний лантух дав њй можлив≥сть зв≥дати ще б≥льшу насолоду. Ўкода т≥льки, що њњ обТЇкт ви¤вивс¤ нег≥дним виродком. ƒуже шкода! —≥льв≥¤ вже готова була позабути свою другу натуру ≥ все житт¤, що залишилось, потайки зТњдати раз на день чи два шмат сирого мТ¤са, запиваючи його виц≥дженими зв≥дти жалюг≥дними краплинками кров≥. ѕроте сталос¤ зовс≥м ≥нше. Ѕог створив њњ вамп≥ром ≥, мабуть, бажаЇ, щоб вамп≥ром вона й залишилас¤. ј ¤к ≥накше! ’≥ба ¬≥н припустив би в противному раз≥, щоб ≈нд≥ образив њњ так жорстоко? јдже вона не зовс≥м брехала, вигадуючи ≥стор≥ю –еджини. ¬ житт≥ —≥льв≥њ насправд≥ ≥снував той перший мотоцикл≥ст, й м≥ж ними д≥йсно були дуже близьк≥ взаЇмини, про що пок≥йник ≈нд≥ напевно здогадавс¤. “≥льки от розлучилис¤ вони не зовс≥м так, ¤к —≥льв≥¤ визнала за потр≥бне сказати. ¬ д≥вчини д≥йсно виникло бажанн¤ роздерти нег≥дника –она, що намастив пТ¤та... ≤ тод≥ вона укусила хлопц¤ й виссала всю його кл¤ту кров до останньоњ крапельки! ѕ≥сл¤ цього з в≥тчимом вона пок≥нчила загалом без особливих зусиль, але два схожих вбивства в такому маленькому м≥стечку, ¤к Ѕрайзев≥ль та ще й у кол≥ безпосередн≥х знайомих —≥льв≥њ змусили окружного прокурора замислитис¤ всерйоз, а мати взагал≥ одразу все зрозум≥ла. ќск≥льки ж видати њњ вона могла першою (з ревнощ≥в, —≥льв≥¤ ≥ тут не брехала), довелос¤ терм≥ново дременути з м≥ста.

ясна р≥ч, пок≥йнику ≈нд≥ зовс≥м н≥ до чого було знати хоча б ту частку ≥стини, ¤ку в≥н т≥льки-но ун≥с з собою в могилу. —≥льв≥¤ була з ним занадто вже в≥двертою. ¬она нав≥ть ледь не пробовкнулась! ј спокуса була велика. —покуса сказати правду...

¬≥дверто кажучи, ≈нд≥ ‘орестер був лише четвертою УвипитоюФ в њњ житт≥ людиною. ≤ по недосв≥дченост≥ —≥льв≥¤ ганебно промахнулас¤, коли з≥м≥тувавши ут≥канн¤ в≥д пересл≥дувач≥в, вдерлас¤ в будинок й кинулась на господар¤. ‘акт залишаЇтьс¤ фактом: вона не зум≥ла знайти та прокусити сонну артер≥ю, коли стрибнула в передпок≥й з-за дверей! ≤ пот≥м, у кухн≥, њй не вдалос¤ сп≥ймати руку ≈нд≥ й упитис¤ в вену, бо руку в≥н одразу висмикнув. … надал≥ вона поводилас¤ вкрай нерозумно. јдже в першу н≥ч не вдалос¤ Упересид≥тиФ господар¤ особн¤ка. —≥льв≥¤ заснула разом з ним просто перед телев≥зором зам≥сть того, щоб прик≥нчити цю погану людину тод≥ ж! ј другоњ ноч≥ всупереч старанно розробленому ≥ аж до др≥бниць продуманому плану переспала з цим мерзотником. √осподи, ¤к безглуздо це було! ≤ ¤к небезпечно! Ѕо ≈нд≥ ‘орестер ледь не вбив њњ трич≥: коли вол≥в п≥дн¤ти жалюз≥ вчора вранц≥; коли мав нам≥р п≥сл¤ цього прихопити њњ з собою на д≥лову зустр≥ч; ≥ зараз, коли вир≥шив випровадити, УполасувавшиФ вноч≥ д≥вочим т≥лом. Ѕ-бидлота...

ј все тому, що в найнеслушн≥ший момент, за секунду до того, ¤к ≈ндрю ‘орестер в≥дчинив двер≥, —≥льв≥¤ раптом жахнувшись уторопала, що в≥дгукнутис¤ на благанн¤ про допомогу здатна лише людина шл¤хетна. ÷е й збило њњ з пантелику. ƒ≥вчиско сплохувало, тому що н≥ в мотоцикл≥ст≥, н≥ у в≥тчим≥, ан≥ в тому третьому, з ¤кого вона фактично почала карТЇру найманоњ вбивц≥ ≥ про ¤кого пок≥йник ≈нд≥ так ≥ не дов≥давс¤, не було жодноњ краплини шл¤хетност≥... а вона таки перекуштувала кожного з них по краплиночц≥!!!

