Її будiвництво було розпочато 1963 року, перший гiдроагрегат введений у 1972 роцi, а повної проектної потужностi станцiя досягла 1976 року. Щоправда, по аналогiї з її прототипом — Київською ГЕС тут також планувалося спорудити свою, Канiвську ГАЕС. Але роботи були призупиненi на самому початковому етапi, отже плани так i лишилися планами. Про невтiлений проект тепер нагадує лише макет, що дбайливо зберiгається в музеї гiдростанцiї. Хоча заради справедливостi варто вiдзначити, що в умовах хронiчного дефiциту пiкових потужностей i резервiв вiтчизняної енергосистеми про iдею спорудження Канiвської ГАЕС згадують все частiше.

Долина Днiпра в районі створу Канiвського гiдровузла має різко асиметричний профіль. Правий беріг — гористий, заввишки 50-70 м над рiвнем ріки. Ця особливiсть рельєфу, власне, якраз i сприяла появi мiста Канева, котрий здавна був однiєю з фортець на пiвднi Київської Русi. Зате утворений декількома терасами лівий берег — вiдлогий, заввишки 15-30 м. Ширина річища в цьому мiсцi становить 400-600 м. В основi бетонних споруд гiдровузла залягає неоднорідна товща пісків. Земляні греблі завдовшки загалом 16 км та з найбільшою висотою 25 м зведені намивкою. Напірні споруди гiдровузла створюють перепад 10,5 м. У природних умовах середня багаторічна витрата води в створі гiдровузла становить 1420 м³/с, максимальний зареєстрована — 23200 м³/с, мінімальна — 100 м³/с. Довжина напірного фронту гiдровузла — 16,1 км. Розрахункова максимальна витрата через споруди гiдровузла — 19300 м³/с.

Загальне компонування гiдровузла та принципові конструктивні рішення загалом аналогічні прийнятим на Київськiй ГЕС. Щоправда, устаткування станцiї зазнало певного удосконалення, а конструктивнi та компоновочнi рішення дещо поліпшенi. Особливо це вiдчувається у побутових i допомiжних примiщеннях, котрi значно просторiшi i зручнiшi. Дещо більший стік у створі Канiвської ГЕС обумовив збільшення кiлькостi агрегатів до 24 порiвняно з Київською ГЕС, на котрiй таких агрегатiв лише 20. Відповідно потужнiсть станцiї також підвищилася до 444 МВт при виробітку 823 млн. кВт-год. електроенергії на рік. Поверхневий водоскид, цiлком аналогiчний водоскиду Київської ГЕС, має 24 прольоти завширшки до 12 м і розрахований на пропускання 13200 м³/с води.

Водоймище з корисним обсягом 0,3 км³ участi у регулюванні стоку не бере, а використовується тільки для добового регулювання. Судноплавний шлюз відрізняється від Київського тільки дещо бiльшими габаритами. Захисні споруди на водоймищi скорочують площу затоплення сільськогосподарських земель на 25 тис. га. До складу споруд гiдровузла входять: будинок ГЕС, комплекс судноплавних споруд, земляні греблі і захисні споруди правого берега в нижньому б'єфі, розподiльчий пристрiй 110/330 кВ. По спорудах гiдровузла прокладені мостові переходи автомобільної дорогий й залізницi. Розподiльчий пристрiй 110/330 кВ, на якому встановлені два автотрансформатори, розташований на роздільній дамбі між вiдвiдним каналом ГЕС і низовим підходом шлюзу. Управлiння й регулювання основних і допоміжних технологічних процесів на ГЕС повнiстю автоматизоване.

— Наша станцiя, наймолодша на всьому Днiпровському каскадi, планувалася для виробництва електроенергiї в гостропiковому режимi, тобто, для покриття максимуму при роботi в ранковi та вечiрнi години. За потужнiстю вона посiдає третє мiсце пiсля ДнiпроГЕСу та Кременчуцької ГЕС. Проектна встановлена потужнiсть станцiї — 444 МВт, тобто, одинична потужнiсть кожного з 24 встановлених агрегатiв — 18,5 МВт.

Але зараз Канiвська гiдроелектростанцiя працює вже далеко не за проектним режимом, оскiльки у зв'язку iз кардинальною змiною ситуацiї в Українi навантаження на нашу енергосистему зовсiм iншi, вiдмiннi вiд проектного графiка. Ми провели необхiднi розрахунки та випробування, з'ясували, якi маємо резерви, i пiд час осiнньо-зимового максимуму агрегати несуть навантаження по 20 МВт. Тож фактично видаємо 480 МВт, i ми до цього звикли.

