Історія
Історичний детектив

Закривавлений скіпетр

Катерина ІІ навіть не побажала розібратися в обставинах смерті чоловіка – російського царя Петра ІІІ

Зазвичай заколоти ретельно плануються, розраховуються і дуже обережно виконуються. Проте буває й навпаки: омріяної перемоги вдається досягти завдяки лише незламній волі й відчайдушній хоробрості. Про такі випадки говорять, що тут втрутилося саме провидіння. Саме так дісталася влада останній самодержавній російській імператриці.

Тимур Литовченко

Не так вже й давно, за історичними мірками, переважна частина жіноцтва й помислити не насмілювалася про те, аби поринати у господарську діяльність (за порогом власної кухні), тим паче у велике політичне життя. Це вдавалося навіть далеко не кожній королеві або цариці.

Але і з-поміж жінок траплялися непересічні натури, котрі безпосередньо перебирали на себе усі канали управління великими державами. До їхньої когорти, безумовно, належить російська імператриця Катерина ІІ, чий шлях до влади виявився залитим кров’ю її чоловіка.

“У гречки”

Важко сказати, чим був для бідної принцеси Софії-Августи Ангальт-Цербської шлюб зі спадкоємцем російського престолу, великим князем Петром: подарунком долі чи прокляттям? Швидше, смертельно небезпечним іспитом, який маленька принцеса Фіхе зуміла витримати. Справді, з одного боку, стати згодом дружиною володаря неосяжної імперії – велика честь. Але з іншого…

Стосунки між великокняжим подружжям складалися непрості. Петро анітрохи не цікавився молодою дружиною: одразу після вінчання ходили уперті чутки, нібито Катерина встала зі шлюбного ложа незайманою. Чоловік взагалі проводив час в компанії неотесаних лакеїв, фліртуючи із придворними фрейлінами, влаштовуючи театр маріонеток і “битви” між челядниками у коридорах царського палацу.

Катерина (таке ім’я вона прийняла під час православного хрещення) в свою чергу надто полюбляла “стрибати у гречки”. Ще по дорозі до Петербургу Фіхе кокетувала з молодими дворянами (і навіть зі служниками!). Ставши нареченою великого князя, “заприятелювала” одразу з трьома братами Чернишевими. Потім настала черга серії романів з дворянами, включаючи майбутнього українського гетьмана Кирила Розумовського і майбутнього польського короля Августа Понятовського. Від одного з “приятелів”, Сергія Салтикова велика княгиня народила сина – майбутнього імператора Павла І. Принаймні, Салтиков відкрито хизувався цим, за що був відісланий з Петербургу. Але ж його не кинули за грати і не стратили за “наклеп”! Отже, для того були підстави?..

Імператриця Єлизавета закривала очі на нешляхетну поведінку Катерини. Ще б пак: Російська імперія потребувала спадкоємця престолу, і якщо великий князь гребував дружиною, хтось же мав “подбати” про дитину! Згодом Єлизавета навчилася цінувати тверезий розум і розсудливість Катерини, незмінно радилася з нею щодо внутрішньої та зовнішньої політики Росії. Канцлер Бестужев готував проект щодо залучення Катерини до управління імперією, за що вона мало не розплатилася… але зуміла з блиском вивернутись.

Після цієї історії імператриця виявляла до Катерини ще більшу приязнь. Але все змінила смерть Єлизавети 5 січня 1762 р.

“Дурепа!..”

Відтоді становище Катерини при російському дворі ставало дедалі критичнішим. Ще б пак: великий князь, навіть “за п’ять хвилин імператор” Петро ІІІ тільки й мріяв про те, аби позбутися Катерини і одружитися зі своєю останньою коханкою – Єлизаветою Воронцовою та зробити її не тільки “повелителькою свого серця”, але й справжньою російською царицею. Що ж загрожувало Катерині? Про це можна було лише здогадуватися: постриг і заточення у монастирі, висилка за кордон, заслання до Сибіру… До того ж, під удар неодмінно потрапляв і малолітній князь Павло: навіщо імператору дбати про чужого сина?! Ця справа стовідсотково мала закінчитися кровопролиттям: адже як найстарший “син” Петра ІІІ, Павло мав наслідувати російський стіл після “батька”.

Тому великий князь поводився з дружиною дедалі брутальніше. Він навіть публічно, під час урочистого бенкету обізвав її “дурепою”! Але хоча на очах Катерини виблискували сльози, вона підлещувалася до Петра. І не дивно: Катерина була вагітна – на цей раз сином Августа Понятовського, майбутнім графом Бобринським. Так, вона люто ненавиділа нікчему-чоловіка, проте, за її власними пізнішими визнаннями, вручила свою долю провидінню. Вибудовувати тривалі інтриги та хитромудрі плани Катерина взагалі не вміла. Натомість в неї була залізна воля і рвучке прагнення перемоги.