¬т≥м, ¤к тепер зТ¤сувалось, почутт¤ це не водилос¤ i в душ≥ ≈нд≥, котра тепер нарешт≥ в≥длет≥ла на небеса... чи подалас¤ в пекло?! ј, дарма! ¬и¤вл¤Їтьс¤, в≥н вм≥ло прикидавс¤, насправд≥ зневажаючи —≥льв≥ю в≥д самого початку, заплативши њй та оч≥куючи певних послуг. ≤ по заслуз≥ йому, нег≥днику! Ќ≥хто не см≥Ї називати њњ, н≥ тим б≥льш вважати за пов≥ю! Ќ≥хто не см≥Ї ображати так, ¤к т≥льки може образити ж≥нку чолов≥к, кинувши просто в лице брутальне звинуваченн¤ у в≥дпов≥дь на чистий душевний порив. ≤ колишн¤ людина, а тепер просто шк≥р¤ний лантух з к≥стками мав к≥лька страховинних хвилин, що стали останн≥ми в його н≥кчемному житт≥, аби переконатис¤ в цьому на власному досв≥д≥.

¬се ж ¤к це вона ухитрилас¤ не зТњсти в цьому дом≥ жодноњ крих≥тки? ѕросто надчудово, що вона прохала в хаз¤њна т≥льки кави. ѕ≥сл¤ першоњ невдалоњ спроби УвипитиФ господар¤ просто на пороз≥ особн¤ка —≥льв≥¤ могла б напроситис¤ на приготуванн¤ об≥ду, щоб потайки поњсти сирого мТ¤сц¤. “а хвала провед≥нню, завд¤ки витриман≥й д≥Їт≥ тимчасово затамоване в≥дчутт¤ голоду в необх≥дний момент прокинулос¤, ≥ вона спромоглась помститис¤ за образу належним чином!

—≥льв≥¤ заклала руки з≥ сплетеними пальц¤ми за голову, розвела л≥кт≥ далеко вбоки й почала пов≥льно повертатис¤ л≥воруч-праворуч, милуючись своњм гарним оголеним т≥лом. ўоправда, шкода, коли чолов≥ки бачать в н≥й т≥льки це т≥ло ≥ н≥чого б≥льше. ј вона з таким задоволенн¤м в≥ддала б ≥ душу, ≥ серце, т≥льки б знайшлас¤ любл¤ча людина! јле нажаль на досв≥д≥ з мерзотником ≈нд≥ —≥льв≥¤ переконалас¤, наск≥льки п≥дступними, п≥длими й лицем≥рними можуть бути чолов≥ки. ѕ≥дступн≥шими та набагато лицем≥рн≥шими, н≥ж ж≥нки! ћожливо, його просто не ≥снуЇ, цього м≥ф≥чного обранц¤? ≈нд≥ от теж ви¤вивс¤ фальшивкою... “им не менш, спасиб≥ тоб≥, дохла закл¤кла н≥кчема!  расна д¤ка за науку! “епер д≥вча буде значно сторожк≥шим ≥ значно краще вигадуватиме УлегендиФ дл¤ того, щоб УвийтиФ на кл≥Їнта. Ќав≥ть слова Умамун≥Ф доведетьс¤ перев≥р¤ти сам≥й. јдже Умамун¤Ф запевн¤ла, що у цього кл≥Їнта все чисто, а ≈нд≥ пост≥йно метушивс¤, посп≥шав на ¤кусь д≥лову зустр≥ч, хоча зг≥дно з отриманою ≥нформац≥Їю мав безвилазно сид≥ти удома ввечер≥, вноч≥ й наступного дн¤. ќтже, ≥ Умамун¤Ф може помилитис¤.

“ут нап≥втемну спальню залив пот≥к ¤скравого денного св≥тла. ¬≥д неспод≥ванки —≥льв≥¤ зойкнула й кинулась до купи ковдр, щоб миттю заритис¤ в нењ з головою, поки невблаганн≥ сон¤чн≥ промен≥ не спопелили њњ...

ƒ≥вчину зупинило самовдоволене хихиканн¤ ≥ огидний, ¤кийсь т¤гучий голос:

Ч ћожеш не хвилюватис¤, миленька, н≥чого з тобою не станетьс¤.

—≥льв≥¤ знов зойкнула, прикрилас¤ ковдрою, ¤ку ≈нд≥ нещодавно висмикнув з-п≥д нењ, притулилас¤ до спинки л≥жка й тремт¤чим голосочком пробелькот≥ла:

Ч ’-хто це?

ѕ≥сл¤ насиченн¤ з голоса —≥льв≥њ зникли найменш≥ сл≥ди хрипливост≥, а тембр п≥двищивс¤ майже до сопрано.

јле тут слiпучий пр¤мокутник закрив чийсь зовс≥м незнайомий силует, ≥ все той же огидний голос прот¤гнув:

Ч ј ¤, м≥ж ≥ншим, ≥ Ї ≈ндрю ‘орестер власною персоною. ќтак, мал¤.

—≥льв≥¤ не пов≥рила власним вухам. ≤ здорово перел¤калас¤. Ќевже пок≥йник ожив? ¬она скочила й ¤к ≥ дос≥ прикриваючись ковдрою, в≥дб≥гла до дальньоњ ст≥ни.

