Коротко хронологiя подiй 9.03.2001 р. виглядає так. Пiсля знесення “наметового мiстечка” на Хрещатику опозицiя запланувала виверження народного гнiву на день народження пророка нацiї — Тараса Шевченка. Знаючи це, правоохоронцi заздалегiдь оточили унiверситетський сквер та всi пiдходи до пам'ятника Кобзаревi. До того ж церимонiя покладання вiнкiв за участю Леонiда Кучми розпочалася ранiше намiченого часу, i зреагувати на змiну планiв опозицiя просто не встигла.

Роздратованi невдачею, пiсля зняття кордонiв опозицiонери розтоптали покладенi президентом квiти. Потiм вони попрямували до МВС i закидали фасад однiєї iз зовнiшнiх будiвель яйцями, а насамкiнець стягнулися до Адмiнiстрацiї президента, де на них вже чекали згуртованi загони вбраних у спецiальнi обладунки мiлiцiонерiв. Тодi й вiдбулася найбiльша за весь той день “баталiя””. Демонстранти розбирали огорожi й таранили ними ряди охоронцiв порядку, жбурляли в мiлiцiонерiв камiння, уламки залiзобетонних вуличних бордюрiв i навiть пляшки iз займистою сумiшшю, намагалися битися палями. Мiлiцiонери стоїчно тримали удар.

Отже, кровопролиття вiдбулося, а за це хтось-таки має нести вiдповiдальнiсть. Якщо ми, звiсно, живемо у правовiй демократичнiй державi… чи бодай намагаємося зробити її такою. Але при уважному розглядi дiї жодної зi сторiн конфлiкту не витримують найменшої критики i можуть бути оцiненi хiба що на “одиницю з мiнусом”.

I, можливо, найдивнiшим є те, що затриманих бiля АПУ було порiвняно мало. Основнi ж “репресiї” почалися лише ввечерi та вночi, причому у “привокзальнiй” облавi схопили багато молодих людей, зовсiм непричетних до денних подiй. Насамкiнець були заарештованi 19 членiв УНА-УНСО на чолi з Андрiєм Шкiлем. Iншi ж органiзатори акцiї не вiдбулися навiть легким переляком, хоча вiдеокамери чiтко зафiксували їхню присутнiсть у натовпi протягом усього дня.

При всiй внутрiшнiй симпатiї до одiозної постатi одвiчного борця за кращу долю народу, не можу схвалити i дiї опозицiї. По-перше, “лiворуцiя” 9.03.2001 р. чiтко засвiдчила, що основнiй масi народу глибоко начхати на силовi “розбiрки” iз чинною владою, бо i тодi, i зараз переважна бiльшiсть людей переймається проблемою виживання за iснуючих умов, а не змiною цих умов. По-друге, лiдери опозицiї продемонстрували нездатнiсть керувати натовпом, який самi ж вивели на вулицi. Отже, вони — слабкi як лiдери незалежно вiд того, хто спровокував зiткнення з мiлiцiєю. I про яку моральнiсть може загалом йти мова, якщо цi люди вiдмежовуються вiд справи власних рук?!

I нарештi по-третє, пiсля тої зловiсної демонстрацiї Форум нацiонального порятунку розвалився остаточно — себто, опозицiонерам не вдалося навiть зберегти те, чого вони з такими жертвами досягли.

У цiєї надцiкавої “медальки” є ще третiй бiк, який далеко не всi бажають помiчати. А саме — зрiлi демократiї Заходу. Вони настiльки сильно обурювалися подiями в Українi, настiльки нищiвними були їхнi коментарi, що мимоволi хочеться спитати: а чи ве гаразд у вас самих, панове суддi?! Чи не буває й у вас акцiй громадянської непокори i чи не дiють вашi демократичнi правоохоронцi за аналогiчних набагато жорсткiше, нiж українська мiлiцiя?..

Мабуть, що так. Але з приводу тамтешнiх антимiтингових заходiв (таких як брантспойти, сльозогiнний газ, гумовi кулi та кийки) всi чомусь мовчать. Отже, їм можна, а нам — в жодному разi?! Як на мене, “подвiйний стандарт” до добра не доведе.

Найгiршим є те, що нiхто не хоче винести iз цих подiй жодного уроку. Я особисто знайомий iз мiлiцейським “товаришем генералом” (назвемо його так), котрий 9.03.2001 р. безпосередньо командував охоронцями бiля АПУ. Дуже хотiлось би почути його оцiнку урокiв тих днiв… Проте iз кожним днем прес-служба МВС ставилася до мого бажання все прохолоднiше, а самотужки додзвонитися до “товариша генерала” не вийшло: вказаний на вiзитiвцi номер службового телефона не вiдповiдає цiлий день.

I все б нiчого, та не збагнувши помилок, не зробивши з них висновкiв, ми приреченi на їхнє повторення. А от це вже, здається, непотрiбно нiкому.

— Що стосується антикучмiвської опозицiї, то насправдi це була спроба проамериканських сил створити заколот в Українi. Таким шляхом опозицiонери намаганням зайняти найвище мiсце у державi, але потерпiли нищiвну поразку, люди їх не пiдтримали, бо розпiзнали, якi сили за ними стоять. А те, що вони будуть обслуговувати Америку, чудово видно сьогоднi, оскiльки зараз Сполученi Штати найбiльше переживають саме за цих полiтикiв: Ющенка, Тимошенко i Мороза. А за iнших абсолютно не хвилюються.

— Нiякого уроку не винесено, тому що лiва опозицiя так i не визначилася, яка вона: економiчна чи полiтична? Опозицiонери досi плутаються у цих поняттях. Загалом-то не дуже хотiлось би, щоб iм'я Тараса Шевченка знов вкотре вже почали заяложувати якимись полiтичними гаслами, використовувати для досягнення власних цiлей. Це — один iз стовпiв нацiї. Якщо за радянських часiв вiдзначення його дня народження радикальними акцiями було справдi смiливим кроком, то зараз це виглядає фарсом.

— Подiї 9 березня минулого року були спровокованi, i правоохороннi органи нi в якому разi не повиннi були довести справу до мордобою. Завдяки цьому Україна дiстала дуже поганий iмiдж. Ставлення громадян до правоохоронних органiв, як i правоохоронних органiв до людей — це ознака демократичностi чи недемократичностi держави. Ми ще знаходимося тiльки на початку демократичного шляху. Факт є фактом: бiйка вiдбулася. Ким вона була спровокована — досi невiдомо. Але допускати такого не можна! Сьогоднi маємо невтiшнi наслiдки: правоохороннi органи все бiльше застосовують силу у боротьбi з проявами нашого демократизму.