I весь проект, й обладнання — вiтчизнянi, станцiя високоавтоматизована. Нашими горизонтальними гiдроагрегатами колись активно цiкавилися iншi країни. I недарма: адже вони унiкальнi, оскiльки розрахованi на невеличкий напiр у 7,2 м, а фактично можуть працювати навiть при 5 м.

Трудовий колектив робить все необхiдне для пiдтримання споруд, основного й допомiжного обладнання, устаткування станцiї на належному рiвнi, для технiчно грамотної його експлуатацiї. I ми досить успiшно вирiшуємо поставленi завдання, покриваючи енергетичнi навантаження не тiльки вранцi та ввечерi, але коли це потрiбно енергосистемi загалом. До найвiдповiдальнiшого перiоду — паводкiв готуємось, немов селяни до жнив: щоб жоден куб води не пропав даремно, щоби все використати для виробiтку електроенергiї!

Працюємо також з iнших питань, зокрема, екологiчних та iз розвитку рибного господарства. На нас покладено також важливе завдання з орошення ланiв навколишнього сiльськогосподарського району.

Якi в нас перспективи? Перший етап реконструкцiї вже вiдбувся, на ньому були замiненi 15 повiтряних вимикачiв на елiгазовi, а також 12 трансформаторiв. Тож сподiваємось, що потрапимо у плани другого етапу реконструкцiї. Пiсля цього потужнiсть наших генераторiв буде збiльшена, окрiм того потрiбно вирiшити ряд вузьких питань по обслуговуванню системи збудження й системи регулювання. Потребують вирiшення проблеми екологiї, надiйностi експлуатацiї.

— Першi лiтописнi згадки про Канiв датуються 1141 роком i пов'язанi з початком будiвництва Успенського собору, хоча археологiчнi розкопки свiдчать, що люди тут селилися дуже давно. Сьогоднi ж вiзитною карткою мiста, безперечно, є могила Тараса Шевченка. Скажу вiдверто, що пiсля аварiї на ЧАЕС потiк туристiв зменшився до 70 тисяч на рiк, але сьогоднi вiн збiльшився до 120 тисяч — тобто, люди знов пiшли до Великого Кобзаря, не лякаючись небезпечної екоситуацiї!

Що ж до промисловостi, то я все-таки вважаю Канiв насамперед мiстом енергетики, оскiльки весь його розвиток пов'язаний iз цiєю галуззю. Було це колись таке собi провiнцiйне мiстечко iз населенням близько 8 тисяч осiб. З початком будiвництва Канiвської ГЕС чисельнiсть поступово збiльшилася до 30 тисяч. Сьогоднi це мiсто обласного значення, має свiй бюджет, нехай i невеличкий. Тепер другою вiзитiвкою мiста є Канiвська ГЕС — а iнакше й бути не може. В нас колись дiяли потужнi вiйськовi пiдприємства, проте у зв'язку iз конверсiєю й подальшими подiями вони зараз практично не дiють. З-за розвитку деструктивних процесiв рiзко зменшилися надходження до бюджету, багато людей втратили роботу. Колись на “поштових скриньках” працювало 5 тисяч осiб, тепер у режимi повної зайнятостi працює хiба що тисяча.

Iншi змушенi займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. В нас зараз 280 малих пiдприємств, на яких працевлаштовано 1100 осiб — погодьтеся, для 30-тисячного мiста показник суттєвий. Прикметно, що накопичивши стартовий капiтал, вiд торгiвлi люди поступово переходять до виробництва: в нас з'явилися столярний цех, виготовляються макарони, майонез, iншi продукти. В мiстi не тiльки виробляються будiвельнi матерiали, але з'явилися i почали працювати приватнi будiвельнi органiзацiї. В Каневi багато народних промислiв. Традицiйно склалося, що здебiльшого це вишивка, рiзьблення по дереву. Вважаю, що пiдтримувати таланти дуже необхiдно.

Важливо, що ми практично не скоротили мережу дошкiльних дитячих i шкiльних закладiв — в Каневi 8 дитсадкiв i 6 шкiл. В мiстi збереглися музейнi заклади. Попри труднощi iз наповненням бюджету, ми не маємо заборгованостi по заробiтнiй платнi для бюджетних установ та по пенсiях.

