— Мiй чоловiк поїхав з дому, а менi залишив свiй амулет…

“Реклама “Вестерн Юнiон”! Шляк би тебе трафив, знов зарано прокинувся, недоспав”, — промайнуло в головi, проте з кухнi почулося:

— …а також свою кам'яну сокиру, спис, пару смердючих стегнових пов'язок i нарештi — улюблену колекцiю скальпiв своїх ворогiв.

Вiд несподiванки я пiдскочив на лiжку… i тiльки тут второпав, що лежу не в нашому лiжку, а в низькiй тьмянiй печерi на мiсцями протертiй шкурi якоїсь рудої тварюки. Ближче до входу мерехкотiв вогник, бiля нього стояли двi здоровезнi напiвголi жiнки. I одна з них скаржилася другiй:

— Але найголовнiше — зоставив свого троюрiдного брата в якостi чоловiка-замiсника! Але уяви — ця тварюка лише жере та…

Вiд несподiванки я гикнув. Жiнки обернулися, i не встиг я перелякатися вiд їхнiх розмальованих облич i брудного скуйовдженого волосся, як перша заревiла:

— А-а-а, прокинулося, стерво?! А ну вставай i йди мамонта полювати, якщо мене вдовольнити не можеш! I пам'ятай: або мамонта неси — або краще не повертайся!!!

Господи, а де ж моя дружина?! Дiти? Дiм…

Отодi я й загорлав: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i прокинувся. Розплющивши очi, побачив, що квартира на мiсцi. А коли почулися кроки дружини, менi взагалi стало так добре!..

— Любий! Ти кричав? Що сталося?

Надi мною з'явилося її перелякане обличчя, яке я хотiв розцiлувати, проте був настiльни збентежений нiчним видiнням, що лише ледь пробелькотiв:

— Та наснилося щось таке дурне…

— Наснилося? — спiвчутливо зiтхнувши, тут же защебетала:

— Ну, то й добре, що то лише сон! Бо уяви собi: тут сонце, море, але на завадi критичнi днi, якi дають тобi червоне свiтло.

Я ще нiчого не допетрив, як моя люба витягнула з кишенi халатика невеличку пачку i нiжно закiнчила:

— Але є новi тампони “Котекс” в яскравих пачках, що легко вiддiляються. I зараз ми їх випробуємо.

Я одразу пiдскочив, забився у куточок спальнi й заволав звiдтiля:

— Нi, не треба! Згадай, як ти випробовувала на менi ультрапоглинаючi “тампакси” — чим усе скiнчилося?! I чому на менi — хiба це не для тебе?!

— Реклама не каже, що це товар тiльки для жiнок, — лагiдно заперечила дружина. — До того ж, випробовують усе на найменш цiнних членах родини. А хто цiннiший: чоловiк — чи жiнка?

I поки я тремтiв у куточку, вона наблизилася до мене упритул i прошепотiла:

— Ти ж не шовiнiст, любий?.. Тодi не пручайся, а лягай долiлиць. Можеш для зручностi пiдкласти подушку пiд черево.

Тодi я не витримав i заволав щосили: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i прокинувся. Спальня наша. Дружини немає. Тiльки десь дзюркотить вода. Дружина дiтей до школи вiдправила, сама душ приймає, вирiшив я. А оскiльки в неї тепер є “Нiвея-Аквасофт”, то це всерйоз i надовго. От i добре, а я тим часом ще посплю…

Як раптом пролунав переляканий зойк. Її!..

— Люба, що з тобою? — питаю, пiдбiгши до дверей ванної кiмнати.

— О-о-о, я мила голову новим шампунем з реклами, а коли змивала, то пiна розтiклася по всьому тiлi…

— Яким шампунем?! — злякався я. — “Хед-енд-Шолдерз”? “Шандi”? “Шамту”? “Палмолiв”?..

Не вiдповiвши, дружина заголосила:

— …i тепер в мене стiльки волосся, стiльки волосся, що я не знаю, куди його дiти!!!

— Що?!

Рвонувши дверi ванної, я остовпiв. Так, я бачив волохатих людей, але в моєї коханої й справдi було стiльки волосся!.. I головне — скрiзь: на головi, на обличчi, на вухах, на грудях, на черевi, на руках i на долонях, на ногах i мiж нiг…

Вiд переляку я заволав: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i прокинувся. У спальнi. Один. Але судячи з дивних звукiв, у квартирi хтось таки є. Якнайтихше зiсковзнувши на пiдлогу, не надягаючи капцiв, крадуся на кухню…

Дочка стояла бiля вiкна спиною до мене i тихенько плакала.

— Доню?

— Тато! — вона рiзко, всiм тiлом повернулася… i я просто остовпiв, побачивши її величезний округлий живiт.

— Тато, я невинна!!! — залеметувала непутяща дочка. Я вмить оговтався i загорлав:

— Невинна?! А це в тебе звiдки?!

— Не зна-а-а-ю!!! — заголосила дочка.

— Е-ет, розказуй! Може, вiтром надуло?!

— Не зна-а-а-ю!!!

— Або скажеш, що напилася “Лонгеру” i займалася скачками…

Раптом я замовк, бо мiй погляд впав на кухонний стiл. А там…

— Ти пила оце?! — я схопив вiдкорковану пляшку “Живчика” i спересердя сунув їй в лице.

— Та-а-ак…

— Нещасна дурепа!!! — я аж застогнав вiд розчарування. — Що це?! Вiдповiдай, я тобi колись пояснював!