Ч “а не б≥йс¤ ти. Ќе б≥йс¤. я справжн≥й ‘орестер, а не удаваний, от ≥ все, Ч запевнив незнайомець, котрого д≥вчисько розглед≥ло, вийшовши зрештою з-п≥д пр¤мих сон¤чних промен≥в. “о був типовий УтатусьФ, забризклий товстун рок≥в сорока пТ¤ти Уз хвостикомФ, самовдоволений та самозакоханий, ¤к ≥ вс≥ вони, типов≥. ј њњ ≈нд≥ ¤к ≥ дос≥ лежав на тому ж м≥сц≥, де впав, б≥лий ¤к пап≥р з-за ц≥лковитоњ й абсолютноњ втрати кров≥.

Ќовий м-р ‘орестер перехопив зчудований погл¤д —≥льв≥њ, утробно реготнув та по¤снив:

Ч “ак, ¤ й забув про твого коханчика! ƒаруй, миленька. ѕроте мушу тебе розчарувати: ≈ндрю ‘орестер насправд≥ ¤, а не в≥н. ћожу продемонструвати права вод≥¤ та кредитн≥ картки, ¤кщо зажадаЇш. „и не варто?

Ч ј... цей? ÷е хто? ¬≥н, Ч д≥вча кивнуло на свого ≈нд≥.

Ч ÷ей? Ч УтатусьФ зневажливо штовхнув носком черевика труп. Ч ÷е так, фальшивка... √ромов≥дв≥д.

Ч ’то в≥н? Ч —≥льв≥¤ остаточно схаменулас¤ п≥сл¤ неспод≥ваноњ по¤ви у спальн≥ другого ≈ндрю ‘орестера, ≥ тепер в њњ голос≥ зТ¤вилас¤ наполеглив≥сть. ’оча ¤к ≥ ран≥ше було вкрай незручно сто¤ти голою перед незнайомим чолов≥ком, прикриваючись зпереду самою лише ковдрою.

Ќовий м-р ‘орестер зм≥р¤в д≥вча з голови до н≥г оц≥нюючим погл¤дом, пробурмот≥в п≥д н≥с: Уј, все одно проти мене н≥чого не вд≥ЇшФ, Ч ≥ неохоче по¤снив:

Ч ÷е, любонько, випадкова людина. ¬≥рн≥ш, не зовс≥м випадкова... ≤ вже, ¤к бач, не людина... “ак, так, це жарт! Ч УтатусьФ посм≥хнувс¤, побачивши, ¤к с≥пнулис¤ краЇчка губ д≥вчиська. Ч “ак, невеличк≥ соб≥ жартики, невдал≥ так≥... «агалом, в≥н квартирний злод≥й, ≥ звати його... “очн≥ш, звали, Ч сам себе виправив УтатусьФ, вищирившис¤ при цьому найогидн≥шим чином. Ч “ак от, звали цього субТЇкта ћетом √олдв≥ком. ƒосить зграбний, треба визнати, УдомушникФ був, справний та розумний. ѕопавс¤ всього Їдиний раз, та й те з-за дурниц≥. ј так УпрацювавФ дуже чисто.  оли б не т≥ пТ¤ть рок≥в в≥дсидки, його можна було б назвати в≥ртуозом. ≤ нав≥ть викарбувати цей титул на його могил≥ понад схрещеними в≥дмикачками.

÷≥лковито задоволений таким дотепом м-р ‘орестер смачно пожував губами та захихот≥в. ќднак д≥вчисько перервало його веселощ≥ все таким же наполегливим запитанн¤м:

Ч “о ви що, знали його?

У“атусьФ осм≥хнувс¤ з вдоволеним вигл¤дом.

Ч ѕевна р≥ч, мишен¤тко, певна р≥ч. я багато чого знаю про вс≥х. “им б≥льш, ¤кщо хтось вир≥шив сунутис¤ до мого скромненького будиночку. «≥ мною, л¤лечко, так≥ номери не проход¤ть.

Ч ј... в≥н що, насправд≥ був крад≥Їм? ¬≥н пограбував вас? Ч здаЇтьс¤, ситуац≥¤ про¤снювалас¤.

«ам≥сть в≥дпов≥д≥ м-р ‘орестер п≥д≥йшов до одного з ст≥льц≥в, в≥дкрив чорний кейс, що лежав на ньому ≥ на ¤кий —≥льв≥¤ дос≥ не звертала уваги, та продемонстрував акуратно повкладан≥ пачки банкнот, утрамбован≥ др≥бТ¤зки та кастет. ѕот≥м трохи п≥дн¤в руку трупа й в≥дт¤гнув двома пальц¤ми рукавичку тонкоњ шк≥ри, що була на руц≥. ≤ рукавичок —≥льв≥¤ ¤кось не пом≥тила!..

Ч ÷е в≥н од¤гнув перед тим, ¤к пройшовшись по всьому будинку зтерти в≥дбитки пальц≥в. ј кейс був натоптаний ще два дн≥ тому, ≥ коли б не ти, миленька, в≥н давно б грабував ≥ншого. Ўкода т≥льки, що ти надто забарилас¤, дитинко. я так стомивс¤! ¬се не м≥г д≥ждати, поки ти його вбТЇш. ћ≥й терпець, ласт≥вко, майже урвавс¤. Ќу просто край.

