Пам'ятаєте пісню Висоцького: “Как убедить мне упрямую Настю? Настя желает в кино, как суббота…” А от моя благовірна одного далеко нерадісного дня заявила: “Оскiльки найкращi роки життя я згаяла на тебе, хочу бодай один раз зустріти Новий Рік в романтичній обстановці, а не як завжди — перед телевізором в халаті, з полумиском олів'є в руках, з традиційною гвоздикою в зубах та невідкоркованою вчасно пляшкою шампанського на столі!” А де шукати оту романтику? Звісно, за кордоном!..

Коротше, жінці закортіло відправитися на Новий Рік до Єгипту. І що я не робив, якi розкладки сімейного бюджету не малював, нічого путящого з того не вийшло. Зрештою сталося як у приказці: за три роки накопичили, ще й тисячу позичили. Йой, чого тiльки не зробиш заради задоволення примхи коханої!..

Дороговизна затії стала відчутною ще в Києві: турагенції задирали ціни саме на новорічно-різдвяні поїздки іноді в півтора рази, а іноді мало не удвічі! Взимку в Єгипті взагалі не сезон — температура повітря падає всього лише до 20-25 градусів за Цельсієм (!). Але зустрiти Новий Рiк та Різдво сюди злiтаються справжнi зграї туристів. Цією обставиною посилено користуються всі турагенції (а як з'ясувалося згодом, і єгиптяни теж) — і піднімають ціни. Наприклад, якщо в лютому-березні тижнева поїздка до Хургади обійдеться у $230-260, то зустріч Нового Року “влетить” вже у $400-450 і навіть у $500 “з носу”. А ще ж і на екскурсії потрібно щось залишити, і на ресторани, і на сувеніри собі, друзям та знайомим…

Дізнавшися про вартість туру, дружина тиждень ходила приголомшеною. Ще б пак: нам би не вистачило зібраних на омріяну поїздку коштів навіть із позиченою тисяччю! Втім, в результаті посиленого прочосу туристичного ринку таки знайшлася фірма “Єгипетський Центр”, де тижнева новорічна путівка коштувала лише $398, причому ця вартість включала новорічну вечерю за $35 та автобусну екскурсію до Каїру (ще близько $50). І позабувши пушкінську мудрість “Не гонялся бы ты, поп, за дешевизной”, ми спокусилися, мов маленькі дітки солодким пряником i 28 грудня вирушили в подорож.

Щоправда, перші враження були добрі. Київський офiс “Єгипетського Центру” працював дуже чiтко, авiаквитки оформили без затримки. Рейс був плановим, тож летіли довелося на комфортабельному “Боїнгу-767”. На вiдмiну вiд роздовбаних чартерних “Ту-154”, тут теж все працювало, аж до останньої кнопочки в туалетi.

Втiм, першi “незручностi” розпочалися саме на борту “Боїнга”: адже роздавши пасажирам соки-води та їжу безкоштовно, стюардеси всупереч всiм правилам почали… продавати мiцнi напої за “тверду” валюту, причому тiльки в салонi бiзнес-класу! Така собi летюча фiлiя Duty Free… Втiм, який українець їде в дальню путь без пляшки?! Тому “хамства” нiхто не помiтив.

В не зовсiм хронологічному порядку почну з готелю — адже театр теж починається з вiшалки.

Зустрiчаюча фiрма “E.C.Tours” розмістила нас в готелi “Sand Beach***”. Вiдгуки в Iнтернетi виявилися надмiру песимiстичними: “Санд Біч” не такий вже поганий. Щоправда, “три зірки” — то навіть в Африці “три зірки”: єдина на двох кімната із старим гуркотливим кондиціонером, один рушник замість двох, ліжка, на схожі вкритий матрацем склеп, худi подушки, поганенька місцева сантехніка “Клеопатра”… Гіршi справи з кухнею. Йогуртiв готель “три зiрки” не завозять — для Єгипту цей продукт недешевий. А домогтися вiд повара, щоб на снiданок менi засмажили яєшню з перцем i овочима, а не омлет, вдалося лише в останнiй, сьомий день проживання.

