Але Дж. Орвелл не був одиноким у своєму занепокоєнні. Виявляється, наш видатний співвітчизник, легендарний митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький (1865-1944 рр.), який очолював УГКЦ понад чотири десятиліття, переймався тими самими проблемами! Причому його думки з цього приводу були записані аж ніяк не у спокійно-кабінетній ситуації, а у Львові, на який сипалися бомби та снаряди Радянської Армії, що переможно наступала на Захід.

Цікаво, що подальша доля Андрея Шептицького склалася точно у стилі найбільших його побоювань: жити йому лишалося трохи більше 5-ти місяців, а після смерті радянські ідеологи зробили з нього страхітливе опудало. І це недивно – адже як підпорядкована Ватикану організація, вся УГКЦ, за сценарієм радянських ідеологів, мала постати в очах людей таким собі осередком зла і шпигунства. Тим паче, голова цієї церкви.

Ясна річ, до справ ОУН-УПА ці щоденники не мали найменшого стосунку, проте радянські політпрацівники, очевидно, не вирішили надто обтяжувати себе аналізом загадкових рукописів. Зате тепер митрополичі щоденники готуються до друку, і невдовзі ми зможемо дізнатись багато цікавого і про УГКЦ воєнного періоду, і про цей відтинок часу взагалі. Бо час, коли архіви почали промовляти правду, нині настав.

“Кожний об’єктивну правду представляє з іншого становища. Дійшли навіть до того, що вартість історії узалежнили від релятивного ставлення до правди, ніж від її об’єктивности. Не той найліпший історик, що об’єктивну правду беззглядно представляє, а той, що вміє подати її зі свого становища для оборони, атаки, оскарження чи звільнення від вини оскаржених. Тепер, хто хоче об’єктивної історії, той мусить се виразно казати”.