Ще пiдлiтком ставши на бiк бiльшовикiв, на початку громадянської вiйни п'ятнадцятирiчний юнак Аркадiй Голиков вступив до лав червоної армiї, закiнчив Київськi команднi курси i був призначений командиром курсантської роти. А у шiстнадцятирiчному вiцi вже командував полком. Невiдомо, яка вiйськова кар'єра могла чекати на нього, та пiсля тяжкої контузiї у 1924 роцi Аркадiя Голикова було звiльнено в запас. Двадцятирiчний парубок написав листа самому Михайлу Фрунзе, в якому навiки прощався з армiєю — можливо, пiсля цього збирався звести рахунки iз життям, оскiльки абсолютно не уявляв, як iснуватиме далi.

Та Фрунзе угледiв у листi вiдбиток лiтературного обдарування, тому порадив Аркадiю Голикову зайнятися лiтературною роботою. Пiдбадьорений молодик вибрав собi псевдонiм “Гайдар” — так називали вершника-розвiдника, котрий їхав попереду кавалерийського загону. Пiсля не надто вдалих дебютних речей у 1926 роцi Аркадiй Гайдар пише нарештi оповiдання “Р.В.С.”, яке багато в чому стає для нього доленосним. Показово, що згодом за мотивами оповiдання був знятий фiльм “Дума про козака Голоту” — всi твори Аркадiя Гайдара охоче екранiзувалися.

У творчостi письменника майже завжди присутня тема армiї, вiйськового життя чи вiйни. На засiданнях ЦК ВЛКСМ вiн говорив про те, що дитячi письменники мають готувати “краснозвездную крепкую гвардию”. Тому не дивно, що з початком Великої Вiтчизняної вiйни Аркадiй Гайдар став кореспондентом “Комсомольской правды” на Пiвденно-Захiдному фронтi. Вiн до кiнця спостерiгав за героїчною обороною Києва i навiть став останньою людиною, котра пройшла знаменитим ланцюговим мостом iм. Є.Бош, перш нiж радянськi сапери висадили його у повiтря.

Можна тiльки здогадуватися, як мучився Аркадiй Гайдар суцiльними поразками радянських вiйськ. Нарештi вiн наважився на вiдчайдушний крок — попри запропоноване в лiтаку мiсце, лишитися у партизанському загонi в нiмецькому тилу. Пiд час розвiдки обабiч залiзницi Канiв-Золотоноша група з чотирьох партизанiв зiткнулася з есесiвцями, i пожертвувавши собою заради товаришiв, Аркадiй Гайдар загинув. Тут його й поховав згодом шляховий робiтник. А вже пiсля вiйни рештки письменника перенесли на канiвський пагорб, немов втiлюючи слова одного з творiв Аркадiя Гайдара: “А Мальчиша-Кибальчиша схоронили на зеленом бугре у Синей Реки… Плывут пароходы — привет Мальчишу!”

Але на цьому iсторiя Аркадiя Гайдара ще не закiнчилася. Радянськi школярi так любили письменника, що зажадали створити в Каневi його музей. I створили… за власний кошт! Вносили хто скiльки мiг, збирали грошi вiд здачi макулатури та металобрухту, заощаджували на морозивi i пирiжках. Отаким шляхом був створений музей Аркадiя Гайдара. Сюди часто приїздив син письменника Тимур Аркадiйович, а от онук Єгор Тимурович буває тут вже значно рiдше… Та й загалом, популярнiсть Аркадiя Гайдара останнiм часом зiйшла нанiвець. I це закономiрно: його наскрiзь просякнутi радянською iдеологiєю твори втратили найменшу актуальнiсть.

Але попри все не можна заперечувати i письменницький талант, i воєнний хист, i величезну вiдвагу Аркадiя Гайдара. Щодо цiєї риси характеру, пригадується iсторiя однiєї з останнiх його фотографiй воєнної доби, на якiй Гайдар сидить у касцi. Так от, для цього знiмка фотокор ледь-ледь умовив письменника одягти ту каску, яку вiн, виявляється, принципово не носив!

Тож не дивно, що поважаючи пам'ять Аркадiя Гайдара, канiвчани доглядають його могилу i бережуть унiкальний музей, створений самими дiтьми — а це i є найвища оцiнка письменниковi.