Передісторія цієї проблеми, що виникла, так би мовити, на рівному місці, дуже проста і банальна. Заокеанські євреї в особі Американського Єврейського об'єднаного розподiльчого комiтету “Джойнт” вирішили допомогти справі відродження єврейської общини України в оригінальний спосіб — побудувавши в Києві єврейський общинний центр “Спадщина”. І все б нічого (навіть більше — таку ініціативу можна лише вітати), якби не одне “але”: місцем зведення споруди був обраний Бабин Яр.

Оскільки в цьому моторошному місці нацистськими окупантами були знищені не тільки євреї, але й українці, росіяни, цигани та люди інших національностей, а також випадкові заручники-кияни, військовополонені, підпільники — коротше, радянські люди, — оскільки попіл та кістки всіх жертв давно перемішалися, небайдужа до історичної пам’яті частина громадськості України була дуже обурена подібними планами: справді, навіщо ж випирати трагедію одного народу на перший план?! Хіба це етично?..

Протистояння “Джойнту” і місцевих єврейських організацій, що підтримують проект “Спадщина”, з одного боку і свідомої громадськості України — з іншого триває вже понад рік. За цей час була висловлена маса аргументів з обох боків. Більш того — під потужним тиском громадськостi столична влада наклала вето на будiвництво до з’ясування усiх спiрних моментiв, тож i гострота теми, здавалося, пiшла на спад.

Проте від своїх планів “Джойнт” та інші адепти проекту поки що не відмовилися. Навпаки, як виявилось, iз наближенням чергових, 62-х роковин вiд початку масових страт у Бабиному Яру вони презентували увазi столичних журналiстiв плiд своєї кипучої дiяльностi: оновлений проект общинного центру, який тепер зветься Меморiально-просвiтницьким общинним Центром (скорочено — МПОЦ) “Спадщина”.

Проте якщо хтось серйозно вважає, що в результаті так званої “докорінної переробки” проект центру покращився, то, боюся, на нього чекає неабияке розчарування. Аби переконатися в цьому, варто лише розглянути “Поповерховi плани” Центру “Спадщина”, які були презентовані столичним журналістам академіком Генріхом Фільваровим, одним із членів Оргкомітету з підтримки будівництва.

На цьому ж поверсi розташована i… чимала “Благодiйна їдальня”! Отакої! От вам, бабусю, i балачки про те, що окрiм “невеличкого кафе”, нiякої “обжорки” в МПОЦi не буде! Виявляється, усе навпаки: тут збираються годувати старих немiчних євреїв! Тiльки питання: хто з ветеранiв жахливої вiйни, котрий пам'ятає тутешнiй повоєнний пейзаж, всiянi попелом та розтрощеними кiстками схили яру, пiде сюди смакувати безкоштовний супчик?..

Так само, Центр органiзацiї соцiальної пiдтримки явно є допомiжною ланкою у шляхентiй спаравi турботи про старих та немiчних. Та й “Общинно-дослiдницькi програми”, швидше за все працюватимуть знов-таки на життя та розвиток єврейської общини Києва та Ураїни. Усе це общинi справдi необхiдно. Проте навряд чи доречно розгортати черговий “Хесед” у Бабиному Яру.

Але все ж вершиною блюзнiрства є… “Центр допомоги материнству та дитинству”, запланований на 2-му поверсi МПОЦу! Пiд час прес-конференцiї журналiсти аж 4 рази задавали органiзаторам питання на кшталт: що вони розумiють пiд “допомогою материнству i дитинству” у такому мiсцi, як Бабин Яр?! Вiдповiдне роз'яснення звучало зовсiм несподiвано: “Центр допомоги…” займатиметься долями матерiв та дiтей, знищених нацистами у Бабиному Яру. То що, за логiкою виходить, “Центр органiзацiї студентської та громадської дiяльностi” займатиметься увiчненням пам'ятi про розстрiляних студентiв та громадян?! А “Мультiмедiйний центр” — про пограбованi окупантами мультимедiа?! А “Благодiйна їдальня” — про розстрiляних кухарiв?! Нiсенiтниця якась…

Нi, швидше за все, адепти проекту справдi хочуть запхнути до будiвлi своєрiдну фiлiю Охмадиту! I знов: яка мати при здоровому глуздi й нормальнiй пам'ятi повезе свою дитину до лiкарiв у Бабин Яр?! Адже найбiльша у свiтi братська могила — це не санаторiй…

* * *

На жаль, все повертається на круги своя. Але чим далi, тим гiпертрофованiшим стає блюзнiрство тих, хто намагається знищити пам'ять про iсторiю Холокосту в Києвi. Те, чого не зробила радянська влада у 1961-му роцi i те, що сходу не вдалося американським євреям у 2002-му, тепер набуло форми вiдкритого знущання iз пам'ятi десяткiв тисяч (i навiть сотень тисяч) закатованих.

Але найгірше полягає не в тому: події розгортаються якраз напередодні президентських виборів, передвиборчі перегони ось-ось розпочнуться. Оскільки у складі оновленого МПОЦ “Спадщина” передбачається “Центр общинно-громадських зв’язків”, дуже ймовірно, що він стане комусь в нагоді під час виборів-2004… а може, й під час парламентських виборів-2006. Можна тільки уявляти, до конфлікту якого масштабу може призвести такий хід подій. Тоді громадський спокій у нашій державі буде порушений надовго. Хіба ж можна це допустити?..

— Наш громадський комiтет, який займатиметься справою повернення i вшанування пам’ятi жертв Бабиного Яру, склався на початку 2003-го р. Обрали трьох спiвголiв — окрiм мене, це Iван Дзюба та Семен Глузман, — також вiдповiдальним секретарем обрали Вiталiя Нахмановича та й почали працювати.

Сталося так, що на початку своєї дiяльностi наш комiтет одразу вступив у конфлiкт з однiєю з єврейських органiзацiй, яка вже розпочала якiсь попереднi роботи на територiї Бабиного Яру, маючи на метi у подальшому побудувати культурний центр. Зараз вiн називається iнакше — Меморiально-просвiтницький общинний центр “Спадщина”. Але ж у поданнi, зробленому єврейськими органiзацiями Києва столичнiй владi, для власне музею вiдводиться тiльки невеличка частинка! А за основним своїм призначенням, якщо судити з цих планiв, це буде не музейний комплекс, не меморiал, а культурний, общинний центр. Саме таку функцiю виконуватиме бiльшiсть його примiщень та пiдроздiлiв, саме рiзного роду культурнi заходи можуть у цих примiщеннях проводитися. Ну, кому могло би спасти на думку зробити культурний центр, скажiмо, в Майданеку?! А якщо хтось i додумається до цього, то вся Польща повстане проти таких задумiв!

Власне кажучи, нас, хто виступає проти побудови “Спадщини”, не так вже й багато, але не так вже й мало. Серед нас є рiзнi люди: i євреї, й українцi, й люди iнших нацiональностей, люди рiзних професiй та поглядiв. Але всiх нас об’єднує почуття елементарного такту: все мусить бути на своєму мiсцi! Це прекрасно, якщо “Джойнт” побудує у Києвi культурний центр, проте вiн не може стояти там, де людей розстрiлювали або де вони томилися в очiкуваннi смертi, або коїлося щось iнше, пов’язане зi знищенням людей.