Рiч не в тiм, що в результатi життєдiяльностi людина виробляє якiсь вiдходи. Їх утворює будь-яка жива iстота. I навiть неживi об’єкти теж! Наприклад, сонячнi променi є своєрiдними вiдходами, утвореними внаслiдок функцiонування величезного термоядерного реактора, i “вiдходи” цi щедро розлiтаються на всi боки, зiгрiваючи паростки життя. Також iнша основа земного життя — молекулярний кисень, з якого на 20% складається наша атмосфера, є побiчним продуктом життєдiяльностi зелених рослин.

Отже, вся прикрiсть полягає в тому, що результатами функцiонування сонця, рослин, тварин вдало користуються iншi живi об’єкти. Натомiсть людство й усе антропогенне середовище часто-густо “видає” такi продукти i в такiй кiлькостi, що їх нiхто i нiщо переробити не в змозi. Або продукти переробки шкодять i людям, й iншим живим iстотам. Оце i зветься смiттям.

Подiбна практика розповсюдилася i на iншi країни давнього свiту. Вона прищепилася навiть в Давнiй Iудеї, не зважаючи на вiдразу мiсцевого населення до грецької культури. Принаймнi неодноразово згадана в Бiблiї загадкова “геєнна вогняна”, де грiшникiв крiм плачу, зойкiв та зубовного скриготiння мучив нестерпний “сморiд”, мала за прототип нiщо iнше, як смiттєвий рiвчак пiд стiнами Єрусалиму, в якому повiльно горiли й тлiли побутовi вiдходи.

А далi настала “смiттєва криза”: в результатi розвитку ремiсництва середньовiчнi мiста надто розрослися — але ще iнтенсивнiше росли гори смiття пiд вiкнами, дверима та у стiчних канавах, а пахощi вiд них, зграї мух, мишей та щурiв ставали нестерпними! Мунiципалiтети просто змушенi були вiдродити й узаконити давно забуту практику збирання й утилiзацiї побутових вiдходiв. Спочатку смiття органiзовано вивозилося i звалювалося у сiльськiй мiсцевостi, але це призводило до скорочення площi рiллi та не сприяло вирiшенню iнших проблем. Тому смiтники поступово замiнювалися смiттєвими ямами, i цей принцип захоронення вiдходiв в основному зберiгся й донинi.

Коротше кажучи, кiлькiсть i рiзноманiтнiсть вiдходiв невпинно зростають iз розвитком рiвня цивiлiзованостi будь-якої країни. Утилiзацiя їх стає дедалi проблематичнiшою. Отже, людству нiчого не лишалося, як почати вивчення власних вiдходiв разом з iншими об’єктивними явищами земного буття. Зокрема, неодноразово робилися спроби класифiкувати вiдходи за властивостями, особливостями впливу на довкiлля i людину (безпечнi/небезпечнi) та за походженням (побутові, промислові, сільськогосподарські і т.iн.). Перший пiдхiд вiдбився у нацiональних законодавствах переважної бiльшостi країн свiту.

Але давно вже час виокремити з-помiж iнших “кориснi” вiдходи — себто тi, якi люди навчилися використовувати. Це стосується не тiльки вторсировини (макулатури, металобрухту, скла, пластмас). Суттєвою складовою багатьох вiдходiв є рiзноманiтна органiка. Тому, скажiмо, певним чином пiдготовленi фекалiї здавна використовуються людством як органiчне добриво. Цiлком справедливе рiвняння:

Отакий показовий каламбур…

Та це ще далеко не всi аспекти застосування смiття. Згадаймо про сушений кизяк, що ним здавна топили печi в незаможних домах. Органiка непогано горить, i цю її властивiсть у цивiлiзованих країнах тепер використовують не тiльки для спалювання смiття, але i для безпосереднього одержання теплової енергiї або перетворення її пiд час спалювання на електричну. Успiшно спалювати задля отримання енергiї можна й так званий бiогаз — сумiш метану та вуглекислого газу в пропорцiї 1:1 з домiшками сірководню, азотних, вуглецевих, фтористих сполук.

Проте це “в них” за рубежем. А в нас iз смiттєпереробкою справи кепськi. У серединi 70-х рокiв митулого столiття в Українi було побудовано лише 4 смiттєспалювальних завода, а до нинiшнiх незалежних часiв ледь “дотягнув” єдиний “ завод “Енергiя”, яким опiкується АК “Київенерго”. Але не треба вводити себе в оману: в планi енергетики користь вiд нього дорiвнює нулю. Устаткування цього пiдприємства не пристосоване для одержання електрики, а постачати столицю теплом не дозволяє вiддаленiсть “Енергiї” вiд околицi Києва. Не вигiдно отримувати енергiю зi смiття i з точки зору дiючих цiн i тарифiв. Вiдтак завод лише пiдiгрiває атмосферу…

Втiм, проблема смiттєпереробки в Українi не обмежується застарiлими технологiями та устаткуванням. Адже нашi люди до того ж не привченi до роздiльного збирання смiття. Пригадую, як iще за радянських часiв усi мешканцi нашого будинку знайшли бiля дверей власних помешкань подарунки ЖЕКiв — невеличкi пластиковi вiдерця, в якi потрiбно було складати виключно харчовi вiдходи. I чим це закiнчилося? Громадяни добрим словом спом’янули рiднi ЖЕКи за зненацька розданi господарськi цеберка… але смiття викидали як i досi — зваливши все докупи.

Зараз сортуванням вiдходiв в нас займаються хiба що “смiттєвi жуки” — бомжи, котрi спецiалiзуються на здаваннi макулатури, ганчiр’я i брухту. Та й вони нерiдко просто ворують годящi предмети, аби не порпатися у смердючих контейнерах та на звалищах. Насамкiнець, кожна галузь нашої економiки (комунальна, енергетична, металургiйна та iн.) намагаються вирiшити проблему смiття самотужки, в той час як координацiєю зусиль i програм не займається нiхто.

Але потрiбно чiтко усвiдомити: оскiльки Україна вiдноситься до енергодефiцитних країн, а жоднi природнi ресурси не є необмеженими, ми рано чи пiзно прийдемо до необхiдностi використання поновлюваного джерела енергiї та ресурсiв, яким є смiття. Краще рано, нiж запiзно. А тому про змiну ставлення до цiєї незручної проблеми потрiбно подбати вже зараз.

Щорічно людство “виробляє” від 450 до 500 млн. т твердих побутових відходів (не враховуючи промислових i сiльськогосподарських), причому щорічно ця кількість збільшується на 3-6%. Загальний обсяг відходів, накопичених на смітниках України, сягає 25 млрд. т, а вiдведена пiд смітники площа вже перевищує 150 тис. га. Звалища України щорічно виділяють в атмосферу до 1,35 млрд. кубометрiв звалищного газу, у якому міститься до 557 тис. т метану.

Щороку в США утворюється до 1 т смiття на душу населення, в “недорозвинених” Росiї та Українi — поки лише до 190 кг. Але кiлькiсть вiдходiв, що вивозяться на звалища, у Нiдерландах складає лише 45-50%, в США — 62-65%, решта ж переробляється. Зате в Канадi, Росiї та Українi захоронюється майже все смiття — 96-98%!