“уманна п≥дозра, що зародилас¤ в душ≥ —≥льв≥њ, переросла у впевнен≥сть. ≤ в≥д однiЇњ лише думки, що цей сп≥тн≥лий товсточеревий УтатусьФ сл≥дкував за ними, стежив весь час, д≥вчиську зробилос¤ не по соб≥.

Ч —тривайте, м≥стере ‘орестер, Ч вимовила вона тихенько. Ч „и ¤ нев≥рно зрозум≥ла, чи... ви нагл¤дали за домом?!

«бентежений вигл¤д —≥льв≥њ, не без додатку поки що легкого обуренн¤ очевидно сподобавс¤ м-ру ‘орестеру. ¬≥н добродушно кивнув й охоче п≥дтвердив:

Ч “ак, миленька, весь цей час ¤ майже безвилазно просид≥в у свойому автомоб≥л≥, спостер≥гаючи не просто за будинком, а за його внутр≥шн≥стю. «а вами, точн≥ше. ≤ ¤ бачив ≥ твого коханц¤, й тебе у вс≥х видах. “ак що, м≥ж ≥ншим, можеш не прикриватис¤ перед≥ мною. “в≥й передок ≥ твоњ дивн≥ грудечки привели мене у дикий захват. я би ≥з задоволенн¤м зайн¤вс¤ з тобою любовТю, але нажаль, ти не за тим фахом працюЇш. ƒо того ж, мен≥ н≥коли! Ч ≥ УтатусьФ масно осм≥хнувс¤, з вдоволеним вигл¤дом потерши товст≥ руки.

ѕочувши таке, —≥льв≥¤ обурилас¤!  ров вдарила њй в голову. ¬≥дкинувши геть ковдру, щоб не заважала, й закусивши в≥д прикрост≥ губку, д≥вчина п≥шла на ‘орестера. “а той ан≥трохи не розгубившись застережливо зд≥йн¤в руку долонею вперед ≥ сказав:

Ч “е-те-те, крих≥тко, не зал¤куй мене. ¬се про под≥бних до тебе фах≥вц≥в мен≥ достеменно в≥домо. ќкр≥м того, ¤ ж не повний ≥д≥от, ¤кий не приймаЇ додаткових запоб≥жних заход≥в! “ак от, люба, ¤ записав на в≥деокасету не т≥льки ваш≥ УперевертиФ в зор¤ному св≥тл≥, щоб колись на дозв≥лл≥ краще роздивитись на тв≥й чар≥вний пупочок, але й те, ¤к ти вбила ћетью √олдв≥ка. ≤ мен≥ здаЇтьс¤, касета здатна дуже зац≥кавити пол≥ц≥ю. ј у разi потреби вони д≥знаютьс¤ й про де¤к≥ ≥нш≥ пустощ≥ юноњ —≥льв≥њ ћ≥халеску. “ому не роби так, щоб виникла потреба, згода, мал¤? “и ж бо розумна дитинка.

¬ д≥вчини запаморочилос¤ в голов≥. ѕохитуючись, вона попленталас¤ до л≥жка, с≥ла, з≥щулилас¤ й простогнала:

Ч “епер ¤ вже зовс≥м н≥чого не розум≥ю. ћ≥стере ‘орестер, ви що, ≥ мене знаЇте?

У“атусьФ поблажливо знизав плечима.

Ч Ћюбасю, ти мене дивуЇш. јдже ¤ казав, що знаю все про вс≥х, хто намагаЇтьс¤ прол≥зти в м≥й особн¤к. ¬ мою твердиню. “ак чому ж саме ти повинна бути вин¤тком?!

Ч јле ¤ не розум≥ю! Ч в розпач≥ вигукнула —≥льв≥¤ ≥ почала благати: Ч ћ≥стере ‘орестер, згл¤ньтес¤ на мене! ѕо¤сн≥ть к≥нець к≥нцем, що тут в≥дбуваЇтьс¤!

У“атусьФ довго й нерозб≥рливо мугикав соб≥ п≥д н≥с, жував губами та потирав руки, перш н≥ж заговорити знов:

Ч «года, миленька, так тому ≥ бути, ¤ розпов≥м тоб≥ усе. “и в моњх руках, ≥ це н≥чим мен≥ не загрожуЇ.  р≥м того, треба ж ¤кось в≥дд¤чити принадлив≥й красун≥, котра сама того не п≥дозрюючи, ц≥лу н≥ч крутила задком перед прихованою камерою.

“ак от, ¤, бач, людина заможна. ” мене один з найб≥льших та процв≥таючих концерн≥в в Ўтатах, ≥ хай ¤ не –окфелер ≥ не ќнас≥с, та все ж... «агалом, тв≥й коханчик намагавс¤ тут строњти щось на кшталт б≥знесмена, проте залишавс¤ т≥льки жалюг≥дним блазнем. ј справжн≥й б≥знесмен Ч це ¤! —правжн¤ д≥лова людина, дитинко, н≥коли не пропустить зустр≥ч ≥з партнерами. „уЇш: н≥коли! Ќав≥ть заради найприваблив≥шоњ в св≥т≥ пуцьки. ј вс≥ ≥нш≥ Ч блюзн≥ри.

