Справдi, при словi “християнський” одразу пригадуються духовнi й тiлеснi страждання, вiдсторонено-благочестивий погляд втуплених кудись угору очей, золотавi нiмби, багатогодиннi молитви, багатоденнi пости, приборкання плотi, целiбат, розгромнi обiцянки пекельних мук за чисельнi грiхи i майже безнадiйне сподiвання потрапити до раю — адже сивочолий дiдуган з велетенськими ключами в руцi пропускає туди самих лише схимникiв, то як же мрiяти про це нам, грiшним свиням…

З iншого боку, при словi “кохання” уявляються такi соромицькi речi, що… кгм-кгм… ну, самi знаєте, до яких пасують епiтети “вiльне”, “дошлюбний”, “шведська” та префiкси “нiмфо-”, “педо-”, “садо-”, “мазо-”, “гомо-”, “гетеро-”… О, так! Ще й гетери, гейши, одалiски та всякi iншi повiї. А може й не повiї зовсiм? Проте сучаснi “постсовки” не дуже обiзнанi на словах iноземного походження, якщо вважають лiзiнг рiзновидом статевого акту.

За великим рахунком, все це стосується кохання так само, як дорожня багнюка — розвитку автомобiлебудування. Проте нiхто не заперечуватиме, що європейська культура побудована на християнських засадах, тож якщо ми прагнемо зватися європейцями, нам так чи iнакше доведеться стикувати всi цi несумiснi речi.

Тим паче, що традицiя вiдзначати День святого Валентина прийшла до нас порiвняно нещодавно саме iз Заходу. Бо це — свято католицьке.

…За часiв занепаду Давнього Риму був собi такий християнський єпископ Валентин. Одружуватися давньоримським воякам категорично заборонялося, проте не зважаючи на це хоробрий служитель потайки з'єднував шлюбом солдатiв з їхнiми нареченими. Пiсля викриття за таке самоуправство Валентин був скараний на смерть.

Отже, навiть формально-релiгiйний привiд влаштувати щорiчний “день кохання” вказує на поєднання двох сердець шлюбними узами. Тобто, це не легковажне “лямур-тужур-бонжур”, а кохання як Любов, що перемагає навiть смерть. Але подiбний погляд є надто поверхневим. Бо хто ж ризикне пiти проти засади засад — Святого Письма i всього християнського вчення?! Справдi, свята Божа Любов там прославляється неодноразово, а от звичайне людське кохання… I отут саме час зазирнути в загадкову книгу — Бiблiю, про яку всi знають, але мало хто читає. Зазирнути, аби на власнi очi пересвiдчитися, що там є насправдi i чого немає зовсiм.

I як не дивно, у першiй же главi першої ж книги Бiблiї ми несподiвано натрапляємо на слова Бога, зверненi до щойно створених Ним чоловiка й жiнки: “плодiться й розмножуйтесь” (Бут., 1:28), а у другiй главi: “чоловiк… прилiпиться до жiнки своєї; i будуть одна плоть” (Бут., 2:24). Не знаю, чи можна краще висловити у простiй формi просту думку: кохайтеся на здоров'ячко! Все це було сказано до грiхопадiння людини, отже коли черговий ханжа, розгублено червонiючи й ламаючи пальцi, почне белькотати, що, мовляв, Адам i Єва з'їли яблучко, побачили свою голизну i тодi… гм-гм… згрiшили вiдомо як — плюньте йому межи очi. Грiх полягав не в тому, що Адам “пiзнав” Єву (Бут., 4:1), а в непокорi Боговi й небажаннi визнати цю непокору.

Цiкаво? Отож бо! Та далi буде ще цiкавiше, бо гл. 18 книги “Левiт” у канонiчнiй православнiй Бiблiї має спецiальну назву “Закон про шлюб i мерзотнiсть статевих стосункiв”. Он воно що! Ось де, виявляється, Бiблiя засуджує клятий секс — навiть шлюбний! Проте “iдейно стурбованi” читачi будуть розчарованi, бо цей Мойсеїв “закон” мiстить:

— заборону брати шлюб або кохатися з близькими родичками (Лев., 18:6-17);

— заборону брати шлюб одразу з двома сестрами (Лев., 18:18);

— заборону на контакти з жiнкою пiд час мiсячних (Лев., 18:19);

— заборону кохатися з жiнкою “ближнього” (Лев., 18:20);

— засудження мужолозтва (Лев., 18:22);

— засудження скотолозтва (Лев., 18:23);

— деякi пояснення i обiцянка покарань порушникам (Лев., 18:24-30).

