Шануймося, друзi!

Тимур ЛИТОВЧЕНКО

Чорнi дiрки на золотому килимi

Пiд час проведення II Мiжнародного форуму економiчного спiвробiтництва “Партнерство в iм'я злагоди та розвитку” 5 грудня вiдбулася презентацiя “Золотої книги української елiти”.

Презентацiя вiдбувалася пишно. Пiд звуки оркестра шiсть струнких, немов молодi тополi, моделей винесли на сцену палацу “Україна” шiсть величезних томiв у золотавих палiтурках. Пролунали хвалебнi промови, кучерявi побажання, вдарили вгору яскравi снопи феєрверку, i дiвчата продефiлювали назад за кулiси. Незабутнє видовище!

Майже детективна iсторiя

Але i пiд час презентацiї, i пiсля неї, й наступного дня журналiсти невпинно перепитували один одного: а чи не будуть дарувати представникам мас-медiа… нi, звiсно, не сам шеститомник, а принаймнi його електронну версiю на компакт-диску? Адже найперше вiн потрiбен саме “акулам пера” — щоб орiєнтувалися в каламутнiй водi сьогодення, на яку “рибку” полювати! Але — нi, нi й ще раз нi! Роздавати слонiв” нiхто не збирався. Щоправда, у прес-центрi були виставленi й шеститомник, i компакт-диск, проте при найменшiй спробi доторкнутися до релiквiй лунали суворi вигуки на iноземнiй мовi:

— Руками ничего не трогать! Это выставочные экземпляры!

Почувши це, журналiсти вiдверто розгубилися, потiм почали висувати рiзнi припущення щодо причини подiбної поведiнки адмiнiстрацiї. Та балачками ситий не будеш, тож всi поступово розiйшлися праювати.

I треба ж — у фойє палацу на мiсцi реєстрацiї я випадково помiтив “Алфавiтний покажчик учасникiв та номiнiнтiв альманаху “Золота книга української елiти”! Однак ледь спробував подивитися альбом, як все повторилося. З криком: “Что вам надо?!” — на мене налетiла сердита панi. Це вже було смiшно: виявляється, чомусь не можна продивитися навiть змiст загадкового альманаху… Нi, треба бути наполегливiшим! Певний час покурсувавши мiж реєстрацiєю та прес-центром, я нарештi був нагороджений “Алфавiтним покажчиком” i напутнiми словами:

— Так! Нате и идите!

Дiставши нарештi бажаний трофей, я хутчiш вiдбiг якнайдалi, зазирнув в альбом… i одразу зрозумiв, чому це видання так старанно приховують вiд журналiстiв. Адже в його трьох роздiлах: “Видатнi дiячi України минулих столiть”, “Номiнанти та учасники альманаху” i “Органiзацiї та установи” — справдi наведенi iмена видатних дiячiв. Проте не всi, ой, далеко не всi!..

I мертвим, i живим…

Перш за все з перегляду змiсту альманаху можна зрозумiти, що предтеча України — Київська Русь пiшла вiд Ольги i Володимира Великого, оскiльки нi легендарному засновниковi держави Кию, нi переможцю Вiзантiї Вiщому Олегу, анi Святославу мiсця у “княжому рядi” чомусь не знайшлося. Ну, припустимо, Кий — це красива легенда. Але як бути з Олегом i Святославом?!

Загалом здається, що упорядники “Золотої книги” не дуже-то поважають рiзних воякiв. Нi-нi, в альманасi є iмена гетьманiв Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Iвана Мазепи, борцiв за волю України Нестора Махна та Степана Бандери. I навiть екс-мiнiстра оборони Олександра Кузьмука. В той же час дивує вiдсутнiсть на сторiнках iмен ватажкiв Колiївщини — Iвана Гонти й Максима Залiзняка, легендарних Олекси Довбуша та Устима Кармалюка, селянського ватажка часiв громадянської вiйни отамана Зеленого, визволителя Києва вiд нiмецько-фашистських загарбникiв Миколи Ватутiна, сторiччя вiд дня народження котрого вiдзначається на нацiональному рiвнi, радянського маршала Павла Рибалка, партизанського командира Сидора Ковпака.

Не лине душа шановних упорядникiв у високе небо, оскiльки вони не вмiстили в альманах iмен знаменитих льотчикiв Сергiя Уточкiна та Iвана Кожедуба, а також першого космонавта-українця Павла Поповича. Добре, хоч Леонiда Каденюка не забули…

Незрозумiлi науковi пристрастi упорядникiв. Адже в той час, коли в альманасi згадуються Євген i Борис Патони, чомусь обiйдено увагою iм'я “батька” електрошлакового переплава — Бориса Медовара. “В тiнi” залишаються i знаменитий медик Микола Амосов, i двiчi мiнiстр вугiльної промисловостi, живий патрiарх вугледобувної галузi Микола Сургай. Можна зробити висновок, що а нас немає висококласних атомних енергетикiв, таких як Володимир Броннiков, Юрiй Недашковський, Нур Нiгматуллiн, екс-мiнiстр Михайло Уманець — бодай когось iз них можна було б згадати.

Вплив полiтичних дiячiв сучасностi на долю України нiхто не заперечує. Але чому в такому разi “Золота книга” не згадує вiдомого правозахисника i радянського дисидента Семена Глузмана? I з яких мiркувань до альманаху не внесено iм'я екс-прем'єра Вiктора Ющенка?! На якiй пiдставi, згадуючи спiкерiв Iвана Плюща i Олександра Ткаченка, упорядники “забувають” про такого самого спiкера Олександра Мороза?..

