«анадто незвичайними бувають людськ≥ дол≥, але ≥нод≥ не менш дивними бувають також дол≥ р≥зних речей, створених людьми. ” повн≥й м≥р≥ це стосуЇтьс¤ ќстромирова ™вангел≥¤ Ч найдавн≥шоњ з в≥домих нам книги давньоруського пер≥оду.  оли 21 жовтн¤ 1056 р. дь¤кон √ригор≥й с≥в за цю роботу, попросивши, за традиц≥Їю, Ѕожого благословенн¤, в≥н нав≥ть у¤вити не м≥г, що саме на написане ним ™вангел≥Ї чекаЇ незвичайне ≥ де у чому нав≥ть детективне майбутт¤.

ЕЌеспок≥йними були у  ињвськ≥й –ус≥ т≥ часи. ” 1054 р. на кињвському престол≥ с≥в великий кн¤зь ≤з¤слав ярославич, ¤кого виган¤ли з≥ столиц≥ дв≥ч≥: спочатку це зробили повстал≥ ки¤ни у 1068 р., а пот≥м у 1073 р. Ч р≥дн≥ брати за допомогою ≥ноземних в≥йськ. Ќе зважаючи на це, ≤з¤слав знов ≥ знов повертавс¤ й насамк≥нець завершив кн¤ж≥нн¤ у 1078 р.  р≥м того, в≥н брав участь в укладанн≥ т≥Їњ частини –уськоњ правди, що маЇ назву "ѕравди ярославич≥в": згадана частина тогочасного кодексу закон≥в стала своЇр≥дним компром≥сним п≥дсумком боротьби нащадк≥в ярослава ћудрого за владу.

ўо ж стосуЇтьс¤ до кн¤жого посадника ќстромира (христи¤нське ≥мТ¤ Ч …осип), посланого у Ќовгород ¬еликий, на замовленн¤ ¤кого, власне, ≥ був виготовлений апракос, то ≥з 1054 р. м≥сцеве в≥че обрало його новгородським воЇводою. ќстромир очолив дек≥лька поход≥в новгородц≥в на чудь (так у ƒавн≥й –ус≥ ≥менували ест≥в та де¤к≥ ≥нш≥ ф≥нськ≥ племена). ѕ≥д час одного з них воЇвода загинувЕ

ѕ≥сл¤ смерт≥ посадника-воЇводи дес¤та частина його майна була в≥ддана церкв≥. —уд¤чи з певних в≥домостей, написаний √ригор≥Їм апракос перейшов у власн≥сть м≥сцевого —оф≥йського собору. …мов≥рн≥ше за все, ќстромирово ™вангел≥Ї ц≥лих пТ¤ть стол≥ть перебувало в одному з найголовн≥ших храм≥в давньоруськоњ новгородськоњ республ≥ки, допоки в≥йська московського цар¤ ≤вана √розного не розгромили м≥сто у 1570 р. «в≥сно ж, з Ќовгорода були вивезен≥ чисельн≥ трофењ, у њхньому числ≥ й ќстромирово ™вангел≥Ї.

ѕринаймн≥, ун≥кальний апракос був знайдений у 1805 р. особистим секретарем пок≥йноњ ≥мператриц≥ яковом ƒружин≥ним, коли в≥н приводив до ладу њњЕ гардероб! ” жодному реЇстр≥, в жодному опис≥ ќстромирово ™вангел≥Ї на той час зареЇстроване не було, а в≥дтак взагал≥ нев≥домо, де саме перебувала книга прот¤гом дек≥лькох дес¤тил≥ть, у ¤кому м≥сц≥ та ¤ким чином ≥мператриц¤ њњ знайшла, де тримала й, нарешт≥, коли здала до гардеробу. ƒружин≥н ретельно розпитав ус≥х слуг, лакењв, камердинер≥в ≥ "гардеробських пом≥чник≥в", проте, ¤к нар≥кав в≥н згодом, н≥хто з них так н≥чого й не пригадав. Ќасамк≥нець ƒружин≥н зробив висновок, що ќстромирово ™вангел≥Ї було свого часу п≥днесене ≥мператриц≥ ¤к спадщина ѕетра ≤, ≥ вона в≥ддала апракос спочатку дл¤ збер≥ганн¤ у к≥мнатах «имового ѕалацу, а згодом здала до гардеробу ¤к ц≥нну, проте непоц≥новану належним чином р≥ч.

