ѕитанн¤ щодо д≥Ївоњ стиковки естради та цирку, ¤к на мене, залишаЇтьс¤ в≥дкритим ≥ понин≥. Ќе т≥льки в тому розум≥нн≥, фах≥вц≥в ¤кого жанру готують естрадно-цирков≥ училища Ч ≥ до того ж, дл¤ ¤ких саме мистецьких заклад≥в. ѕроблема тут б≥льш глобальна: ¤к стверджував один з героњв ¬олодимира ¬исоцького (а саме Ч актор  оваленко з к≥ноф≥льму "Ќебезпечн≥ гастрол≥"), у нашому житт≥ не вистачаЇ театру варТЇте. “ак-так, саме того, де можливо все Ч в≥д водев≥лю до велосипедист≥в-екв≥л≥бр≥ст≥в, в≥д безсоромного канкану до виступу ж≥нки-бородан¤, в≥д скетчист≥в-куплетист≥в до р≥зноман≥тноњ булгак≥вськоњ чорт≥вн≥. ≤ щоб публ≥ка при цьому шл¤хетно сид≥ла за столиками, шампанське пила, конь¤ком запивала, трюфел¤ми, перепелиними ¤Їчками й ≥ншою р≥зною ≥крою закусювала.

Ќе знаю, чи в≥дчував цю ваду нашого житт¤ ƒмитро ’оронько, коли свого часу шукав власне м≥сце у св≥т≥ сучасноњ музики, але виступи керованого ним музичного гурту "’оронько-оркестр" ексцентричн≥стю a-la варТЇте не те що насичен≥ Ч пересчен≥ досхочу! ÷е п≥дтвердив концерт у под≥льськ≥й кавТ¤рн≥ " вартира "Ѕабуњн", куди маестро ≥ його оркестр зав≥тали 14 травн¤ Ч та ще й з оновленою програмою.

Ќасамперед на цю думку наштовхуЇ сцен≥чний образ, блискуче вт≥лений сол≥стом. «овн≥шн≥стю, жестикул¤ц≥Їю та м≥м≥кою ƒмитро ’оронько б≥льш за все нагадуЇ в≥домого ≥тал≥йського ком≥ка –оберто Ѕен≥н≥ Ч режисера й виконавц¤ головноњ рол≥ у ф≥льм≥ "∆итт¤ прекрасне", ¤кий змусив плакати самого римського папу ≤вана-ѕавла ≤≤. ѕ≥сенна манера, у ¤к≥й виступаЇ "’оронько-оркестр" (¤к Їдиний музичний "орган≥зм"), в≥дточувалас¤ безл≥ччю покол≥нь скоморох≥в та куплетист≥в, трубадур≥в ≥ шансоньЇ Ч коротше, ¤вл¤Ї собою шансон у його класичному, а не сучасному попсово-блатному вигл¤д≥. ўо ж до естрадно-циркового амплуа, з ¤кого, власне, треба було розпочинати Ч то з образу "сцен≥чного" ’оронька ¤вно прогл¤даЇ т≥нь надзвичайно талановитого рад¤нського "б≥лого" клоуна ™нг≥барова, що вм≥в вит¤гати з сердець тугу, натом≥сть всел¤ючи рад≥сть, але при цьому збер≥гаючи б≥льш-менш серйозне обличч¤. —правд≥, працюючи на сцен≥, сам ƒмитро ’оронько посм≥хаЇтьс¤ нечасто Ч але натом≥сть змушуЇ гл¤дач≥в см≥¤тис¤ досхочу.

јле ≥ це ще не все: в оновлен≥й програм≥ "’оронько-оркестра" зТ¤вивс¤ додатковий елемент сцен≥чност≥: по ходу концерту маестро трич≥ перевд¤гаЇтьс¤. ѕерший його костюм Ч довол≥ невираза шовкова л≥тн¤ сорочка та чорн≥ брюки в тонюс≥ньку б≥лу смужечкуЕ ну, х≥ба що з контурами викручених кв≥т≥в б≥л¤ самоњ лиштви. ƒругий костюм знайомий гл¤дачам за попередн≥ми виступами "’оронько-оркестра" Ч довгополий чорний, з червоним в≥дблиском клоунський фрак, червона сорочка та знов-таки клоунськ≥ чорно-ср≥бл¤ст≥ строкат≥ кльош≥. ј от найб≥льше вражаЇ трет≥й костюм: при б≥л≥й сорочц≥ та чорних брюках Ч абсолютно б≥лий к≥тель з ≥мпров≥зованими погонами-еполетами, прикрашений "орденами" та "нашивками" з електроп≥дсв≥ткою. ƒо реч≥, костюм цей змушуЇ пригадати ще одного неорднарного сп≥вака, нин≥ пок≥йного сол≥ста групи "Queen" ‘ред≥ ћекьюр≥: той теж ≥нод≥ вбиравс¤ аналог≥чним чиномЕ

