На выставке были представлены произведения Абрама Балазовского, Михаила Вайнштейна, Йосифа Вайсблата, Игоря Горяного, Виктора Гукайло, Ивана Ижакевича, Ирины Климовой, Федора Коновалюка, Кима Левича, Зои Лерман, Стефана Мадьяра, Георгия Малакова, Ольги Рапай, Евгения Ройтмана, Ефима Рудминского, Зиновия Толкачова, Станислава Хохлова, Романа Чудновского, Владислава Шерешевского, Сергея Шишко. В акции приняли участие сопредседатель Общественного комитета “Бабий Яр” Семен Глузман, народные депутаты Геннадий Удовенко и Лесь Танюк, другие общественные деятели.

Посетители с неподдельным интересом осматривали представленную экспозицию. Ведь каждая картина — это запечатленный на холсте, картоне или бумаге взгляд художника на окружающую действительность, зафиксированный кусочек нашей с вами истории. Со временем люди уходят в небытие, а их наследие, их творения остаются другим — нам с вами, чтобы мы могли осмыслить прошлое и благодаря этому лучше понимать настоящее. Чтобы не забывали, кто мы, откуда, из какой земли вышли. Потому что память о прошлом должна быть для всех священной. И да будет так всегда!

Перед открытием к собравшимся обратились некоторые из организаторов и гостей выставки. Естественно, они говорили не только о Холокосте, но и о необходимости сохранения памяти о безвинных жертвах тех страшных событий. В частности, в их выступлениях прозвучала обеспокоенность попытками соорудить в Бабьем Яру Мемориально-просветительский общинный центр “Наследие” без учета мнения широкой общественности и без открытого обсуждения проекта “Наследия”. Вот фрагменты некоторых выступлений.

Но в этом демократическом государстве сохранилось очень много островков советской ментальности. Я уже давно перестал и устал возмущаться, поэтому то, что не возмущает, а удивляет меня сегодня — это отсутствие… власти. Власти не видят, что в части происходящего вокруг Бабьего Яра ситуация приобрела скандальный оттенок. Скандальный оттенок было бы очень просто ликвидировать. Для этого надо было не обязательно самому высокому, а среднему чиновнику выступить и сказать: мы, власти, с вами, и мы будем вместе думать и принимать решение. А вот этого и не происходит! Есть только кабинетные разговоры, есть очень противная мышиная возня, когда группа людей, зарегистрировавшихся в Министерстве юстиции в качестве общественной организации, говорит, что выражает мнение еврейского населения Украины.

Пока же такой дискуссии нет… Поэтому и был создан наш Общественный комитет “Бабий Яр”. Мы, его создатели, не смогли равнодушно пройти мимо сложившейся ситуации. Мы считаем, что пора заканчивать с псевдодемократией, когда один человек с группой своих друзей сообщает, что выступает от имени целого этноса, а то и всего украинского народа. Этнос или народ должен сказать: это неправда! И задача наша единственная: не нам решать, что должно стоять в Бабьем Яру (это должны решать эксперты) — но мы требуем проведения открытой общественной дискуссии, как быть с тем или иным проектом в Бабьем Яру.

— Бабин Яр — це святиня. А центр “Спадщина”, що там хочуть побудувати — то блюзнірство і гріх. Я не така вихована, як пан Глузман. Щодо мене, то я би стояла у пікетах і лягла би на дорозі тих вантажівок, які повезуть туди цеглу та інші будматеріали. І вважаю, що то була б велика ганьба — погодитися, змиритись із тим центром у Бабиному Ярі.

— Дуже добре, що ми відкриваємо сьогодні цю прекрасну виставку, а тут, поруч немає бульдозерів, які готові виставку знищити. І навіть державне телебачення присутнє, що є досить рідкісним для таких імпрез… Це дуже добре. Саме демократична незалежна Україна, попри всіх парадоксів у демократичному і соціально-економічному розвитку, сприяла тому, що відбувся єврейський ренесанс України. Хто б і що б не говорив, цей процес відбувся! Також відбувся масовий вихід євреїв з України, на жаль. І Україна дуже втратила від цього. Мій побратим, присутній тут Лесь Степанович [Танюк] підтвердить: ми в Русі неодноразово говорили, що від цього Україна багато втрачає. Втрачають культура, наука, медицина, економіка… Список можна продовжити.

Моя філософія дуже проста: незалежна Україна повинна забезпечити такий демократичний розвиток держави і такий високий життєвий рівень, що ні українці, ні росіяни, ні євреї — ніхто не стане шукати кращої долі за кордоном. Але пані Наомі Бен-Амі, новий посол Ізраїлю в Україні, з якою ми щойно познайомилися і якій я виклав свою філософію, сказала мені: вже виходу не буде, вже з України виїхали всі, хто хотів. Як залишилося 120 чи 130 тис. — так вони й лишатимуться. І я звертаюся до вас: зберігайте себе! Сприяйте тому, щоби Україна стала дійсно демократичною державою!

