Енергостратегія
Обирати — то вже обирати…
Проблему створення власного ядерного палива Українi не завадило би вирiшувати дещо швидше — адже 50% електроенергiї в нас генерується саме на АЕС. Можна тiльки вiтати зусилля нашої виконавчої влади, керівництва НАЕК “Енергоатом”, будівельників та всіх інших, хто має відношення до добудови двох енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС, проте, з іншого боку, деякі фахівці ставлять закономірне питання: а яке паливо будемо завантажувати і до цих нових, і до інших ядерних блоків? Отже, вважати вирiшеною проблему свiжого ядерного палива для вітчизняних атомних електростанцій і досі не можна.
Ще позаторік з'явилася iнформацiя про постачання на Пiвденно-Українську АЕС експериментальної партiї з 6 касет свiжого ядерного палива (СЯП), виготовленого не в Росії, з якою ми співпрацюємо у цьому питанні вже давно, а у США компанiєю “Вестiнгауз”. Отже, вже півтора року тому США i РФ розпочали змагатися за надто ненадiйний український ринок збуту СЯП. Чому ненадiйний? Бо без розробки власної Енергетичної стратегiї на перiод до 2030 р. вiтчизнянi фахiвцi навiть не в змозi вiдповiсти: а чи потрiбне нам ядерне паливо взагалi? Не можна ж виключати, що насамкiнець на найвищому рiвнi буде ухвалене рiшення про згортання ядерної енергетики та замiну її потужностей тепловими, вiтровими або гiдроелектростанцiями.
Справдi, за роки незалежностi всi давно вже звикли до рiзких змiн стратегiчного курсу та законодавчої бази. То чом би й нi?! Українська ядерна енергетика давно вже стала заручницею полiтики, а вiдтак долю половини вiтчизняної генерацiї часто-густо вирiшують не фахiвцi, а необiзнанi в питаннях паливно-енергетичного комплексу полiтики. Звідси усі наші хитання у той чи інший бік, невизначеність відносно того, чи потрібно ліквідувати нашого “ядерного монтстра”, чи навпаки — всіляко розвивати та підтримувати ядерну енергетику? І все — вiд iменi народу та заради його блага, ясна рiч…
* * *
Жоден iз серйозних фахiвцiв-ядерникiв нiколи не заявляв про необхiднiсть побудови в Українi замкненого ядерно-паливного циклу (ЯПЦ), оскiльки економiчна доцiльнiсть такого рiшення надто вже сумнiвна. Поки що в Українi реалiзованi лише три ланки ядерно-паливного циклу:
— видобуток уранової руди;
— її переробка;
— генерацiя електроенергiї на АЕС.
Тож в нас наявнi всi можливостi для побудови т.зв. розiмкненого ядерно-паливного циклу. При цьому двi найнебезпечнiшi та найдорожчi за обсягом необхiдних iнвестицiй ланки ЯПЦ на територiї України не реалiзовуватимуться, а саме:
— збагачення уранового концентрату iзотопом U-235;
— переробка вiдпрацьованого ядерного палива задля видобутку цiнних елементiв (плутонiю та iнших).
Для цього як з точки зору ядерної безпеки, так i забезпечення економiчної ефективностi доцiльно використовувати виробничi потужностi iнших держав. Зокрема, це можуть бути росiйськi заводи оборонної промисловостi, давно вже недовантаженi у зв'язку iз конверсiєю.
Що ж до розiмкненого ЯПЦ, то в нас наявнi всi можливостi для його подальшого розвитку. В Українi наявнi поклади цирконiєвої руди, а також iснують досить непоганi дослiдно-промисловi технологiї з виробництва цирконiю. З iншого боку, iз створенням сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на Запорізькій АЕС фактично почалася реалiзацiя ще однiєї ланки розiмкненого ЯПЦ — “обкатка”
власних тимчасових сховищ вiдпрацьованого ядерного палива.* * *
Проте як пiдготовчi, так i кiнцевi процеси, попри всю їхню важливiсть, не можуть заступити центральних ланок ядерно-паливного циклу: виробництва палива та генерацiї електроенергiї на АЕС. I якщо з наявнiстю працездатних ядерних блокiв, з проведенням ремонтних кампанiй i т.iн. в Українi поки що все бiльш-менш в нормi (звiсно, так триватиме лише до 2010 р., коли дiючi блоки почнуть виводитися з експлуатацiї в плановому порядку — але то вже тема
окремої розмови), цього нiяк не можна сказати про виробництво свiжого ядерного палива.Задля вирiшення цiєї мети ще у 1995 р. був оголошений тендер на вибiр партнера по створенню спiльного пiдприємства з виробництва свiжого ядерного палива, в якому був би задiяний наш багатющий науково-технiчний, сировинний, промисловий потенцiал — особливо це стосується програми виробництва українського цирконiю. За результатами тендеру у лютому 1996 р. був оголошений переможець — ним стало Росiйське акцiонерне товариство
“ТВЕЛ”. Оскiльки в Українi зосереджено бiльше половини свiтової кiлькостi реакторiв ВВЕР-1000, для “пiвнiчного сусiди” наш ринок є надзвичайно привабливим. Третiм партнером по створенню спiльного пiдприємства стала казахстанська компанiя “Казатомпром”, де мають виготовлятися так званi “таблетки” — одна зi складових СЯП. Фiнальну збiрку палива намiчено здiйснювати на пiдприємствах РФ.Що стосується вартостi української частини проекту iнтеграцiї цирконiю у виробництво свiжого ядерного палива, то на сьогоднiшнiй день для першого етапу цього проекту вона становить близько 550 млн. грн. При своєчасному надходженнi грошей в обумовлених обсягах, перший етап цiєї програми можна виконати приблизно за 4 роки:
|
Рiк |
Необхiдні капiталовкладення, млн. грн. |
|
2004 |
50 |
|
2005 |
50 |
|
2006 |
200 |
|
2007 |
250 |
|
Загалом: |
550 |
Чи є завеликими суми, якi потрiбно вкласти в розвиток цирконiєвого виробництва заради отримання готових СЯП? Очевидно, нi. В той же час кошти на фiнансування проекту можна чекати хiба що просто з неба! I це при тому, що на рiчну держпiдтнимку однiєї тiльки вуглевидобувної галузi з Держбюджету витрачаються мiльярднi суми. Є й iще одна перевага проекту у порiвняннi з держпiдтримкою шахтарської працi: вкладенi у цирконiєве виробництво грошi повернуться назад, а не будуть “проїденi” в якостi дотацiї до зарплатнi.
