Тимур ЛИТОВЧЕНКО
Обiйшлося без “вогняних драконiв”…
На превеликий жаль, в iсторiї людства не було бiльш ефективного “двигуна прогресу”, нiж вiйна. Не була виключенням й II свiтова, найяскравiшим епiзодом котрої стала Велика Вiтчизняна вiйна. Пiд час неї сталося кардинальне переосмислення ролей цiлих родiв вiйськ, зокрема танкових i повiтряно-десантних.
А от авiацiя забарилася. Буквально трiшечки, можна сказати, на невеличку трiсочку, рисочку ба навiть крапочку — але все ж таки запiзнилася! Оскiльки бойовi реактивнi лiтаки хоча й здiйнялись у воєнне небо, проте перебували там надто недовго, а вiдтак не встигли вiдiграти скiльки-небудь помiтної ролi в ходi вiйськових операцiй.
Воно-то, загалом, i добре — принаймнi для нас. Оскiльки реактивнi винищувачi стали на озброєння саме ворожих нiмецьких вiйськово-повiтряних сил. I хтозна, як склалася б iсторiя протиборства у небi Великої Вiтчизняної, якби її виписувала не гвинтова авiацiя…
Зламанi крила
Звiсно, все почалося iз становлення теорiї реактивного руху, i Українi є чим пишатися в цiй галузi знань. Адже революцiонер-народник Микола Кiбальчич займався не тiльки органiзацiєю друкарень, динамiтної майстернi та замахiв на росiйського iмператора Олександра II — саме вiн 1881 року розробив проект реактивного лiтального апарату, перебуваючи у в'язницi. Олександр Шагрей, котрий взяв собi псевдонiм “Юрiй Кондратюк”, став одним з пiонерiв радянської ракетної технiки, автором праць iз основних проблем теорiї космонавтики та книги “Завоювання мiжпланетних просторiв”. Та й становлення головного конструктора радянської ракетної технiки Сергiя Корольова теж певним чином пов'язане з нашою країною — принаймнi, через навчання у Київськiй полiтехнiцi та освоєння планеробудування
в Криму.Таким чином, не тiльки Велика Росiя мала в iсторiї своєї науки та технiки “три великi “К” (Корольов, Курчатов, Кєлдиш) — певною мiрою те саме можна сказати i про Україну (Кiбальчич, Кондратюк, Корольов). Хоча суть не в мовних закономiрностях. З iншого боку цiлком закономiрно, що багато українських дiячiв, як i їхнi росiйськi колеги намагалися потрапити до Санкт-Петербургу (чи то Ленiнграда) або до Москви, бо як за царату, так i в радянськi часи саме тут зосереджувалися всi кращi сили iмперiї, саме
тут найлiпше було гризти гранiт науки.Отже не дивно, що саме в Москвi 1932 року пiд керiвництвом невтомного Сергiя Корольова була створена Група вивчення реактивного руху (росiйська абревiатура — “ГIРД”), що досягла неабияких практичних успiхiв. Серед ГIРДiвцiв особливо вiдзначився Фрiдрiх Цандер, творець реактивних двигунiв ОР-1 та ОР-2, автор проекту ракети “ГIРД-Х”. Наступного, 1933 року ГIРД була об'єднана iз Газодинамiчною лабораторiєю (ГДЛ) в Реактивний науково-дослiдний iнститут, що вельми успiшно проiснував аж до 1944 року. Саме РНДI вiдзначився створенням ряду експериментальних балiстичних ракет та двигунiв до них.
Здавалось би, до створення радянського реактивного лiтака у серединi 30-х рокiв минулого столiття залишався єдиний крок… проте вiн так i не був зроблений. Якщо вiд рiшучого втiлення в СРСР перших п'ятирiчних планiв весь свiт перебував у захватi, то зворотнiм боком встановлення тоталiтаризму виявилася кривава боротьба за владу в партiйному середовищi, нищiвнi “хвилi” вiд якої прокотилися по всьому суспiльству. Голови талановитих людей, котрi бодай на вершок пiднiмалися над болотом буденної сiростi, безжально вiдтявалися.
Звiсно, своїх недоброзичливцiв та вiдкритих ворогiв мали й “реактивщики”, особливо адепти рiдинних реактивних двигунiв (РРД). 1933 року Фрiдрiха Цандера за смiхотворним (як на нинiшнiй час) звинуваченням несподiвано розстрiляли. У пресi з'явилися натяки на те, що ГIРД варто розшифровувати як “группа инженеров, работающих даром”. Коротше, “перевiренi партiйнi кадри” вважали,
що найкращими лiтаками є винищувачi I-15 на прiзвисько “кирпатий” та I-16 — “iшачок”. Що ж до реактивного руху, то найлiпших результатiв варто чекати вiд твердопаливних двигунiв.Логiчним завершенням стали масовi репресiї в РНДI. Самому ж Сергiю Корольову дуже пощастило, що 1938 року вiн опинився не в могилi разом з iншими ГIРДiвцями, а лише на Колимi. Звiдти ж через два роки його витягнув у свою “зекiвську шаражку” опальний тодi авiаконструктор Андрiй Туполєв. Останньому теж не пощастило: знаменитий нiмецький Ме-109, котрий iз 1935 року став базовим винищувачем фашистських ВПС i за всiма параметрами лишав далеко позаду радянськi I-15 та I-16, пiдозрiло скидався на одну з невизнаних туполєвських машин. “Крайнiм” виявився головний конструктор…
Змагання, програне… вчасно
Але нищiвний для Радянської армiї початок Великої Вiтчизняної вiйни все розставив на мiсця. Зокрема стала зрозумiлою i помилковiсть ставлення вищого керiвництва держави й до реактивної авiацiї. Дякувати Боговi (а також товарищам Сталiну, Ягодi, Єжову, Берiї), принаймнi програма по розробцi реактивних снарядiв в РНДI була доведена до ладу, пiсля чого стало можливим створення знаменитих гвардiйських мiнометiв — смертоносних для вермахта “катюш”.
