Тимур ЛИТОВЧЕНКО

Довгий шлях до Кобзаря

Чим є для нас, українцiв день 9 березня? Для кожного значення цього дня своє: для одних це — лише “смурне пiслясвято”, що змiнює Мiжнародний жiночий день; для iнших — один з перших весняних днiв, коли природа починає пробуджуватися вiд сну, проте зима ще не переможена остаточно. А от що цього дня народився Тарас Шевченко, пам'ятають далеко не всi.

А й справдi — навiщо це пам'ятати i тим паче святкувати? Мало хто коли народжувався i помирав! Ми ж не святкуємо, примiром, дня народження Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Iвана Мазепи, Михайла Грушевського та iнших видатних iсторичних дiячiв, котрi поклали життя на вiвтар боротьби за самостiйну, вiльну, незалежну, щасливу та заможну Україну — себто, за таку державу, яка вже нiби-то є, але в той же час поки ще далеко не дотягнула до омрiяного iдеалу. Тодi навiщо городити черговий, тепер вже нацiонал-патрiотичний “iконостас”? Або принаймнi видiляти з нього Тараса Шевченка?

Що значить постать Кобзаря для кожного з нас?

“Букет” урочистостей

Для початку подивимося, якi ж заходи вiдбуватимуться 9 березня в рiзних мiстах України.

З ранку почнеться покладання квiтiв до пам'ятникiв Тарасовi Шевченку, яких влiтку 2000 року в Українi нараховувалося бiльше 400, а тепер iще побiльшало. У цей день в Каневi за участю президента Леонiда Кучми вiдбудеться урочиста церимонiя нагородження переможцiв Всеукраїнського конкурсу учнiвської творчостi, присвяченого Шевченкiвським длям на Черкащинi. Пiсля нагородження на Тарасовiй горi вiдбудеться концерт, пiд час якого провiднi українськi артисти виконають народнi пiснi та твори композиторiв на слова Тараса Шевченка.

Пiсля повернення президента до столицi о 16-00 в Нацiональнiй оперi розпочнеться урочистий вечiр, пiд час якого вiдбудеться нагородження лауреатiв цьогорiчної Шевченкiвської премiї. О 17-00 тут же вiдбудеться годинний концерт. До 188 дня народження Тараса Шевченка приврочив свiй виступ в палацi “Україна” Кубанський козачий хор — отже, один з провiдних творчих колективiв Росiї теж вирiшив пiднести Кобзаревi свiй мистецький дар.

Не лишаться осторонь свята й представники iнших видiв мистецтва. Лiтературнi вечори 9 травня i у наступнi днi пройдуть в багатьох мiстах та селах усiх областей України, в усiх обласних письменницьких органiзацiях. “Центральний” лiтературний вечiр у Нацiональнiй Спiлцi письменникiв України органiзується у цей день за участю Всеукраїнського товариства “Просвiта” iм.Т.Г.Шевченка. Запланована на 11 березня в столичному Будинку лiтераторiв зустрiч дитячого журналу “Соняшник” з читачами має промовисту назву “Шевченко з нами!” Планують проведення святкових вечорiв i драматурги. Зокрема, такий вечiр пройде в столичному Театральному iнститутi 12 березня. Координує проведення усiх цих заходiв Мiнiстерство культури i мистецтв.

Але навiть це ще не все. Урочистостi з нагоди споминiв про Кобзаря завершаться проведенням Мiжнародного Шевченкiвського свята “В сiм'ї вольнiй, новiй…” 22-24 травня. Це щорiчне свято проводиться кожного разу в iншiй областi України, тож тепер черга дiйшла до Донеччини.

Осмислення чи слiпе поклонiння?

А тепер спробуємо вiдповiсти принаймнi самi собi, навiщо всi цi урочистостi, якщо i без них свят вистачає?

По-перше, свят в нас все-таки замало. Нi, я не маю на увазi чисельнi приводи випити-закусити — я кажу про свiтле й чисте, про почуття радостi, гордостi та гiдностi, вiд чого на душi справдi робиться святково й затишно. Потрiбно бодай один раз взяти участь у, здавалось би, незначному лiтературному святi, у прилученнi читачiв до справжньої скарбницi нацiональної лiтератури, яким є Шевченковий спадок, щоби на власнi очi пересвiдчитися, наскiльки глибокий слiд лишає воно в людських душах. Так, подiбнi заходи потрiбнi не самому Кобзарю, якого давно вже немає серед живих — вони потрiбнi перш за все людям. Бо пiсля цього вони починають усвiдомлювати себе не “холами” та “малоросами”, а українцями. Тарас Шевченко, який пройшов тернистий шлях вiд звичайного сiльського хлопчака й безправного “козачка” до поета свiтового гатунку, живописця i професора Петербурзької академiї, який пронiс любов до рiдної України через солдатчину й аральський степ, є в цьому вiдношеннi фiгурою знаковою.