“а не в т≥м справа. ѕросто ¤ досить впливова особа, щоб влаштувати... ну-у-у, таку соб≥ невеличку революц≥ю на б≥рж≥ та УпроковтнутиФ пару-тр≥йку конкурент≥в. ѓм це, звичайно, не до вподоби, ≥ от вони мудро вир≥шили усунути мене, в≥рно розрахувавши, що без голови рада директор≥в мого концерну розгубитьс¤, б≥ржова революц≥¤ буде в≥дкладена на невизначений терм≥н ≥... Ќу, дал≥ нец≥каво. ѕросто тепер ти, спод≥ваюсь, зрозум≥ла, з ким маЇш справу, Ч УтатусьФ чванькувато випнув жив≥т, далеко в≥дставив праву ногу та задер н≥с до стел≥. —≥льв≥¤ бачила лише, що маЇ справу з найосоружлив≥шим бундючним типом, а тому розсудливо мовчала, оч≥куючи на продовженн¤ розпов≥д≥.

Ч “ак от, мишен¤тко, конкуренти не можуть усунути мене в чесн≥й б≥ржов≥й гр≥, ¤к збиравс¤ зробити ¤.  ишка в них тонка! Ч м-р ‘орестер гордовито погрозив кулаком двер¤м спальн≥. Ч “ому вони сушили голови, сушили, б≥долахи, та й вир≥шили звернутис¤ до агентства УЌа крилах ноч≥Ф.

—≥льв≥¤ здригнулас¤, брови њњ зд≥йн¤лис¤, губки трохи в≥дкрилис¤... јле так ≥ не вимовивши н≥ слова, вона продовжувала безв≥дривно дивитис¤ на м-ра ‘орестера.

Ч ¬≥рно, миленька, мовчи. ћовчи завжди, коли не можеш сказати н≥чого пут¤щого, ≥ слухай розумних людей, Ч самовдоволено прокоментував њњ реакц≥ю УтатусьФ. Ч ƒ≥знавшись про плани конкурент≥в (а грош≥ допоможуть роздобути будь-¤к≥ в≥домост≥, мо¤ крих≥тко!), ¤ вир≥шив, що вони досить дотепн≥, й втручатис¤ в њхнЇ виконанн¤ просто гр≥х. якщо ц≥ в≥слюки жадають одержати мертвого ≈ндрю ‘орестера зам≥сть живого, вони його одержать, вир≥шив ¤. “од≥ вони дадуть мен≥ спок≥й. ј вже п≥сл¤ ¤ теж помщус¤! ѕомста мертвого ≈нд≥! ¬они в мене ще повитинаютьс¤...

јле ж дл¤ того, мо¤ красунечко, конче потр≥бно було терм≥ново знайти в≥дпов≥дну зам≥ну. Ќасамперед необх≥ден був Угромов≥дв≥дФ!

ћ-р ‘орестер знов зневажливо штовхнув труп.

Ч “≥льки пристойний УдомушникФ м≥г добров≥льно (п≥дкреслюю: добров≥льно!) ув≥йти в м≥й д≥м, найкращим чином спакувати моњ кап≥тали, п≥дготувавши њх до перевезенн¤, Ч м-р ‘орестер вказав на вал≥зку, Ч а пот≥м п≥дставити шийку п≥д твоњ ≥кла. –азом з тим, це не повинен бути м≥сцевий тип, тому що друз≥ можуть почати шукати тутешнього. «нов звернувшись за допомогою та порадою до власного гаманц¤, ¤ дов≥давс¤, що зараз в наших кра¤х УгастролюЇФ такий соб≥ ћетью √олдв≥к, котрий до того ж занадто уважно ставитьс¤ до ж≥нок ≥ до найр≥зноман≥тн≥ших њхн≥х примх.  ращоњ кандидатури год≥ й шукати! ћен≥ залишилось т≥льки в≥дпов≥дним чином навести злод≥¤ на власний д≥м, зважаючи на час твого, мишен¤тко, в≥зиту сюди, а також максимально полегшити йому роботу, встановивши погану сигнал≥зац≥ю та створивши видим≥сть того, що ¤ вињхав на тиждень... та ще й п≥дготувати гот≥вку та ц≥нност≥ до пакуванн¤, ¤сна р≥ч.

“ут вже —≥льв≥¤ не витримала. «овс≥м не стидаючись голизни, вона вискочила на середину к≥мнати та струшуючи стиснутими кулачатами, загорлала на Утатус¤Ф:

Ч “ак ти!.. ти!.. “и п≥дставив його!!! ћерзотник! ѕаскудник!

ƒ≥вчина вже майже забула, що ћетью √олдв≥к насправдi ви¤вивс¤ не меншим мерзотником ≥ бидлом, поставившись до нењ, ¤к до пов≥њ. ћет став тепер в њњ очах майже ≥деальним, а зам≥сть нього зТ¤вивс¤ ще один нег≥дник. ќй ¤к прикро, що —≥льв≥¤ встигла напитис¤ кров≥!..

