За радянської влади вiдправа релiгiйних свят була пiд забороною, проте за нiмецької окупацiї життя релiгiйних громад помiтно пожвавiшало. Тож у сiчнi 1942 року, пiд час особливо лютих “хрещенських морозiв” селяни випиляли посеред рiчки хрестоподiбну ополонку, витягли з неї та встановили неподалiк на пагорку утворений таким чином льодяний хрест i на додачу полили його буряковим соком. Так от, найбiльш вражаючою картиною дитинства, яку цей лiтнiй чоловiк запам'ятав назавжди, став величезний льодяний хрест, палаючий густо-червоним сяйвом у променях вранiшнього сонця. Згадку про дивовижний хрест не змогли затерти нi окупацiя, нi визволення, анi голоднi повоєннi роки — взагалi нiщо iнше.

Свято Хрещення Господнього є як у православному, так i в католицькому церковному календарях. Воно встановлене на честь подiї, зафiксованої в усiх чотирьох Євангелiях (а таке можна сказати далеко не про всi євангелiйнi епiзоди): по досягненнi тридцятирiчного вiку Iсус прийшов до свого родича Iвана Хрестителя на берег Йордану i прийняв вiд нього “хрещення водою”. У зв'язку iз цим мимоволi згадуються комплiменти, якi сучаснi вченi вiдпускають на адресу “винахiдника”: мовляв, Iван Хреститель започаткував найпростiший та найдешевший обряд навернення у свою вiру, доступний найширшим народним масам, завдяки чому ця релiгiя i перемогла в iсторичному планi! Справдi, у Давньоримськiй iмперiї з християнством певний час доволi успiшно конкурував культ давньоiранського бога свiтла Мiтри. Проте навернення у мiтраїзм супроводжувалося обрядом принесення в жертву бика — тавромахiєю, — що могли дозволити собi лише заможники. Таким чином, по мiрi розвитку занепадницьких процесiв християни просто “задавили масою” мiтраїстiв, оскiльки з часом збiльшувалася питома вага зубожiлих!

Але не все так просто: обряд хрещення у первiсному виглядi мав приховану “ваду”. Щоб зрозумiти це, потрiбно насамперед зазначити, що Iван Хреститель не є винхiдником до тих пiр невiдомого дiйства. Адже обряд занурення у воду здавна був притаманний iудаїзму i звався “твiлою”. Сучаснi юдаїсти щорiчно виконують обрядове купання у природних водоймищах напередоднi Йом Кiпур (“Судного дня”) — найвеличнiшого єврейського свята. Навернення в iудаїзм неєвреїв практикувалося з давнiх давен (перша така подiя згадується у гл.34 книги Буття), i твiла була складовою частиною цього процесу. Вважається, що пiд час занурення у воду людина, котра щиросердо розкаялася, символiчно змиває всi грiхи (Мат., 3:11).

Але в будь-якому разi за часiв земного життя Iсуса Христа всi суперечки не виходили за межi єврейського народу. Як же твiла стала обрядом для всiх народiв?

Все почалося з малого, коли апостолом Пилипом був навернений євнух-ефiоп (Дiян., 8:26-40), а згодом Петро велiв охреститися водою сотниковi Iталiйського полку Корнiлiю i людям, котрi були з ним (Дiян., гл.10). Вiдтодi водне хрещення стає одним iз центральних моментiв прийняття варiанту юдаїзму, модернiзованого для легкого сприйняття найширшими масами язичникiв — християнства.

Саме обряд хрещення i є найяскравiшим прикладом подiбної модернiзацiї. Для початку серед апостолiв розгорнулася капiтальна дискусiя щодо обов'язковостi обрiзання усiх без винятку християн (Дiян., 15:1-33). Так-так, тут нема чому дивуватися! Адже Христос був з дитинства обрiзаний (Лук., 2:21), як i всi iншi євреї, котрi приймали водне хрещення вiд Iвана, Iсуса або їхнiх учнiв. То чому новiтнi прозелiти-поганцi мають уникати цього?! Перспектива неминучого обрiзання була серйозним “пiдводним каменем” на шляху широкого розповсюдження християнства у середовищi язичникiв, який сучаснi вченi вважають за краще не помiчати, хоча ця перешкода не менш вагома, нiж дороговизна тавромахiї, пропонованої мiтраїстами.

Пiсля палких дебатiв апостоли все ж вирiшили “не ускладнювати” навернення поганцiв до Бога суто єврейським обрядом (Дiян., 15:19). I справдi, у пiсляхристову добу обрiзання виглядає щодалi архаїчнiшим. Отже йдучи назустрiч побажанням широких мас поганцiв, бажаючих долучитися Христової вiри, для неєвреїв обрiзання поряд з iншими заповiдями Мойсеєвого Закону було визнане необов'язковим. Особливо багато розмiрковував на цю тему в численних настановах апостол Павло, котрий у гл.2 Послання до Римлян навiть згадує старозаповiтний текст про духовне “обрiзання серця” (Вотр., 30:6).

I вже пiсля Нiкейського собору (325 р.) усе взагалi пiшло шкереберть — адже на ньому християнська “бiльшiсть” (з язичникiв) силомiць змусила “меншiсть” (християн з євреїв) обирати мiж остаточним розривом з освяченою авторитетом Бiблiї обрядовiстю предкiв — або загрозою анафеми та вiдторгнення вiд Церкви. В той же час ортодоксальнi юдеї все менше говорять про твiлу, намагаються сховати цю єврейську традицiю вiд стороннiх очей, аби тiльки не бути запiдозреними у духовнiй спорiдненостi iз ворожо налаштованим християнством. Але це вже, як кажуть, зовсiм iнша сумна iсторiя…

Таким чином, за рахунок скасування обов'язковостi обрiзання обряд хрещення значно спростився. I все ж навiть цього спрощення виявилося недостатньо для наступного етапу — навернення у християнство цiлих “народiв” згiдно iз заповiтом Вчителя (Мат., 28:19). Так, понад тисячу рокiв тому за наказом Володимира Великого кияни хрестилися у водах гаванi на мiсцi впадiння рiчки Почайни у Днiпро — себто, за традицiєю у достатньо великому водоймищi (Iв., 2:23). Але як охрестити за браком води “синiв пустелi”? Або як бути iз пiвнiчними народами? Це тiльки радянськi вченi-атеїсти могли вигадати “жахлик” про те, що киян навертали у християнство пiд час сiчневої стужи, а насправдi нiкому i на думку не спало б кунати у студену воду чукчiв чи лопарiв. Але якщо навiть погоднi умови та наявнiсть водоймища дозволяє здiйснити хрещення — скiльки часу пiде на “iндивiдуальну роботу” з тим же натовпом киян?..

Звiдси випливають усi подальшi модернiзацiї обряду. Коли хрестили немовлят, то робили це у спецiальнiй купелi, коли ж справа стосувалася дорослих — бризкали на них воду кропилом або виливали на макiвку декiлька крапель ладану. Навiть на класичномих живописних полотнах, що зображують хрещення Iсуса в Йорданi, перед очима постає Iван Хреститель, котрий ллє на голову Христа воду iз складеної кiвшиком долонi або з черепашки — з огляду на традицiї юдейської твiли, видовище просто iдiотичне. Та це ще не все! Канонiчнi обряди здаються пересiчним православним парафiянам настiльки “вiрними”, що вiдродження протестантськими церквами традицiйного водного хрещення у водоймищах бездумно таврується як прояв “сектантства”.

* * *