По-друге, цi урочистостi змушують зазирнути вглиб себе i збагнути оточуючий свiт. А через те починає поступово змiнюватися й наш погляд на Кобзаря. Справдi, за радянських часiв всiм школярам старанно втлумачували, що Тарас Шевченко є “великим iнтернацiоналiстом” та “революцiонером-демократом”. Тепер все бiльший наголос робиться на його народностi, а також на нацiоналiстичностi (не в брутально-обмеженому, а в доброму розумiннi слова). Це теж недивно: адже як не крути, а Україна — держава нацiональна i перебуває у стадiї вiдроження всiх нацiональних ознак та рис, тож тепер сприйняття Шевченкової спадщини змiнилося вiдповiдним чином.

Проте воно також не є вичерпним. Наприклад, вiд Леся Танюка я якось почув думку, що нам конче потрiбно вiдмовитися вiд образу Кобзаря як побитого життям вусатого дiда з кошлатими бровами, в кожусi й смушковiй шапцi. Натомiсть Тарас Шевченко має постати молодим iнтелiгентом європейського рiвня, “українським Байроном або Шекспiром” — як на одному з автопортретiв. Хоча менi Шевченко уявляється швидше козаком, котрий забарився iз народженням рокiв на двiстi…

Образний ряд можна продовжувати безкiнечно, оскiльки особистiсть Кобзаря є невичерпною, як i належить генiєвi. Втiм, незаперечним є одне: кожна влада буде “пiдстригати” постать Тараса Шевченка вiдповiдно до власних смакiв, аж поки його твори не будуть виданi повнiстю, без “купюр”. А це, мiж iншим, досi не зроблено, бо для рiзних влад, що панували в Українi протягом столiть, в його спадщинi є рiзнi неприємнi моменти. Простий приклад: скажiть, будь ласка, хто сьогоднi згадує звернений до гетьмана Хмельницького рядок “Богдане, Богдане, сучий ти сину!..” — i далi за текстом?! Якщо пам'ятник творцю козацької держави стоїть на Софiйськiй площi в Києвi — ну, не мiг Кобзар написати того клятого вiрша про Богданову домовину!!! Або ж вiн помилився, перегнув палку i т. iн.

Отже, ми ще надто боїмося найменшої критики, аби звiряти свої дiла “по Шевченку”. Можливо, тому ми не зробили ще одного, здавалось би, цiлком логiчного кроку — не об'явили день народження Кобзаря офiцiйним щорiчним святом, не зважаючи на вжитi в цьому напрямку зусилля НРУ. Здавалось би, пророк нацiї цiлком заслуговує на таку шану — проте зайвий раз переконуємося, що нiхто не пророк у вiтчизнi своїй…

I в цьому теж є правда. Вже не пророча, а Божа.

Опитування

Як варто святкувати в Українi день народження Тараса Шевченка? Чи варто вiдзначати його як День пробудження нацiї? Чи заслуговує генiй i пророк нацiї на окремий вихiдний? Ми попросили парламентарiв висловитися з цього приводу:

Слава Стецько, лiдер Конгресу українських нацiоналiстiв, найстарша українська парламентарка:

— Обов'язково потрiбно бiльше влаштовувати по школах та вузах спецiальних свят, аби дiти, школярi та студенти вивчали поезiю Шевченка! Треба влаштовувати конференцiї, щоби аналiзувати надбання Шевченка i дивитися, чи слухає його народ, чи здiйснює те, що вiн заповiв — або Шевченковi слова навпаки забуваються. Це зараз дуже актуально. Також абсолютно погоджуюся з тим, щоби на честь Шевченка було встановлене окреме державне свято.

Лесь Танюк, член Народного руху України, вiдомий театральний дiяч:

— Вiд нашої партiї ми декiлька разiв подавали на розгляд Верховної Ради iдею про те, щоб оголосити день народження Шевченка днем нацiонального свята. Гадаю, що коли блок Ющенка переможе на майбутнiх виборах, то ми це зробимо. Але домогтися цього у сьогоднiшньому Парламентi, мабуть, не дуже реально, бо нинiшнi депутати бiльше опiкуються матерiальними проблемами, нiж духовними. I не розумiють, що наше десятирiчне блукання по колу є наслiдком занедбання духовних проблем. Та що там казати — ми досi навiть не можемо повнiстю видати твори Шевченка! А Шевченка потрiбно читати! Запевняю, якби люди читали Шевченка, i сприйняття його творчностi та постатi, i саме наше життя було б iншим.

