У НЛО ВОЛОДИМИР САВЧЕНКО НЕ ВІРИВ
Доповідь, підготовлена в рамках читань, присвячених першим роковинам від дня смерті письменника.
З Володимиром Івановичем Савченком познайомилась по телефону. В Києві його не було — писав в Полтаві роман “Посада у Всесвіті”. Телефонувала з приводу телевізійної екранізації режисером Семеном Бойком роману “Зустрічники”. Це був 1988 рік. “Якщо комусь це буде цікаво — валяйте!” — і дав згоду. Нині російські телевізійники збирається зняти серіал саме за цим романом. Бо актуалізувались теми, які видавались абсолютно фантастичними. Перш за все пов’язані з взаємодією часу та простору.
Коли захотіла написати про нього, нагадала про знайомство по телефону. “А! Ну в такому разі зустрінемось. Взагалі-то я не дуже налаштований до всіляких розмов про мене”. Проте наслідком розмови з Володимиром Савченком стала бесіда “...Але в НЛО я не вірю” (“Хрещатик”, 3 квітня, 1992 рік). Оскільки Володимира Івановича на Землі вже нема, є тільки його ідеї та твори, то може бути щось на зразок віртуальної бесіди. З чого ж хоче почати Савченко? З того, що пропоную — не погоджується. А от і узгоджене питання з бесіди 1992 року:
— У п’єсі “Нова зброя” у вас висловлена думка, що люди багато на кого сподіваються, в тому числі й на Бога. Однак Бог “допустив” і атомну, і водневу бомби, і Хіросиму, і радіоактивні дощі. Тому людям слід покладатись лише одне на одного. І на самих себе.
— Потрібно бути людьми. Якщо ви заглянете у древні вчення, то в тому-то й справа, що Бог висловлює себе через людину. Коли я пишу, то висловлюю свої інтуїтивні здогадки, але Бог висловлює себе через усіх. І шукати якусь волю надлюдини, коли кожній людині так багато дано, на мою думку, це слабкість, малодушність. Надія на одного господаря — це насильство, черговий батіг. А, загалом, Бог, висловлюючи себе через людину, немов би споглядає, що ми зробимо, на чому зупинимось… У моєму романі “Посада у Всесвіті” я розмірковую над тим, що крім посади земної у людини є посада у Всесвіті.
— Ви конкретно якусь певну віру сповідуєте?
— Ні. У статті “Світ перед точкою кипіння” я вже заклав свої дві точки зору на світові релігії, як скалки древньої науки наук. Справа в тому, що в релігіях треба розгледіти три речі. Перша — найбільш доступна — ритуал. Це у всіх релігій різне. Друга — філософія. Вона в усіх релігіях єдина: є неосяжне, котре стоїть над нами. Воно сильніше, мудріше і могутніше. Це в усіх релігіях. І третє — навіювання певних настроїв, думок, певного способу життя. Але головне в усіх стародавніх ученнях, що існує щось більш впливове, аніж ми. Власне, релігійне почуття в основі своїй — це космічне почуття власної причетності до Всесвіту, Космосу.
Знову — стоп-кадр! Читаю з листа різні фрагменти нашої розмови у минулому сторіччі. Володимир Савченко вирішує, що з неї тепер найактуальніше. Адже за етикою маю дотримуватись протоколу. Тобто, не влазити у текст з його думок. Зрозуміла. Мій віртуальний співрозмовник нагадує: його посада у Всесвіті — Страж. Далі буде так:
— Прочитавши “Викрадачі суті”, загалом складається враження, начебто на Землі орудує міжгалактична банда, яку відловлює космічна поліція.
— Кімерсвіль — місто, де в повісті діє своєрідна банда торгашів сутями — це Кімри. Сто перший кілометр від Москви, на який висилали різних покидьків. Це таке блатне місто, де ввечері краще не ходити. У мене все завжди відбувається на Землі. А, що стосується дії банди чи мафії, то, розумієте, це синтезований образ того, що набуває зараз ваги. Це своєрідна змова і не типу мафії, але інша інтуїтивна змова. Змова посередностей, котрі розуміють одне одного з півслова, з півпогляду. Причому, які б слова вони не промовляли про користь партії, комунізму, багатостраждальний народ, про патріотизм... За цим усім одне: “Мені потрібно жити добре. Мені і моїм близьким”. Ось у чому справа. Це найстрашніша мафія. Вона не лише в нас. Вона і в інших країнах. Але там все більш організовано, цивілізовано... До недавніх часів таким змовником у нас була КПРС. Вона витісняла всіх людей, що піднімались вище неї. Наприклад, Сахаров. Але біда в тому, що є люди, котрі ніяк не збагнуть усього цього. Читаєш чи чуєш, чому Президент нічим не може допомогти? А як він допоможе? Ніяк. Це ясно. Самі мусимо собі допомагати.
Ремарка. Повість “Викрадачі суті” написана у 1979 році. Світ побачила лише у 1988 році.
— Ви вірите у Всесвітній розум?
— Так.
— А в те, що він допоможе людям?
— Ні. Всесвітній розум, всесвітня суть — це первинність ідеалізму. При цьому думка є первинною і простішою категорією, ніж матерія. Якоюсь мірою люди розуміють, що думка йде крізь них. Вони можуть діяти, а вона? Це просто первинна субстанція: думка, почуття. Так я розумію.
— А інопланетяни? Гадаєте, вони справді є?
— Я в інопланетян не вірю. Як не вірю і в НЛО, вважаючи, що всі ці ефекти просто є особливі прояви якостей Землі. Як живого єства. Дуже розумної і складної живої істоти. Збагнули? Всі тонкощі життя цієї істоти ми не розуміємо, і не знаємо, хоч на ній і живемо.
Фіналимо:
“Я, наприклад, перцепцієнт — це мені відомо абсолютно точно. У мене є сотні записів, які неможливо опублікувати. Вони пов’язані з особистим і моїми рідними. Тут проявляється моє сприйняття такого екстрасенсорного типу. До речі, неприємна справа бути перцепцієнтом. Активні екстрасенси, які впливають — це індуктори. Люди, які спілкуються з ними ризикують. Загалом усі ці сеанси гіпнозу масового, зцілення масового, на мою думку, ось говорять про що: можливо ви знаєте з психіатрії, що усі психічно хворі люди піддаються навіюванню... Що їм дається при цьому, вони не знають, як не знають і того, що візьметься”.
За фахом Володимир Савченко був інженером-електронником. Може тому і було йому довірено працювати, як письменнику-фантасту, науковцю у дуже своєрідній і все ще більше закритій, аніж відкритій сфері. Адже безглуздо припускати, що “Дуже розумна і складна істота”, котра терпить нас і дає право на життя, на розум не має свого своєрідного природного зв’язку з Всесвітнім розумом. Припустимо, він і винайшов позначення його на Землі “електронним”. І вибрав Савченка Володимира Івановича одним з своїх перцепцієнтів, згідно типу мислення, людської порядності, інтелекту та одержаній освіті.
Сусанна Черненко,
P.S.
Вдячна Володимиру Савченку за школу, одержану в коротких розмовах та репліках і незважаючи на епізодичність спілкування.
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|