Рецензiя на рецензiю
Тимур ЛИТОВЧЕНКО
Ще живi недбалi селекцiонери!
В “Українi молодiй” вiд 17 вересня ц.р. була опублiкована рецензiя Михайла Бриниха “Цiлком шляхетне яничарство”, присвячена книзi Андрiя Давидова “Воины преисподней” (М.: ЕКСМО-Пресс, 1998
).Дiйсно, як цiлком слушно зауважив пан Бриних, Андрiй Давидов — це колективний псевдонiм двох українських письменникiв Олега Авраменка i Тимура Литовченка. I оскiльки я якраз є одним з цих письменникiв, то просто мушу зробити декiлька зауважень.
Я не збираюся вiдповiдати на закиди щодо “перевтiлення Iвана Говнова в Iннокентiя Алмазова”. Боронь Боже! Хоча з iншого боку, цiкаво дiзнатися, чому це пан Бриних кепкує з приводу нашого псевдонiма i в той же час цiлком прихильно ставиться до Генрi Лайона Олдi...
А щоб пояснити саме наш вибiр, повiдомляю любителям порпатися у чужiй бруднiй бiлизнi: нiби-то “амбiцiйний” Андрiй Давидов має таке ж вiдношення до гусарського поета Дениса Давидова, як довгий олiвець до довгого потяга. Наш псевдонiм обраний спецiально для спiльної роботи над згаданим лiтпроектом, тож i грунтується вiн на християнських iменах головних героїв: Давид та Андрiй. Оскiльки ж Андрiй Давидов звучить краще, нiж Давид Андрiєв, довелося зупинитися саме на першому варiантi.Але в мене є й iншi, дещо серйознiшi зауваження. Перше з них полягає у тому, що Михайло Бриних прорецензував не одну, а одразу двi книги, зхрестивши їх за методом дiдуся Мiчурина. Саме так! Бо “Воины преисподней” — це продовження роману “Власть молнии”, виданому тим самим “ЕКСМО-Пресс” торiк. Другорядна iсторiя з вiдрубаним вухом, яке швидко вiдросло, фiгурує саме у першiй книзi, тодi як у другiй лише згадується. Подiбна недбалiсть одразу дозволяє зробити прикрий висновок: мета рецензента — не проаналiзувати твiр, а привселюдно дати
прочухана конкретним письменникам, звинувативши їх будь у чому.Це пiдтверджується i намаганням Миколи Бриниха визначити жанр твору як “iсторичне фентезi”. Цiлком очевидно, що пан Бриних аж нiяк не здогадується про iснування такого жанру, як альтернативна iсторiя. Так от, друга частина “Власти молнии” та “Воины преисподней” — це саме спроба створити варiант альтернативної iсторiї Київської Руси у тому разi, якби навалу Батиєвого вiйська було вiдбито, i статус Києва як столицi значно змiцнiв. Тож саме за законами жанру альтернативної iсторiї поряд з вигаданими “ворожбитами” Карсидаром i Читрадривою тут мусять дiяти Данило Галицький, Олександр Невський та iншi цiлком реальнi iсторичнi персонажi. Погодьтеся, не мiг же панувати у Києвi ХIII ст. якийсь Буртурмур
Кульгавий! Хоча дiють реальнi герої за обставин, вiдмiнних вiд реально-iсторичних. До речi, просто “запозичити iмена з шкiльного пiдручника” ми не могли. Для створення переконливої картини життя давнього Києва i Київської Руси такої iнформацiї замало.Не в змозi я збагнути також, чом обидва головнi герої мають “семiтське походження”. Ну, Карсидар-Давид — так, але чому пан Бриних записує у євреї також Читрадриву-Андрiя?! Навпаки, у вигаданого племенi гандзакiв багато спiльних рис з iншими всесвiтнiми вигнанцями — з циганами; цигани ж вийшли з Iндiї, а не з Палестини. Це трохи рiзнi речi, якщо добряче помiзкувати...
От за що я дуже вдячний Михайлу Бриниху, так це за увагу до наболiлої проблеми непублiкацiї творiв українських письменникiв в Українi. Тiльки от прикро, що пан Бриних одразу робить висновок про “яничарство i запроданство”. Це кепське перекручення знов-таки йде вiд неуважностi або недбалостi! Бо якщо б пан Бриних спромiгся продивитися бiблiографiю авторiв, наведену наприкiнцi “Власти молнии”, то побачив би, що перша моя книжка “До коммунизма оставалось лет пятнадцать-двадцать” була видана не у Москвi, а у Києвi 1996-го року. Це цiлковито київська мiстика, присвячена Куренiвськiй трагедiї 1961-го року; зараз текст твору, хоча й без авторської пiслямови, повторений у другому числi альманаха “Майдан-ХХI”. Хто знайомий з цим романом, може зрозумiти, наскiльки безпiдставнi звинувачення пана Бриниха щодо “езотеричної” втрати iдентифiкацiйного коду.
I останнє. Три роки тому я склав авторську збiрку “Пiд знаком кажана” обсягом 15 аркушiв (4 повiстi, 6 оповiдань) i весь цей час пропоную її вiтчизняним видавцям. Але оскiльки цi твори написанi українською мовою, збiрку нiхто не хоче навiть розглядати. То чи винен я, що в даному разi Москва випередила Київ?..
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему и просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|