Тимур ЛИТОВЧЕНКО

Дихання Бога Живого

Мабуть, найнезрозумiлiшим для пересiчної людини з точки зору походження назви християнським святом є Трiйця. Ну, припустимо, iснує церковний, народжений у Вiзантiї догмат про триєдинство Отця, Сина i Святого Духа. Але задля чого згадувати одразу всi три iпостасi Бога, купуючи в базарної торгiвки запашне зiлля для оборони вiд русалок?!

Крiм того, навряд чи можна пригадати церковне свято, котре загалом мало би аж три загальновживанi назви. Чесно кажучи, я не надто розумiюся на всiх тонкощах культу, семiнарiї або духовної академiї не закiнчував… Проте питання вiд того не стає менш цiкавим, а тому з ним потрiбно грунтовно розiбратися.

Три в Одному

Насамперед зважимо на те, що Церква здебiльшого вживає дещо iншу назву Трiйцi: П'ятдесятниця. I якраз тут все стає бiльш-менш зрозумiлим, оскiльки на поверхню проступають i ранньохристиянськi, i навiть юдейськi коренi свята.

Справдi, iсторiя П'ятдесятницi почалася понад 33 сторiччя тому, коли переживши i багато див, i першi розчарування, на п’ятдесятий день по Виходi з Єгипту дванадцять колiн Iзрайлевих чекали обабiч пiднiжжя Синаю на свого вождя Мойсея, який розмовляв iз Всевишнiм. А Бог тим часом накреслював на двох кам'яних скрижалях (Вих., 24:12) знаменитi десять заповiдей. Крiм того, П'ятдесятниця (Шавуот по-давньоєврейськи) стала святом врожаю, або перших плодiв (Вих., 23:16, Чис., 28:26).

Довiдка

Першi скрижалi Заповiту, згодом розбитi Мойсеєм, Бог дарував Iзраїлю за сiм тижнiв (7х7=49 днiв) по Виходi з Єгипту. Звiдси основна версiя давньоєврейської назви свята: “Шавуот” — буквально “тижнi”, або “сiм седмиць”. За єврейською традицiєю початок дня вiдлiчується вiд попереднього вечора, тож враховуючи нiбито додатковий вечiр, раннi християни з поганцiв почали вживати назву “П'ятдесятниця”.

Iснує й iнша версiя походження давньої назви: вiд слова “швуот” — “клятви”, оскiльки цього дня Бог присягнувся, що євреї назавжди залишаться Його обраним народом (Вих., 19:5-6), а євреї у свою чергу — що нiколи не зречуться Тори та служiння Боговi.

В новозаповiтнi часи Шавуот позначився iншою важливою подiєю — зшестям Святого Духа на перших апостолiв (Дiян., 2:1-4). Звiсно, вони були засмученi усiм пережитим: розп'яттям Христа, Його чудесним воскресiнням i подальшим вознесiнням на Небо. Водночас серця учнiв обiйняв смуток: адже Вчитель залишив їх самих! Смуток примушував гуртуватися, тож апостоли дружно зiбралися вiдзначити найближче юдейське свято — Шавуот. Тут на них i зiйшов Святий Дух у виглядi вогняних язикiв, i змусив розмовляти iншими, невiдомими їм мовами.

Власне, тут i криється розгадка. Справдi, ще Iван Предтеча прорiк, що Христос хреститиме колись “Духом Святим i вогнем” (Матв., 3:11). Пiд час Таємної вечерi напередоднi Своєї хресної смертi Iсус обiцяв учням, що вмовить Отця дати апостолам “iншого Утiшника… Духа iстини”, Котрого свiт не може прийняти, бо не бачить i не розумiє Його, але який перебуватиме з учнями Христа — i також в них! — довiку (Iван., 14:16-17). Подiї П'ятдесятницi-Шавуота стали виконанням Христової обiцянки. Крiм того, останнiм заповiтом Iсуса перед вознесiнням були слова: “Отож iдiть, навчiть всi народи, хрестячи їх в iм'я Отця, Сина i Святого Духа” (Матв., 28:19). Зi свого боку виконуючи настанову Вчителя, головний серед учнiв Петро прочитав пiсля “хрещення Духом та вогнем” першу апостольську проповiдь, у якiй прославив усi три iпостасi Всевишнього (Дiян., 2:30-39).

Отже, з “Трiйцею” все нiбито зрозумiло. Хоча на подiй поверхнi того урочистого дня виявилася лише одна iпостась триєдиного Бога — Святий Дух.

I навчить, i оживить

Вiдтак неможливо збагнути значення Трiйцi, не зрозумiвши насамперед, хто ж є Святий Дух. А це окрема i дуже цiкава для вивчення тема.

