Як воно було…
29 жовтня 2003 р. сталося щось парадоксальне: маючи чинного голову НСПУ Володимира Яворівського, декілька сот українських письменників зібралися в Пущі-Озерній під Києвом на загальні збори й обрали на них нового голову НПСУ — Наталю Околітенко. Не дивно, що це дуже швидко призвело до справжньої війни прибічників Яворівського та прибічників Околітенко. Одним з піків цієї війни сталі незрозумілі події в Будинку літераторів у ніч з 2 на 3 листопада 2003 р. Різні версії цих подій, а також взаємні
оцінки двох ворогуючих партій були презентовані на прес-конференціях у понеділок, 3 листопада. Аби всі бажаючі мали можливість досконально розібратися у бурхливому вирі цих подій, я вирішив навести розшифровки аудіоматеріалів з обох заходів.Тимур Литовченко
Розшифровка аудіоматеріалів з прес-конференції керівництва НСПУ
Київ, Будинок літераторів, 3 листопада 2003 р., 12:00
Виступ голови Національної Спілки письменників України Володимира Яворівського:
— …Не було часу, я ночував сьогодні в приміщенні Спілки письменників разом із колегами. Я безмежно вам вдячний за те, що ви сьогодні прийшли. У мене, в людини, яка побувала останнім часом із блоком Віктора Ющенка в Херсоні, у Харкові, яка бачила все те, що відбувається сьогодні у нашій з вами державі, побачивши вас, повірте — мені легше на душі! І та віра, яка десь так іноді трішки пригасала, сьогодні… я вам за це вдячний!
Хочу сказати на самому початку про три речі найголовніші. Голова Національної Спілки письменників обирається з’їздом — і лише з’їздом. Він може, згідно його заяви, за нашим Статутом, звільнити своє місце за власним бажанням, а друге — його може звільнити з’їзд, черговий або позачерговий. Статутом дуже чітко сказано. Статут зареєстрований у Мінюсті, зареєстрований 28 листопада 2001-го року уже з тими поправками, які були внесені на з’їзді. Отже хочу, щоб ви мали інформацію: позачерговий з’їзд може зібрати… зібратися тоді, коли більша половина — тобто, 50 + 1 всіх сущих в Україні письменників, — поставлять свої підписи з вимогою провести позачерговий з’їзд. На сьогоднішній день ми їх… може, Віра Павловська, завкадрами, трішки вточнить, я просто не встиг — тисячу сімсот, здається, тридцять вісім, якщо я не помиляюся. Отже, треба було зібрати половину плюс один. Нічого з цього у пана Медведчука і обласних адміністрацій не вийшло: вони зібрали, за моєю інформацією, мізерну кількість — десь 60… під 60…
Друга версія: можна провести позачерговий з’їзд і змістити голову, і прийняти радикальні рішення будь-які — це тоді, коли більша половина письменницьких організацій проведуть легітимні письменницькі збори і винесуть ухвалу з вимогою до Президії і до Ради провести позачерговий з’їзд. Ми маємо на сьогоднішній день 27 письменницьких організацій, отже, треба було зібрати збори 14-ти. За нашими даними — тими, які ми маємо сьогодні — проведено лише в 4-х областях, і ми маємо протоколи цих зборів, які ставлять питання про те, що… Отже, і тут нічого не виходить!
Вся надія була на те, що переворот відбудеться під час зборів у місті Києві, і якби це сталося, області вже б упали б дуже легко і просто: там уже не було жодних проблем. І розраховано було… було кинуто ресурси (адмін-, фін- і таке інше) на Київ. Але київські письменники вистояли. Обрали нового голову — Анатолія Погрібного, який ось сидить, професора Київського університету національного, переобрали керівництво. Але зупинитися уже машина, яка була запущена, не могла: треба було проводити, бо вони планували провести з’їзд. Ну, ось вони його і провели. Що це був за з’їзд, то ви можете… я вам дам коротеньку інформацію. Багатьох областей взагалі не брали участь, багато областей письменницьких взагалі категорично прийняли ухвалу — якщо потрібно, ми вам ці дані дамо і доповнимо, он є Анатолій Погрібний, і хтось з секретарів ще встане… Просто брали людей, одному казали, що ми тобі підвищимо пенсію, іншому казали: ми тобі видамо книжку, ти поїдь до Києва… Я вам зараз зачитаю, просто тут трошки незручно, бо немає трибуни… зачитаю, яке було запрошення… Зараз, секундочку, я…
[Дістає запрошення.]
