Тимур ЛИТОВЧЕНКО

До культури — по кiстках?!

Про новiтнi плани зведення чогось грандiозного у Бабиному Яру чутки ходили ще торiк, оскiльки 30 вересня президент Леонiд Кучма брав участь у зкладаннi вiдповiдного пам'ятного знаку на мiсцi майбутнього будiвництва. Проте результатом майже 60-рiчного перiоду “проектотворiння” стали 3 поодиноких пам'ятника та один дубовий хрест, а цiлiсного меморiального комплексу нема й досi.

Тим паче, Київська мiськдержадмiнiстрацiя ще у листопадi 2000 р. своїм листом роз'яснила Анатолiю Iгнащенку, головному архiтекторовi комплексу Бабин Яр, що зводити новi пам'ятнi знаки бiля iснуючого “радянського” монументу недоцiльно. А якщо КМДА проти, новiтнi потуги виглядали фарсом… Як раптом 8 травня Анатолiй Iгнащенко зателефонував до мене i попросив термiново прийти до Будинку художникiв… де завершується конкурс проектiв Єврейського культурного центру, який зводитиметься бiля “радянського” пам'ятника жертвам розстрiлiв!

Отже, не меморiал, а Культурний центр?! Я з дитинства збирав будь-якi вiдомостi про Куренiвську трагедiю 1961 р., тому чудово знаю про вторинну мету тодiшньої київської влади: побудувати на мiсцi грандiозної братської могили новiтнiй мiкрорайон iз стадiоном та iншими “розкошами”. За той грiх можновладцiв заплатили життям пару тисяч киян, а мер Олексiй Давидов застрелився — здавалось би, урок непоганий. Але зараз в Українi при владi не затятi атеїсти, а, здається, цiлком вiруючi люди — i що, знов за старе?! Досить того, що метробудiвцi влаштували станцiю “Дорогожичi” на межi колишнього яру… Нi, на це обов'язково потрiбно подивитися!

Свобода слова по-американськи

Втiм, у БХ мене зупинили два охоронця. Кореспондентське ПIК'iвське посвiдчення подiяло досить своєрiдно — охоронець привiв до мене… представника Американського Єврейського об'єднаного розподiльчого комiтету “Джойнт” Володимира Глузмана. Найперше, що зробив добродiй — здивовано запитав мене, звiдки я дiзнався про конкурс. Далi з'ясувалося, що добродiй Глузман нiчого не чув про якогось там головного архiтектора комплексу Бабин Яр. Зате контактнi телефони Анатолiя Федоровича i мiй хатнiй записав вправно.

Далi мною опiкувалася начальник вiддiлу по зв'язках iз громадськiстю “Джойнта” Юлiя Гольденберг, яка пояснила, що сьогоднi переглянути проекти неможливо — якраз засiдає журi, а “завтра тут вже нiчого не буде”. На моє прохання добродiйка Юлiя охоче повiдомила, що “все погоджено з мiстом”: з архiтектором Сергiєм Бабушкiним та КМДА. А також, що в конкурсi беруть участь “4 iзраїльськi та 4 українськi фiрми”. Iмена учасникiв ледь пригадала. Вiд України це:

— Скорик;

— Шевченко;

— тандем Бородкiн та Диховичний;

— Калашник.

Вiд Iзраїлю:

— Асав Квотесман;

— фiрма “Ади Тарамi Кармi”;

— фiрма “Молхота бен-Хакер”;

— дочка з батьком Плезнери;

— подружжя Кiма Лiшкалот.

Заздалегiдь перепрошую за можливi перекручення, оскiльки “Джойнт” так i не спромiгся надати будь-яких письмових вiдомостей про учасникiв конкурсу та їхню кiлькiсть (8, 9 або ще бiльше?!), а також не допустив мене до участi у “дiйствi”, лишається наводити “iмена фiрм” за буквальною розшифровкою аудiозапису.

А ще був телефонний дзвiнок до Анатолiя Iгнащенка — органiзатори заходу обурювалися появою журналiста “ПiК'у” в Будинку художника, моїм блiц-iнтерв'ю з Володимиром Шевченком, автором одного з проектiв та вимагали… “зупинити публiкацiю в журналi”!!!