Почнемо з того, що Святий Дух не був вигаданий християнами, оскiльки Вiн згадується на самому початку Бiблiї, одразу ж слiдом за Богот-Отцем: “…i Дух Божий носився понад водою” (Бут., 1:2). Аби не виникало сумнiвiв у пiзнiшiй пiдробцi Писання, зацiтую безпосередньо Тору: “…а Дух Всесильного ширяв понад водою” (Брейшит, 1:2). Показово, що тут вжите словосполучення “ве-Руах Елогiм” (буквально “а/i Дух Богiв”) — себто, множина неявно вказує на неподiльне дiалектичне єдинство iнших Божих сутностей, Отця та Сина.

Зшестя Духа на рiзних людей неодноразово згадується не тiльки в Новому, але також у Старому Заповiтi. Наприклад, Божим Духом сповнився майстер Веселiїл, син Урiї, який мав працювати над тимчасовими святилищем та жертовником пiд час сорокарiчної мандрiвки до Землi Обiтованної (Вих., 31:2-3). Дух Божий зiйшов спочатку на слуг першого єврейського царя Саула, а згодом — i на нього самого, пiсля чого сповненi Духом почали виголошувати пророцтва (I Цар., 19:20, 23). Iсайя також свiдчить, що на пророках та визволителях Iзраїлю лежить Дух Всевишнього (Iс., 59:21).

Крiм того, Святий Дух має життєдайну силу. Якщо в Торi сказано досить розпливчасто, що створивши людину, Всевишнiй “вдмухнув в лице її дихання життя” (Бут., 2:7), то Єлiуй звернувся до багатостраждального Iова значно конкретнiше: “Дух Божий створив мене, i дихання Вседержителя дало менi життя” (Iов, 33:4). Пророк Iєзекiїль мав видiння, що Дух оживить “сухi кiстки” дому Iзраїля (Iєз., 37:5, 9).

I зрештою, давньоєврейськi мудрецi визнавали за Святим Духом роль Вчителя, посланого Всевишнiм на землю. Зокрема, в одному з Давидових псалмiв читаємо: “Навчи мене виконувати волю Твою, тому що Ти — Бог мiй; Дух Твiй благий нехай веде мене в землю правди” (Пс., 142:10). Дух Божий допомагає людинi подолати страх, вiдчути присутнiсть Всевишнього на землi та Його постiйну участь в людськiй долi (Агг., 2:5) — тобто, як i казав Iсус учням, є Наставником та Утiшником.

Лишається Вiн таким i донинi — адже нiде в Бiблiї не сказано, що посланий Всевишнiм на прохання Христа Святий Дух покинув землю! I якщо навiть папа римський чи вселенський патрiарх можуть в чомусь помилятися (не кажучи вже про звичайних священникiв), за Духом таких грiхiв не водиться.

Найбiльший людський грiх

Вiдтак не дивно, що Христос в однiй проповiдi спецiально пiдкреслив: якщо огуда на Сина Людського проститься, то огуда на Духа Святого не буде прощена нiколи (Матв., 12:31-32). На жаль, навiть вiруючi якось забувають цi простi слова. В iншому разi в дiяннях жiнки, що назвала себе Марiєю Девi Христос, всi одразу б розпiзнали нечистi намiри: адже християнську Трiйцю “Отець-Син-Дух” вона одразу пiдмiнила цiлком поганською “сiмейною” трiйцею “Отець-Мати-Син”. А це грiх непростимий i з Iменем Христа нiяким чином несумiсний! До речi, таку саму пiдмiну щосили намагалися “пришити” християнству й войовничi радянськi атеїсти.

А тому за барвисто-лiтнiм розмаїттям Зелених Свят (ще одна народна назва Трiйцi), за оповiдками про русалок та мавок обов'язково згадаймо про Святого Духа. Бо принижувати Його роль чи загалом забувати про Нього аж нiяк не годиться. В противному разi ризикуємо лишитися без Божої пiдтримки та мудростi. А їх же нам так не вистачає!..

Довiдка

Як i давньоєврейський Шавуот, Трiйця святкується два днi поспiль. Другий, напiвсвятковий день зветься у православ'ї Духовим. Втiм, католики навпаки спочатку святкують Духiв день, а вже потiм — Трiйцю. Цiкаво, що саме “католицький” порядок святкування в Українi фiксують етнографiчнi дослiдження позаминулого сторiччя, зокрема: “Первый день называется духовым, второй — тройцыным; так празднует эти дни и церковь наша, хотя в Великороссии празднуемы они наоборот”. (Н.А.Маркевич, “Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян”, К., 1860, в цитатi курсив автора)



Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…