Його текст (цитує): “Шановний (шановна)! Запрошуємо Вас взяти участь у літературному форумі молодих письменників…”
Ну, письменники знають, що це йдеться, якщо молоді письменники, то це, як правило, це не члени Спілки…
“…та загальних зборах НСПУ 29-30 жовтня. Порядок денний загальних зборів:
— про стан справ в НСПУ…”
Кличуть молодь не для того, щоб обговорити стан справ в літературі, а в НСПУ! І друге:
“… про приведення Статуту НСПУ у відповідність до Закону “Про професійні творчі працівники”. Просимо прибути 29-го жовтня за адресою: Київ, Прорізна. Оргкомітет”.
Таке запрошення було.
Перше. Про приведення Статуту… Ну, люди добрі, ви ж прекрасно розумієте, що якби Статут Спілки письменників не відповідав Закону “Про творчих працівників”, його б ніякий Мінюст не зареєстрував! Ну, і про стан справ… і запрошують на форум молодих… Коли старших письменників… старші письменники запитували: “Це ж форум молодих — а чого ми?!” — “А ви будете в журі сидіти!” Їх підвозили до Молодого театру, в Молодому театрі їх розділяли: молодь залишали тут, а старших садили в автобуси, навіть не приховуючи, що це автобуси Адміністрації Президента: це є на плівці, на “Новому” каналі це було показано — “АП”… І їх везли у невідомому напрямку. Дехто по дорозі жартував, що ідемо в партизани там абищо… Привезли їх в Пущу-Озерну, в санаторій Адміністрації Президента. Щось там проімітували якусь нібито реєстрацію — відразу посадили за обід із чаркою, із усім. Потім було… були 2-годинні збори. Ніхто не оголосив, скільки людей, ніхто не обирав президії ніякої — в президію пішли члени так званого цього оргкомітету. Ніхто не казав, скільки “за”, скільки “проти”. Казали просто: “Більшість”. Потім підвезли молодь із Молодого театру, і ця молодь голосувала так само. Фактично, до кожного письменника, який був привезений із тих областей, які капітулювали, було приставлено або начальника управління культури, або когось із відділу внутрішньої політики. Тут є люди, які були на цих зборах, бо мене ніхто не запрошував — і я на них, звичайно, ясна річ, не був. Далі ви знаєте, що було: там ще не закінчилися збори — вже І канал… по І-му каналу давали вже інтерв’ю, таке інше… Далі ви все знаєте…
Останнє, що я хотів сказати — це події цієї ночі, ось яка… яка пройшла. Мені зателефонували десь пів до одинадцятої, я був поза Києвом, бо повернувся зі Львова із форуму “Нашої України”, Мені зателефонували, що Спілку письменників окупували міліція і ОМОН, вибили двері, вікна — негайно їдьте. Я вскочив в машину, приїхав сюди, по дорозі видзвонив Володимира Стретовича, голову Комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Володимира Філенка, Віталія Цехмістренка, Давида Жванію — народних депутатів. Коли ми підійшли сюди, тут походжали міліціонери, двері… ручка вхідних дверей була одірвана. Я звернувся до полковника, кажу: “Я — народний депутат, тут мій робочий кабінет, мені треба зайти, взяти деякі документи. Чому Спілка зачинена, чому немає чергової, яка тут чергує?” Це тривалий, дуже довгий… довга тяганина. Він казав: “Мені треба передзвонити у вищі органи”, — я йому сказав: “Які ж вищі органи?! Хтось же в Спілці письменників сидить, хтось же захопив Спілку і що… куди Ви можете ще дзвонити?!” Я взяв цього полковника під руку, він мене довів сюди, це довго тривало… Тут були вибиті двері ось ці — висаджені повністю, і стояло 2 міліціонери. Він дозволив, щоби я зайшов в Спілку. Ми зайшли в Спілку письменників, ці двері були так само, там сидів Роман Коваль за… там, де сидить чергова. Один-єдиний! Дуже простий сценарій: якби ми не кинулися, і вони думали, що вимкнуті телефони… До речі, у Спілці письменників 2 доби були телефони вимкнуті повністю, ви не могли нікуди передзвонити в суботу, п’ятницю, в неділю десь після обіду включили. Вони розраховували, що телефону немає, і сьогодні б ніхто б нічого про це б не знав. Сьогодні просто вранці вони б зайшли сюди, в Спілку письменників, квіти… Були би кілька відомих вам телеканалів, які б показали, що вже все нормально, в Спілці переворот завершений мирно, любий, все закінчилось…
