Тимур Литовченко
Коли народ озброїться…
Пiсля “чорного вiвторка” та стягування американських збройних сил до кордонiв Афганiстану весь свiт iз завмиранням серця чекає, що ж станеться надалi. Зрозумiло єдине: без воєнних дiй не обiйдеться.
Переважна бiльшiсть експертiв сходиться на думцi, що вiйна буде важкою, тривалою, виснажливою. Але, мабуть, головне визначення вiйни, що назрiває — партизанська. Тому варто згадати характернi риси та iсторiю подiбних воєн, аби яснiше уявити, у що здатен перерости навколоафганський конфлiкт.
Отже, спочатку трохи iсторiї. На стадiї первiсних племен такого поняття, як “армiя”, взагалi не iснувало. Тодi воїном вважався кожний повнолiтнiй чоловiк, здатний тримати в руках зброю. Тобто, народ i армiя справдi були єдиними. Проте на пiзнiших стадiях розвитку разом iз формуванням державної машини поступово сформувався суспiльний прошарок (каста, клас) воїнiв, котрi професiйно обороняли державу вiд зовнiшнiх ворогiв, а також охороняли володарiв та посадовц
iв вiд внутрiшньої опозицiї, пiдтримували громадський порядок тощо. Саме тодi i сформувалося класичне розумiння вiйни як зiткнення армiй — тобто, професiйних озброєних воякiв або у широкому розумiннi — збройних формувань, а також зародилися чисельнi воєннi “традицiї” (жорстка дисциплiна, почитання штандартiв, двобiй лiдерiв тощо), якi зникли або навпаки, збереглися й досi.Партизанщина — продукт схiдний
Природно, що колись мала народитися “неправильна” вiйна як спротив озброєних цивiльних людей професiйнiй армiї або професiйним вiйськовим. Це i є партизанська вiйна, яка розпочинається народом слабкої держави, коли та не в змозi ефективно протистояти сильнiй армiї загарбникiв. Оскiльки рiвень володiння зброєю i вiйськової пiдготовки в цивiльного населення значно нижчий, партизани здебiльшого уникають “правильного” протистояння, вдаючися до таких форм боротьби, як несподiванi наскоки, засiдки, диверсiї, напади на вiйськовi тили тощо. Хоча беспосереднiй бiй iз ворогом також не виключений.
Ця форма вiйни зародилася саме на Сходi. Принаймнi, однiєю з перших в iсторiї згадується партизанська боротьба народiв Середньої Азiї проти вiйськ Олександра Македонського у
IV ст. до Р.Х. До певної мiри вона таки зiрвала плани щодо свiтового панування Грецiї: гiрськi таджики так i не пiдкорилися загарбникам, i продовжити просування на схiд полководець змiг лише цiною укладання шлюбу з представницею одного з мiсцевих родiв.Наступна партизанська вiйна закiнчилася для грекiв ще промовистiшою поразкою. З часiв завоювань Олександра Великого на територiю крихiтної “дикої провiнцiї” Iудеї почав розповсюджуватися грецький вплив, досягнувши свого апогею за часiв Антiоха Єпiфана. Проти “культурної революцiї” повстала у II ст. до Р.Х. купка єврейських патрiотiв на чолi з братами Макабi (по
-арамейськи — “Молоти”) i їхнiм батьком, священником Матiтьягу Хашмонеєм. Вбивши кiлькох елiнiзованих спiвплемiнникiв i зруйнувавши iдолiв, повстанцi втекли у гори. Греки слали в Iудею каральнi загони, проте здiйснюючи раптовi наскоки, партизани розбивали їх один за одним, щоразу збираючи довкола себе все бiльше прибiчникiв. Врештi-решт програвши декiлька справжнiх битв, греки були змушенi забратися геть. На честь цiєї перемоги євреї святкують Хануку, загиблих у боротьбi братiв Хашмонеїв православна церква згадує на Макавею (Перший Спас).Проте наступна близькосхiдна партизанська вiйна скiнчилася трагiчно: римськi легiони вщент розбили повстанцiв Шимона бар-Кохби, в результатi чого євреї на 18 столiть втратили державнiсть.
Євро-американський ренесанс
Тактика партизанщини була тимчасово призабута, доки не вiдродилася у селянських повстаннях. Балади про успiшнi напади вiльних стрiльцiв пiд орудою Робiна Гуда з Шервудського лiсу можна вважати своєрiдним пiдручником з органiзацiї середньовiчного партизанського руху. Не тiльки повстанцi дiють притаманними для них методами боротьби. Вдосконалюється також специфiчнiа реакцiя влади, а саме каральнi операцiї у вiдповiдь на “терор розбiйникiв”, арешт заручникiв iз загрозою подальшої страти, оголошення винагороди за голову ватажкiв i т.iн. Тактика партизанської вiйни вiдшлiфовувалася у рiзних середньовiчних країнах: в Австрiї, Германiї, Росiї, Угорщинi.
