Ну от, нарештi надруковано книжку ще одного молодого українського фантаста! Товста “цеглина” у яскравiй твердiй палiтурцi, незвичайний жанр: як визначив сам автор — “sciense fantasy”, тобто щось на кшталт “науково-ненаукова фантастика”. Рiч у тiм, що для героїв книги магiя — це не просто набiр карколомних i на перший погляд безглуздих заклинань або страхiтливих дiй (примовляння “трох-тiбiдох”, видирання волосся та традицiйнi вбивства чорних ягнят вже дещо набридли, чи не так?). Їхня магiя грунтується на глибоких знаннях законiв буття, тому “чаклунство” вони творять як справжню науку. Отже не дивно, що для пiдвищення ефективностi заклинань навiть використовуються комп’ютери.

Загалом постать галактичного принца з “космiчних опер” досить одiозна й набридла. Як i набридлi “безкiнечнi родичi” з “мильних”. Проте хоч Артур дiйсно має велику сiм’ю i теж нiяк не може остаточно розiбратися у власних почуттях, на вiдмiну вiд безглуздих сюжетiв продукцiї масової культури сюжет “Сина Сутiнок та Свiтла” побудований надзвичайно чiтко, а кожен з “родичiв” стоїть, так би мовити, на своєму мiсцi. В кожного з них своя роль, своє призначення. Навiть найнезначнiший герой працює на кiнцеву мету роману, i як на мене, зайвих постатей в романi просто немає.

До того ж автор вмiло володiє iнтригою, манера його письма легка, невимушена, вiдчувається зрiлий авторський стиль...

Шкода тiльки, що перша книга Олега Авраменка побачила свiт в далекому Санкт-Петербурзi, а не в Києвi, не в Харковi — взагалi не на Українi. Та хiба можна дорiкати за це авторовi?! Адже, наприклад, його роман “Напередоднi Армагедону” вщент розкритикували торiк у видавництвi “Смолоскип”. I от в результатi того, що вiтчизнянi видавцi чи то не хочуть, чи не можуть спiвробiтничати з вiтчизняними авторами, ще один український письменник “народився”... поза межами нашої держави.

Так скiльки ж iще буде тривати сумний процес “iмпорту талантiв”? Чи не час вже зупинити цю хибну традицiю?..

23 жовтня 1996 р.