Багатьох дратує, що з-за вiдносної дешевизни послуг в “Санд Біч” полюбляють жити місцеві араби. Зате готель стоїть на березi моря, а не у другiй лiнiї, та й до крамничок Даун-Тауну (центр Старої Хургади) ходи звiдси — хвилин п’ять.

Потiм були танцi пiд оркестр народних iнструментiв. Грали добре, проте все псував той-таки Санта-Клаус: вiн бiгав довкола, вертiв дупою, сiпався i пiдстрибував, мов йому пекло промiж нiг. Як на мене, “опустити” образ Святого Миколая ще нижче просто неможливо. Обiцяний же пунш являв собою абсолютно безалкогольний рожевий компотик зi дрiбними шматочками яблука.

Але всiх найбiльше iнтригували “tombola”, про яку нiхто нiчого не знав, i вечеря — цього вечора туристiв не годували (мiж iншим, грошi за це нiхто не повернув). Момент iстини настав у готельному ресторанчику. Загадкова томбола виявилася звичайнiсiнькою лотереєю, квитки на неї продавали при входi по 5 єгипетських фунтiв (для довiдки: офцiйний курс $1 = 4,59 L.E.). На кожнiм стiльцi стояла яскрава целофанова сумочка з новорiчною маскою, колпачком, набором дуже грубого серпантину та iншим святковим мотлохом. Був тут i пакетик з невеличкими рiзноколiрними кульками, що при розгортаннi виявилися шматками зiжмаканих газет, прайс-листiв i сторiнок шкiльних зошитiв, загорнутих у фарбований туалетний папiр i склеєний… слинями. За їдлом потрiбно було вистояти довжелезну чергу, що нагадувала “совкам” звичнi побутовi картинки — самообслуговування…

Втiм, вихiд все ж знайшли: якщо американцi та європейцi брали i кислюче червоне, i шампанське, то “совки” ненадовго вiдлучалися з ресторану по двоє-троє, поверталися веселi та жвавi i починали добре закусювати вечерею, що складалася iз щоденних блюд, тiльки приготованих у надмiрнiй кiлькостi. Офiцiанти лютилися, та нiчого вдiяти не могли: вдиратися в номери клiєнтiв нiхто не має права! Зрештою всiх розморило так, що грати у лотерею-томболо, дивитися танок черева i росiйське шоу вже мало хто лишився. I справдi, пiшли вони з їхнiм сервiсом!..

А “росiйське шоу” було наступного ранку, коли в устiльку п’яний “сибiрський гiсть” iз сусiднього готелю забрiв на наш пляж, послизнувся на вкритих водоростями схiдцях бiля моря i розкроїв голову. Коли ж його кинулися пiднiмати, заюшений сибiряк крикнув: “Нет!!! Только русский доктор!..”

Але якщо в хронологiчному порядку, то всi справжнi негаразди почалися ще в перший вечiр перебування в “Санд Бiч”. На вiдмiну вiд київського представництва “Египетського Центру”, центральний офiс “E.C.Tours” виявився тiєю ще конторою. На першу зустрiч з групою гiд запiзнився на 1,5 години. Весь цей час туристи, що пiсля лiтака ще не їли, кляли його на всi лади. Нарештi мiстер Халiд з’явився близько 20:30, перше, що вiн вiдповiв на зауваження, було: “Я так поспiшав до вас, що не мав часу позирнути на годинник!” Друга фраза звучала ще цiкавiше: “Єгипетськi пiрамiди стоять 5 тисяч лiт — то що у порiвняннi з цим якихось пiвтори години?!”

