Але все плине, все змiнюється — як синя колись днiпровська вода, котра тепер далеко вже не синя, а жовтувато-коричнева, а часом, коли у величезних штучних водосховищах починає цвести ряска — навiть ядучо-зеленкувата. Чому ж так сталося? Чому все бiльше каламутнiє “основний елемент життя”? I чи довго так триватиме?..

Звiсно, почалося все не вчора i не позавчора. “Першою ластiвкою” знаменитого плану ГОЕЛРО стало будiвництво Днiпровської гiдроелектростанцiї. Пам'ятаєте вiрш Маяковського?

Охопленi революцiйним пафосом, бажанням пiдкорити “стратосферу, атомне ядро i сферу” (це вже рядки українського поета), напiвголоднi трудовi армiї свiдомих робiтникiв, передових селян та пiдневiльних зекiв у 1927 роцi почали зведення ДнiпроГЕСу. У 1932 р. в дiю був введений перший агрегат, а в 1939 р. станцiя досягла проектної потужностi. До того ж, Днiпровське водосховище, на вiдмiну вiд рiчкового русла, стало судоходним. Весь Радянський Союз млiв вiд захвату, захiднi “буржуїни” плескали в долонi.

Проте це не єдина функцiя каскаду. Завдяки йому здiйснюється водопостачання вiддалених i колись вкрай засушливих регiонiв України, зокрема, Донбасу. Рукотворнi моря вирiшили проблему судноплавства на всьому українському вiдтинку Днiпра, у водосховищах колись виловлювали чимало риби. Щоправда, дехто з досвiдчених наукових експертiв доводить, i небезпiдставно, що каскад нiс ще й “бойове” навантаження — мовляв, дуже добре “зарекомендувала” себе руйнiвна гiдрохвиля, що утворилася пiсля пiдриву греблi ДнiпроГЕСу у воєннi роки…

Тепер науковцi вже вiдкрито стверджують, що заради вирiшення енергетичних, водопостачальних, транспортних та ряду iнших проблем можна було знайти iншi, набагато лiпшi та безпечнiшi варiанти розвитку, нiж побудова Днiпровського гiдрокаскаду. Наприклад, розвивати теплову, а не гiдравлiчну енергетику; перекидати воду в засушливi регiони без створення настiльки великих водосховищ тощо. Адже вода у них застiйна, тож дно штучних “морiв” поступово замулюється та засмiчується рiзноманiтними вiдходами. А на затоплених чорноземах буйно розвиваються… водоростi й мiкрофлора. Тому вода “зацвiтає”, iз джерела життя перетворюється на розчин цiлого спектру агресивних хiмiчних речовин i врештi-решт стає малопридатною для пиття та зрошування ланiв — принаймнi, потребує ретельного очищення.

Втiм, не варто негайно братися за спуск води iз водосховищ, як про це заявляв у передвиборну добу мер Києва Олександр Омельченко. У системi штучних морiв вже встиг скластися свiй бiоценоз (коловорот бiологiчних процесiв), порушення якого матиме катастрофiчнi наслiдки.

До того ж днiпровськi водосховища стали своєрiдними “помийницями”, куди стiкають рiзноманiтнi радiоактивнi речовини. Звiсно, з-за цього потерпає рибне господарство i заразом зникає ще одна перевага каскаду. Проте як не дивно, у цьому є свiй певний “плюс”: важко уявити, що було б, якби шкiдлива “таблиця Менделєєва” на чолi з трансурановим “букетом” не накопичувалася десь на глибинi у придонному мулi, а рiвномiрно “промила” все русло Днiпра до самого Чорного моря! Чого вартий один лише енергоблок №4 ЧАЕС та об’єкт “Укриття”, котрий через шпарини та дiрки перiодично промивається дощовими й талими водами, не кажучи вже про грунтовi! Можна лише здогадуватися, якi величезнi маси радiоактивних речовин, змитих iз величезних забруднених площ трьох держав та з “Укриття”, зосередилися на днi Київського водосховища. Цiлком зрозумiло, чому тут не рекомендується ловити рибу й пiрнати з аквалангом…

В той же час якби у Днiпро надходили тiльки цi радiонуклiди!.. Проте Чорнобильська аварiя не тiльки шокувала громадськiсть, але й сколихнула новий напрямок наукових дослiджень, якi дали досить несподiванi результати i вiдкрили широкому загалу вражаючу картину.

Окрiм згаданої вище книги, уявлення про вплив на довкiлля промислових розробок уранових руд дає доповiдь С.В.Барбашева, Г.Д.Коваленка, Ю.I.Кошика та В.I.Кур’янова “Радiоекологiчна безпека на пiдприємствах ядерної енергетики i промисловостi України: iснуючi проблеми i шляхи їх вирiшення”, представлена увазi учасникiв мiжнародної конференцiї Українського ядерного товариства у жовтнi 2001 р.

Згiдно з наведеними в обох джерелах даними, рiчний викид радiонуклiдiв вiд роботи двох найбiльших копалень України становить:

При розробцi родовищ пiдземным способом на кожну тонну руди припадає 0,2-0,6 т пустої породи и позабалансових руд, що складуються у так званих “хвостосховищах”. Середня активнiсть вiдходiв у хвостосховищах вiтчизняних заводiв з переробки руди складає 70 Бк/г, їхня загальна площа — 542 га. Хвостосховища дiючого гiдрометалургiйного заводу з переробки уранової руди у Жовтих Водах розташованi на площi 256 га, середня активнiсть вiдходiв у них — 75 Бк/г.

Проаналiзувавши радiоекологiчну ситуацiю в Українi, обумовлену ядерною енергетикою, вченi зробили висновок про її “досить помiтний” вплив в рядi випадкiв на довкiлля i людей. Розвитковi ядерно-промислового циклу також притаманний крупномасштабний вплив на довкiлля. Одним iз тяжких наслiдкiв цього впливу є випадки “фатального раку” — за даними доповiдi, 13 додаткових випадкiв на 100 опромiнених. В основному небезпека стосується людей, котрi мешкають бiля згаданих хвостосховищ i пiдприємств iз видобутку урану. Зi свого боку, Григорiй Коваленко та Костянтин Рудя оцiнюють максимальну кiлькiсть захворювань на фатальний рак для мешканцiв “ризикових” районiв як 1000 додаткових випадкiв протягом 70 рокiв.

Враховуючи цi факти, вченi наполягають на необхiдностi розробки науково обгрунтованого концептуального документу щодо здiйснення екологiчної полiтики в галузi використання ядерної енергiї. Чи почують високi посадовцi їхнi голоси — хтозна. А поки все йде природним шляхом.

Тобто, якщо розiбратся — зовсiм неприродним…