Iван Салiй, лiдер парламентської фракцiї “Єднiсть”:

— Вважаю, що Шевченко — це наш пророк i наш прапор, його творчiсть i життєвий подвиг ще мають бути усвiдомленi нами. Я вiдкидiю всi спроби применшити його особистiсть, якi iнколи в нас трапляються. До речi, таке може статися тiльки в українцiв, бо всi iншi навпаки звеличують своїх лiдерiв i духовних отцiв… А свято нацiонального пробудження? Знаєте, народ вже пробуджується! Хоча, звiсно, в один день людей не пробудиш…

Борис Олiйник, член Комунiстичної партiї України, вiдомий поет:

— Для нас Шевченко — духовний батько нацiї, фiгура, якiй по сутi немає аналогiв у свiтовiй iсторiї — i не тому, що вiн українець, а тому, що про це говорять свiточi свiтового рiвня. В принципi, вiн дуже незручний для нинiшньої влади та олiгархiв. Хоча повне зiбрання творiв Шевченка не виходило жодного разу — нi за царя, нi за радянських часiв, анi за часiв перебудови. Не вийде воно й нинi, оскiльки Шевченко завжди дуже сучасний, а отже, воiстину генiальний! I ми пишаємося з того, але якби ми дещицю виконували з того, що Шевченко нам заповiв, то були б вже далеко-далеко попереду. Тож зараз просто можна вклонитися йому, помолившись, подякувати Боговi за такого пророка. А Шевченкiвське свято потрiбне, i обов'язково пiд “червоним” числом!

Чи варто запровадити 9 березня в Українi святковий День пробудження нацiї?

Геннадiй Удовенко, лiдер Народного руху України:

— 9 березня — це святий день, бо цього дня народився Тарас Шевченко, який є засновником сучасної української нацiї. I цим все сказано! Торiк я вносив до Верховної Ради проект закону, щоби вважати 9 березня загальнонацiональним святом i нерабочим днем. Але така вже в нас антипатрiотична Верховна Рада, що вона вiдхилила цей законопроект, оскiльки треба було запропонувати, з якої дати цей вихiдний забрати. Я пропонував замiсть “дня Клари Цеткiн i Рози Люксембург” — 8 березня, але парламентарi цього не схотiли.

Iгор Гаврилов, Партiя зелених України:

— Хто бачить у Тарасi Шевченку пророка нацiї, тому особливого свята з цього приводу не потрiбно. Вони сприймають цю людину душею, повною мiрою оцiнюють його значення для України. А робити на цьому шоу — то просто цинiчно!

Наталiя Вiтренко, лiдер Прогресивної соцiалiстичної партiї України:

— День народження Тараса Шевченка для всiх, хто любить Україну — це великий день, i для нашої партiї теж. А щодо встановлення Дня пробудження української нацiї… Можна подумати про це — пiсля перемоги на виборах!

Олександр Мороз, лiдер Соцiалiстичної партiї України:

— На мiй погляд, це зайве. Якби Тарас Шевченко був живий, вiн би образився на те, що з нього волiють зробити iкону. Цього робити не треба, просто потрiбно тримати в душi образ Кобзаря, його слово i не афiшувати раз за разом таке ставлення до нього, бо це завжди виглядає спекуляцiєю.

Записав Тимур Литовченко

Цитата

Канїв з'являєть ся в 2-ій пол. XI в., коли не на місці, то в безпосереднім сусідстві й заступництві давньої Роднї, що стояла “на устї Роси”… Вона лежала правдоподібно на т. зв. Княжій горі, коло с. Пекарів, 8 верст на південь від теперішнього Канева, недалеко устя Роси, що давнїйше як кажуть було під самою горою.

На сій горі від 1870-х рр. почавши викрито незвичайно богаті останки старого людського житя — передісторичних і княжих часів… По всякій правдоподібности його поставив в рядї иньших городів Ярослав — місце надто було важне і вигідне, аби він міг його при тім поминути, а що маємо про Канїв згадку (хоч не зовсїм певну) з 2-ої пол. XI в., то й вона може се потверджувати. Правдоподібно, стояв він на тійже Княжій горі, де стояла Родня, а далї на північ канївський замок перенесено вже чи не за литовських часів. Що правда, в теперішнїм Каневі є церква Успенїя, що своєю будовою вказує на княжі часи, але зрештою останками з тих часів сучасний Канїв не богатий, і я скорше-б думав, що ся церква належить до якогось замiсцевого монастиря, ніж би припустив, що тут був Канїв XI-XII в…

Більшого значіння Канїв доходить в серединї XII в. Едрізі вже знає його як визначну торговельну осаду. Всеволод Ольгович поставив тут — мабуть муровану (“заложи”) церкву св. Юрия. Хто зна, чи вона не мала заступити юриївської катедри (на се-б вказувало й імя церкви); принаймнї потім епископ юриївський зветь ся часами канївськім. Почавши від Юрия Канїв з часта служить резиденцією ріжних підручних князїв, а часом, як і Торчеськ, виступає в ролї центра Порося. Коли відновили ся в 2-ій пол. XII в. половецькі напади, Канїв прибрав важне значіннє — руської сторожовнї, бо стояв уже на самім пограничу, а Днїпро запевняв йому комунїкацію з Київом. Сюди виходили князї з полками “стерегти” Руську землю від Половецьких нападів, або для охорони торговельних караванїв… Тут же відбули ся з'їзди, “снеми” з половецькими ханами. Крім того тут мусїла бути не маловажна пристань на Днїпрі.

(Михайло Грушевський, “Iсторiя України-Руси”,
том II, стор.284-286)

---

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)

Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…