Книжка розпочинається з історії про безсмертного носія народної пам'яті, що залишився один після загибелі решти невмирущих (“Останній із струльдбругів”). Він продовжує своє безсмертя в тілах онуків, пересаджуючи їм в мозок величезного павука. Страшно? Я, признаюся, не надто злякалась, бо за стилем ця історія швидше нагадує пригодницьке оповідання. А ось розповідь про померлу бабцю (“Дульцінея”) дійсно наближається до повнокровного хорору з належно представленими кривавими анатомічними подробицями і загальним нагнітанням атмосфери. Розбавляє цю байку про живого трупа виразний суржик головних героїв і зрима моральна складова: не можна кидати батьків напризволяще. Оповідання “Старий” також нагадує “страшилку” про потойбіччя. Сюжет далеко не новий: до головного героя раптом навідується дідуган-привид із проханням знайти і поховати його кістки. Але автор прикрашає цей сюжет яскравим і навіть трохи комічним фіналом.

Зовсім осторонь від інших стоїть оповідання, в якому автор ілюструє, навіть, швидше, інтерпретує, біблійну історію першого братовбивства. “Каїн, брат старший” нагадує притчу або сповідь про те, як гордість людська знищує братню любов. У Тимура Литовченка Каїн “наступає на граблі” Сатани, у гордовитій самовпевненості кидає виклик Богу — і програє.

У останньому оповіданні-розвідці (авторське визначення) Литовченко знову повертається до теми Біблії. Цього разу він виступає дослідником-новатором і намагається розібратися з “числом звіра” — 666. Це дослідження побудоване на математичних розрахунках та історичних паралелях. Український фантаст грається цифрами так само легко, як і словами, — вочевидь, цьому сприяє його технічна освіта. Щодо достовірності авторських розрахунків — питання до фахівців, а нам, читачам, просто цікаво познайомитися з іще одним нестандартним трактування вірша з Апокаліпсису.

Якщо вже бавитися калейдоскопом — то по максимуму. Певно, ви й самі здогадаєтеся, яким є наступний компонент міксу. Той напрямок, який зараз вважається найперспективнішим у розвитку фантастики, — фольклорне забарвлення у “Навчениці” та “Думі про козака Голоту”. Перше оповідання — чергове трактування сюжету народної пісні “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Знову любовний трикутник, відьмине приворотне зілля і раптова смерть “об'єкта бажань” двох дівчат… А ось дума дійсно нестандартна: козак Голота, який у XX столітті виявляється неформалом-байкером, безглуздо гине в бійці за “припопсовану” дівчину.