Хто в дитинствi не читав книжок Миколи Носова про пригоди Незнайки та його друзiв! До речi, перша глава першої ж книги розпочинається не з чого iншого, як з опису… модних тенденцiй, що панували у Квiтковому мiстi. Згадайте: хлоп'ятка завжди ходили у довгих брюках навипуск або ж у коротеньких штанятах на шлейках, дiвчатка полюбляли носити сукеньки з “пiстрявенької, яскравої матерiї”…

А от одяг головного героя казкового циклу — Незнайки заслуговує на трохи детальнiший опис: “Цей Незнайка носив ясний блакитний капелюх, жовтi, канарковi брюки й помаранчеву сорочку iз зеленою краваткою. Йому загалом подобались яскравi фарби”.

Радянськi люди пережили революцiю, громадянську й Вiтчизняну вiйни, “посадки” до таборiв i раптовi звiльнення, падiння i вiдродження, коли елементарнi людськi цiнностi приносилися в жертву високим iдеям. Тут найчастiше треба було дбати про найнеобхiднiше для виживання, а кольори та фасони одягу — то це, як кажуть, “панськi витребеньки”! Як анекдот, в школi нам розповiдали про боротьбу комсомольцiв 20-х рокiв iз “мiщанством” в одязi: мовляв, тодiшнi комсомольцi звикли до сiро-зелених гiмнастiрок та шинелей i зовсiм забули про те, що В.I. Ленiн носив… костюм-трiйку i червону краватку у бiлий “горох”!

З вiзерунками або ж малюнками справи були не кращi. Найлiпшим, звiсно, можна вважати випадок, коли нiякого вiзерунку на тканинi не було, але ж iнодi хочеться чогось незвичайного… От в тiм-то й бiда, що радянськi дизайнери явно не вмiли малювати. Легкi смужки або клiтинка, “горохи”, дрiбнi квiточки, “турецькi” малюнки — от i все, що їм вдавалося. Про решту не варто згадувати. Досi пам'ятаю, як в одному з унiвермагiв Києва натрапив на жовтогарячу краватку, розцяцьковану фiолетовими орангутангами й левами… Бр-р-р!

Так, справдi, тiльки у тiй країнi могла народитися пiсня про рожевого слона, який в зоопарку притулився до сiрої стiни i теж посiрiшав. Що поробиш: реалiї життя! Вони самотужки виправлялися любителями моди у домашнiх умовах за допомогою тушi, анiлiнових барвникiв, кип'ятiння та хлорки. I називалося це “мистецтвом батiкування”.

Але годi згадувати неiснуючу бiльше країну. Подивiмося краще, у якi кольори пофарбована сучаснiсть.

З руйнацiєю “залiзної завiси” модним вiянням, рiзним там мiньйонам та “варенкам” тепер значно легше проникати на територiю незалежної України, нiж колись. Щоправда, це не завжди добре: пiсля перегляду голiвудських фiльмiв, де головнi герої нестримно кохаються на шовкових, але ж коричневих чи знов-таки чорних простирадлах, лишається тiльки замислено чухати потилицю. Виходить, дурнi смаки — то не виключно радiнський привiлей?!

Мабуть що так. Iнакше чим пояснити, що навiть при наявностi “своїх” модельєрiв зi свiтовим iм'ям (Михайло Воронiн та iн.) на наших вулицях подеколи й досi можна зустрiти “старих знайомих” — рожевих слоникiв та лiлових мавпочок на сiро-буро-малиновому тлi! Те ж саме стосується i згаданої вище постiльної бiлизни. Проте окрiм цвiтової, тут є й iнша проблема: якiсть самої тканини. Нерiдко пiсля другого-третього прання вона не тiльки жахливо линяє, але й починає скидатися на розрiджену марлевку, хоча ранiше виглядала як нормальна, а отже легко продирається, що й не залатаєш.

Я вважав, що все зрозумiло. Доки зовсiм випадково не перестрiв знайомого бiзнесмена, який вже рокiв 6 займається дрiбними та середнiми поставками тканин на рiзнi швейнi фабрики. Вiн i розкрив менi очi на iстинний стан речей: виявляється, бiльшiсть отого “Текстерно” — пiдробка! Все дуже просто: тернопiльськi вiзерунки iз задоволенням “драли” росiйськi комбiнати (Шуйський, Тверський, Чебоксарський та iн.), наносячи їх на менш якiсну тканину. До того ж, колiр друкували за спрощеною, “економічною” технологією, при якій фарба злазить після першого ж прання. Потiм росiйську тканину легко проштовхували через нашу митницю, робили “ляльки” (такi самi, як знаменитi банкнотнi — зверху i знизу зарубiжну “липу” обкладали справжнiм “Текстерно”) i сплавляли швейникам, вiдрiзнити пiдробку вiд оригiналу можуть лише справжнi фахiвцi, яких з часом все меншає.

Отже, насправдi 70% сучасного українського ринку закриває не “Текстерно”, а iмпорт. Переважно росiйський… Але зараз схема погорiла: останнiм часом “Текстерно” зайнявся модернiзацiєю, зокрема змiнив барвники. Повторити колористику нових тканин росiяни не можуть, “ляльки” робити нема з чого. Отже, в “Текстерно” виникли проблеми зi збутом: адже якiсна продукцiя в тернополян є, а от власна дiлерська мережа перебуває в зародковому станi.

Подальшi розборки виявили: багато хто зi швейникiв щиро вважає, що комбiнат остаточно “впав” у нерiвнiй ринковiй боротьбi. Правду (про модернiзацiю та просування на ринку) знає обмежене коло “швачок” — наприклад, приватнi пiдприємства “Руно”, “Ярослав” з Києва. Бiльш того: виявляється, блокуючий пакет акцiй “Текстерно” викупив i питаннями поставки тканин почав займатися не хто iнший, як… ТОВ “Лоджистiк Сервiс”! Хто не зрозумiв, розшифрую: це один з вiдомих постачальникiв нафти i нафтопродуктiв на українському ринку. Отже, здавалось би, все у цiй iсторiї все-таки має бути гаразд? Адже де ще шукати нинi грошi, як не в нафтогазовому секторi! Тодi непевнi чутки про майже 10-мiльйоннi вкладення в оновлення виробництва, мабуть, таки правдивi…

Ой, все, та не зовсiм. Бо не вистачає одного: отого-таки вмiння просуватися на ринку! Його не компенсуєш нi нафтогрiшми, анi офiсом в особнячку на Володимирськiй — однiй з центральних вулиць Києва. Адже бензином торгувати — то одне, а тканиною — зовсiм iнше, i “Лоджистiк Сервiс” не має головного: напрацьованих зв'язкiв на ринку. Куди ж тодi прекрасну оновлену продукцiю тернополян подiти?!

* * *

Висновки невтiшнi: якщо “кити” нашого тканинного виробництва “плаватимуть” в iнших морях-океанах, українцi так i ходитимуть надалi у линялих сукнях-сорочках, спатимуть на дрантi замiсть простирадел. I мрiятимуть як автор Незнайки — помiж рядкiв. А це не є добре, погодьтеся. Бо йдеться про нас із вами.