“Мирний” атом
Тимур ЛИТОВЧЕНКО
Георгiй Переможець може вiдпочивати
“Не тратьте, куме, сили на “ядерного монстра” — “Чому?” — “Бо вiн скоро сам iздохне!” Мабуть, приблизно такий дiалог мiг би вiдбутися мiж паном Кумком i кумом Паньком, коли б вони цiкавилися долею українських АЕС, що забезпечують на сьогоднi близько 45% виробництва електроенергiї.
Але оскiльки останнiм часом славетних нащадкiв незабутнiх “довгоносикiв” щось не чути в ефiрi, доведеться обiйтися без жартикiв i поставитися до розгляду проблеми вiтчизняної атомної енергетики з усiєю серйознiстю, на яку вона заслуговує. Тим паче, що зараз вона перебуває у центрi уваги РНБО України — а цей державний орган нiколи не жартує.
Галузь, кинута напризволяще
За радянських часiв християнизований давнiй мiф про перемогу святого Георгiя над Змiєм модно було трактувати як приборкання i остаточне торжество людини над силами природи. Зокрема, над енергiєю атомного ядра. Ця “совказочка” лишила по собi яскраву iлюстрацiю у виглядi мозаїки на фасадi Iнституту фiзики НАНУ, де два напiвоголенi здорованя хвацько жбурляють у ядро гелiю потоки променiв. Особливо реалiстично панно пiдкреслює випадiння волосся та опiк шкiри в смiливих до iдiотизму “атомникiв”, котрi без будь-якого захисту й найменших вагань “граються” iз небезпечним промiнням. Тут є i певний пророчий елемент: адже у квiтнi 1986 р. таких же беззахисних пожежникiв i солдатикiв строкової служби кинули на лiквiдацiю позаштатної аварiї енергоблоку №4 ЧАЕС…
Вiдтодi минуло майже 16 рокiв — та чи стали ми розумнiшими? Навряд чи так, бо наше ставлення до АЕС дуже нагадує дiї дурня, котрому наказали молитися. В душi переважної бiльшостi наших громадян угнiздився невилiковний вiрус радiофобiї, котрий одразу оживає, варто лише “зеленим”, “екологам” або iншим любителям довкiлля влаштувати першу-лiпшу акцiю проти “мирного атому”, крикнути у медiа-простiр щось про викиди або радiацiю. Страусоподiбна реакцiя бiльшостi населення передбачувана. I дуже зручна: адже якщо “мирний атом” наганяє на людей такого жаху, ядерну енергетику не можна захищати, не можна виправдовувати її iснування — навпаки, з неї потрiбно лупити сiм шкур, прикрившися при цьому “iнтересами людей”
!I нищать, грабуючи. Причому не “зеленi” й не “екологи” — у першу чергу свої ж “тепловики”… А як iще назвати ситуацiю, за котрої повернення атомникам 54% вартостi вiдпущеної електроенергiї вважається “достатнiм” в той час, як по електроенергетицi загалом вiн становить 91%, а у грошовiй формi — 74,9%? (Наведенi оперативнi данi за 2001 р.)
Володимир Броннiков, президент Українського ядерного товариства:
— Зараз триває справжнiй експеримент на виживаємiсть атомних станцiй в умовах скороченого фiнансування виробничих витрат. Таким чином не тiльки порушується ядерне законодавство, не фiнансуються програми пiдвищення безпеки ядерних установок, страхування персоналу i населення, програми майбутнiх перiодiв зняття АЕС з експлуатацiї, але й не вiдновлюються основнi фонди. Обладнання часто експлуатується до повного зносу, що неприпустимо для об'єктiв пiдвищеної для людей i природного середовища небезпеки, якими є АЕС. За останнi 3 роки по НАЕК “Енергоатом” запланованi, але невиконанi роботи iз замiни зношеного обладнання на сумму близько 1,4 млрд. грн. Цi кошти витраченi на iншi цiлi, що неодмiнно обернеться недовиробiтком енергiї в майбутньому. При цьому маємо пам'ятати, що електростанцiю неможливо просто зупинити та закрити. Її потрiбно замiнити iншим генеруючим пiдприємством, бо в iншому разi доведеться обмежувати енергоспоживання, включаючи комунальну сферу, тобто, згортати економiку.
Отже, якщо ми “всiм миром” будемо дружно боятися ядерної енергетики, краще вiд цього не стане. Вона вже є об’єктивною реалiєю нашого життя, а вiдтак потребує пильної уваги, сталих iнвестицiй i дбайливого нагляду, оскiльки посадженi на безгрошiв’я ядернi блоки якраз i перетворюються на своєрiднi бомби уповiльненої дiї, що можуть вибухнути не гiрше вiд “Чорнобиля-86”. I свiдомим небажанням втручатися в долю атомної енергетики суспiльство тiльки саме собi шкодить.
Закрити АЕС теж непросто
Ось приклад: 15.12.2000 р. вивели з експлуатацiї останнiй енергоблок ЧАЕС. А тепер скажiть, кому вiдтодi стало краще жити? Може, пiсля цього в нас виробляється бiльше енергiї? Чи Україна отримала обiцянi захiднi iнвестицiї у проект “Х2/Р4”? Чи зникла кудись “зона вiдчуження”? Чи полiпшилася соцiальна ситуацiя в Славутичi? Нi, нi, нi i ще раз нi.
