Враховуючи, що поступово спливає вже 12-й рік Незалежності України, а нинішня рада (вже IV скликання) все працює над “чорнобильськими” проблемами, ми попросили голову Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської аварії Геннадія Руденка викласти його бачення ситуації довкола зараженої зони, а також поділитися думками з приводу пошуку нових шляхів вирішення старих проблем:
– Безумовно, ставлення до вирішення Чорнобильської проблеми, з моєї точки зору, потребує сьогодні кардинальних змін. Той час, коли було потрібно когось терміново евакуювати, щось вирішувати в режимі надзвичайної ситуації, минув безповоротно. Багато що давно вже зроблено. У багатьох районах радіоактивне забруднення зменшилося природним шляхом. Але ми не зробили основного. Сьогодні вже науково обгрунтовано, що понад 90% радіоактивного зараження людина отримує через харчування. Отже, якщо змінимо систему використання чорнобильських грошей і поставимо стратегічно інші преференції, а саме зуміємо запровадити стабільну рекультивацію земель, почнемо повертати їх у товарообіг України, то Чорнобильська зона виглядатиме на тлі всієї країни не так жахливо…
Інша проблема – використання коштів на медичне оздоровлення. З моєї точки зору, бажано було би перейти до обов’язкового медичного страхування “чорнобильців”, аби гроші накопичувалися, і люди не боялися втратити їх та набирали кошти взапас на особистих рахунках. Отже, потрібно переходити на адресну медичну допомогу “чорнобильцям”. Їх сьогодні близько 4 млн., це величезна кількість людей і загальноукраїнська проблема.
– З Вашої точки зору, чи будуть кияни колись визнані постраждалими від радіоактивного забруднення? Адже тепер відомо, що ця біда не оминула і Київ, а це ще 2,5-3 млн. постраждалих…
– Стратегія, обрана за часів СРСР, коли Україна була однією із 15-ти країн, що давали спільний ВВП, була цілком логічною. Тоді стояла проблема освоєння виділених фондів. Така ж стратегія прослідковується сьогодні і в деяких регіонах України: взяти з Києва якомога більше! Тому, повторюю, за часів СРСР це було виправдано, і на Чорнобильську проблему було тоді витрачено, здається, близько 16 млрд. доларів. Тепер же ми перейшли до режиму власних витрат, оскільки міжнародна спільнота відмовилася від покриття соціальних збитків, акцентувавши увагу лише на промислових, енергетичних напрямках, тому лишилися сам-на-сам із проблемою. Отже, тепер мова йде про перекладання коштів з однієї кишені до іншої.
Теоретично можна визнати 3 млн. киян постраждалими. Єдине питання: де, за рахунок кого знайти додаткові гроші для фінансування пільг киянам? Тому з моєї точки зору, сьогодні це не зовсім актуально. Так само виправдання того, що в окремих регіонах України, визнаних постраждалими, чорнобильські виплати є єдиним джерелом виживання людей, з моєї точки зору, теж є невірним. Фактично, за час, що минув, ми спонукали людей до споживацького ставлення до своєї долі в нашій країні. Це проблема України, а не конкретних громадян: людям потрібно дати робочі місця, аби вони могли прогодувати себе і свої сім’ї! Тому повторюю: я – за зміну акцентів у чорнобильській проблематиці.
– Безумовно, ставлення до вирішення Чорнобильської проблеми, з моєї точки зору, потребує сьогодні кардинальних змін. Той час, коли було потрібно когось терміново евакуювати, щось вирішувати в режимі надзвичайної ситуації, минув безповоротно. Багато що давно вже зроблено. У багатьох районах радіоактивне забруднення зменшилося природним шляхом. Але ми не зробили основного. Сьогодні вже науково обгрунтовано, що понад 90% радіоактивного зараження людина отримує через харчування. Отже, якщо змінимо систему використання чорнобильських грошей і поставимо стратегічно інші преференції, а саме зуміємо запровадити стабільну рекультивацію земель, почнемо повертати їх у товарообіг України, то Чорнобильська зона виглядатиме на тлі всієї країни не так жахливо…
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…