Ч ј що ж, мен≥ самому треба було п≥дставл¤тис¤? ’то ж тод≥ вчинить б≥ржову революц≥ю, прикрившись новим ≥мТ¤м? ’то скараЇ цих зловмисник≥в в≥д кап≥талу в ≥мТ¤ правосудд¤? Ч поц≥кавивс¤ незворушний м-р ‘орестер. Ч “а й пол≥ц≥њ неаби¤ка послуга, ¤кщо в св≥т≥ буде одним УдомушникомФ менше. я ж дiзнавс¤ про вс≥ тонкощ≥ роботи вашого агентства, крих≥тко. «нав, ¤ку долю мен≥ вготовано.

Ч “ак-так, мишен¤тко, не ховай очей, Ч нап≥внаказним тоном мовив УтатусьФ. Ч “и висмоктала з нього кр≥вцю, ¤к тоб≥ й вел≥ли. “обто зробила свою справу. ј чи в≥н то був, чи ¤ Ч ¤ка, по сут≥, р≥зниц¤? … загалом ми схож≥, ти не вбачаЇш? “им б≥льш, що й коханчик тв≥й теж бачив рекламу.

—≥льв≥¤ здивовано погл¤нула на м-ра ‘орестера, а той попростував до сукн≥ д≥вчиська й д≥ставши з нагрудноњ кишеньки к≥лька карток, продемонстрував њх з поважним вигл¤дом.

Ч  оли ти, крих≥тко, спала на куп≥ ковдр, п≥дставивши свою незр≥вн¤ну попку ¤краз п≥д обТЇктив камери, Ч УтатусьФ облизнувс¤ немов к≥т, що сп≥ймав смачненьку мишку, Ч саме в цей час ћетью √олдв≥к знайшов њх. ≤ спасиб≥ йому за це! ≤ тоб≥ теж д¤кую, любасю, що носиш картки ≥з собою. Ѕез них... ну просто не знаю, що б було!

≤ товстун заходивс¤ в≥дразливим хихиканн¤м.

Ч Ѕ≥дний ћет! ¬≥н вир≥шив, що ваше агентство Ч це звичайн≥с≥нький публ≥чний д≥м (на що, до реч≥, картки й розрахован≥), а ти Ч Ун≥чна красун¤Ф! ≤ вир≥шив виперти тебе без найменших розмов. ”-у-ух, ¤к в≥н розлютивс¤! Ћибонь втр≥скавс¤ в тебе по вуха, дитинко. “а й не дивно: товар найвищоњ ¤кост≥, Ч м-р ‘орестер прицмокнув в≥д насолоди, розгл¤даючи —≥льв≥ю, але зненацька розвеселивс¤.

Ч Ќ≥, т≥льки у¤ви на хвилинку: д≥знатис¤, що тво¤ кохана Ч пов≥¤, за пом≥рну платню доступна вс≥м ≥ кожному! Ћюбов не виключно дл¤ нього, а дл¤ вс≥х, але Ч за грош≥! ќт см≥хота! Ѕ≥дний ћет...

“ут промова Утатус¤Ф остаточно переродилас¤ в напад ситого утробного см≥ху. ¬≥н упустив картки й почав прис≥дати, л¤паючи себе руками по боках, ¤к п≥вень лопоче крилами.

¬ очах у —≥льв≥њ потемн≥ло. —в≥т порепавс¤, немов штукатурка на ст≥нах старезного будинку. ѕот≥м окрем≥ шматки штукатурки почали випадати з УфрескиФ, поки не лишивс¤ Їдиний остр≥вець з рваними кра¤ми, в центр≥ ¤кого застигло зображенн¤ мертвого ћета √олдв≥ка, безкровного, голого по по¤с, з недоладно розкинутими руками, вивернутою уб≥к головою та рваною раною на шињ.

“ак от ти ¤кий, р¤т≥вник малол≥тн≥х д≥виць...

ћерзений товстун безперечно маЇ рац≥ю: злод≥й закохавс¤ в нењ, тому й переживав так сильно, знайшовши картки, про ¤к≥ —≥льв≥¤ зовс≥м забула, коли почала спод≥ватис¤ на майбутн≥ зм≥ни в житт≥! “ому кричав, ла¤в, не бажаючи зТ¤совувати що до чого та вислуховувати будь-¤к≥ по¤сненн¤. “ому що Ч переживав нервуючи! “ому що Ч не був байдужим! Ќе м≥г знести, що кохана неспод≥вано низько занепала в його очах, з небесного ¤нгола перетворившись на загальнодоступну д≥вку, з надчудового рожевого флам≥нго Ч на безпере пташен¤тко горобц¤.

Ќе нею в≥н нехтував, не њњ гнав з дому Ч у¤вну розпусницю.

јле все ж ћетью √олдв≥к сам винен. јвжеж винен!  оли б в≥н т≥льки роз≥бравс¤... «ажадав роз≥братис¤...

≤ раптом —≥льв≥¤ ¤сно зрозум≥ла, до чого ж вони були схож≥ м≥ж собою.

“ак, ћетью √олдв≥к не зажадав роз≥братись в ситуац≥њ й вислухати виправдовуванн¤ д≥вчиська. “а х≥ба сама вона зажадала роз≥братись в повед≥нц≥ ћета?! ’≥ба сама вона згадала про т≥ ж картки?..