Коли йдеться про ядерну енергетику, не можна дiяти за наполеонiвським принципом “спочатку вгрузнемо в бiйку — а там побачимо!” Бо ми досi не второпали, що чотири дiючi АЕС — об’єкти справдi стратегiчнi. А вiдтак, їхню долю потрiбно вирiшувати дiйсно заздалегiдь. Виведення їх з експлуатацiї потребує принаймнi таких же коштiв, як i введення — а завдяки “мовчазному пограбуванню” на енергоринку не забезпечується навiть фiнансування поточних ремонтiв. Будiвництво ж нових атомних блокiв нас теж не врятує. Бо (вiдкрию величезну таємницю!) iз цим ми вже забарилися, причому — кардинально.
Михайло Уманець, директор ЧАЕС у 1987-92 р.р., колишнiй керiвник колишнього Держкоматому:
— З урахуванням проектного ресурсу ядерних блокiв, що дiють на вiтчизняних АЕС, iз 2010 по 2020 р.р. всi вони мають бути зупиненими, а експлуатуюча органiзацiя має перейти до виводу їх з експлуатацiї. За радянських часiв, якi для наших ядерникiв були найкращими, тривалiсть будiвництва нового ядерного блока, вiд вибору майданчика для будiвництва до пiдключення до мережi, становила 12 рокiв. Тож давайте скажемо прямо й вiдверто: сьогоднi наша молода держава не спроможна на такий подвиг, якщо навiть на найвищому рiвнi докласти до цього всiх зусиль. Тим паче, ми не обрали ще нi модель “реактора ХХI сторiччя”, на який збираємось спиратися в майбутньому, анi стратегiчного партнера у цiй надвiдповiдальнiй галузi. Цi питання значною мiрою полiтичнi, i самi атомники не здатнi визначитися у них. I це — справжня наша бiда. Отже, будемо чесними до кiнця: сьогоднi йде тихий процес розставання з атомною енергетикою, яка забезпечує близько половини вiтчизняної генерацiї. Тому питання номер один для нас — це продовження проектного ресурсу та термiнiв експлуатацiї поки що дiючих блокiв.
Сказати легко, зробити — зась…
Так, при найпалкiшому нашому бажаннi (хоча палкостi сьогоднi щось не вiдчувається) ми вже не встигнемо побудувати новi атомнi потужностi замiсть вибуваючих. I якщо не хочемо “обрубати” нашу енергетику, навiки розпрощавшися з “лямпочкою Iллiча”, електродвигунами, телевiзiєю, телефонiєю та Iнтернетом, в масовому порядку повернувшися до каганцiв, свiчок, груб, гасових плит та парових двигунiв як максимально досяжної вершини НТР, продовження термiну експлуатацiї дiючих АЕС є єдиним прийнятним виходом iз ситуацiї. Але в даному разi сказати — не означає зробити. Бо реактор — не проста “машина”, для подальшої роботи якої достатньо фiолетової печатки у техпаспортi.
Адже метал так званого “першого контуру” ядерного блоку, де саме й вiдбувається уповiльнена ланцюгова реакцiя, зазнає впливу величезних радiацiйних та променевих потокiв, температур та тискiв, а отже й глибинних структурних змiн. Не кажучи хоча би про всi труднощi й величезну вартiсть розробки вiдновлювальних технологiй, потрiбно мати стовiдсоткову гарантiю того, що регенерованi вузли пропрацюють iще 10 або 15 рокiв. Тут не обiйдешся лабораторними дослiдженнями — потрiбна тiльки натурна апробацiя! Помилка неприпустима: тягаря другої аварiї на кшталт “чорнобильської” наше суспiльство не витримає. А як дiстати 100% гарантiї, якщо бiльш успiшнi країни, чи то заокеанськi США, чи значно ближча Чехiя не вельми охоче дiляться секретами свого успiху? З комерцiйної точки зору воно-то зрозумiло: “посадивши на мiлину” українську ядерну енергетику, на цей ринок можна прийти зi своєю продукцiєю… Та все ж досадно.
Втiм, нашi вченi з Iнституту проблем мiцностi НАНУ теж дещо вмiють i охоче доведуть своє вмiння на практицi, якщо тiльки…
Вiктор Чебров, поки що в.о. директора Держатому (на момент iнтерв’ю написав заяву про звiльнення за власним бажанням):
— Якщо обсяг грошових надходжень в ядерну енергетику у 2002 р. збережеться на минулорiчному рiвнi, атомники не зможуть виконати весь обсяг необхiдних робiт, передбачений планом. Але якщо рiвень грошових зборiв вдастся довести принаймнi до 65%, ядерна енергетика зможе хоч якось провести лiтню ремонтну кампанiю i пiдготуватися до наступної зими, а якщо збори сягнуть 80% — можна буде провести всi ремонтнi роботи у повному обсязi.
…Так-так, якщо тiльки буде чим заплатити вченим. I звiсно, якщо буде кому вносити платежi. Бо хто ж стане думати за перспективу в ситуацiї, що склалася — тут потрiбно дбати про елементарне виживання!
* * *
Отже, навiть без громадських слухань про доцiльнiсть її iснування, з рiшеннями чи без рiшень РНБОУ ядерна енергетика в Українi невдовзi згортатиметься. Георгiй Переможець може вiдпочивати, бо ворожа “змiюка” повiльно здихає без його втручання.
Особисто я до енергокризи майже готовий: десятка свiчок на перший час вистачить, двох коробок “сухого спирту” для приготування їжi — теж. Статтi писатиму не на комп’ютерi, а чорнилом у зошитi. Меблями можна топити пiч — дом в нас дореволюцiйний, комини лишилися. Тiльки от як їх топити? Чи не навчить хто часом…
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|