Не так вже й давно, за історичними мірками, переважна частина жіноцтва й помислити не насмілювалася про те, аби поринати у господарську діяльність (за порогом власної кухні), тим паче у велике політичне життя. Це вдавалося навіть далеко не кожній королеві або цариці.

Але і з-поміж жінок траплялися непересічні натури, котрі безпосередньо перебирали на себе усі канали управління великими державами. До їхньої когорти, безумовно, належить російська імператриця Катерина ІІ, чий шлях до влади виявився залитим кров’ю її чоловіка.

Важко сказати, чим був для бідної принцеси Софії-Августи Ангальт-Цербської шлюб зі спадкоємцем російського престолу, великим князем Петром: подарунком долі чи прокляттям? Швидше, смертельно небезпечним іспитом, який маленька принцеса Фіхе зуміла витримати. Справді, з одного боку, стати згодом дружиною володаря неосяжної імперії – велика честь. Але з іншого…

Стосунки між великокняжим подружжям складалися непрості. Петро анітрохи не цікавився молодою дружиною: одразу після вінчання ходили уперті чутки, нібито Катерина встала зі шлюбного ложа незайманою. Чоловік взагалі проводив час в компанії неотесаних лакеїв, фліртуючи із придворними фрейлінами, влаштовуючи театр маріонеток і “битви” між челядниками у коридорах царського палацу.

Катерина (таке ім’я вона прийняла під час православного хрещення) в свою чергу надто полюбляла “стрибати у гречки”. Ще по дорозі до Петербургу Фіхе кокетувала з молодими дворянами (і навіть зі служниками!). Ставши нареченою великого князя, “заприятелювала” одразу з трьома братами Чернишевими. Потім настала черга серії романів з дворянами, включаючи майбутнього українського гетьмана Кирила Розумовського і майбутнього польського короля Августа Понятовського. Від одного з “приятелів”, Сергія Салтикова велика княгиня народила сина – майбутнього імператора Павла І. Принаймні, Салтиков відкрито хизувався цим, за що був відісланий з Петербургу. Але ж його не кинули за грати і не стратили за “наклеп”! Отже, для того були підстави?..

Імператриця Єлизавета закривала очі на нешляхетну поведінку Катерини. Ще б пак: Російська імперія потребувала спадкоємця престолу, і якщо великий князь гребував дружиною, хтось же мав “подбати” про дитину! Згодом Єлизавета навчилася цінувати тверезий розум і розсудливість Катерини, незмінно радилася з нею щодо внутрішньої та зовнішньої політики Росії. Канцлер Бестужев готував проект щодо залучення Катерини до управління імперією, за що вона мало не розплатилася… але зуміла з блиском вивернутись.

Після цієї історії імператриця виявляла до Катерини ще більшу приязнь. Але все змінила смерть Єлизавети 5 січня 1762 р.

Відтоді становище Катерини при російському дворі ставало дедалі критичнішим. Ще б пак: великий князь, навіть “за п’ять хвилин імператор” Петро ІІІ тільки й мріяв про те, аби позбутися Катерини і одружитися зі своєю останньою коханкою – Єлизаветою Воронцовою та зробити її не тільки “повелителькою свого серця”, але й справжньою російською царицею. Що ж загрожувало Катерині? Про це можна було лише здогадуватися: постриг і заточення у монастирі, висилка за кордон, заслання до Сибіру… До того ж, під удар неодмінно потрапляв і малолітній князь Павло: навіщо імператору дбати про чужого сина?! Ця справа стовідсотково мала закінчитися кровопролиттям: адже як найстарший “син” Петра ІІІ, Павло мав наслідувати російський стіл після “батька”.

Тому великий князь поводився з дружиною дедалі брутальніше. Він навіть публічно, під час урочистого бенкету обізвав її “дурепою”! Але хоча на очах Катерини виблискували сльози, вона підлещувалася до Петра. І не дивно: Катерина була вагітна – на цей раз сином Августа Понятовського, майбутнім графом Бобринським. Так, вона люто ненавиділа нікчему-чоловіка, проте, за її власними пізнішими визнаннями, вручила свою долю провидінню. Вибудовувати тривалі інтриги та хитромудрі плани Катерина взагалі не вміла. Натомість в неї була залізна воля і рвучке прагнення перемоги.

Це й вирішило його долю.

З іншого боку, повстати проти чоловіка велику княгиню підбурювала її близька подруга княгиня Дашкова. Підтримував Катерину і Панін – політичний послідовник Бестужева та вихователь малолітнього Павла. Але при всьому цьому факти свідчать, що ніякого плану в заколотників не існувало. Брати Орлови за допомогою грошей навербували солдатів і нижніх армійських чинів. Дашкова робила те саме з вищими офіцерами, але незалежно від Орлових. Розважливий флегматичний Панін взагалі тримався трохи осторонь до самого останнього моменту…

Тріумф був беззаперечним. Безхарактерний Петро ІІІ розгубився і одразу перейшов в оборону, почав принижено благати про милість. Головне прохання було: не розлучати його з коханкою! Втім, Воронцову вислали до Москви, а місцем перебування Петра призначили дім Ропше, доки для нього готувався каземат у Шліссельбурзькій фортеці. Втім, переселитися туди Петру не судилося: зранку 18 липня його знайшли мертвим. Причина смерті в’язня так і не була встановлена. За однією версією, він отруївся за вечерею улюбленим бургундським вином – в усіх, хто за звичаєм приклався вустами до рук небіжчика під час прощання, потім розпухли губи. За іншим припущенням, його задушив хтось із братів Орлових.

В усякому разі, у труні лежав почорнілий труп Петра, а новоспечена імператриця навіть не хотіла розібратися в усьому, навпаки – оповила смерть чоловіка таємницею, наскільки це можливо. Те, що головний приз “змагань” – скіпетр великої держави дістався їй закривавленим, Катерину ІІ, очевидно, не хвилювало.