Погодьтеся, що оповивши конкурс туманом та перешкоджаючи журналiстовi виконувати службовi обов'язки, американська органiзацiя “Джойнт” дала всiм нам дуже класний урок крутої демократiї по-американськи. Зважте на те, що США є головним нашим критиком i “вчителем”, що саме вони найгучнiше кричать про порушення свободи слова в Українi та заангажованiсть наших ЗМI…

“Свiй” серед наших

Вже трохи згодом з'ясувалося, що громадське обговорення все ж вiдбувалося — але напередоднi, 7 травня. I що цiкаво: на нього можна було потрапити лише за iменним запрошенням “Джойнта”, яких було розiслано 500 шт. Себто, приготувавши вагомий дарунок громадi мiста (подейкують, що вiн коштуватиме $40 млн.), американцi створили видимiсть “всенародного” обговорення — i водночас уникнули всенародностi через “точечнiсть” запрошення “своїх” людей. А те, що КМДА без жодного спротиву безкоштовно (!) видiлила пiд забудову 1 га землi бiля “радянського” пам'ятника, мимоволi наштовхує на певнi невеселi роздуми.

Чим же буде ощасливлена громада столицi? Переможцем конкурсу визнаний проект iзраїльського архiтектора Ульрiха Плешнера (котрого добродiйка Гольденберг назвала Плезнером): це два будинки рiзного функцiонального призначення, з'єднанi повiтряною галереєю. В одному будинку мiститимуться музеї холокосту (“Бабин Яр”) та єврейської iсторiї, в iншому — Общинний центр вивчення, узагальнення i вiдродження єврейської культури. Цей проект буде доопрацьований i згодом представлений увазi Мiстобудiвної ради Києва для затвердження.

Очевидно також, що за допомогою хитрого маневрування “Джойнт”, м'яко кажучи, провiв у переможцi “свого” архiтектора, натомiсть посоромивши всiх наших: проект “тандему Бородкiн та Диховичний” посiв лише почесне III мiсце.

I насамкiнець, навiть за умови особистого точечного” запрошення “своїх” людей далеко не всi учасники закритого обговорення пiдтримали новаторство. Найбiльший спротив викликав вибiр мiсця для майбутнього центру: адже у Бабиному Яру євреїв страчували — який же культурний осередокможе бути в такому страшному мiсцi?! Громадяни цiкавилися, чи сподобалась би українцям iдея побудови Українського культурного центру на Байковому цвинтарi? Шкода, що нiхто не запропонував звести ЄКЦ на мiсцi Дахау, Освенцiма чи Бухенвальда. Либонь, така аналогiя краще дiйшла би до заокеанських спонсорiв, i джойнтiвцi зрозумiли б, що вирощувати культуру на рясно вкритому людським попелом мiсцi — справа марна.

Можна зрозумiти й критику представлених проектiв ЄКЦ за вiдсутнiсть крiпосних мурiв, веж з кулеметами та iнших захисних споруд. Зважаючи на подiю 13 квiтня довкола синагоги Бродського, треба брати до уваги можливiсть хулiганства i так званих “несвiдомих побутових проявiв”, спрямованих саме на центр: адже євреї будуть зiбранi тут до купи, а мiсце, де над ними чинилася масова розправа — зовсiм поруч…

До речi, чому центр має бути обов'язково єврейським?! Адже в Бабиному Яру вбивали i українцiв, i росiян, i циган, i полякiв, i представникiв iнших нацiональностей — то з якої ж ласки пальма першостi вiддається єврейськiй громадi… Хоча зустрiчнi пропозицiї людей побудувати тут тiльки меморiал, а ЄКЦ перенести, примiром, на Подiл або в Пирогово не знайшли розумiння в спонсорiв.

