Одразу зізнаюся, що фантастики (тобто fantasy) я пишу набагато більше, ніж наукової фантастики (science fiction). Також я неодноразово висловлювався за те, аби і читачі, і професійні письменники-нефантасти, і діячі культури в широкому значенні слова чітко зрозуміли співвідношення цих жанрів, історичне коріння, час виникнення та географію розвитку fantasy. Бо дратує, коли люди свідомо чи несвідомо звужують коло фантастичної літератури до science fiction. Це дало привід декому вважати, що НФ мені взагалі не до вподоби. На жаль, від науково-фантастичного роману Олега Романчука “Зоряний кристал” я якраз не в захваті, отже, заздалегідь можете зважити на сказане вище і не ставитися до цієї критичної рецензії серйозно. Проте все ж висловлю свою думку.

Годі й казати, що побудовані за першими двома схемами герої геть позитивні, без найменших недоліків. Остання ж схема породжує таких мерзотних негідників, що просто моторошно стає на душі.

Отже, ця крихітна “плямка” все пояснює: і другорядну рису, і загальну жюльвернівську спрямованість роману, і невиразність героїв-людей в порівнянні з героями-кристалами (як тут не згадати блискучу пародійну сцену з повісті братів Стругацьких “Понеділок починається в суботу”?!), і вмонтоване в роман оповідання про “останній винахід Архімеда”, що на думку Олега Романчука являє приклад фантастики, яку пишуть науковці. Адже перше видання “Зоряного кристала” побачило світ у 1986 році, тобто, за часів Радянського Союзу.

Так, саме в СРСР спостерігався феномен підміни поняття fantasy на science fiction, затримки фантастики на рівні жюльвернівської НФ і “державного заохочення” письменників-фантастів до роботи саме в цьому жанрі. Я не бачив першого видання “Зоряного кристала”, і все ж ризикну висунути (з певною імовірністю, ясна річ) припущення: Олег Романчук переробив свій роман десятирічної давності на сучасний зразок, додавши великих патріотичних нашарувань до першооснови, яка могла побачити світ тільки за часів СРСР. Слава Богу (в Котрого не вірять герої романа), що із здобуттям Україною незалежності автор нарешті зміг висловити справжні свої почуття. Та все ж, як на мене, патріотизм героїв на жаль лишився показовим ура-патріотизмом, а переробка не торкнулася глибинних шарів твору, який так і не став цікавим.

А тепер спробуйте вгадати, шановні читачі, чи радію я з приводу появи переробленого видання прорадянсько-науково-фантастичного роману? Мушу розчарувати тих, хто вважає, що мене це не тішить. З усією непослідовністю я кажу: добре, що роман з’ явився вдруге! Адже це наочно демонструє прагнення до опрацювання набутого раніше літературного досвіду, хай і досвід, і опрацювання виявилися невдалими. До того ж, українська фантастична книжка, надрукована 1995-го року українською мовою, de facto свідчить про те, що українська школа фантастики таки існує й фантастична література в Україні потрібна, всупереч твердженням деяких літераторів та книговидавців. І я не маю найменших сумнівів, що знайдеться чимало вдячних прихильників НФ-літератури, котрі із захопленням сприймуть центральну ідею “кристалів-комп’ ютерів”. Не всі ж бо такі завзяті “фентезюшники”, як я!..

---

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)

Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему и просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…