[Голос із президії: “Скажіть про Коваля…”]
Да. Він один із… Роман Коваль, один із… там, чи заступник він… не знаю, хто він такий. Ми його здали в міліцію, звичайно… Тут були до 5-ї години ранку — ми тут були. Все-такий ми зайшли в Спілку письменників, ночували тут. Нас ночувала група, і я собі подумав про те, що якщо Україні нашій треба протриматися ще рік до президентських виборів, то нам тут, у Спілці треба протриматися ще одну ніч. Бо завтра, о 12-й годині ми проводимо розширений Пленум. Ми вже провели Президію, вам документи рішення Президії дали, рішення ці були одноголосні… я не помиляюсь — здається, одноголосні рішення прийняті про те, що вважати їх такими, що вони є поза Спілкою — себто виключені зі Спілки письменників, там перераховуються ці імена найголовніших. І Президія була абсолютно одностайна, від Мушкетика до… Завтра ми проводимо Пленум, на якому розглянемо це питання. Наскільки я знаю, робиться все для того, щоби не було кворуму цього Пленуму, але я переконаний, що люди під’їдуть.
І на завершення… бо є мої колеги, які ще щось скажуть, ми готові відповісти на ваші питання. Кілька таких моментів. (Пауза.) Павло Загребельний ось що сказав, вам всім відомий… був головою Спілки письменників… може просто не всі знають: Павло Загребельний, лауреат Національної премії Шевченка, гордість української літератури (цитує): “Це якась комічна опера! Зібралися якісь там загальні збори письменників — це 50, 70 чи 100 київських бездарностей зійшлися і вирішили переобрати Яворівського. Якби у мене були гроші, я б завтра зібрав загальні збори українців, які переобрали б Кучму Президентом і внесли б зміни у Конституцію…”
[Сміх, аплодисменти.]
І це було б нормально? Це смішно, недостойно, ганебно! І 3 офіційні канали українського телебачення 3 дні передають оту всю комедію! Якісь люди кажуть про якесь велике майно Спілки, на яке вони претендують. Хто вони такі?! Що вони зробили для того, щоб це майно було?! Для примноження майна Спілки письменників України багато зробили Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Вадим Собко, Анатолій Дімаров, Роман Іваничук, Роман Федорів, Ірина Вільде, той же Загребельний. Від книжок, які ми видавали, були прибутки, і за ті прибутки це майно і набувалось. Ті люди, які сидять там сьогодні у президіях, яких 3 дні нам показують по телевізору — це якісь випадкові особи, ніхто їх не знає. І не знає, що вони зробили хоча б для того майна — я вже не кажу про інтелектуальний здобуток для України.
Що взагалі відбувається сьогодні в Україні і хто за цим стоїть? Адміністрація Президента.
(Пауза.)
Ще одну деталь скажу, щоб ви просто ширше уявили цю картину. Вони поназаписували в свої керівні органи, кого тільки… хто кого згадав в імпровізації. Скажімо, вони записали Миколу Руденка, який сном і духом не знав, який категорично відмовився, зробив заяву… Є ця заява про те, що він категорично… Є тут… прекрасно знаєте родину Горинів: Богдан Горинь, зам. Національної Спілки письменників, якого вони теж вписали. Ось є його заява, є сам Богдан, він вам може про це сказати. Романа Лубківського, який сном і духом нічого не знає і завтра на розширеному Пленумі буде про це говорити.