Клянучи ідіотів-портьє, ми з жінкою прибігли в reception-hall готелю майже вчасно – о 3:50. І тут з'ясувалося, що не розбудили не тільки нас, а всю нашу туристичну групу, бо ми обігнали всіх інших! На наші обурені скарги портьє, котрий раптом розучився говорити російською, пояснив на ламаній англійській, що наша група має їхати не в Каїр, а в... Луксор, тому ми прийшли на місце зборів занадто рано. І на підтвердження своїх слів показав додатковий запис в розкладі підйомів, зроблений невідомо з чиїх слів: всіх киян будити о 4:00 ранку для поїздки в Луксор!

Дивна поведінка готельного персоналу прояснилася згодом: Халід привіз автобус, всі місця в якому були забиті “лівими” пасажирами, котрі заплатили особисто йому по $55 кожен і “по блату” з комфортом розляглися кожен на двох місцях, маючи намір спати до самого Каїра. На наші претензії і обіцянки поскаржитися керівництву “E.C.Tours” Халід заткнув вуха обома навушниками від плеєра і сказав: “Ви жалуватися мій дядя?! Давай, давай!..” Довелося самим відбивати місця в автобусі в “лівих” пасажирів… Та й всупереч завірянням Халіда про високий рівень сервісу, автобус був ще той: немитий біотуалет в ньому не працював, тільки смердів на весь салон. Халід спробував запалити в кондиціонері ароматичну курильну паличку, тож насамкінець вийшов справжнісінький “русскій лєс” – аромати хвої і троянди, змішані з пахощами застарілої сечі та лайна…

Але ми ще дешево відбулися, бо хоч так-сяк, та добилися місць. А от ті, хто сам не прокинувся, діставалися до Каїра власним коштом – звісно, якщо долари в кишені водилися. Втім, найпідлотніша історія сталася з однією сім'єю москвичів: коли вони спробували сісти в автобус, гід сказав їм, що вільних місць немає і їх забере наступний транспорт. Просидівши в reception-hall із півгодинки, москвичі здивовано спитали портьє, коли ж буде наступний автобус на Каїр… і почули у відповідь: “Ваш автобус поїхав півгодини тому – можете розпрощатися з грішми!”

***

Фінальну крапку в шляхетній справі обслуговування туристів компанія “E.C.Tours” поставила, в останній день підігнавши під готель два мікроавтобуси, щоб відвезти киян до аеропорту. Наші дуже пишалися новенькими валізами з крокодилової шкіри, щойно купленими за пристойною ціною. І от ми з дружиною спокійненько поставили наші сумки в салон мікроавтобусу, а їхні тендітні валізи заперли на відкриті багажники на дахах, ніяк не прив'язавши, та й поїхали… Враховуючи те, що єгипетські водії гасають на величезній швидкості не дотримуючися жодних правил руху, півгодини стресу власникам валіз були забезпечені. Тому коли в аеропорту я запропонував перейменувати компанію “Єгипетський Центр” в “єбипетський”, всі сприйняли це на ура.

…Звідси висновок: якщо хочете зустрічати Новий Рік в Єгипті, краще забудьте про це, якщо ви не екстремал. Дешевше вийде.

Біля пірамід в Гізі нехилий такий дядько з наших піддався на пропозицію якогось араба, котрий пропонував “безкоштовно” посидіти на його чудовому верблюді, і вліз на горбату тварюку. Сталося те, що й мало статися: “за спуск з верблюда” араб почав вимагати з дядька 20 єгипетських фунтів. А коли наш не погодився – араб вдарив верблюда, щось крикнув, і горбата тварюка понеслася у бік пустелі на третій космічній швидкості. Між тим, автобус із туристами мав від'їжджати від пірамід за якихось 5 хвилин… На всі “тпру!” і “ну!”, а також на пинки верблюд не реагував, тож дядько сповз йому на шию і почав відчайдушно лупити здоровезним кулачищем у вухо. Раптом верблюд впав, і перекинувшися через голову, дядько побіг назад, матюгаючися на всю пустелю. Побачивши, що “русскій мєдвєдь” неозброєним кулаком вбив верблюда, бідолашний араб дременув так, що тільки курява здійнялася на дорозі…

І все, здається, добре. Тільки тварину шкода.