Здається, залишається тiльки реалiзувати такий привабливий проект… Але тут Україна традицiйно показала себе далеко не з кращого боку. Якщо росiйська й казахська сумiжники працювали нормально, то наш учасник “паливного трикутника” досi перебуває майже на вихiдних позицiях.
* * *
За час, що минув, українськi атомники намагалися подолати всi “принади” так званого енергоринку i героїчно кидалися грудьми на вмiло розставленi нашими чиновниками рогатки. Зате Казахстан виконав свою частину угоди, повнiстю опанувавши необхiднi технологiї, налагодивши виробництво “таблеток”. А росiйськi вченi, конструктори та технологи взагалi встигли провести докорiнну модернiзацiю проекту. Вже давно вiдбулася презентацiя нового, вдосконаленого палива для реакторiв ВВЕР-1000, в якому подолано багато недолiкiв, що мали мiсце у попереднiх зразках. Сьогоднi всi презентованi види палива опробовуються в умовах як дослiдно-промислової, так i промислової експлуатацiї на Балаковськiй, Нововоронезьк
iй та Калiнiнськiй АЕС (РФ). Більш того, у 2001 р. новий тип палива був завантажений також у блок №3 Запорізької АЕС — отже, випробування розпочалися і в нашій країні.Але в той же час, на превеликий жаль, Україна, котра була ініціатором цього проекту й зацікавлена в отриманні позитивних результатів значно більше від інших учасників, ніякого прогресу не забезпечила. Навпаки, з початком процесу банкрутства базового підприємства української частини троїстого проекту "Цирконій" (Дніпропетровськ) його реалізація загалом поставлена під загрозу. Санація "Цирконію" триватиме принаймні понад рік, а якщо прийнятне компромісне рішення по ньому так і не буде знайдено, підприємство можна взагалі втратити. А тоді Україна надовго (якщо не назавжди!) втратить шанс стати рівноправним партнером у виробництві ядерного палива… То що, вкотре гратимемо добре знайому роль "знедоленої молодшої сестри"?!
І така сумна перспектива відкривається перед державою, де 50% електроенергії виробляють саме атомні електростанції! А з урахуванням того, що при нинішній активності НАЕК "Енергоатом" є всі шанси ввести в експлуатацію два блоки-"мільйонники" на Рівненській та Хмельницькій АЕС у 2004 р., частка атомної енергетики в загальному енергобалансі зросте ще більше. Відповідні укази Президента,
постанови Кабміну, накази Мінпаливенерго теж створюють "зелений коридор" розвитку атомної енергетики — хоча практика ставлення до виробництва ядерного палива свідчить про протилежну тенденцію. Логічно пояснити це важко.Останнім часом усе частіше лунають вислови про ілюзорність троїстого проекту від самого початку — мовляв, від початку він був занадто дорогим, а в держави немає коштів на його реалізацію. Але ж, як було показано вище, в Держбюджеті знаходяться на порядок більші суми для фінансування апріорно збиткової вугільної промисловості… Тож виправдання може бути єдиним: в нас таки існують або вже визрівають плани згортання атомної енергетики. Та для цього давно вже треба було починати будівництва нових енергопотужностей, які б використовували енергію того ж вугілля або мазуту, газу, води, вітру, сонця і т.ін. Але ж і цього теж не спостерігаємо!!!
* * *
Тим, хто бодай щось тямить в енергетиці, добре відомо: навіть у кращі (для енергетики) радянські часи проміжок часу від початку планування та проектування до включення в мережу енергооб’єкту потужністю 1000 мВт складав до 15-ти років. А скільки часу це займе зараз? І це при тому, що вже починаючи з 2010 р. — себто за якихось 6 років! — ядерні потужності почнуть виводитися з експлуатації… якщо атомники не знайдуть способу подовжити проектний термін їхньої експлуатації.
Отже, очевидно, за 6 років енергопотенціал України почне дедалі більше скорочуватися, тоді як вітчизняна економіка, яка вже зараз починає стрімко набирати оберти, потребуватиме все більше енергії. Тож прийнятне вирішення цієї суперечливої ситуації потрібно шукати вже сьогодні. Щоби завтра не було пізно…
Тимур Литовченко
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|