¬≥н ладен був не гаючи часу викинути голодну —≥льв≥ю на дв≥р, п≥д пр¤ме сон¤чне пром≥нн¤ ≥ цим ненавмисно вбити њњ. “а х≥ба сама —≥льв≥¤ не вбила його?!

¬≥н утањв справжнЇ своЇ ≥мТ¤ та профес≥ю. ј х≥ба —≥льв≥¤ розпов≥ла про себе всю правду?! ’≥ба назвала справжнЇ ≥мТ¤?!

…ого заманив у цей будинок справжн≥й ≈ндрю ‘орестер. ≤ заманив спец≥ально дл¤ нењ! ѓй на поживу!!!

ћетью √олдв≥к не був у злагод≥ ≥з законом. ј х≥ба вона не злочинниц¤?!

¬о≥стину, то було приреченн¤. ƒруга половина —≥льв≥њ в чолов≥ч≥й подоб≥. ≤ треба ж, щоб вона вбила свою половину, свою долю власними зубами!..

ќт ≥ ще одна схож≥сть:

≤ ћет, ≥ —≥льв≥¤ забули на мить про коханн¤ Ч й вбили одне одного. —аме одне одного, бо ћет вже помер, а ¤к њй жити без нього?! Ѕожев≥льн≥...

“епер вже н≥чого не буде. Ќ≥коли й н≥ з ким.

 л¤тий УтатусьФ!  раще мовчав би й н≥чого не розпов≥дав. ’ай би й надал≥ —≥льв≥¤ була впевнена, що ћетью √олдв≥к Ч мерзотник...

¬ит¤гнувши руки перед собою, д≥вчина п≥шла до трупа, п≥дсл≥пувато з≥щулившись ≥ важко дихаючи. √олос Утатус¤Ф долинав до нењ немов кр≥зь ватну ст≥ну:

Ч Ѕ≥дний, б≥долашний ћет! …ому конче не пощастило, що в≥н невчасно розлютив тебе ≥ обернув чар≥вливе мишен¤тко на хижого вамп≥ра. ј от ти, маленька, була й справд≥ чудова. ≤ коли ка¤лась перед ним вчора, ≥ вноч≥, коли ћет ледь-ледь не виставив тебе у в≥кно ≥ щосили УпрасувавФ...

Ѕезцеремонн≥сть м-ра ‘орестера вкотре вже скривдила —≥льв≥ю. ¬она здригнулас¤, але почала уважно прислуховуватись до сл≥в товстуна, передчуваючи щось важливе.

Ч ...≤ зараз, коли ти висмоктувала з цього недоумка життЇв≥ соки. “ому ¤ згл¤нувс¤ на тебе. я тривалий час вагавс¤, чи не перервати тв≥й Усн≥данокФ на середин≥ добр¤чою порц≥Їю св≥тла. јдже залишаючись ще хоч трошки голодною, ти б живцем зотл≥ла.

—≥льв≥¤ затремт≥ла, тому що сп≥тн≥ла, мТ¤ка немов котлета рука Утатус¤Ф л¤гла њй на потилицю, погладила волосс¤, спустилась на шию, пройшлас¤ вздовж хребта до лопаток...

¬и¤вл¤Їтьс¤, он ¤к близька була њњ власна смерть! ќт ¤к низько пролет≥ла над нею, торкнулас¤ крилом, мТ¤ким крилом з сон¤чного св≥тла, що набагато мТ¤к≥ше та н≥жн≥ше в≥д крильц¤ кажана... “оркнулас¤ Ч й в≥дсмикнула його, полет≥ла дал≥. Ќе звод¤чи з —≥льв≥њ очей...

Ч јле ¤ не такий вже й жорстокий, Ч з вишуканою любТ¤зн≥стю додав м-р ‘орестер. Ќаступноњ ж мит≥ його голос бр¤знув, наче затвор гвинт≥вки: Ч ≤ ¤кщо ти будеш слухн¤ною дитинкою, ¤ не запод≥ю тоб≥ лиха й надал≥. “≥льки памТ¤тай: ≈ндрю ‘орестер ¤кось пощадив тебе. ¬≥н не спалив тебе денним св≥тлом передчасно та не кинув ћетью √олдв≥ка нестерпно пов≥льно подихати в≥д кровотеч≥њ. ¬≥н визнав за краще надати маленьк≥й —≥льв≥њ можлив≥сть швиденько пок≥нчити ≥з злод≥Їм й жити соб≥ надал≥ спок≥йненько та рад≥ти життю.

¬с≥ ц≥ Ув≥двертощ≥Ф й погладжуванн¤ под≥¤ли на д≥вчисько, ¤к в≥дро криничноњ води на пл¤жника, що перегр≥вс¤. Ѕреше м-р ‘орестер, ох ≥ бреше! ÷≥каво, що в≥н задумав? «ал¤куЇ? Ѕезперечно. “а не т≥льки. «а вс≥ма його фразами приховано ц≥лковито конкретну ц≥ль.

ўо ж робити?! ўо?..

