Символи часу
Тимур ЛИТОВЧЕНКО
“Культурна революцiя” на Майданi Трьох Прутнiв
В кожному мiстi є певнi доленоснi мiсця, довкола котрих концентруються невидимi енергетичнi потоки. Тут нагромаджуються воiстину доленоснi, знаковi символи, за якими не тiльки дипломованi астрологи чи досвiдченi ворожки, але й пересiчнi громадяни визначають характер епохи i навiть майбутнє.
У Києвi такою точкою, безумовно, є Майдан Незалежностi. Звернiть увагу: упродовж багатьох рокiв зовнiшнiй вигляд цiєї площi невпинно змiнюється, причому характер змiн можна визначити одним влучним слiвцем — “нєвєзуха”. Не вiрите? Дарма!
У давнину сиву й не дуже
Колись у пiвденно-схiдному “пiдчерев'ї” давнього Києва була така лiсиста мiсцина — Перевiсище. Цю назву виводять вiд примiтивного мисливського знаряддя — тенет-перевiсiв, що розвiшувалися мiж деревами,. За їхньою допомогою полювали на дрiбних птахiв та звiрiв. Саме в Перевiсищi знаходилися Хрещатий Яр та Козине Болото, яким судилося стати “предками” майбутнього Хрещатика i Майдану Незалежностi вiдповiдно.
Тут i була зведена Лядська брама, перша лiтописна згадка про яку датована 1151 роком. Через неї проходив шлях на пiвденнi київськi околицi — Клов, Печерськ, Видубичi. Так от, 6 грудня 1240 року саме через Лядську браму до “Ярославова мiста” вдерлися вiйська хана Батия, що i стало початком нищiвного кiнця монголо-татарської облоги давньоруської столицi. Тож iще у давнину потрiбно було зрозумiти, що Козине Болото грає рокову роль у долi Києва.
Справдi, упродовж тривалого часу тут мiстився водяний млин (а у подiбних мiсцях полюбляє жити всiляка погань), а також гуральнi. Тiльки у 30-х роках ХIХ столiття на Козинцi з'являються дерев'янi, а у 50-х роках — кам'янi будинки. До 1871 року на площi, яка звалася вже Хрещатицькою, було торжище. I це ж треба — у 1876 роцi тут спорудили мiську Думу! Вiдтодi змiнилася не лише назва площi — либонь, певний поворот стався i в долi самого Києва. Просто “думцi” до цього не додумалися… хоча замислитися було варто.
У 1922 роцi на Думськiй площi був встановлений не надто оковирний пам'ятник Карлу Марксу, котрий став об'єктом численних кпинiв киян. I не дивно — адже пiсля вбивства радянського дипломата Вацлава Воровського Хрещатик перейменували на його честь. Отже виявилося, що засновник марксизму-ленiнiзму вiдшукав свiй
“Капiтал” на вулицi ВОРОВ…ського! Врештi-решт київська влада була змушена демонтувати “iдеологiчно шкiдливий” монумент, i про всю цю iсторiю вiдтодi нагадувала лише вулиця Карла Маркса (тепер — архiтектора Городецького). Проте погодьтеся — вже тодi можна було спрогнозувати всесвiтню поразку марксистської iдеологiї.Загальновiдомо, що пiд час вiйни майже всi будинки на Хрещатику були висадженi у повiтря за допомогою вибухових пристроїв, залишених радянськими енкаведистами — скажiть, у якому радянському мiстi повторилося таке?! До речi, ця доля спiткала i колишню мiську Думу. Пiсля повоєнної вiдбудови архiтектурний стиль Хрещатика i площi iменi “всесоюзного старости” Калiнiна змiнився кардинально i набув суто радянських рис. З готелем “Москва” на чолi ансамблю, ясна рiч.
На мiсцi колишньої Думи не будували вже нiчого, але фатальний вплив колишнього Козиного Болота на долю мiста (а можливо, й усiєї країни) тривав. Так, пiсля реконструкцiї на Площi Калiнiна звели те, що кияни помилково iменували “другим пам'ятником Ленiну”. Насправдi ж це був монумент Жовтневiй Революцiї, який включав рожево-гранiтного “колосса” вождевi свiтового пролетарiату i чотири бронзовi фiгури представникiв революцiйного народу. “Прикол” полягав у тому, що святковi демонстрацiї трудящих йшли Хрещатиком не до Бесарабської площi, як ранiше, а навпаки: вiд Бесарабки до Площi Жовтневої Революцiї. Тодi найкмiтливiшi кияни второпали, що “60 рокiв ми прямували не в той бiк”… Скажiть, ну, хiба це не передвiстя перебудови
?!А коли 2 серпня 1989 року пiд час ремонтних робiт завалився увiнчаний гербом двоярусний портик Головпошти, поховавши пiд собою 13 душ, всiм стало зрозумiлим: спливають останнi днi радянської влади… До речi, знов усе вирiшилося на “клятому мiсцi”! Адже обабiч пiднiжжя Монументу Революцiї розташувалося наметове мiстечко голодуючих студентiв, значна частина яких походила iз Захiдної України. Вiдтак i перейменували вони Площу Жовтневої Революцiї на трохи незвичний для “схiднякiв” манер: Майдан Незалежностi. Це єдиний в Києвi майдан — перiодичнi спроби перехрестити площу Льва Толстого аналогiчним чином успiху не мають.
