Нинішній знаменній події передував електронний лист, дбайливо розкиданий піарниками по електронних поштових скриньках. "Мило" сповіщало, що групи "Діти Picasso" та "…і Друг Мій Грузовик" нарешті записали спільну пісню "Живопис", яка незабаром вийде окремим синглом разом з іще двома їх піснями (згодом з’ясувалося, що це пікассівська "Сни Ван Гога" та грузовиківська "Ганда" — Т.Л.). А ще на синглі є міні-хоум-відео на тему студійного творчого процесу музикантів (під кодовою назвою "Видимо не видео" — Т.Л.). Насамкінець "мило" містило зізнання у тривалій любові блудних "Дітей…" до неприкаяного "…Грузовика" і ще низку різноманітних заманух, головною з яких була безкоштовна роздача перед концертом свіжозаписаних синглів — ясна річ, якщо до того придбати квиток на спільний концерт двох зіркових груп.

Ну, і як після цього можна було пропустити виступ "ДП" та "іДМГ" у книжковій кав’ярні "Бабуїн" 29 січня?! Перше, що я зробив, прорвавшись до "Бабуїну" — то це зазирнув до гримерки. Втім, на моє нахабство ніхто не звернув уваги: кімната виявилась "під зав’язку" набитою фанами обох музичних колективів, а галас стояв такий, що просто вуха пухнули. Лише одна цікава деталь одразу привертала увагу: з краю довгого столу примостилася Гаяне, яка зосереджено домальовувала на довгому аркуші ватману, геть заповненому зображеннями котів та автомобільчиків, чергового симпатичного симпатичного котика.

Клацнувши пару разів фотоапаратом, я полишив гримерку непоміченим і одразу заходився шукати вільне місце у залі кав’ярні. Це виявилось нелегкою справою: відвідувачі не тільки сиділи, але й стояли у проходах між столиками. На щастя, за свій столик мене пустив ніхто інший, як сам Фагот з "Танків на майдані Конго". За що я Фаготові щиро вдячний — попри те, що він пару разів обізвав мене "папараці", коли я знімав його на фото під час концерту. Не заперечую: ну, парараці я — ну то й що, повіситись після цього?!

Але повернімось до концерту. Домальований аркуш ватману нарешті був вивішений на вікні кав’ярні, а на сцені з’явились солісти обох груп — Гаяне та Антон. Версія першої щодо сумісного проекту була простою і щирою: відчуваючи симпатію одне до одного ще з 1977 року (не знаю, не знаю, та Гаяне, здається, помилилася, мабуть, маючи на увазі все-таки 1997 рік — Т.Л.), "Діти…" і "…Грузовик" взяли та й раптом записали спільний сингл! Версія Антона була розгорнутішою, хоча й значно більш парадоксально-нелогічною: мовляв, один київський журналіст якось висловився в тому розумінні, що непогано було би, якби на котрійсь сцені разом виступили дві його улюблені групи — "Танок на майдані Конго" та "…і Друг Мій Грузовик". А якщо так йдеться про спільний виступ — ось тобі, шановна публіко, концерт у форматі "ДП" + "іДМГ"! З яких міркувань "ТНМК" був замінений "Дітьми Picasso", Антон не роз’яснив, але з реакції Фагота, що сидів поруч мене, можна було зрозуміти: все гаразд, "Грузовик" з "Танками" — товариші-брати. І загалом подібні заяви — це просто веселий чес. На завершення вступної частини "іДМГ" заграв-заспівав, а Гаяне почала "підзвучувати" шалений спів таким пронизливим акустичним "фоном", що аж вуха закладало.

Після вступу у першому відділенні концерту виступав "Грузовик". Як завжди, соліст Антон продемонстрував виняткове вміння сіпатись, смикатись, підстрибувати під бас-гітару й ударні плюс неперевершену здатність створити пісню буквально знічев’я — починаючи з любові до мінеральної води й завершуючи ненавистю до пральних машин. У перервах між підстрибуванням та цими нехитрими сентенціями соліст "іДМГ" бігав по крихітній кафешній сцені та додатково підкручував нерви публіки жартиками у стилі чорного гумору. Безумовно, запам’ятались слухачам і музичні пасажі гітариста Ростислава, що виконав карколомне соло після зауваження Антона: "Кому потрібна бас-гітара, що не заводить публіку?!"

Далі на сцену повернулась Гаяне, щоб утворити з Антоном тимчасовий дует, через одну пісню розширений склад "іДМГ" поповнив також Карен Арутюнян, а вже потім "грузовики" поїхали на тимчасовий відпочинок — але недалеко, всього лише до гримерки. Публіки у залі відчутно поменшало, і це мене, потрібно зазначити, трохи засмутило: Гая цього вечора перевершила саму себе — причому не тільки на мою думку! Та швидко виявилось, що байдужість публіки була оманливою, це був просто масовий "звал" на перекур. Невдовзі усі знов повернулись до зали й зуміли по достоїнству оцінити осучаснені фольклорні експерименти "Дітей Picasso" у вірменському стилі. Завершив концерт знов-таки спільний блок формату "ДП" + "іДМГ". Без сюрпризів знов-таки не обійшлося: Гаяне настільки майстерно виконувала грузовиковську пісню "Тетерів", що в публіки мало дах не зірвало від захвату.

Хоча один-єдиний не надто приємний момент, що називається, "під завісу" все ж таки мав місце: бозна з якої причини Гаяне почала виправдовуватися з того приводу, що помаранчевий колір синглу "Живопис" не має жодного відношення до останніх політичних подій в Україні! Мовляв, це вийшло якось саме по собі… У залі кав’ярні війнуло явним холодком, проте її виручив Антон, який спитав: "Але ж помаранчевий колір добрий? Яскравий?.." Гая погодилась, та знов-таки невпопад додала:

— Ми цілковито аполітичні, "Дітей Picasso" подібні речі не хвилюють!

Чесно кажучи, я щиро сподівався, що Гаяне просто мило пожартувала, навмисно вдаючи з себе абсолютно непоінформоване стосовно Помаранчевої революції дівчисько. Аби перевірити це, я перехопив Гаю ще "тепленькою" — на шляху зі сцени до гримерки: вона перебувала у стані післяконцертної розслабленості та розконцентрації. Навряд чи тепер брехатиме… Але слова Гаяне підтвердили, що вона була цілковито щира й раніше:

Ну, що ж… можливо, так воно і є! З іншого боку, нічого страшного немає в тому, що іноземні музиканти уникають будь-якої оцінки політичних подій в Україні, натомість привозячи сюди свій "продукт" найвищого ґатунку — добрі пісні та музику.