Дуже дивує й навiть жахає необiзнанiсть високоповажної укладацької комiсiї в питаннях культури, мистецтва i лiтератури. Важко зрозумiти, чому в “Золотiй книзi” не викарбуванi iмена художникiв Iвана Айвазовського та Михайла Врубеля — у творчостi останнього видiляється яскравий “київський перiод”, зокрема розписи Володимирського собору й Кирилiвської церкви. Всьому свiту вiдомий сучасний архiтектор Анатолiй Iгнащенко — але тiльки не нам!

Життя i творчiсть багатьох письменникiв тiсно пов'язанi з Україною. Зокрема, це класики Iсаак Бабель, Михайло Булгаков, Олександр Грiн, творчий дует Iльф-Петров, незабутнiй Шолом-Алейхем, а також нашi сучасники Олесь Бердник, Павло Загребельний, Андрiй Курков, Юрiй Мушкетик та багато-багато iнших. Проте упорядники альманаху, мабуть, нiколи про них не чули.

Якось не вiриться, що цi добродiї нiколи не смiялися влучним жартам Тарапуньки i Штепселя… хоча, судячи зi змiсту, сценiчний дует Березiн-Тимошенко не удостоївся згадки у “Золотiй книзi”. Не внесенi сюди iмена артистiв Iгоря Вексклярова (“Дiд Панас”), Леонiда Утьосова, Миколу Яковченка, знаменитого режисера Бориса Шарварка.

Якщо в “Золотiй книзi” вмiщенi вiдомостi про естрадну спiвачку Софiю Ротару, чом би не занести сюди Iрину Бiлик i Таїсiю Повалiй? Чому не потрапили на “золотi” сторiнки Нiна Матвiєнко, Євгенiя Мiрошниченко, Бела Руденко? Також незрозумiло, чому вiдомi творчi колективи мають за честь носити iмена Павла Вiрського й Григорiя Вiрьовки, а в альманах їх не вписано? Чому упорядники пишаються Богданом Ступкою, а Давида Бабаєва, Юрiя Мажугу чи Євгена Паперного iгнорують? Тому, що Богдан Сильвестрович був мiнiстром культури, а iншi — нi?!

Можна лише радiти за колег-журналiстiв, чиї iмена вписанi в альманах: всi вони, безперечно, великi достойники, в цьому немає жодних сумнiвiв. Проте я був безмежно вражений, не знайшовши у перелiку… Георгiя Гонгадзе. Шановнi колеги журналiсти, хто не зрозумiв, повторюю ще раз:

На думку упорядникiв “Золотої книги української елiти”,
Гiя Гонгадзе
не зробив нiчого корисного для цiєї землi!!!

Хто доведе пiсля цього, що в Українi iснує свобода слова i що вона взагалi тут потрiбна? Гострого пера вам, колеги…

Та все ж найбiльше не пощастило українським спортсменам. Мабуть, Валерiя Борзова внесли в альманах лише тому, що свого часу вiн очолював профiльне вiдомство. Тодi як Олег Блохiн, Сергiй Бубка, Iрина Дерюгiна, брати Клички, Валерiй Лобановський, Зiнаїда Турчина та iншi не прославили нашу країну своїми спортивними досягненнями.

I насамкiнець, про так званi “Органiзацiї та установи”. Важко судити, хто з них i чого досягнув. Проте серед визнаних трейд-марок та пiдприємств є рiзноманiтнi iнститути й унiверситети. I я не розумiю, як можна було не внести до їхнiх спискiв академiчний Iнститут електрозварювання iм. Є.О.Патона? Або чому у списку немає НТУУ “Київський полiтехнiчний iнститут” — третього в рейтингу технiчних вузiв колишнього СРСР? Чи Нацiонального унiверситету “Києво-Могилянська академiя” — найдавнiшого вищого навчального закладу Схiдної Європи?! Втiм, розiбратися в морi довгих “фiрмових” назв важкувато, тож можливо, я просто не досить уважно шукав…

* * *

Отже, лише краєм ока зазирнувши до алфавiтного покажчика так званої “Золотої книги української елiти”, я не побачив там багато iмен людей, котрi своїми дiяннями прославили нашу древню i водночас молоду державу. Звiсно, можна когось забути — але ж не понад пiвсотнi осiб! А насправдi на “золотi сторiнки” не потрапило набагато бiльше достойникiв, нiж я змiг назвати у короткiй статтi. I в той же час я, звичайний письменник-фантаст i журналiст, знаю далеко не всiх видатних дiячiв рiзних галузей — тож уявiть, яка кiлькiсть iмен залишилася “за бортом” насправдi! I чим вони гiршi вiд занесених “на скрижалi” — незрозумiло.

З пишного проекту вийшла далеко не “Золота книга” енциклопедичного штибу, а такий собi “золотий килим”, рясно всiяний “чорними дiрками”. Тому насамкiнець виникає запитання: навiщо було затiвати всю цю справу, та ще й пiд патронатом екс-президента Леонiда Кравчука? Навiщо пiддавати забуттю померлих i ображати живих? Погодьтеся: якщо згадувати — то всiх, якщо не згадувати — то нiкого. Бо в iншому разi мимоволi напрошується висновок: а суддi (себто, упорядники альманаху) хто? У кращому разi — просто невiгласи. А в гiршому… Втiм, для цього випадку просто немає пристойних слiв.



Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…