I все… I все?! Як це?! А де ж засудження мерзотностi статевих стосункiв як таких?! Та його у Святому Письмi просто нема. Воно й неможливо з огляду на першi глави “Буття”.

Проте все це — Старий Заповiт. А що ж в Новому? Може, з народженням Христа ситуацiя змiнилася? Адже Iсуса народила Непорочна Дiва, в Нього та Його апостолiв нiколи не було дружин… I загалом, Вiн сказав (Iв., 13:34): “Заповiт новий даю вам”, — а це християни тлумачать як вiдмiну Старого Заповiту.

Але i в Новому є вражаючi мiсця. Наприклад, з Євангелiя вiд Марка дiзнаємося про iснування “братiв” та “сестер” Iсуса (Мар., 3:31-35). Оскiльки про непорочне зачаття Марiєю цих дiтей нiде нiчого не сказано, лишається визнати жахливу рiч: вона прижила їх вiд Йосипа у законному шлюбi цiлком “нормальним” шляхом. То що ж виходить: Свята Дiва пiсля народження Христа… кохалася зi звичайним чоловiком?! То де ж тут святiсть?! Але це — Бiблiя, отже, лишається поспiвчувати цнотливим ханжам i читати Новий Заповiт далi.

А тодi ми неодмiнно дiстанемось до послань Павла. Тут не тiльки засуджуються чисельнi збочення, що мали мiсце у перших громадах навернених з язичникiв прозелiтiв. Дуже цiкаве 1-е послання Коринтянам, гл. 7 якого повнiстю присвячена роздумам апостола про шлюб. Тут можна iз здивуванням прочитати, наприклад, про заборону християнину чи християнцi iнiцiювати розрив з невiруючою “половиною” (1 Кор., 7:12-16). Отже, всупереч здоровому глузду апостол Павло пiклувався про збереження змiшаних в релiгiйному планi сiмей — повну вiдповiдальнiсть перед Богом за таку “суспiльну одиничку” несе християнин!

Не може не викликати праведний ханжеський гнiв i апостольська вказiвка “не уникати одне одного, хiба що за згодою, тимчасово… щоб сатана не спокушав вас неутриманням вашим” (1 Кор., 7:5). Куди вже яснiше: Павло закликає подружжя до статевих стосункiв! Ну як, вже “поїхав дах” вiд Бiблiї чи нi?! Бо як “криша шихвером шуршить”, не слiд читати слiв про те, що краще “вступити в шлюб”, нiж “розпалятися” вiд утримання! (1 Кор., 7:9). Так, сам апостол бажав би, аби всi “брати та сестри” були такими, як вiн — себто, одинаками… Але Павло тут же демократично визнає, що рiзним людям Всевишнiй дав рiзну вдачу (1 Кор., 7:7), i обiтниця безшлюб'я — далеко не для всiх. Просто навiть у шлюбi потрiбно пiклуватися не про мирське, а насамперед про духовне, вважає апостол.

* * *

Отже, все нiбито нестиковане насправдi стикується дуже добре. Бо нi Всевишнiй, анi Святе Письмо нiколи не засуджували звичайне людське кохання i навiть статевi стосунки як такi. Засуджуються лише наведенi вище “вiдхилення вiд норми” — але через них самi люди паплюжать кохання, руйнують сiм'ї, шматують “єдину душу”, яку становлять разом чоловiк i жiнка у “злiплених” тiлах! Звiдси й засудження “нечистого” вибору.

Таким чином, нехтуючи смертельною загрозою, святий Валентин дiйсно мав повне право всупереч людськiй волi з'єднувати спраглi серця. Бо тим виконував волю Божу! I нема нiчого дивного в тому, що проведене у подружнiй вiрностi життя православна церква прирiвнює до мученицького подвигу. А тому не треба з релiгiйних псевдомiркувань боятися земного кохання — це свята рiч.