Пам’ятаєте "Соляріс"? Ні-ні, не геніальну книгу Станіслава Лема і не порівняно свіжу голівудську екранізацію, а ще радянський фільм знаменитого режисера Тарковського? Той, де грають Баніоніс, Дворжецький та інші зірки радянського кінематографу… Стрічку справедливо (як на мене) критикували за надмірну затягнутість окремих сцен, з-поміж яких рекордною є мовчазна поїздка автобаном: 14 хвилин (сам замірював!), протягом яких не відбувається нічого. Після "Солярісу" отакі "затягушечки" радянські любителі фантастики почали називати "тарковщиною". Остаточно термін утвердився після екранізації Тарковським "Пікніка за узбіччі" братів Стругацьких: майже весь фільм "Сталкер" — "мертвий"…

Судіть самі: 1-а частина найпершої глави "Узнаваемая незнакомка" починається на с.5… чим? Вірно: описом, що переривається фразою Йосифа (один з героїв твору) внизу с.21 — аж після трьох з половиною сторінок 3-ї частини тієї ж глави!!!

Опис дії (замість самої дії), розтягнутий на понад півтора десятки сторінок — для чого?! Чим це виправдано?! Приблизно так само побудовано всю книгу…

Нудотна тарковщина у найгіршому розумінні.

Але можливо, там текст — гарний?!

Подейкують, нібито 13 — число нещасливе. Заради експерименту відкриваю с.169 ("чортова дюжина у квадраті"). Що бачу?..

Нічого не нагадує?..

Особисто мені — радянський випуск новин: "Полтавщина рапортує: знані овочівники колгоспу імені ХХІІ з’їзду КПРС під орудою орденоносного бригадира Петренка Івана Гнатовича засипали у засіки Батьківщини енну кількість центнерів цукрових буряків, що на десять відсотків вище, ніж торік".

Радянська програма "Час"!..

Питання на засипку: чи могли ці 125 тисяч генів перебувати… поза клітинами організму?! Якщо все-таки "ні" — тоді навіщо настільки зайве уточнення?..

А яке "потомство" народжувалося у цієї рожевошкірої дівчинки: хлопчики?.. дівчатка?.. гермафродитики?.. близнюки?.. Були вони щасливими, лагідними, злими, грубими, привітними — якими?! І якими були їхні долі?..

Й нарешті, про кого (або швидше про що?!) тут йдеться: про дівчинку з людською душею — або про недорослий живий напівавтомат, що виконуватиме дітородну функцію по досягненні відповідного віку?..

Для контрасту зазирну на найщасливішу с.144 ("дюжина у квадраті"):

Трохи нижче на тій самій сторінці той самий Юф вже не полює на змій, а рятується від них — чому?!

Зарозумілими, нечитабельними видаються такі мовні конструкції, як "решение об удалении информации о пребывании на станции" та "слегка раскоординировать движения молодой антилопы" — невже не можна було передати геніальні авторські думки більш простими словами?!

Двічі в одному абзаці вживати словосполучення "и все-таки" — даруйте, це все-таки не виправдано нічим, за подібні речі вчителі ставлять учням двійки у шкільних зошитах. А переді мною ж — "дорослий" текст, здається, серйозної авторки.

Такий весь роман: замість подій, інтриг, образів, характерів, доль — суцільнї констатації, описи… Так і тягне сказати — схеми людей і людських стосунків. Емоції та ставлення одне до одного навіть близьких родичів (наприклад, матері й дитини) — близькі до нульових. Махнути через космічну безодню до чужої планетної системи?! Раз плюнути! Скучила за чоловіком? Відпочинь, небого! Й ніхто ні за кого не хвилюється…

А суто з мовної точки зору?.. Погодьтеся, занадто довгі речення (по 25-30 слів) й надлишок спецтермінів аж ніяк не сприяють "читабельності" тексту.

Роботу-андроїду сканувати очима цю 264-сторінкову жуйку може й цікаво. А я — людина! Хочу цікавої фантастики, а не андроїдальної тарковщини.

Ну, а як щодо гіпотези "появи homo sapiens на Землі та Ої"?.. Знаєте — ніяк! Будь-яка гіпотеза блякне на тлі немічного тексту. Бо все-таки йдеться про художній твір, а не про докторську дисертацію.

І наостанок. У читацьких колах подеколи можна почути, нібито фантастика — це просто не література. Або принаймні… недолітература. Мовляв, фантасти писати не вміють — от і ліплять бозна що, аби наліпити… Звісно, істині такий екстремізм не відповідає абсолютно: фантастика — це ще й яка література!.. Проте завдяки творам, подібним до "Планети Ої" чернігівчанки Тетяни Крисанової, подібна думка мимоволі виникає й формується.

На превеликий жаль…