Окрiм трiумвiрату таких потужних православних церков, як УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, в Українi зареєстрованi та цiлком офiцiйно працюють також iншi церкви. Серед них Православна церква Божої Матерi, що веде “родовiд” вiд Iстиної православної катакомбної церкви, що на противагу офiцiйнiй Росiйськiй православнiй церквi була створена на Соловецьких островах засланими туди радянською владою священнослужителями — а їх у 20-30-тi роки ХХ ст. там побувало аж 300 тис.! Справдi, такого “собору” святих отцiв свiтова iсторiя не знала.

Зважаючи на це, церква Божої Матерi придiляє найпильнiшу увагу “соловецькому” вiдтинку iсторiї, вважаючи його “другою Голгофою”, на якiй засланi священнослужителi вчинили духовний подвиг, претерпiвши “розп'яття” за весь народ Святої Русi. Саме систематизуючи вiдомостi про соловецьких засланцiв, служителi цiєї церкви наштовхнулися на вельми цiкаву iсторiю.

Але коли предтавники церкви Божої Матерi вирiшили вiдвiдати батькiвщину старця i продемонстрували його фотографiю старожилам Дебесiв, свого односельця Серафима Поздєєва вони чомусь не упiзнали. Той Серафим, котрого вони пам'ятали, був невеличкий на зрiст щупленький чоловiк, в той час як фотографiї соловецького перiоду зафiксували рослого дужого монаха… Врештi-решт, селяни зiйшлися на думцi, що старець на фотографiях — то “не їхнiй” Серафим Поздєєв. Тодi хто ж вiн такий?..

Мiж iншим, тi, хто спiлкувався зi Серафимом в останнi роки життя (помер вiн у 1971 р.), згадували, що старець неодноразово натякав на своє високе походження, навiть бiльше — на приналежнiсть до царського роду! Звiсно, за радянських часiв, коли всi “пiдозрiлi” особи перебували пiд пильним наглядом КДБ, все це трималося у великiй таємницi. Але зараз… Отож пiсля наполегливих спроб представники церкви були допущенi в московськi архiви росiйської ФСБ. Пiсля тривалої роботи, проведення фiзiогномiчного аналiзу, звiрення особливих прикмет (наприклад, родимки на правому крилi носу) та почеркiв був зроблений несподiваний висновок: старець Серафим Поздєєв — нiхто iнший, як… брат останнього росiйського iмператор Миколи II, великий князь Михайло Романов! Саме на його користь Микола II у бурхливому 1917 роцi зрiкся престолу, проте Михайло Олександрович такої милостi не прийняв. Усе сталося по-iншому…

За офiцiйною версiєю, у 1918 р, приблизно за мiсяць до знищення самого екс-iмператора Миколи II i всiєї царської сiм'ї, великий князь Михайло Романов був розстрiляний у селi Мотовiлiха, розташованого у 5 км вiд Пермi. Втiм, виявляється, у тих подiях була цiкава деталь: коли наступного дня розстрiльна команда явилася на мiсце страти, аби влаштувати поховання, тiла великого князя там не було…

По-перше, це дуже скидається на дивну iсторiю з воскресiнням Iсуса Христа, а тогочаснi солдати, виходцi з дрiмучих росiйських сiл, були дуже забобонними, не зважаючи на зовнiшню революцiйнiсть. По-друге, зникнення трупа великого князя, котрого манiфест Миколи II надiляв вiдповiдними повноваженнями, саме по собi було подiєю екстраординарною i могло надихнути бiлу гвардiю на ще запеклiшу боротьбу за повалення влади бiльшовикiв. Тож iсторiя з тiлом Михайла Олександровича була захована глибоко в архiвах Надзвичайної комiсiї, якщо вже самого тiла поховати не вдалося.

А от представники церкви Божої Матерi наполягають, що згiдно з вищим промислом, Михайлу Олександровичу судилося дивним чином воскреснути. I пiдкреслюють, що про диво повстання “великого князя” (!) Михаїла у тяжкi часи провiстив ще старозаповiтний пророк Даниїл. Вiддаючи їм належне, потрiбно зауважити, що у канонiчнiй православнiй Бiблiї таке пророцтво справдi записане.

Якщо так, великий князь в обличчi старця Серафима смиренно пронiс покаянний хрест через усе життя, через Соловки та ГУЛАГ. Серафима багато разiв намагалися вбити, проте невiдомо як смерть оминала страдника. З часом вiн став справжнiм партiархом православних вигннцiв, що свiдомо пiшли на вигнання та муки, аби тiльки не зраджувати своїм принципам.

Зрозумiло одне: докопуватися до правди в iсторiї династiї Романових не вигiдно нiкому, i особливо — в частинi, що стосується великого князя Михайла Олександровича. Можливо, вiн чудово розумiв справжнiй стан речей. Можливо, захотiв перевершити засновника династiї — теж царя Михайла на прiзвисько “Найтихiший”. Тому змiнив iмператорську корону на монашеський клобук.

Чому ж до цього докопалися представники “неканонiчного” православ'я? Та тому лише, що шукали! Адже Сам Христос обiцяв: “Просiть, i дано буде вам; шукайте, i знайдете…” (Матв., 7:7).

Жiнка, що знала владику Серафима за життя, описує випадок, наведений у книзi “Соловецький сад”. Якось старець став на колiна бiля iкони Божої Матерi, довго i скорботно молився, потiм поклав руку на хлiб i коли жiнка увiйшла до кiмнати, звернувся до неї: “Бачиш? Це — плоть Господня. Я нiколи нiчого не боявся, нiкого не обманював, а на святих дарах — i поготiв. За вiру помирав, i Бог мене хранив. Присягаюся на святих дарах: я є iстиний брат Миколи II, Михайло Олександрович Романов!”

Було це незадовго до смертi Серафима. Жiнка ця жива й досi…