Коли 13 червня 1938 р. на одному з мостiв, розташованому на кордонi СРСР iз окупованою японськими вiйськами Манчжурiєю, з’явився начальник управлiння НКВС Далекосхiдного краю комiсар держбезпеки 3-го рангу Генрiх Люшков, прикордонники подумали, що це “витiвка” радянських чекiстiв. Не вiрили спочатку в зраду Люшкова i спецслужби Японiї, i кореспонденти свiтових ЗМI, яким перебiжчик дав прес-конференцiю в Токiо у серединi липня.

Тим не менше, це справдi був один iз “зубрiв” сталiнської каральної машини, що рятував своє життя i, як вiн сподiвався, свою сiм’ю…

Генрiху Люшкову загалом дуже щастило. Ще б пак: простий одеський юнак вчасно зумiв розгледiти силу, з якою варто було йти по життю — партiю бiльшовикiв, — “з молодих нiгтiв” прилаштувався до органiв ВЧК-ГПУ-НКВС i з “українського” плацдарму зробив великий крок у верхи, пошпигувавши у Нiмеччинi, покомiсаривши у секретно-полiтичних вiддiлах “органiв” високого рiвня i зрештою очоливши одне за одним стратегiчно важливi крайовi управлiння НКВС СРСР.

То з якої ж ласки Люшкову було “рвати кiгтi” й переходити радянсько-манчжурський кордон?! Рiч у тiм, що вiн не забув ще падiння свого тезки, всесильного Генріха Ягоди i тепер небезпiдставно вважав, що невдовзi таке ж лихо спiткатиме чинного наркома внутрiшнiх справ СРСР Миколи Єжова. Чи “пересидiв” би Генрiх Люшков i цього шефа? Навряд чи так. Принаймнi, Йосиф Сталiн вiдправив його начальником крайуправлiння НКВС на Далекий Схiд з чiткими iнструкцiями: заарештувати й доправити до Москви свого попередника Баліцького, “контролювати” маршала Блюхера, фiзично лiквiдувати начальника ВПС Далекосхiдної армiї Лапiна. Екс-нарком внутрiшнiх справ України Баліцький був особистим товаришем Люшкова, Блюхер завжди викликав тiльки симпатiю — тим не менш, він був змушений дiяти проти обох! У противному разi Сталiн миттєво розправився би з непокiрним чекiстом…

Невiдомо, скiльки японцям вдалось би тримати в таємницi його зраду, проте якимось чином про це дiзналася польська розвiдка. Тут i нiмецький “Абвер” заметушився, побажавши поговорити з утiкачем… Коротше, “прокол” ширився, чутки довкола нього — теж, вiдтак японцям довелось-таки “продемонструвати” Генрiха Люшкова газетярам, аби бодай трохи втамувати пристрастi.

Звiсно, без вагомої iдеологiчної причини вiн би такого не робив. А причина була проста: Люшков подiляв погляди Троцького й люто ненавидiв Сталiна i весь його терористичний режiм, хоча сам приймав дiєву участь у репресiях. Виходячи з цих мiркувань, Генрiх Люшков запропонував японцям, здавалось би, божевiльний план: вбити Сталiна!!! Мiж iншим, саме цей план замаху на Вождя вважається хiба що не найкращим з-помiж аналогічних.

Все мало вiдбутися у Мацестi, де Сталiн перiодично лiкувався. Оскiльки як колишнiй “головний чекiст” Азово-Чорноморського краю, особисто Люшков розробляв план охорони Вождя на курорті, вiн знав напевно, що вночi напiр води, яка подавалася до ванного корпусу, зменшується, i водостоком можна дiстатися до пiдземного накопичувача. Його люк мали вiдкрити двоє “своїх”, заздалегiдь засланих “технiкiв”, що працюватимуть у бойлернiй, i допомогти основнiй групi сховатися в коморi з мiтлами та ганчiр’ям. Далi диверсанти мали знищити охорону, потiм — самого Сталiна i… героїчно загинути: це були камiкадзе, хоч i з колишнiх росiйських емiгрантiв.

Здавалось би, нiщо не стане на завадi пекельному задуму. Проте до лав диверсантiв за наводкою самого Рiхарда Зорге зумiв затесатися радянський агент. Група так i не перетнула кордону з СРСР…

Пiсля невдалого замаху Генрiх Люшков працював старшим консультантом у надсекретному вiддiлi контрпропаганди, розвiдки i психологiчної вiйни з СРСР. Вiн “видавав на-гора” до 4-х десяткiв сторiнок машинопису на день доповiдей, аналiтичних матерiалiв, памфлетiв, листiвок, друкував у японськiй вiйськовiй пресi статтi про збройнi сили СРСР. Дещо перекладалося для американської перiодики.

Зрештою це призвело до того, що дехто став вважати Люшкова радянським “козачком”, навмисно засланим до ворога. Проте це навряд чи так. За вказiвкою Сталiна сiм’ю Люшкова “виловили” за рубежем, дружину по-звiрячому люто закатували в НКВС, дочка безслiдно зникла хтозна де. Не тiльки бiтькiв, але й ближнiх i вiддалених родичiв Люшкова геть поперестрiляли. Тому жив вiн останнi роки вiдлюдькуватим.

Незвичайна доля радянського перебiжчика призвела до невизначеностi з обставинами його смертi. Головна з версiй зводиться до того, що 19 серпня 1945 р. Генрiха Люшкова застрелив особисто начальник Дайренської вiйськової мiсiї Японiї, а потiм тiло було потайки кремируване. Буцiмто, Люшков забагато знав… Втiм, прямих доказiв цього немає. Люшков мiг потрапити у полон до колишнiх спiввiтчизникiв пiд час переможного наступу Радянської армiї у серпнi 1945 р. Його могли розстрiляти на мiсцi без суда i слiдства, але могли навпаки пiд посиленим конвоєм доправити куди слiд i вбити пiсля допитiв.

I нарештi, Генрiх Люшков мiг легко загубитися у безладi, яким обернулася поразка Квантунської армiї, i спокiйно дожити вiк у якомусь глухому селищi…