[Голос із президії: “Леся Танюка…”]
Леся Танюка, так! — який теж, до речі, абсолютно нічого не знає!
В мене все, я готовий відповісти на ваші запитання. Може, Анатолій Григорович Погрібний може… давайте хай послухаємо трішки його, голову Київської… Є Віктор Терен, народний депутат, Павло Мовчан, народний депутат. Я, до речі, дуже вдячний АУПу: тут дехто роздував, що от такий великий конфлікт між Спілкою письменників і АУПу… Президент АУПу Тарас Федюк є тут, він однозначно висловив свою підтримку проти того… якщо ви хочете — навіть фашизму, який сьогодні відбувається… Да, ось сидить, так! Я його шукаю серед народу — а він в президії!.. Да. І президент пен-клубу Євген Сверстюк. Я дуже їм вдячний, що вони в цю… все-таки стали в обороні — не Яворівському (Яворівському оборона не потрібна!) — в обороні і поняття “український письменник” і нашого письменницького товариства.
[Запитання від Віталія Карпенка, “Національна культура”, Нью-Йорк: “Скажіть, будь ласка, що за люди були?.. Чи з’ясували їхні особи? Це була міліція чи не міліція? І як зреагувала міліція на це?..”]
Безперечно, це була спецоперація. Є пані Зоя, яка була з нами всю ніч, журналістка. Були народні депутати — ну, чимало людей все-таки зійшлося сюди… Ну, я не можу зараз, скажімо, для преси взяти називати імена, але тут був начальник печерської міліції, ми його викликали. Я особисто в міліцію дзвонив разів 5. Через 1,5 години приїхало 2 міліціонери — собі можете уявити?! Я сказав: “Я — народний депутат, тут захопили приміщення у Спілці письменників, будь ласка, приїдьте”. Вони приїхали, і ще півгодини стояв “бобик” їхній, стояв там за рогом — вони вивчали ситуацію, з кимось там зідзвонювались.
Насправді, це все було так… На превеликий жаль, це пані Клава, наша сторожиха, яка тут була, вона розповіла так, що вони ввірвалися в смугастому з автоматами напереваги…
[Підказка: “У камуфляжі…”]
У камуфляжі! З автоматами вірвалися, вибили ці двері, влетіли туди, її підняли і сказали… забрали в міліцію… Який сенс забирати сторожиху спілчанську, яка сидить на своєму посту, везти її в міліцію, скажіть?!
(Пожвавлення в залі.)
Її заламують руки, садять у “бобик”, і був ще один хлопець, якого ми… Льоня, якого ми попросили, який тут допомагав, бо ми знали, що щось вони будуть робити. Почерк цієї влади настільки вже… від Донецька до нашої Спілки — це все один і той самий почерк. Був один цивільний, як вона пояснює — один цивільний, який давав всі команди, і всі міліціонери брали його во фрунт. Вони його… он мій помічник Йосип, який був тут всю ніч, підтвердить, що один якийсь цивільний. Я не можу зараз сказати. За моїми просто здогадами, прикидками, що… І він був з охороною. Вони виламали ці двері, влетіли туди, забрали цих… Все було розраховано: забрати цих наших охоронців — і вони залишаються тут господарями в цьому. Через те була міліція, був ОМОН. Міліція відмивається, що вона не знає, хто були ті перші — тому що ті перші зникли, залишилися тільки ті, хто тут уже охороняв і з яким ми вели переговори. Був начальник печерської міліції, його заступник, 2 сержанти… Ну, одна така деталь — он Йосип знає: тут же купа людей! Вони привозять троє… якихось 2 пацани і одну дівчину десь вхопили — привозять понятих. Я кажу: “Тут же купа людей! Ось понятих… будь-хто вам підпише ці всі…” Вони… навіть тут вони привезли.
Я вам скажу так. В мене моє… Я ж не перший день уже в цій політиці… моє таке враження: звичайно, ці люди по-своєму теж нещасні — цей полковник… Це робилося вище. Я переконаний, що в цьому замішаний міністр. Я вам доведу… до вашого відома про те, що в Києві з вчора абсолютно офіційно… працюють групи міліцейські, якими керує Медведчук. Вони виконують спецзавдання певні, і це було одне із тих спецзавдань. Але зробили помилку: увімкнули телефон, і Клава виявилася Героєм України, вона встигла, тьотя, додзвонитися…
[Сміх, аплодисменти.]
