—кажу чесно, назва мене не надто привабила. Ќав≥ть читаючи в метро (бо б≥льше на читанн¤ часу не стаЇ), ¤ намагалас¤ приховати обкладинку книженц≥њ Ч аби не травмувати вразливу псих≥ку ранкових та веч≥рн≥х пасажир≥в. ќсобливо н≥¤ково мен≥ бувало, коли поњзд метро виходив на наземну д≥л¤нку, перетинаючи ƒн≥про ≥ несучи нас на Ћ≥вобережну ”крањну. якось незручно читати книжку ≥з похмурою назвою та не менш похмурою обкладинкою, коли навколо сонце ≥ вода... ѕ≥д землею ще куди не йшло, але ж на сонц≥! Ќу та Ѕог ≥з нею, з темр¤вою.

"ƒо комун≥зму залишалось рок≥в пТ¤тнадц¤ть-двадц¤ть". ÷е, ¤к пише автор, "пов≥стина в чотирьох снах, з безсонним еп≥логом ≥ постскриптумом про жахливу катастрофу м≥сцевого значенн¤, к≥льк≥сть жертв ¤коњ дос≥ точно не встановлена". ≤нтрига закручена ≥ водночас проста Ч д≥вчинц≥ —в≥тлан≥ час в≥д часу бувають вид≥нн¤ ≥ вона згадуЇ проЕ ¬ласне, отут входить друга сюжетна л≥н≥¤ Ч про хлопчика ёру, д≥вчину —оню, ћишка та ћишку та ≥нших б≥лих ≥ не дуже б≥лих мешканц≥в пекла, локал≥зованого не де≥нде, а в Ѕабиному яру.

ќпов≥дь часто-густо перебиваЇтьс¤ дидактизмом, авторський голос педантично до к≥нц¤ все розкриваЇ ≥ по¤снюЇ читачев≥ Ч н≥би побоюючись, що читач чогось не зрозум≥Ї. ≤ це найб≥льше в≥дштовхуЇ.

„им приваблюЇ мистецтво? “ворч≥стю, ¤сна р≥ч. јле ж не лише творч≥стю автора Ч творч≥стю читача так само. ћен≥ потр≥бен прост≥р дл¤ роздумувань, дл¤ у¤ви, а книга мусить стати лише поштовхом до моњх особистих пошук≥в. ≤ ¤ка тод≥ ц≥кав≥сть читати книгу, коли автор забираЇ соб≥ вс≥ по¤сненн¤ й висновки?! "ƒайте читачу свободу, не навТ¤зуйте мен≥ своњ висновки! Ч десь так обурювалос¤ моЇ "¤", ¤кщо це в≥дчутт¤ спробувати вт≥лити у слова. Ч я й так розум≥ю, з п≥вслова, ну не треба мен≥ аж так розжовувати Ч воно ж втрачаЇ смак".

”т≥м, повинна визнати, що ≥де¤ твору досить ц≥кава, та й факти, на основ≥ котрих будуЇтьс¤ опов≥дь, таки д≥йсно потребують людськоњ памТ¤т≥. “ут ¤ ц≥лком ≥ повн≥стю згодна з автором.  оли через халатн≥сть чиновник≥в, конструктор≥в чи Ѕог зна ще кого гинуть безневинн≥ люди, та й ще у такий страшний, дикий спос≥б (хоча, зрештою, ¤ка загибель Ї природною?!) Ч п≥д важким, грузким ≥ неминучим селем; коли п≥д багнюкою й водою опин¤Їтьс¤ ц≥ле трамвайне депо, дит¤чий садок, психл≥карн¤ та житлов≥ будинки; коли, головне, втекти в≥д стих≥њ, спровокованоњ кимось, майже неможливо Ч це таки потребуЇ памТ¤т≥ й осмисленн¤.

“ому пов≥сть Ћитовченка Ч про памТ¤ть, повагу та осмислен≥сть житт¤, ¤кщо хочете Ч про усв≥домлен≥сть. ÷е ¤к "не питай, по кому дзвон¤ть дзвони Ч вони дзвон¤ть по тоб≥". —правд≥, ¤к на сучасну л≥тературу, форма дещо старомодна :). јле Ч хто њњ зна, ту моду, вона напрочуд примхлива панна: отут п≥шла, а отут вже й повернулас¤Е

™дине, що мен≥ подумалос¤: зв≥сно, memento mori Ч але ж ¤ким був давньоримський звичай? ѕ≥д час св¤та (!) згадували про лихо, аби не впадати у забутт¤. јле з того лиха не робили суц≥льноњ гн≥тючоњ атмосфери, що породжуЇ в нац≥њ бол≥сну, надривну само≥дентиф≥кац≥ю жертви. ѕамТ¤тати треба, але шукати не винних, а причин, механ≥зм≥в, потаЇмних пружин. ≤накше так ≥ будемо весь в≥к зн≥мати одн≥ пТЇдестали, аби поставити ≥нш≥, вищ≥ й пишн≥ш≥. ƒесь ≥ про це книжка ≥з гн≥тючою обкладинкою :) Ч дл¤ тих, хто любить подумати.