Тимур ЛИТОВЧЕНКО
Лiсовська Настя проти Богуславської Марусi:
перемога “всуху”
Останнiм часом в Українi проводиться чимало гучних заходiв, тим або iншим чином пов'язаних iз дотриманням прав жiнки, забороною експорту “живого товару”, боротьбою з проституцiєю i таке iнше. Але з огляду на вiдповiднi суспiльнi стандарти, що вкорiнилися в сучаснiй масовiй свiдомостi, мимоволi беруть сумнiви у щиростi нашого прагнення побудувати справдi рiвноправне суспiльство.
Так, ми можемо створювати рiзноманiтнi жiночi органiзацiї, прискiпливо пiдраховувати вiдсотки народних депутаток у Верховнiй Радi, жiнок-урядовиць та членкинь президiй всяких рiзних урочистих зборiв i робити певнi висновки з цих статистичних даних. Можемо досхочу бавитися словесами про розвиток гендерної полiтики i таке iнше. Зачитуватися творами Оксани Забужко. Проте масова свiдомiсть та стереотипи, що намертво вкорiнилися в нiй, непохитнiшi вiд скелi. I хтозна, скiльки ще дзюркотiти тому струмочку, який нарештi цю скелю пiдточить…
До чого це я? А ви спробуйте провести простенький експеримент: запитайте лише будь-яких молодих людей, яка українська жiнка залишила найпомiтнiший слiд у бiльш-менш вiддаленiй iсторiї. Запевняю вас, якщо молодь близька до так званої “масової тусiвки”, вiд неї ви навряд чи почуєте iмена видатних письменниць Марiї Вiлiнської (Марко Вовчок), Лариси Косач-Квiтки (Леся Українка) або Олени Телiги, хоча остання очолювала Спiлку письменникiв пiд час нiмецької окупацiї, а Леся Українка взагалi є одним iз стовпiв української лiтератури дорадянського перiоду. Молодi люди навряд чи пригадають iмена iнших дiячок мистецтва, наприклад Соломiї Крушельницiкої чи напiвлегендарної полтавчанки Марусi Чурай. Якщо молодi “тусовщики” бодай щось вчили у школi, можливо, певний натяк на спогад таки ворухнеться в їхнiх душах, i вони назвуть давньоруську княгиню Ольгу або Анну Французьку, дочку Ярослава Мудрого. Студенти НАУКМА напевно розповiдатимуть про Гальшку Гулевичiвну, яка вiдiграла чималу роль у створенн
i найстаршого вищого учбового закладу Схiдної Європи. Хоча студенти — це вже продвинута молодь, а не “тусiвка”…Та в будь-якому випадку всi цi iмена стануть виключенням з правила, а правилом буде одне-єдине iм'я: Роксоляна. Це такий самий стандарт, як смисловий ряд: росiйський поет — Пушкiн! Український поет — Шевченко! Хатня птиця — курка! Фрукт — яблуко!
Iсторичний подвиг Лiсовської Настi
Та повернемося до Роксоляни. Отже, Настасiя Лiсовська народилася 1505 року i мешкала в Рогатинi, що на Iвано-Франкiвщинi. 1520 року на мiсто напали кримськi татари i разом з iншими бранцями та бранницями полонили її. Причому подейкують, нiби-то сталося це просто посеред Настiного весiлля! Далi татари продали вродливу молодицю до султанського гарему, i вона стала однiєю з багатьох дружин турецького правителя Сулеймана I Пишного.
Та потiм сталося щось справдi незвичайне: Сулейман охолов до iнших своїх жiнок, обравши з-помiж iнших тiльки Настю Лiсовську. I вiдтодi вiдома вже пiд новим iм'ям, єдина й улюблена султанша Роксоляна, як сухо повiдомляють енциклопедичнi рядки, вiдiграє значну роль у полiтичному життi Туречини 20-50-х рокiв Х
VI сторiччя. Зокрема, Роксоляна намагалася посадити на султанський стiл свого сина Селiма. Також з її iм'ям пов'язано багато архiтектурних пам'яток Стамбулу.Колись за радянських часiв ходив такий собi цнотливо-медовий мiф про те, що полонянка Настя в гаремi тiльки тим i займалася, що спiвала нацiонально-патрiотичних пiсень, завiшувала власну кiмнату вишитими рушниками та прикрашала писанками. I вражений цим незламним патрiотизмом, Сулейман палко покохав Роксоляну саме за вiрнiсть далекiй зачорноморськiй Вiтчизнi. З часом радянська iдеологiя зазнала краху, а на її уламках постав трошки iнший образ Роксоляни — з роману Павла Загребельного, а згодом i
з “Гаремних записок” самої Роксоляни — чи то копiї зi справжнього оригiналу, чи досить професiйної пiдробки, частково опублiкованої, наприклад, в №№2-3'1992 журналу “Лель”. Тепер стало зрозумiлим, що Настя Лiсовська причарувала султана дещо iншими, значно iнтимнiшими принадами, нiж вишиванками-писанками. А також справдi вiдзначилася неабияким розумом i хистом до придворних iнтриг — адже “обiйти” всiх iнших конкуренток по гарему справдi нелегко.Iсторичний подвиг Богуславської Марусi
Зрозумiйте мене вiрно: я не засуджую Настасiю Лiсовську. Так, всiм хочеться жити, кожен має свою, iндивiдуальну шкалу цiнностей та здатностi спротиву лихим обставинам. I що поганого в тому, коли полонянка пiдкорюється долi i, пробачте, злягається з володарем країни?! Адже принiсши цю маленьку “жертву”, вона отримує натомiсть владу, заможнiсть i мiсце в iсторiї!