Iнша рiч — авiацiйнi РРД. Щодо ракетної технiки, тут ще можна було погодитися, що певний клас носiїв може працювати на твердому паливi. Але важко уявити лiтаки iз твердопаливними двигунами. Тож мимоволi довелося повертатися до рiдинних реактивних двигунiв, пiдданних повнiй обструкцiї якихось пару рокiв тому
.Як завжди, радянськi люди почали вперто долати перешкоди, зведенi власними руками. Честь пiдняти у повiтря БI-1 — перший радянський лiтак iз РРД випала льотчику-випробувачу капiтану Григорiю Бахчiванджi — це сталося вже 1942 року. Проте пiсля випробування декiлькох аналогiчних двигунiв пiд час чергового польоту цей пiлот загинув. З причиною невдачi потрiбно було розiбратися достеменно…
А от у “конкурентiв” все йшло як слiд: талановитий нiмецький авiаконструктор, промисловець (а також вдалий покупець “спiрної” туполевської машини) Вiллi Месершмiт таки спромiгся на створення реактивного лiтака Ме-262. I не якогось експериментсльного на кшталт радянського БI-1 — це був справжнiй бойовий винищувач! Нашi льотчики зустрiлися у повiтрi з цiєю машиною у квiтнi 19
45 року. Звiсно, за льотними характеристиками Ме-262 знов-таки обганяв будь-який радянський аби ж союзницький винищувач так само, як свого часу не мав конкурентiв i Ме-109.Загалом, нашим пiлотам дуже пощастило, що, найперше, це був практично останнiй мiсяць вiйни. Вiдтак, промислово-виробнича iнфраструктура Нiмеччини не могла працювати настiльки чiтко, щоб забезпечити масове виробництво супермодерної на той час машини. Та й “наземне господарство” вермахта (аеродроми, комунiкацiї, склади, паливна база тощо)
фактично впадало у стан конвульсiї. Оскiльки ж винищувачiв Ме-262 було замало, то, враховуючи новизну розробки i таємнi вподобання нiмцiв саме до капiталiстичних союзникiв СРСР, лiтаки Ме-262, за свiдченнями ветеранiв, в основному використовувалися для боротьби iз незграбними американськими “летючими фортецями”. Таким чином, якщо реактивнi машини й потрапляли до ворогiв — то до “симпатичних” янкi чи томмi, а не до ненависних “русiш швайне”.Хоча в хаосi вiйни траплялося всяке. Новiтнi Ме-262 дiставалися й нашим: радянськi льотчики збивали їх на злетi, коли машини не встигали ще розiгнатися як слiд, сухопутнi вiйська захоплювали в неробчому станi просто на аеродромах. Невдовзi СРСР мав достатню кiлькiсть нiмецьких новинок, аби достеменно проаналiзувати всi особливостi їхньої конструкцiї, принципiв функцiонування окремих вузлiв та механiзмiв. Завдяки цьому вiдставання було швидко надолужене, i вже в повоєннi роки зi стiн КБ Лавочкiна, Мiкояна-Гуревича, Сухого, Туполєва й Яковлєва почали вилiтати свої реактивнi
“залiзнi пташенята”, як вiйськовi, так згодом i цивiльнi…* * *
Вiдставання СРСР у реактивних змаганнях з Нiмеччиною тривалий час просто не визнавалося, про що свiдчить промовистий факт: звання Героя Радянського Союзу було присвоєне Григорiю Бахчiванджi посмертно… аж у 1973 роцi!
А загалом, урок з невдачею розвитку радянської реактивної авiацiї у передвоєннi й воєннi роки водночас i показовий, i дуже страшний. Перемога в небi була досягнута за рахунок успiху стратегiчних i тактичних розробок (наприклад, започатковане Олександром Покришкiним ешелонування ланок винищувачiв по висотi) — проте це була перемога гвинтокрилих машин над такими ж гвинтокрилими. В той же час якби в нiмецьких ВПС бойовi реактивнi лiтаки з'явилися бодай трохи ранiше, це, можливо, могло змiнити баланс сил у пiднебессi кардинальним чином. А в такому разi жертви радянського народу у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi могли бути ще бiльшими. Це зайвий раз демонструє, наскiльки недалекоглядною, бiльш того — згубною була людожерська полiтика радянської верхiвки, котра готова була пожертвувати ким i чим завгодно заради збереження влади у своїх руках.
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|