…і підняти нас всіх на ноги. Якби ні — ми б абсолютно нічого не знали і сьогодні б вранці вже б довідалися, що спілка вже не наша.
[Журналістка Зоя рветься щось запитати.]
Почекайте, Зоєнька, дайте, хай Погрібний пару слів…
[Запитання журналістки Зої: “За цей час Мілєнін повідомлений? І чому… Романа ми о 4-й ранку ми залишили в “бобику”, називаєте…його мали везти до райуправління — він сьогодні стоїть і агітує знов? Стоїть під Спілкою?..” Голос з президії: “Хто це такий?” Відповідь: “Роман Коваль”.]
Ну, я не знаю… Я не знаю. Вчора його забрала міліція. Я, звичайно, пожартував: “Завезіть додому і положіть спати — бо це ж ваша людина, ви ж його сюди привезли!”
[Голос журналістки Зої: “Він стоїть під Спілкою і знов збирає людей”. Обурений гомін у перших рядах залу.]
Виступ голови Київкьсої організації Національної Спілки письменників України Анатолія Погрібного:
— Шановні друзі, я тільки дуже коротко… Те, що відбувається, це, звичайно, такий ганебний цинічний фарс, який розігрується з волі Адміністрації Президента. І я хотів би одне сказати, що зараз є велике випробування для Спілки письменників, але оскільки тут зібралися журналісти, то це є велике випробування також для журналістів, які повинні… це є, може, іспит теж на чесність наших журналістів, які, скажімо, І Національний канал телебачення ганебно провалив цей іспит, тому що те, що відбувається, це одного роду з тим, що відбулося на політичній ниві, скажімо, зараз у Донецьку або те, що відбулося у Харкові: це — речі абсолютно одного порядку.
Тепер єдине, що я хотів би сказати. Панове журналісти! Ви повинні знати, що колотять з числа Спілки письменників оце все, що тут відбувається, не більше як… принципово і категорично заявляю… не більше десяти чоловік! Коли Володимир Яворівський заявляв, що десь 60-70 осіб — справді, їх було 60-70. Але то різні люди, яких привезли під тиском. Дехто приїхав просто для того, щоб, як кажуть, із допитливості приїхав, а тих, які, як кажуть… я хотів би потвердити, і це наша Президія потвердила, і Рада Київської організації, і я впевнений — завтрашня Рада Спілки письменників, що Спілка письменників монолітна, і Спілка письменників, як кажуть, не є заложником от тієї жменьки людей, які за щось ображені, які виконують якесь завдання. А яке завдання? Вони перебувають на спецоперації, яку інспірує Банкова.
Дякую.
[Аплодисменти, чути слова: “Молодець!”]
Виступ президента Асоціації українських письменників Тараса Федюка:
— Ми довідались про це пізно ввечері, або на…
[Тарас Федюк говорить не у мікрофон, за вигуками: “У мікрофон!” — його абсолютно не чути. Присувається до мікрофону.]
Все, все, все… Ми довідались про це вчора пізно ввечері. Мені о пів на дванадцяту зателефонували і сказали, що ОМОН, автоматники штурмують Спілку, значит, а я дуже був, значит, заскочений власне цим, вирахувавши, що від Позняків до Банкової поки я доїду на таксі, тут або вже все відбудеться, або нічого не відбудеться. Я зателефонував своїм друзям, які тут були і, здається, тут є: Олег Ляшко і Леонід Капелюшний. Вони тут вночі були. Але вже справді тут було досить тихо, і ходив підполковник якийсь біля Спілки. І коли пан Леонід Капелюшний, член Асоціації, запитав у нього: “Пане підполковнику, скажіть, будь ласка… (показуючи на Спілку…) там наші чи ваші?” Він, значит, не зміг на це питання відповісти.
