Та все ж Трипiльська культура є найдавнiшою та найцiкавiшою з усiх перелiчених. Давня держава Аратта у часи розквiту мала надзвичайно багату, блискуче розвинену, з досконалими як на кам’яний вiк знаряддями працi хліборобську культуру — тут вирощувалися практично всі види головних сільгоспкультур, що культивуються і зараз. Також в Араттi було поширене продуктивне скотарство, розвинене ткацтво. Особлива, найголовнiша прикмета Трипiльської культури — надзвичайно розвинене гончарство. Трипiльський посуд навiть зараз вражає багатством та досконалістю форм, орнаменту, асортименту. Деякі форми посуду живуть і нинi, а трипільські орнаменти найкраще простежуються на сучасних писанках.

В Араттi було непогано розвинене місто- та житлобудування — тут зводилися 2-3 поверхові будинки площею до 500 кв. метрів! План трипільських будівель та характер їхньої будови нагадують традицiйнi селянські українські хати ХIХ-ХХ ст. Це є яскравим свідченням неперервності автохтонного населення України протягом багатьох тисячолiть. Вiдомо, що трипільські поселення існували від 50 до 80 років, після чого спалювалися, а мешканці закладали будинки в новому місці.

Вражають iнтелектуальнi досягнення Трипiльської культури. Вiдсутнiсть в культурних шахар зброї свiдчить про те, що Аратта примудрялася тривалий час iснувати без вiйська та традицiйних силових атрибутiв держави! Вiдтак головною метою розвитку матрiархального суспiльства, в якому владу мав iнтелект, а не сила, було збирання і накопичення знань за умови органiчного поєднання науки i релiгiї. В той же час, на думку деяких вчених, всі знання Трипiльської культури були спрямовані на продовження роду, потім — нації, і, нарешті, на її досконале вiдтворення якомога далі в майбутнє. В Араттi iснувало декiлька різних видів писемності, було винайдене колесо.

Отже не дивно, що цей вiдтинок iсторiї цiлком справедливо дiстав назву “Золотого вiку людства”.

На столiтнiй ювiлей вiдкриття Трипiльської культури, у 1993 р. пiд егiдою ЮНЕСКО вона була урочисто зарахована до кола загальносвiтових культурних надбань людства. 2001 рiк був об’явлений ЮНЕСКО роком Вiкентiя Хвойки. Але при цьому не iснувало музейного комплексу, через який з надбанням Трипiльської культури могли би ознайомитися всi бажаючi.

Щоправда, музей у Трипiллi iснував. Побудований ще за радянських часiв, вiд початку вiн був призначений для увiковiчненя “подвигу героїв-комсомольцiв пiд командуванням Михайла Ратманського, якi вступили у нерiвний двобiй з бандою Зеленого”. Простiше кажучи, в червнi 1919 р. загiн комсомольцiв справдi вибив iз Трипiлля воякiв отамана Данила Терпила (останнiй взяв колись прiзвисько “Зелений”), проте далi за суто чапаєвським принципом молодики розслабилися, видудлили весь знайдений в селi самограй i геть поснули, навiть не подбавши про сторожу. Проте отаман Зелений не драпонув з остраху, а повернувся вночi. Козаки схопили “тепленьких” комсомолят i потопили у Днiпрi, немов слiпих кошенят.

Нарештi бiля оновленого музею розмiщена ще одна частина експозицiї. У своєрiдному кромлеху, колi з оригiнальних розкопочних каменiв-менгiрiв розмiщений круглий “стiл згоди”, на якому встановлений цилiндр з прорiзаними сторонами свiту, а трохи позаду здiймається постамент з погруддям першовiдкривача Трипiльської культури — археолога Вiкентiя Хвойки.

Безумовно, за короткий час тут вдалося спорудити архiтектурно-iсторичний комплекс свiтового рiвня, цiлком гiдну “оправу” для справжнього дiаманту iсторiї, яким Трипiльська культура насправдi була i назавжди залишиться у вiках. Проте цей комплекс, вiдкриття якого за участю президента Леонiда Кучми намiчене на кiнець травня — це лише перша черга будiвництва. Якщо вдасться налагодити регулярнi вiдвiдання музею туристами, доведеться подбати i про оновлення пiд’їзних шляхiв, i про сучасний приплав для прогулянкових кораблiв, i про iншi елементи iнфраструктури.

Також Анатолiй Iгнащенко плекає й iншi творчi плани: якщо вдасться вiдшукати спонсорськi кошти, на черзi передбачаються роботи на Дiвич-горi, в навколишнiх населених пунктах. Наразi трипiльський комплекс може стати одним з вузлiв туристичного маршруту “вiд Києва до Канева” — тут є чим здивувати спiввiтчизникiв, є чим принадити i зарубiжних вiдвiдувачiв, бо досягнення Трипiльської культури i давньої Аратти не гiршi за здобутки iнших свiтових цивiлiзацiй. А до того у багатьох випадках — ще й давнiшi за останнi…