Варто окремо згадати вiйну за незалежнiсть Пiвнiчно-Американських Штатiв 1775-83 рокiв — хоча б з огляду на нинiшню небезпеку розв’язування партизанської вiйни вже проти воякiв США. Уникаючи великих битв, американська армiя у тiснiй взаємодiї з партизанськими загонами виснажувала англiйцiв саме раптовими наскоками як на сушi, так i рейдами на морi. Окрiм того, традицiйно лiнiйнi бойовi порядки колонiальних вiйськ не змогли ефективно протистояти тактицi розсипного бою, вперше застосованiй саме американськими повстанцями. Особливо успiшно поєднував дiї регулярних вiйськ з боротьбою партизанських i повстанських загонiв командувач пiвденно-американської армiї генерал Грiн.
Особливе мiсце у вiйськовiй iсторiї посiдають антинаполеонiвськi партизанськi вiйни, перша з якиз розгорнулася в Iспанiї. Вiтчизняна вiйна 1812-14 р.р. в Росiї також вiдзначилася широкомасштабним народним рухом. Мiж iншим, пiд час росiйської кампанiї Наполеона зазнало докорiнного оновлення саме поняття партизанського загону, оскiльки на цих засадах уперше дiяли регулярнi армiйськi частини (наприклад, кавалеристи Дениса Давидова). Це зробило удари партизан значно
ефективнiшими та потужнiшими.I нарештi, широкомасштабним партизанським рухом вiдзначилася друга свiтова вiйна. I не тiльки на територiї СРСР — рух Опору, що перерiс у справжню визвольну вiйну, набрав сил в Грецiї, Iталiї, Польщi, Францiї, Югославiї, а також в рядi азiатських країн.
Новий схiдний iмпульс
Зрозумiло, можна пригадати сутички регулярної британської армiї з афганськими та iндiйськими повстанцями, з яких iмперськi вiйська виходили переможцями далеко не завжди. Проте справжнього розквiту партизанськi вiйни в Азiї зазнали пiсля другої свiтової. Мiж iншим, євреї знов примудрилися вписати яскраву сторiнку в iсторiю повстансько-партизанського руху: органiзацiї “Iргун” та “Штерн” здiйснили ряд успiшних диверсiй проти вiйськ британського мандату.
Згодом партизанськi вiйни спалахнули в багатьох країнах “третього свiту”, розпивсюдившися також в Африцi й Латинськiй Америцi. Та все ж найбiльш показовими є двi азiатськi кампанiї супердержав: американська — у Пiвденному В’єтнамi (1964-73 р.р.) i радянська — в Афганiстанi (1979-89 р.р.). В обох вiйнах регулярнi армiї понесли значнi людськi й матерiальнi втрати, так i не досягнувши перемоги. Бiльш того — в обох випадках реноме супердержав на мiжнародному рiвнi значно постраждало. А афганська авантюра радянського керiвництва загалом стала одним з факторiв занепаду й остаточного краху СРСР. I найголовнiше: обидвi вiйни переконливо довели, що навiть значна потужнiсть економiки, полiтичний вплив та провiдний статус не здатнi врятувати вiд поразки пiд час зiткнення з озброєним народом, коли ворогом може бути кожен: старий чи малий, здоровий чи калiка, чоловiк або жiнка. Успiху не приносить навiть застосування зброї масового знищення (моделювання хiмiчної вiйни — оприскування в’єтнамських джунглiв дефолiантами). Навпаки
“тактика випаленої землi” налаштовує всю мiжнародну спiльноту проти агресора. В той же час супердержави до певної мiри плекали i пiдтримували сучасних повстанцiв так само, як Давнiй Рим колись таємно сприяв Хашмонеям у їхнiй антигрецькiй боротьбi.I останнє. Поступово починає вимальовуватися новiтня риса сучасних партизанських воєн. Йдеться про “армiїзацiю” повстанських угруповань. Прикладiв багато. Органiзацiя визволення Палестини, Фронт нацiонального визволення сандiнiстiв в Нiкарагуа, “червонi бригади” в
Iталiї, ангольська УНIТА й багато iнших в недалекому минуломi мали i тепер мають чiтку структуру та виховують у своїх лавах справжню армiйську дисциплiну. Добре натренованi бойовики, котрi здатнi легко розчинитися в масi народу, терористично-диверсiйнi формування, рiзноманiтнiсть форм та методiв боротьби, здатнiсть платити за перемогу будь-яку цiну, фанатична схильнiсть до самопожертви — ось що таке сучасний партизанський рух.А при наявностi дiльш нiж двотисячолiтнього iсторичного досвiду партизанщини саме в Азiї та сколоченої на експортi нафти i наркотикiв мiцної фiнансової бази, “кiнцi” якої надiйно схованi в офшорних зонах, навiть США як останнiй наддержавi слiд добре подумати, перш нiж втягуватися у чергову афганську вiйну. Адже жертви, на якi поки що заздалегiдь погоджується американський народ, можуть виявитися марними, як це бувало вже неодноразово…
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему і просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|