Тому не дивно, що Катерина домоглася російського трону завдяки заколоту, який пруський імператор Фрідріх назвав “безумним і погано задуманим”. Багато хто був дуже незадоволений Петром ІІІ, передчував катастрофічні наслідки від його правління, проте в російському суспільстві існувала, мабуть, єдина сила, здатна дієво протистояти йому: гвардія. Справді, Петро ІІІ зробив велику помилку, надумавши розігнати відбірну і найдисциплінованішу частину війська. До того ж, він замордував солдатів безглуздими маневрами… І нарешті, Петро припустився найбільшої помилки: він явно недооцінив Катерину з її прибічниками. За найголовнішу справу Петро ІІІ вважав якнайшвидший початок війни з Данією на боці Прусії – хоча проти цього безумства виступав навіть сам Фрідріх. Петро ІІІ так рвався вгрузнути у бійку, що навіть не поспішав із коронацією…

Це й вирішило його долю.

Почорнілий труп

В Катерини було одразу декілька “двигунів”. По-перше, це новий (після Понятовського) коханець – гігант Григорій Орлов із чотирма братами, грубий і неотесаний вояк. Григорій здобув славу тим, що не в когось, а в графа Шувалова, свого начальника відбив коханку – княжну-красуню Олену Куракіну. Катерині сподобалась його відчайдушна хоробрість… а також те, що брати Орлови тримали під контролем 4 гвардійських полки.

З іншого боку, повстати проти чоловіка велику княгиню підбурювала її близька подруга княгиня Дашкова. Підтримував Катерину і Панін – політичний послідовник Бестужева та вихователь малолітнього Павла. Але при всьому цьому факти свідчать, що ніякого плану в заколотників не існувало. Брати Орлови за допомогою грошей навербували солдатів і нижніх армійських чинів. Дашкова робила те саме з вищими офіцерами, але незалежно від Орлових. Розважливий флегматичний Панін взагалі тримався трохи осторонь до самого останнього моменту…

А момент цей настав для всіх несподівано. Великий князь Петро вирішив вирушити у Датський похід 10 липня (29 червня за ст.ст.) 1762 р., а перед цим закатити бенкет у Петергофі. Але прибувши туди 9 липня, не знайшов там Катерини. Більш того: перелякані челядники доповіли, що вночі вона повернулася до Санкт-Петербургу і проголосила себе одноосібною імператрицею Катериною ІІ. Сталося це тому, що напередодні з невідомої причини був заарештований капітан Пассек, один із завербованих офіцерів. Тож аби уникнути небезпеки, треба було діяти швидко: Дашкова наказала підняти по тривозі найвідданіший Ізмайлівський полк, а один з братів Орлових, Олексій терміново забрав Катерину з Петергофа до столиці. Там підкуплені полки швидко присягнули “матінці імператриці”. Після безкоштовної роздачі горілки Катерина ІІ і Дашкова, вдягнені в гвардійські мундири, на конях рушили на чолі гвардійських полків у бік Петергофа. На всьому шляху почет зустрічали селяни, які разом з гвардійцями горлали: “Слава імператриці!”

Тріумф був беззаперечним. Безхарактерний Петро ІІІ розгубився і одразу перейшов в оборону, почав принижено благати про милість. Головне прохання було: не розлучати його з коханкою! Втім, Воронцову вислали до Москви, а місцем перебування Петра призначили дім Ропше, доки для нього готувався каземат у Шліссельбурзькій фортеці. Втім, переселитися туди Петру не судилося: зранку 18 липня його знайшли мертвим. Причина смерті в’язня так і не була встановлена. За однією версією, він отруївся за вечерею улюбленим бургундським вином – в усіх, хто за звичаєм приклався вустами до рук небіжчика під час прощання, потім розпухли губи. За іншим припущенням, його задушив хтось із братів Орлових.

***

В усякому разі, у труні лежав почорнілий труп Петра, а новоспечена імператриця навіть не хотіла розібратися в усьому, навпаки – оповила смерть чоловіка таємницею, наскільки це можливо. Те, що головний приз “змагань” – скіпетр великої держави дістався їй закривавленим, Катерину ІІ, очевидно, не хвилювало.

Довідка

Катерина ІІ - четверта й остання самодержавна російська імператриця. До прийняття православ'я - Софія-Августа-Фредеріка-Амалія, принцеса Ангальт-Цербська. Народилася 21 квітня 1729 р. у Штетині (тепер Щецин) в родині принца Христіана-Августа, настільки зубожілого, що він мав найнятися губернатором Померанії до пруського короля Фрідріха Великого. Дружина принца і мати Софії-Августи замолоду була дуже вродливою та водночас доволі легковажною особою. Можливо, Софія-Августа була незаконною дочкою самого імператора Фрідріха, котрий неабияк переймався долею маленької принцеси. Висватана за спадкоємця російської корони, прибула з матір’ю до Петербургу в 1744 р. Проголошена імператрицею у 1762 р. після повалення свого чоловіка - Петра III. Під час царювання Катерина ІІ оформила станові привілеї дворянам. Проводила політику освіченого абсолютизму. Переслідувала вільнодумство в Російській імперії. Остаточно подавила українське козацтво, зруйнувала Запорізьку Січ. Залишила по собі велику літературну спадщину.



Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…