якщо маестро ’оронько таким от чином оновив сцен≥чний гардероб, можна було спод≥ватис¤ почути на концерт≥ "’оронько-оркестра" безл≥ч нових п≥сень. Ќу, не безл≥ч, зв≥сноЕ ≥ не "девТ¤носто в≥дсотк≥в", ¤к стверджував сам ƒмитро ’оронько. “ут вистачало естрадних номер≥в, до ¤ких звикли шанувальники групи, в≥д класичних романс≥в "Ўумел камышЕ" та "∆ивет мо¤ отрадаЕ" до саги про муромських купц≥в, похованих у темному л≥с≥ лихими молодц¤ми. ¬ той же час, ƒмитро ’оронько виконав великий масив п≥сень власного "виробництва". як ≥ належить скоморошим куплетам, п≥сн≥ ц≥ були в м≥ру соромицькими, ≥нод≥ нав≥ть автор укв≥тчував њх неприхованими матюками.

«в≥сно, багато з чим тут можна (й потр≥бно!) не погоджуватись. Ќаприклад, твердженн¤ про те, що коханн¤ Ч це "два ¤йц¤", заперечувати важко. јле прагненн¤ будь-що дотриматис¤ принципу "клонуванн¤ под≥бного" на користь тексту ¤вно не п≥шло, швидше навпаки: бо авторське твердженн¤ про те, що коханн¤ Ч це "дв≥ д≥рки", неодм≥нно викликаЇ контрзапитанн¤ Ч а ¤к≥ ж саме "д≥рки" мав на уваз≥ ’оронько?! якби йшлос¤ про отвори, пробит≥ у серц¤х закоханих стр≥лою јмура, њх ≥ то було би чотири. ¬т≥м, з контексту п≥сн≥ зрозум≥ло, що йдетьс¤ "про Їто самоЇ" Ч про ф≥з≥олог≥ю, тобтоЕ ўе з час≥в дит¤чого садочку загальнов≥домо, що лише в голов≥ д≥рок аж с≥м, а всього в людин≥ Ч дес¤ть; коханн¤ Ї парним актом (а п≥сн¤, про ¤ку йдетьс¤, побудована саме на принцип≥ парност≥), отже, на двох виходить не дв≥ д≥рки, аЕ м≥н≥мум двадц¤ть! ј в≥дтак, морал≥стичною сентенц≥Їю "кожен ≥нтерпретуЇ в м≥ру власноњ розбещеност≥" тут не в≥дмазатись! “ак що куплети куплетами, але ≥нод≥ й калькул¤тор ув≥мкнути не завадитьЕ

¬т≥м, пробачимо ƒмитру ’ороньку ц≥ його вади: поетам (а тим паче, люд¤м-оркестрам, нав≥ть не у класичному значенн≥ цього пон¤тт¤) притаманна здатн≥сть помил¤тис¤. “им паче, помилки њхн≥ бувають хоча й нечасто, але все ж ген≥альними. ј ¤кщо й н≥ Ч то маестро всього лише хот≥в розвеселити публ≥ку. ÷е тим очевидн≥ше, що у третьому в≥дд≥ленн≥ концерту ƒмитро ’оронько пов≥вс¤, ¤к ≥ належить справжньому "б≥лому" клоуну: вимкнувши лампочки на блюзн≥рському б≥лому мундир≥, спочатку прив≥тав слухач≥в з Ќовим –оком ("я вас ≥ще не поздоровл¤в ≥з цим св¤томЕ"), а пот≥м неспод≥вано серйозно мовив: "Ѕувають в≥чн≥, неприход¤щ≥ св¤та!" Ч й засп≥вавЕ "“емную ночь". ¬иконанн¤ було близьке до класичного бернес≥вського: п≥д соло г≥тари й без жодних "хохмочок". ј наприк≥нц≥ знов: "≤з св¤том!.."

“ак, "’оронько-оркестр" на чол≥ з маестро ƒмитром ’ороньком зум≥в подарувати слухачам своЇ, маленьке ексцентричне св¤то, зв≥вши в Їдиний фокус дос¤гненн¤ багатьох митц≥в, ¤ких ц≥нуЇмо, памТ¤таЇмо й любимо. ј це точно справжнЇ мистецтво.