На сьогоднішній день Асоціація українських письменників поки що не виробила заяви, але має консолідовану позицію Колегії Асоціації. Цю заяву ми зробимо в суботу на Координаційній раді, я сподіваюсь — це найвищий орган Асоціації між з’їздами. Приїдуть люди, ми обговорим ситуацію. Ситуація виглядає так, що на сьогоднішній день Асоціація українських письменників є творча спілка, має статус юридичний так само, як і Спілка письменників. В нас сьогодні дві творчих спілки, зареєстрованих Міністерством юстиції. Як у Спілки письменників, так і у нас в Статуті записані ідентичні положення про проведення дострокових з’їздів, і тому Асоціація українських письменників… Колегія Асоціації робить заяву про те, що сьогодні, на сьогоднішній день ми, маючи угоду про співпрацю зі Спілкою письменників, визнаєм легітимним керівництво Володимира Яворівського, а також обрані з’їздом виконавчі органи Спілки.
Друге. Ми вважаємо, що письменники вільні виходити зі спілки, утворювати певні об’єднання, як ми колись зробили це, але не вдаючись до послуг ОМОНа і інших структур, і робимо свою справу, видаємо книжки. Ми і надалі будемо співпрацювати зі Спілкою, ми готові підтримати в цю тяжку хвилину легітимно обрані органи Спілки письменників і надати їм всіляку допомогу. Ми готові всіми каналами, які… і можливостями інформаційними, які ми маємо, довести до нашого народу, до людей, які цікавляться цими проблемами, взагалі до всіх людей ту позицію, яку на сьогодні ми маємо.
Асоціація українських письменників дуже стурбована цією ситуацією, прекрасно розуміє, що втручання… таке втручання в літературні організації і в літературні процеси нагадує дуже сумні часи кількадесятирічної давності. Через те сьогодні, маючи певні естетичні, організаційні розходження зі Спілкою, ми вважаємо, що нам необхідно підтримати Спілку письменників, і вона сама і лише сама, згідно свого Статуту, має вирішувати всі свої організаційні, творчі та інші питання.
Дякую.
[Аплодисменти.]
Розшифровка аудіоматеріалів з прес-конференції керівництва НСПУ “в екзилі”
Київ, інформагенція “Укрінформ”, 3 листопада 2003 р., 13:0
0Пояснення для преси члена Президії Національної Спілки письменників України “в екзилі” Олексія Кононенка щодо нічних подій
:
— Ну, найперше… Сталася така ситуація, яка була сьогодні вночі. Мені поступив дзвінок на мобільний телефон. Людина не представилась і сказала…
[Запитання Тимура Литовченка: “О котрій годині?”]
Значить, це було десь… після 10-ї. Я не зафіксував і навіть… і мобільний… всі ті дзвінки… Вже після того було скільки дзвінків, що я навіть той дзвінок не зафіксував і дуже жалкую про те. Але… Сказали, що в Спілкі відбуваються якісь незрозумілі речі, і треба туди під’їхати. Значить, в той час я вже не міг найти нікого з наших, та й… ну, вже пізній час — кому звонити?! Позвонив Роману Ковалю. Він каже: “Ну, я вже, в принципі, зібрався працювати, але я під’їду, бо це може бути провокація”.
Значить, ми з ним під’їхали до Спілки. Я під’їхав перший і його там чекав, він під’їхав пізніше. Значить, в Спілці двері були відчинені, в Спілці нікого не було. Ми зайшли з Романом в Спілку, там стояла міліція — 2 чоловіки-міліціонери. Ми запитали: “Що тут сталось?” Вони кажуть: “Не знаємо. Хтось проникав в Спілку…”
[Пауза.]
Значить, е-е-е… Ми запитали: “Що сталося?” Мені сказали, що в Спілку хтось проникав, викликали міліцію, і міліція забрала з Спілки двох чи трьох чоловік і одну жінку. Значить, ми з Романом порадились, вирішили, що це мабуть що дійсно таки є провокація, але домосились таким чином: він сідає в Спілці з газетою, там сидить, читає, зачиняється в Спілці і… до ранку — значить, до ранку, тобто, щоб… ну, щоб визначити ситуацію, як воно буде.