Сучаснi пам'ятники нашiй вбогостi
Отже, Україна стала незалежною, а вiдтак i Майдан Незалежностi просто не можна було лишати у колишньому виглядi. Несила ж терпiти, як хочеться продемонструвати самим собi, що ми нарештi вiльнi, а отже робимо все, що заманеться!
Для початку перед Головпоштою був встановлений бронзовий Архистратиг Михаїл. Не заперечую, що його фiгурка колись прикрашала шпиль Думи. Проте Майдан Незалежностi не перетворився би назад на Козине Болото i без цього недолугого витвору сучасного мистецтва. А так незграбна крилата фiгурка на бiлiй колоннi дiстала в народа назву… “Муха на прутнi”.
Та згодом виявилося, що це були лише першi “квiточки” майбутних культурних потрясiнь! Архiтекторам аж свербiло вразити людей чимось таким… таким!.. Насамкiнець вони не змогли утнути нiчого кращого та витонченiшого, нiж на мiсцi колишнього “революцiйного” монументу по iнший бiк майдану напнути Дiву-Оранту на iншу велику-превелику колонну. А тепер вгадайте, як народ назвав її неофiцiйно? Ясна рiч, “Баба на прутнi”! Якщо ж згадати про iснування на Майданi Незалежностi будинку Федерацiї профспiлок, на якому височить оригiнальної форми годинник у виглядi башти, можна легко пригадати його колишнє радянське прiзвисько: “Член профсоюза”. От i виходить, що Козине Болото доеволюцiонувало нарештi до стадiї Майдану Трьох Прутнiв! Як це тiльки скульптори та архiтектори, не обдiленi, здавалось би, художнiм смаком, не
второпали, що надлишок спрямованих угору форм змусить реготати киян i гостей столицi, а не вводити їх у захват при згадцi священного слова “Незалежнiсть”?! Мимоволi дивуєшся їхнiй сiростi.Проте виявляється, ставити фiнальну крапку в iсторiї перелицювання єдиного київського майдану ще зарано. Вже восени бiля консерваторiї посадили Козака Мамая, який грає чи то на бандурi, чи на кобзi, чи може на мандолiнi. З цього шедевру не тiльки “пляху” або кiнськi стремена знiмають. Тепер навiть найнеосвiченiшим йолопам зрозумiло, що консерваторiя — це не мiсце, де їдять консерви, а концертний заклад. I нарештi, для завершення архiтектурного ансамблю лiворуч вiд Оратни встановлюється ще один пам'ятник — монумент засновникам мiста, братам Кию, Щеку, Хориву i сестрi їхнiй
Либiдi.Нарештi суто українська пропорцiя — “чотири гетьмани на трьох українцiв” — витримана з точнiстю: на три “прутнi” припадає чотири пам'ятника. Козинець набув найвищої досконалостi. Все iнше — зайве…
Що ж, сучасному Києву на скульптури загалом не дуже-то щастить. Прекраснi у будь-яку пору року днiпровськi схили iз золотими банями Лаври та Видубицького монастиря у пiзньорадянську добу були спаплюженi “Ярмом Народiв” — Райдугою з нержавiйки та фiгурою Батькiвщини, якою матерi лякають малолiтнiх київських неслухiв. До речi, остання унiкальна не тiльки тим, що пiд її вагою з часом почав просiдати пагорб. Вона дiстала одразу три народнi прiзвиська: Баба, Оксана та Лаврентiвна.
З-помiж бiльш свiжих прикладiв особливо вирiзняється Ярослав Мудрий, котрий тримає макет Десятинної церкви. Його справедливо iменують “Бомжем з “Київським” тортом” — ну, скажiть на милiсть, якi макети могли бути за часiв Київської Русi?! А Княгиня Ольга, Андрiй Первозванний, Кирило та Методiй на Михайлiвськiй площi здаються вiдштампованими iз пластмаси, а не вирiзьбленими з мармуру. До речi, подейкують, знищений бiльшовиками пам'ятник був цементним…
Повертаючись до Майдану Незалежностi, мимоволi звертаєш увагу на традицiйну символiчнiсть того, що вiдбувається на Козинцi. По-перше, якщо волею архiтекторiв вiн перетворився на Майдан Трьох Прутнiв, стає зрозумiлим, що саме дiстали українцi замiсть обiцяної волi, добробуту та щасливого життя, замiсть стрiмкого прогресу в економiчнiй, полiтичнiй i духовнiй сферах. По-друге, з Козинцем пов'язане
традицiйне дублювання: як колись в Києвi було два Ленiна, так i вiдтепер в нас будуть аж по два Кия, Щека, Хорива та Либiдi. I нарештi по-третє, не можна не згадати творчiсть своєрiдних радянських пророкiв — братiв Стругацьких. Дехто вважає, що в повiстi “Пикник на обочине” письменники-фантасти передбачили Чорнобильську зону — хоча в “зонi” з повiстi не було жодних ознак радiацiї. Так от, в романi “Град обреченный” герої потрапляють до iснуючого поза простором i часом мiста, в якому зокрема є цiкавий об'єкт — Площа Монументiв. Там тiсняться лише недолугi пам'ятники або порожнi пiдмурки. Невже наш Київ теж… приречений?! Не хотiлося б вiрити.Проте, можливо, не все так сумно. Цiлком ймовiрно, що Козинець в сучасному виглядi символiзує буйну, незламну, незгиненну потенцiю… ой, даруйте — потенцiал, державо- й просто творчий! Як вам таке тлумачення? Краще? Отож бо…
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему і просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|