“им часом продовжуючи впроваджувати свою л≥н≥ю, товстун доброзичливо зауважив:

Ч –ад≥й, дитинко. –ад≥й, що тоб≥ залишають житт¤. … облиш тужити за цим дохлим байструком.  ≥нець к≥нцем, зам≥сть нього в тебе тепер Ї ¤.

Ѕезумовно, м-р ‘орестер хот≥в таким чином перейти безпосередньо до вербуванн¤ —≥льв≥њ. ѕроте завд¤ки останн≥м словам д≥вчина зовс≥м неспод≥вано пригадала один стародавн≥й вамп≥рський рецепт... ¬она нав≥ть п≥дстрибнула в≥д неспод≥ванки! ќ небо! –ад≥сть, рад≥сть, рад≥сть!!! ÷≥лком правильно, Ї ж не т≥льки труп ћетью √олдв≥ка, а ще й живий, сповнений кров≥ УтатусьФ ‘орестер... “≥льки б формула зб≥глас¤...

—≥льв≥¤ блискавично шугонула до м-ра ‘орестера ≥ прегарним гострим ≥клом по-собачому дер¤бнула його за тильний б≥к кист≥. “ой обурено в≥дсмикнув руку та залеметував:

Ч “и, божев≥льна, що ти робиш?! я знаю, ти сита, тому...

Ќе звертаючи на нього найменшоњ уваги д≥вчисько просмакувало краплиночку кров≥, що потрапила њй на ¤зик. ѕросто неймов≥рно, але суд¤чи за смаком ≥ в ‘орестера, ≥ в ћетью √олдв≥ка була трет¤ група з позитивним резус-фактором! ќт поталанило!..

¬ищиривши зуби, —≥льв≥¤ почала наступати на Утатус¤Ф. “ой захвилювавс¤ й протестуючи заговорив:

Ч —лухай-но, мишен¤тко, не пустуй! ѕо дороз≥ сюди ¤ встиг вкинути касету до поштовоњ скриньки. „орт з вашими любощами, зате там Ї сцена вбивства. ѕосилку отримаЇ м≥й секретар, ≥ ¤кщо через сорок в≥с≥м годин ¤ не звТ¤жус¤ з ним, в≥н передасть запис у пол≥ц≥ю. Ќа тебе чекаЇ електричний ст≥лець, а сид≥ти на ньому ≥ смажитис¤...

—≥льв≥¤ злегка прис≥ла, готуючись до стрибка. ѓй було байдуже, хто ≥ що зробить з нею пот≥м. “≥льки б вр¤тувати ћета, а там...

Ч ≈й, будинок зам≥новано! Ч чесно попередив УтатусьФ. Ч ј що ти хот≥ла? Ќе наст≥льки моњ конкуренти дурн≥, щоб не завбачити запасний вар≥ант мого знищенн¤.

—≥льв≥¤ презирливо всм≥хнулас¤.

Ч јле кнопка в≥д бомби теж в моњх руках! ≤ ¤ вже натиснув њњ! ј ¤к ще дос¤гти того, щоб труп ћета сприйн¤ли за м≥й? „ерез п≥втори години ¤ в≥дл≥таю на √авањ, на цей раз по-справжньому. ј за дв≥ години тут все згорить, отже, коли бажаЇш...

јле що там намагавс¤ запропонувати м-р ‘орестер, лишилос¤ нев≥домим, бо в цю мить д≥вча стрибнуло. “о не був легкий вамп≥рський стрибок-пол≥т, то був удар ситоњ пуми, що прагнула не њж≥, але помсти й к≥нцевого торжества справедливост≥!

ћ-р ‘орестер грюкнувс¤ на п≥длогу. —≥льв≥¤ впала зверху. ћ-р ‘орестер в≥дбивавс¤, вигинавс¤ ус≥м т≥лом, сапав, пихкав та звивавс¤, проте д≥вчисько уперто притискувало його до п≥длоги й дюйм за дюймом п≥дт¤гувало до т≥ла ћета √олдв≥ка. “ак мурашка т¤гне здоровезного живого жука на поживу родичам. ≤ от вже обидва чолов≥ки, живий ≥ мертвий, лежать на п≥длоз≥ голова до голови.

—≥льв≥¤ коротко вдарила Утатус¤Ф кулаком у сон¤чне сплет≥нн¤. “ой задихнувс¤, закашл¤вс¤ й кинув опиратис¤, поглинений Їдиним бажанн¤м: будь-що ≥ще хоча б раз ковтнути пов≥тр¤ всупереч болю, що скував груди й верх живота!..

“од≥ д≥вчина прокусила йому ¤ремну вену ≥ почала набираючи повен рот теплоњ солонкуватоњ кров≥, випускати цю живодайну темно-червону ¤к вишневий компот р≥дину у рвану рану на шињ ћета √олдв≥ка. “ак вона робила, аж доки м-р ‘орестер не перестав подавати ознак житт¤, а обличч¤ й груди невдалого крад≥¤ навпаки не порожев≥ли. ѕ≥сл¤ цього —≥льв≥¤ зсунула ≥ зтулила м≥ж пальц¤ми кра¤ рани на шињ ћета ≥ заходилас¤ зализувати њњ, аж поки на м≥сц≥ роз≥рваних тканин не залишивс¤ лише товстий багр¤ний рубець.