Виступаючи сьогодні на мітингу в Бабиному Яру, я провів таку паралель: сьогодні ми відзначаємо і 62-гі роковини початку трагедії Бабиного Яру, і 70-ті роковини Голодомору 1932-33 рр. В Бабиному Яру розстрілювали людей всіх національностей, але на відміну від інших, євреїв розстрілювали тільки за те, що вони — євреї. Отже, це був етноцид нацистського режиму проти єврейського народу. А проти українського народу геноцид здійснювався комуністичним режимом. Так два тоталітарні режими нищили два народи… І тому наше головне завдання: ми не повинні допустити відродження тоталітарного режиму в Україні у будь-якій формі! І задля цього нам необхідно зробити все, щоб зберегти пам’ять про ті жертви, і сьогоднішня виставка — це спроба нагадати нашим людям про необхідність збереження миру, спокою. А це можливо тільки за умов демократичного розвитку.

І сьогодні, і раніше, і по лінії Руху, і по лінії Комітету Верховної Ради до мене доходили різні позиції різних людей щодо того, де будувати єврейський культурний центр і яким він повинен бути: дослідницьким, культурно-розважальним… То я закликаю вас: замість того, аби сперечатися на цю тему, давайте проводити відкриті дискусії! Тільки не так, як зараз ви одне одного поливаєте брудом у пресі… А ще кажу, як колишній постійний представник України при ООН із 7-річним стажем, котрий ще за радянських часів підтримував активні контакти із усіма єврейськими організаціями Сполучених Штатів: утворіть спочатку єдиний організаційний комітет! Відкрийте рахунок, на який можна було би перераховувати гроші! Встановіть громадський контроль за коштами! І не давайте нічого державі — бо вона усе забере, і гроші підуть, як у прірву…

І давайте думати, бо українців, рухівців це питання також турбує: адже там стоїть хрест на місці, де розстріляли Олену Телігу! Ми, два Рухи, так і не об’єдналися. Об’єднайтесь хоча б ви!.. Хай ця трагедія не буде розбратом, а навпаки вас об’єднає. Підніміться вище цього! І хай навколо вас об’єднається вся єврейська громада…

— В усі інстанції ми розіслали листи з позицією Комітету — на цій території не можна будувати задуманого, ця територія священна, не можна використовувати попіл наших близьких для того, щоб підвищувати чийсь імідж. Це блюзнірство.

Але я хочу, виходячи від того маленького ескізу Їжакевича 1910-го р., який представлений на цій виставці, сказати наступне. Їжакевич писав краєвиди Києва, і коли його спитали, за яким принципом він відбирає ці куточки, художник відповів: я пишу благословенні місця, де Бог побував, де все прекрасно, де благо. І з багатьох інших місць третім для написання того ескізу, про який іде мова, Їжакевич обрав Бабин Яр. Художник вважав, що це дуже тепле, благословенне Богом місце, по приході куди одразу розквітає душа. Це місце нагадувало йому “бабину осінь”.

Звичайно, ми вирулимо на правильне рішення, здоровий глузд візьме верх. Але за однієї умови: що кожен з нас на своєму місці все-таки зможе показати скороспішне невігластво цієї акції. Я дуже вдячний людям, які створили цей комітет [“Бабин Яр”]. Вірю, що і Дзюба, і Попович, і Глузман, і їхні колеги — це референтний розум нашого життя. На жаль, сьогодні він не врахований, не потрібен нікому із владних структур. Я би дуже не хотів, щоб те, що хочуть збудувати як культурний центр, називалося культурою — бо це не є культура! Культура — це пам’ять предків, це гени, це тремтіння самого серця по відношенню до чужої біди.

Це може бути меморіал, але там не може бути ніяких кафе, ніякого відпочинку, навчання — це не те місце! У Києві є багато інших місць, де це все можна зробити, побудувати пристойний культурний центр, інші речі. Але Бабин Яр — не для того. Це місце молитов, скорботи, для вічної пам’яті. Для очищення душі, щоб в наших газетах і журналах не друкувалися антисемітські заклики. Я хотів би мати зовсім інше суспільство, про яке, зокрема, мріяли і ті люди, що загинули. Думаю, все ж рано чи пізно ми таке суспільство побудуємо. Але краще, коли все-таки не пізно…

— Я — бывший главный архитектор Киева, так что могу уверить вас, что ничего этого не произошло бы, не было бы никакого противостояния, если бы в самом начале было бы принято грамотное решение, основывающееся на исторических и градостроительных данных. Все было бы правильно, и этот проект, возможно, похоронили бы уже тогда.

Но получилась явная ошибка, и вот некоторые факты о том, как это было… В прошлом году на один из градостроительных советов прибыла большая группа лиц во главе с Ильей Левитасом и представила проект датских архитекторов. Перед этим другой участник группы полчаса рассказывал нам, как все это было, как в конкурсе участвовали архитекторы со всего мира… Многие наши рты раскрыли, а я вижу: он пытается убедить тех, кто не в курсе дела, что они правильно действуют. Потом выставили проект: несколько, так сказать, бараков, все сделано совершенно не в нашем духе и к тому же — явно не на месте…

После этого говорят: все, мы проинформировали вас — до свиданья! Я остановил их. В самом деле: мы — члены градостроительного совета, нас не нужно просто информировать, нужно выслушать наше мнение! А мнение и мое, и других выступавших после меня членов градостроительного совета было явно отрицательным, критическим. Подчеркивалось, что и место, и архитектура совершенно не те. Мы знаем, что такое мемориал и каким он должен быть…