- Особисто я не зустрів жодної людини, яка б підтримувала війну. Та мені самому було цікаво подивитися бодай на когось, хто був би “за”!

Тому, повторюю, ситуація у США дуже складна для американців. Всі, з ким я спілкувався, були проти війни, але всі прекрасно розуміли, що вона почнеться, оскільки на війну налаштувалося керівництво країни, військовий комплекс і деякі союзники Сполучених Штатів.

- Вважаю основним союзником США у цій війні насамперед Ізраїль, а не жодну з цих країн. Про те, що все це робиться в інтересах насамперед Ізраїлю, часом пишуть американські газети. Зрозумійте, я зовсім не ідеалізую режим Хусейна, він справді диктаторський і недемократичний, аби переконатися в цьому, достатньо подивитися, хто підтримує його тут. Якщо в Україні це – Наталія Вітренко, а в Росії – Жириновський, цього вистачить, аби скласти уявлення про суть того режиму. Але оскільки цей режим диктаторський і дуже сильний, то він є великою загрозою насамперед для Ізраїлю.

Між іншим, Ізраїль і сам не виконує резолюцій ООН. В цьому його підтримують Сполучені Штати, великою мірою лобіюють його інтереси.

- Як громадянин іншої країни, я не втручався у тамтешні внутрішні справи, проте одного разу справді випадково потрапив на акцію в Нью-Йорку. Мабуть, у ній брали участь не менше сотні тисяч осіб, які протестували проти можливої (на той час) війни в Іраку.

- Маючи декілька годин вільного часу, вирішив відвідати бібліотеку Колумбійського університету. Потрібно було пройти до певної зупинки метро, і мені довелося рухатися разом із натовпом демонстрантів. Так я став випадковим спостерігачем… І коли на 6-й Авеню всіх перепинила поліція і направила в інший бік, протилежний порівняно з потрібним мені, я спробував з’ясувати ситуацію з полісменами, пояснити їм, що я не демонстрант. На що мені було дуже коректно сказано: “Іди, куди тобі кажуть”. Я знов почав пояснювати своє, але як і досі, мені наполегливо порадили йти у вказаному напрямку. Між іншим, всі без виключення демонстранти виконували вказівки поліції.

- Він дуже символічний, бо продемонстрував мікроклітину психологічного настрою в Америці. Взагалі-то тамтешнє ставлення до поліції дуже відрізняється від нашого ставлення до міліції. Там поліцаїв дуже поважають, до них звертаються у будь-яких випадках. І справді, це фізично здорові, дуже підтягнуті хлопці й дівчата, які охороняють громадський порядок.

Звісно, на моєму шляху бозна чому міг трапитися якийсь дурень, бо він, звісно, не мусив відповідати мені, розмахуючи кийком. Але це дуже наочно демонструє, що у сучасній Америці є ота імперська зверхність, зневажливість по відношенню до слабшого. Оскільки ж сьогодні немає іншої монструозної імперії – Радянського Союзу, – що протистояла колись Сполученим Штатам, то і виліз на поверхню отой настрій самовпевненості: мовляв, дивіться, ми можемо все, можемо безкарно застосовувати силу! Але це глибока помилка, яка може обернутися трагедією для американського народу. Між іншим, багато людей це розуміють… Дуже дивно, що керівництво країни не прислуховується до цього.

- Так, я бачив на демонстрації велику кількість ветеранів В’єтнаму, Кореї. Вони дуже добре знають, чим закінчувалися для Америки подібні конфлікти в минулому. Скільки американських вояків загинуло в тих кампаніях – а що змінилося?! Якщо говорити реально, то сьогоднішня Північна Корея складає для США не меншу загрозу, ніж той самий Ірак!

- Сподіваюсь, що ні. Не враховуючи протестної хвилі в інших країнах, протест всередині самих США настільки могутній, що влада неминуче мусить на нього реагувати. Тому я сподіваюсь на зміни, але це питання часу. Час грає проти Сполучених Штатів, оскільки військова операція набирає обертів, тому війна може обернутися великою трагедією…

- Поза всяким сумнівом, Сполучені Штати – це дуже демократична країна. Також поза всяким сумнівом, за свою історію людство не вигадало нічого кращого, ніж демократія, хоча вона й має деякі недоліки. Тому стосовно уроків війни, осмислення того, що сталося, я би відповів так: це справа самих американців, і давайте не будемо давати їм поради. Давайте не ставати на їхні позиції, коли американці хочуть навчити якихось іракців, як жити! Американці достатньо мудрі для того, аби змінити певні речі.

Між іншим, голоси про це вже лунають. Хочу зазначити, що зараз в американських газетах, навіть дуже прихильних до курсу президента Буша, з’являються різкі критичні статті, у яких аргументовано демонструється безглуздість цієї війни. Тобто, там на практиці забезпечується плюралізм думок, бо за критику, навіть дуже гостру, газети не закривають і журналістів не вбивають. Порівняйте цю ситуацію в суспільстві хоч би з нашою, українською.

- Так. І поліція, й демонстранти поводилися цілком толерантно. Щоправда, у пресі з’явилися повідомлення про пару заарештованих осіб. Але найбільше, про що тоді писали газети – це про пораненого під час демонстрації коня одного з полісменів… Це вже зараз, із початком воєнних дій пристрасті накалилися, в хід пішов сльозогінний газ.

Тож я впевнений: американці самі в усьому розберуться. Просто шкода жертв. Тим паче, що конфлікт може перерости локальні межі, а це дуже загрозливо…