— Це — “Живчик”, модний молодiжний напiй, а там — ехiнацея…

— Iдiотка! Що народ зве “живчиками”?! Згадай, я тобi розповiдав…

— Не пам'ята-а-аю…

— Сперматозоїди!!! — я остаточно розлютився. — Твоя мати довго не вагiтнiла, бо нiяк не могла проковтнути цю гидоту, а ти вижльоктила мало не пiвлiтра “спермаколи” — то що ти хочеш?..

Доня схопилася за живiт, ми обидва заволали: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i я прокинувся. Один. В квартирi — мертва тиша. От i добре. Нiкого нема — класно! Тiльки бебешка гуде, мало не лусне — але ж один! Пiсля таких марень треба щось… тойво. Зранку нiхто не п'є, та пивком полiрнутися можна. Здавна монахи варили пиво i возили його через усе мiсто — тож хотiв би i я бути львiвським монахом, щоб навiть Богу не молитися, а тiльки пиво дудлити по дорозi на ринок!..

Чаляпаю до холодильника, вiдкорковую першу-лiпшу пляшку, наливаю повний фiрмовий бокал, п'ю. Як раптом за спиною лунає:

— Визиваль, бiльий мiстер?

Обертаюся, а бiля дверей — два здоровезнi негри. Один чемно вклоняється i каже:

— Я єсть Нвага, бiльий мiстер!

Другий кланяється i каже:

— А я єсть Дванга, бiльий мiстер!

Я лише клiпаю очима. А негр каже далi:

— Чого єсть бажать бiльий мiстер? Як розвлiкаться з двумья негри?

— Я нiкого не викликав…

Чорна мармиза другого негра явно сiрiє, i вiн гнiвно заперечує:

— Бiльий мiстер єсть брехло! Бiльий мiстер одкрив пива, а як єсть одкритий пива, Дванга i Нвага єсть приходiть! “Рогань” — це добре, Дванга i Нвага — теж добре…

Мене немовби блискавкою вдарило. Хапаю пляшку… Точно: “Рогань”!!! Белькочу перелякано:

— Я нiкого не викликав… Я ненавмисно… Не хочу нiяких чорних…

Тепер вже обидва негри розлючуються, засукуючи рукава, насуваються на мене. Нвага каже:

— Бiльий мiстер єсть отчен болшой брехло! I расист! Апартеїд! Он робьiтi ложнiй визов! А як бiльий мiстер не хочьєть розвлiкаться з двумья негри, тогдi двумья негри єсть самi розвлiкаться з бiльий мiстер! Дванга єсть крьєпко держать мiстер, а Нвага єсть провчить…

Чорнi лапи хапають мене, i я волаю: “А-а-а-а-а-а-а!..”

Рiзко вiдкриваю холодильник — в ньому лише чотири соки “Смак” на верхнiй полицi пританцьовують. Ну от, знов дружина нiяких продуктiв не купила! А ще каже, нiбито кохає мене!..

На щастя, у дверцятах стоїть забута пляшка пива. “Рогань”?! Тiльки не це!.. Нi — “Славутич”, пиво найкращих часiв! Якщо цi часи найкращi, то я — балерина, котра їсть виключно “Рафаело”! Вiдкорковую пляшку, п'ю…

— Привiт!

Обертаюся — до мене прямує струнка дiвчина в помаранчевому купальнику.

— Ти хто?!

— Я — дiвчина, що пригорнеться до тебе лише за пляшку “Славутича” — погодься, цiна просто символiчна!

Кораловi вуста шукають мого поцiлунку, але я пручаюся щосили:

— Стiй!!! Облиш! А як же моя дружина?!

— Що-о-о?! Либонь, ти забув рекламу?! — її гарненьке обличчя кривиться вiд гнiву.

— Не забув, та якщо моя благовiрна вдома…

— Ах ти ж волоцюга!!! — хтось б'є мене дерев'яшкою по макiвцi. Схопившись за голову, падаю на пiдлогу, крiзь кривавий туман в очах бачу над собою розгнiвану дружину зi скалкою в руцi, чую її крик:

— А ти що за курва?!

— Я — дiвчина з дельфiнами!

— З дельфiнами?!

Та пiзно: ламаючи меблi, на пiдлозi кухнi б'ються два дельфiни, що задихаються на сушi. Я не витримую, кричу: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i прокидаюся. На лiжку. Один. Проте з кухнi лунають пiдозрiлi зойки. Передчуваючи щось зле, бiжу туди…

Там моя дружина. З двома чоловiками: з величезним негром i з маленьким спритним брюнетом.

— Це що таке?! — кричу, водночас марно намагаючися пригадати, з якої це реклами. Та жiнка вiдповiдає чистою iноземною мовою:

— Это — женский взгляд на “Русский шоколад”! Он — моя первая любовь.

А негр каже також чистою iноземною мовою:

— А це?.. — вже не так впевнено киваю в бiк брюнета.

— А я — чемпiон-жокей! Натуральний, як кава “Жокей”, її друга любов! — брюнет демонструє своє традицiйно рiзноколiрне вбрання.

Що-о-о?! Моя благовiрна — з росiйським негром i жокеєм?!

— Отже, тобi можна, а менi зась? — знизує плечима дружина. — Ти що, прибiчник подвiйного морального стандарту?

Я не витримую: “А-а-а-а-а-а-а!..”

…i прокидаюся. Поруч на лiжку — дружина, яка лагiдно так каже:

А далi простягає тарiлочку з невеличким вареним автомобiльчиком, ножем та виделкою i муркоче:

Смертельно вражений, я падаю горiлиць. I перш нiж знепритомнiти, подумки благаю долю лише про єдину милiсть: краще вже не прокидатися, доки не мине час маразматичної реклами…