Фiнал iсторiї сумний. Не вдовольнившися паплюженням Майдану Незалежностi через встановлення тут Дiвки-на-шару та Пiвня-на-сiдадлi, КМДА та Головархiтектура благословили створення Єврейського культурного центру над найбiльшою в свiтi братською могилою. При цьому думка громадян, як водиться, проiгнорована. Хоча варто замислитися: можливо, недарма нiчого подiбного в свiтi не iснує — а вiдтак i не треба вдаватися до надто революцiйних рiшень? Може, й справдi варто обмежитися тiльки меморiальним музеєм трагедiї, який становитиме єдине цiле з “радянським” пам'ятником, а власне ЄКЦ винести в iнше мiсце…

Цитата

“23.11.2000 №005-958

Iгнащенку А.Ф.

Пропозицiя про встановлення… пам'ятного знаку [знищеним тут цигнам] безпосередньо за пам’ятником радянським громадянам, вiйськовополоненим солдатам i офiцерам Радянської армiї, розстрiляним нiмецькими фашистами у Бабиному Яру, не знайшла пiдтримки в зв’язку з тим, що концепцiя архiтектурно-планувального рiшення меморiалу полягає в тому, що увага глядачiв концентрується безпосередньо на скульптурнiй композицiї на тлi ландшафту. Монумент вдало вписано в автентичну мiсцевiсть i вiдсутнiсть на сьогоднiшнiй день на цiй дiлянцi додаткових монументальних споруд тiльки пiдкреслює його значимiсть

З повагою, заступник голови [КМДА]

А.Толстоухов”.

Коментарi

Лариса Скорик, учасниця конкурсу:

— Над створенням iсторико-меморiально-общинного центру будь-якої нацiї взагалi нiхто в свiтi не працював! Це iдеальна нагода для органiзаторiв перевiрити життєздатнiсть та доцiльнiсть такої iдеї, виявити перспективнi напрямки її розвитку. А для митцiв — iдеальна можливiсть розширити своє мислення та свiтовiдчуття. Повiрте, правювати надзвичайно цiкаво!

Володимир Шевченко, учасник конкурсу:

Це буде общинний еврейський центр — будiвля, в якiй продовжуватиметься життя, де можна виховувати дiтей, святкувати, зустрiчатися… Найкращий пам’ятник — це нормальне i достойне життя в мирi та злагодi з усiма iншими общинами Києва: адже дiм має бути вiдкритим для всiх охочих ознайомитися з культурою, побутом, iсторiєю євреїв. Наша iсторiя спiльна — бо живемо в однiй країнi.

Iлля Левiтас, член журi:

— Ми дуже вдячнi Джойнту” за здiйснену допомогу! Адже iдея створення музею трагедiї Бабиного Яру була висунута ще Раднаркомом України у 1944 роцi, але реалiзувати її досi не вдавалося. Ми давно вже маємо велику кiлькiсть експонатiв, збирання яких почалося ще в роки вiйни, їх просто нема де виставити. Повiрте, Бабин Яр вартий музею свiтового рiвня! Що ж до культурного ценру, то громадськiсть може заспокоїтися: нiхто не влаштовуватиме тут нiяких розваг, центр виконуватиме просвiтницькi функцiї. Всi розумiють, що Бабин Яр — мiсце трагiчне.

Анатолiй Iгнащенко, архiтектор:

— На жаль, чим далi, тим немiчнiшими стають архiтектурнi конкурси, присвяченi Бабиному Яру. Так, в однiй з iзраїльських розробок я вбачаю плагiат з проекту, що посiв 1-е мiсце в конкурсi до 50-рiччя трагедiї Бабиного Яру (автори — Ава Мiлецький, Ада Рибачук, Володимир Мельниченко, Михайло Будиловський). Просто нас органiзатори конкурсу не поважають, а зарубiжнi архiтектори вважають дебiлами, яким можна штовхнути будь-що — хоча наша школа на голову вища за їхню. Єдина родзинка” є в концепцiї Лариси Скорик — це куб, поставлений та одну з вершин. Разом зi шпилем телевежi вiн утворює iдеальну асиметричну композицiю! Тож куб-будiвлю можна використати для меморiального музею… Але про культурний центр не може бути й мови.



Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…