ѕерш≥ в≥домост≥ про ун≥кальну знах≥дку зТ¤вилис¤ у ≤≤ частин≥ журналу "Ћ≥цей" в≥д 1806 р. јле вивченн¤ цього памТтника словТ¤нськоњ та церковнословТ¤нськоњ писемност≥ вчен≥ розпочали не в≥дразу: адже у 1812-му р. розпочалос¤ французьке вторгненн¤ до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. “реба зазначити, що свого часу ќстромировому ™вангел≥ю дуже пощастило, що ѕетро ≤ повел≥в вивезти його з ћоскви: нев≥домо, чи вц≥л≥ла би книга п≥сл¤ наполеон≥вського нашест¤Е

«в≥сно, рад¤нська м≥л≥ц≥¤ швидко знайшла ново¤вленого граб≥жника ≥ запроторила куди сл≥д. ѕроте з тих п≥р було вир≥шено б≥льше не перепл≥тати ќстромирово ™вангел≥Ї Ч аби хтось ≥нший не спокусивс¤.

Ќин≥ апракос збер≥гаЇтьс¤ у т≥й же б≥бл≥отец≥ Ч тепер знов ѕетербурзьк≥й. „ергове факсим≥льне виданн¤ ун≥кального ќстромирова ™вангел≥¤ було зд≥йснене до 1000-л≥тт¤ хрещенн¤ –ус≥ Ч у 1988 р.

ќстромирово ™вангел≥Ї Ч найдавн≥ша з церковнословТ¤нських книг  ињвськоњ –ус≥, що д≥йшла до нашого часу. «г≥дно ≥з написом на титульн≥й стор≥нц≥, ™вангел≥Ї писалос¤ дь¤коном √ригор≥Їм з 21 жовтн¤ 1056 р. до 12 травн¤ 1057 р. Ч просто рекордний терм≥н, ¤кщо зважати на тод≥шню техн≥ку переписуванн¤ книг в≥д руки та акуратн≥сть дь¤кона. ™вангел≥Ї виконане на замовленн¤ одного з посадовц≥в кињвського кн¤з¤ ≤з¤слава ярославича Ч посадника …осипа (до хрещенн¤ носив ≥мТ¤ ќстромира), котрий в≥д ≥мен≥ кн¤з¤ керував Ќовгородською землею. Ќапис "™вангел≥Ї —оф≥йськЇ апракос" вказуЇ на те, що книга належала —оф≥йському собору у ¬еликому Ќовгород≥.

 нига ¤вл¤Ї собою т.зв. апракос (тижневе читанн¤), себто окрем≥ Ївангельськ≥ глави у ньому розм≥щен≥ не у хронолог≥чному пор¤дку, а розбит≥ по тижн¤х, починаючи з ¬еликодн¤. ™вангел≥Ї написане кирилицею, 294 пергаментних аркуш≥ мають 8 вершк≥в завдовжки та майже 7 вершк≥в завширшки (35х30 см). —тор≥нки прикрашен≥ заставками та буквиц¤ми. “екст у книз≥ написаний у два стовпчики по 18 р¤дк≥в у кожному, крупним уставом. «аголовки писан≥ середн≥м уставом, п≥сл¤мова Ч др≥бним.

¬ апракос≥ Ї три м≥н≥атюри ≥з зображенн¤ми Ївангел≥ст≥в ≤вана, Ћуки та ћарка. ћ≥н≥атюри, швидше за все, зроблен≥ прињжджим грецьким майстром, оск≥льки вони не вклеЇн≥, ¤к зазвичай, а виконан≥ на тому ж пергамент≥, що й текст. “ехн≥ка виконанн¤ Ч ≥нкрустована емаль, що застосовувалас¤ в т≥ части виключно у ¬≥зант≥њ. ћожливо, зображенн¤ Ївангел≥ст≥в Ї коп≥¤ми ¤кихось в≥зант≥йських м≥н≥атюр.

ќсновний текст апракосу м≥стить дуже мало русизм≥в, в≥дтак вчен≥ припускають, що у своЇму розпор¤дженн≥ √ригор≥й мав ориг≥нальну старословТ¤нську книгу. “ому ќстромирово ™вангел≥Ї становить особливу ц≥нн≥сть не т≥льки дл¤ розум≥нн¤ давньоруськоњ, а також давньоњ болгарськоњ й македонськоњ культур.