(Володимир Висоцький)

Втiм, це лише лiричний вступ. А якщо по сутi, то ось вона в усiй неприхованiй голизнi: опозицiйнi партiї українського полiтикуму призначили день всенародного волевиявлення i гнiвного протесту проти правлiння iснуючої влади на величне релiгiйне свято — Йом Кiпур. Що перекладається з iвриту як Судний День. Але чи варто це робити?..

“Ну от, — розчаровано позiхне хтось iз читачiв, — знов волинку завели про цих… як би то культурнiше висловитися… про євреїв!..” Звiсно, вiн матиме певну рацiю. Проте давайте не поспiшати з висновками.

Так, упродовж багатьох вiкiв євреї мешкали на українських землях. Проте, як вiрно пiдмiтив герой радянського iстерну, “Схiд — рiч тонка”. Непримиримiсть релiгiйних суперечок нiяк не сприяє взаємному пiзнанню культур навiть найближчих сусiдiв, тому для кращого розумiння сутi прецеденту зробимо коротеньку фольклорно-етнографiчну розвiдку щодо свята Йом Кiпур.

Отже, Судний День (День Всепрощення, День Спокутування) вiдзначається щорiчно. Подiбно до будь-якого єврейського свята, вiн “кочує” християнським календарем в межах вересня-початку жовтня, але вiдзначається обов'язково на десятий день пiсля Рош га-Шана — “єврейського Нового Року”. Днi мiж Рош га-Шана та Йом Кiпур є найбiльш важливими i трепетними. Чому? Бо прислiв'я каже: “Над усiма нами суд в Рош га-Шана, але вирок виноситься на Йом Кiпур”.

Тож згiдно з вiруваннями, на “єврейський Новий Рiк” Сам Всевишнiй сiдає на трон суду i записує до Книги Життя на наступний рiк iмена всiх людей, яким Вiн призначив жити, iмена ж iнших викреслює. Проте з незбагненної милостi Своєї Бог чекає ще десять днiв, протягом яких навiть найзапеклiшi грiшники можуть щиро розкаятися, милує таких сердег, змiнює деякi записи у Книзi Життя i лише тодi, в Судний День остаточно затверджує Свiй вирок.

Тепер стають зрозумiлими деякi особливостi свята Йом Кiпур. Цей день стає апофеозом всепрощення та каяття. Напередоднi всi євреї мають попросити вибачення одне в одного, а в сам Судний День — знов i знов каятися в заподiяних грiхах. Чим бiльше — тим краще. Бо якщо вибачитися взаємно, а пiсля цього — перед Всевишнiм, то Бог i тебе вибачить.

І звісно, затівати будь-які нові конфлікти й чвари на Йом Кіпур — то є величезний гріх. Про таке неподобство неможливо навіть подумати.

Але знов ввижаються обурені вигуки: “Стоп!!!” Дiйсно, хiба усе це не стосується виключно наших менших сусiдiв — євреїв з їхнiм незрозумiлим Богом?! I до чого тут щирi українцi? Проте не поспiшаймо.

Та навіть якщо лишити у спокої нездійсненні ідеали, все одно доведеться визнати: християнська Церква успадкувала єврейську традицію періодичного каяття в гріхах. Просто здійснюється обов'язкове щорічне каяття не на Йом Кіпур, а під Великдень у православних і під Різдво — в католиків. Але суть єдина. До того ж, у православній церковній традиції літочислення ведеться точнісінько так, як і в євреїв — себто від створення світу, а не від Різдва Христового.

I нарештi згадаємо, що знаменитий вислiв: “В Мене помста i вiддача”, — вкладений Бiблiєю в уста Всевишнього, а не людськi. Це проголошує Мойсеєве П’ятикнижжя (Втор., 32:35), тож хiба християнськi народи не мають рахуватися iз волею Всевишнього? Хiба вона iснує тiльки для євреїв? А книга Єзекiїля загалом наскрiзь просякнута думкою про суд i помсту Божi (а не людськi)! Отже, нiхто з людей не має жодних підстав та повноважень перебирати на себе тi права, що їм не належать.

Втім, суперечки щодо обов’язковості дотримання Старого Заповіту почалася не сьогодні, не вчора і не позавчора. Грунтуються вони на видраній “з кров’ю” євангельській цитаті : “Заповідь нову даю вам…” (Іван., 13:34) — цими словами Ісус нібито відмінив Старий Заповіт. Але чом тоді “застарілі” книги лишилися у біблійному зведенні? І хіба не сказав Христос в іншому місці: “Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків; не порушити прийшов Я, але виконати” (Матв., 5:17).

А тепер повторно задамося тим же питанням, що й на початку: а чи варто опозиційним партіям призначати початок акції протесту на свято Йом Кіпур?! Зважаючи на викладене вище, проста і одностайна відповідь не здається такою вже простою, чи не так?..

Ні, що не кажіть, а затівати революції на релігійні свята не варто! Втім, цілком можливо, що така ляпа вийшла випадково. Схильний до містицизму Гітлер або недоука-семінарист Джугашвілі могли навмисно прив’язувати нищівні акції до “особливих” календарних днів, розраховуючи на відсутність спротиву своїх жертв. Але “совкова” компашка Геннадія Янаєва “со товаріщі” вже точно не думала про Бога і Його свята. Так само не здатне зважити на волю Всевишнього комуно-соціалістичне крило опозиції — товариші Симоненко та Мороз, навіть не зважаючи на деклароване ними прагнення досягти міжрелігійної та міжконфесійної злагоди. Що ж до Юлії Тимошенко, то чи не найголовнішими ворогами народу в Україні партія “Батьківщина” завжди вважала “олігархів” Михайла Бродського та Григорія Суркіса. Але чи варто в такому разі брати до уваги якийсь єврейський Йом Кіпур?! Зрозуміло ж, що “менші брати” сумирно сидітимуть на своє свято по власних домівках і ні на яку “революцію” не підуть…

***