Значить, десь через годину я набрав Романа, він каже: “Стукають і дзвонять, не знаю, хто тут з’їжджається, що робити”. Я кажу: “Ну, зараз, мабуть… чи викликай міліцію”. Він каже: “Міліція, мабуть, тут є”. І після цього зв’язку в нас з ним не було до ранку. Значить, вранці він мені подзвонив о 6-й годині і сказав наступне, що він набирав мене по телефону чи що там було, в цей час роздався дзенькіт розбитих вікон, і, значить, до Спілки зайшли з боку бібліотеки двоє молодиків з Фольварочним. Фольварочний кинувся до нього його бити, Роман притримав Фольварочного, каже… І знімали це все на фотоапарат.
[Наталя Околітенко: “Вони схопили його за руки…”]
Потім ці два молодики… Коли він притримав Фольварочного, ці два молодики схопили за руки, а Фольварочний його бив. Ну, там сліди побоїв є, будемо Романа просити, щоб він їх зняв, ці побої, бо він зняв ті побої, бо він каже: “Я козак, я… Це значить що — мене побили…”
[Зауваження Тимура Литовченка: “Треба давно було зняти. Одразу…”]
Ну, в поліклініку сьогодні підійде…
[Голос когось із журналістів: “Ось тільки зразу він прийшов з…” Інші присутні підказують, що в тому разі, якщо Романа Коваля затримала міліція, то побої потрібно знімати в тому ж відділенні міліції.]
Зрозумів, я продовжую далі… Потім він сказав, що до Спілки зайшло чоловік 15. 15 — в тому числі і кореспондент якийсь, юні кореспондентки, які, значить, там всі його соромили, всі на нього лаялися останніми словами, штовхали і виштовхали його зі Спілки.
[Запитання когось із журналістів: “Кого?”]
Коваля. Да.
Значить, на той час приїхали ще Яворівський, приїхав Філенко, приїхав Стретович і приїхав Жванія — це народні депутати України. Тобто, Романа посадила в автомобіль міліція і сказала, що ви маєте тут знаходитись, в автомобілі, ми будемо виясняти ситуацію. Вони виясняли ситуацію до 6-ї ранку з депутатами і з усіма іншими. І потім Романа відвезли в Печерський райвідділ, і він там, значить, все це… ну, все запротоколювали. Йому не повернули з Спілки дипломат, в дипломаті знаходиться паспорт, перепустка в архів і перепустка на телебачення. І там ще знаходиться… він готував номер… номер своєї газети — якраз готував статтю про Яворівського.
[Наталя Околітенко: “Нескорена нація”]
Да. Дипломат йому не повернули, і дипломат залишився не в міліції, а в Спілці. Сьогодні ми з Романом зустрілися, ми под… ми думали, говорили, що це могло бути, і прийшли до висновку до такого… Це наша версія, бо весь час Карпенко виходив і запитував: “А яка ваша версія подій?” Значить, наша версія подій така: якщо би ми йшли в Спілку, ми би йшли туди вдень. Якщо би ми хотіли її захопити, значить, ми зверталися б до якихось органів чи до державної влади і говорили про це — тобто, на базі якогось закону. Вночі наймати якихось людей… Ну, по-перше, ми не маємо не таких людей
, не змоги їх наймати. А те, що буквально через півгодини після того, як нас туди прикликали, і ми зайшли в Спілку, туди з’їхалось десь близько 15-ти чоловік прихильників Яворівського на чолі з Фольварочним і не письменники, якісь силові такі, серйозні хлопці, і приїхали народні депутати… Ну, ми вважаємо, що це готувалося спеціально — ця акція, щоб можна було нас в чомусь звинуватити. В тому, що ми захопили Спілку чи що там щось таке. Тому звичайно, коли Роман зайшов в Спілку… Ми в Спілку нікуди не ходили, ми тільки зайшли на вхід і там, де знаходяться ключі. Ну, зараз вони викликали міліцію, вони знімають відбитки пальців, як-то кажуть, того ми нічого не боїмося, бо наших відбитків пальців… Ну… можливо, що в туалеті пана Романа відбитки…Оце та наша версія, як-то кажуть, того, що сталося.
Записав і розшифрував
Тимур Литовченко
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|