It’s O.K., як кажуть в цивiлiзованому свiтi…Та не все так просто, як здається на перший погляд. Український фольклор залишив нам i трохи iншу модель поведiнки середньовiчних жiнок пiд час ворожих навал чи полону. Завiтайте до Смiли, районного центру Черкащини — i мiсцевi мешканцi iз задоволенням розкажуть вам легенду про смiливу дiвчину, прiзвисько якої дало назву цьому мiстечку.
Але значно яскравiший слiд у фолклорi лишила iнша українка — Маруся з Богуслава, що на Київщинi. Дума про Марусю Богуславку розповiдає про те, як потрапивши в полон, вона увiйшла в довiру до турецького пашi. Звiсно, як дорослi люди ми маємо розумiти, що без iнтиму тут теж не обiйшлося — просто для думи такi подробицi зайвi. Адже на вiдмiну вiд славнозвiсної Роксоляни, Маруся Богуславка мала дещо iншу мету: роздобувши ключi вiд кам’яної темницi, випустила на волю сiм сотень козакiв, якi втекли назад, в Україну, щоб битися за її волю. За таку витiвку Марусю, ясна рiч, стратили.
Достовiрних даних про iсторичний прототип цiєї героїнi фольклору не збереглося. Дослiдники вважають образ Марусi Богуславки збiрним. Не зважаючи на це, переказ про вчинок дiвчини-патрiотки дуже високо цiнував Тарас Шевченко, цей сюжет використовували Iван Нечуй-Левицький та iншi лiтератори, а композитор А.Свєшников створив за мотивами думи балет. До того ж, iз свiтлого радянського дитинства я винiс спогад про мультфiльм “Маруся Богуславка”. Не враховуючи того, що вивчення думи було передбачене “совiцькою” шкiльною програмою, тепер розкритикованою вщент …
Кого ж ми обираємо?!
I от зваживши на все це, потрiбно визнати, що на даному етапi розвою українського менталiтету, найментальнiшого в свiтi з-помiж iнших, свiдомо чи несвiдомо ми обираємо саме Настю Лiсовську, прозвану Роксоляною, вiддаючи їй безперечну перевагу не тiльки над безiменною Смiлою та “збiрною” Марусею Богуславкою, але й перед iншими, цiлком iсторичними українками. Адже ця iсторична особа удостоєна найвищої, з точки зору сучасної масової свiдомостi, пошани: телесерiалу “Роксолана”, пишного українського “мила”, головну роль в якому виконала чарiвна Ольга Сумська — чого ж нам iще треба?! Хiба що втулити портрет Роксоляни на “передвиборному” календарi за 1999 рiк “Знай наших” поряд iз 39 iншими видатними особистостями — князьми, президентами, гетьманами, космонавтами, спортсменами, дiячами мистецтв, науковцями.
Знай нашу Роксоляну, якiй випала велика честь — лягти пiд самого турецького султана!
Знай нашу Роксоляну, яка бiльшу частину життя вiддала на користь iншої держави — Туреччини!
Знай нашу Роксоляну, яка заради досягнення влади змiняла християнську вiру на мусульманство!
(Можна також згадати, що iз чоловiком-українцем Настя формально не розлучалася — та питання про перший, християнський шлюб все-таки спiрне, тому краще не чiпатимемо його.)
Коротше, знай нашу Роксоляну i захоплюйся нею! Навiть всупереч голосу Великого Кобзаря, який невiдомо чому значно бiльше цiнував подвиг Марусi Богуславки — але хто ж є пророком у своїй вiтчизнi…
То що, ми i пiсля цього будемо стверджувати, нiбито боремося з такими ганебними явищами, як проституцiя, експорт “живого товару” i нерiвнiсть жiнки?! Ми ж самi культивуємо свiтлий образ Роксоляни, котра “дуже вдало” стала наложницею!
А вiдтак, скиньмо маски добродiїв та добродiйок i нарештi назвемо речi своїми iменами. Без жодного переходу на особистостi, в сiрiй пересiчнiй масi українськi чоловiки є духовними iмпотентами й нездарами, не здатними забезпечити нормальне iснування своїм сiм'ям на своїй землi. Вiдтак в масi своїй українськi дiвчата й жiнки, щоб прогодувати любих своїх “безпорадних волоцюг” та покинутих дiточок, iз задоволенням потраплять у сексуальне рабство куди завгодно — в Росiю, Нiмеччину, Iталiю, Грецiю, Голандiю, в ту ж таки Туреччину. Вони знехтують патрiотизмом, мораллю, вiрою, бо Роксоляна ж он як файно влаштувалася! А на голодний шлунок чого не зробиш…
Можливо, я когось скривдив — то перепрошую. Просто мене вже нудить вiд масової нещиростi i балачок про невпинно зростаючу роль жiнки в сучасному українському суспiльствi. Натомiсть значно правдивiшими здаються дуже вiдвертi слова сучасної пiснi:
— Хочу до Брунею
На Калiмантан!
Хочу до Брунею,
Вiдгукнись, султан!
Красиво жити в гаремi не заборониш. Хiба ж нi?..
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|