ѕереступивши пор≥г кафе " вартира "Ѕабуњн" у нед≥лю, 16 травн¤, ¤ був в≥дверто шокований: зарезервований "дл¤ спецв≥дв≥дувач≥в" столик окупувалиЕ н≥би привиди мого знайомого п≥терц¤ Ѕориса ћ., що (перепрошую!) помер к≥лька рок≥в тому. Ќ≥¤к не м≥г ¤ позбутис¤ враженн¤, що в темному закутку сид¤ть роздвоЇн≥ кожна на св≥й манер (але з неодм≥нним збереженн¤м п≥терського шарму!) особистост≥ Ѕор≥ Ч тонкого знавц¤ л≥тератури взагал≥ й фантастики зокрема, котрий попри абсолютно бомжеватий зовн≥шн≥й вигл¤д працював л≥тконсультантом видавництва "—еверо-«апад". ќсь переоране зморшками обличч¤ засв≥тилос¤ лаг≥дно посм≥шкою, в≥н хвацько скручуЇ "горл¤нку" пл¤шц≥ гор≥лки, з булькот≥нн¤м, дудлить "п≥вл≥тру", немов звичайн≥с≥ньку водуЕ ≥ не пТ¤н≥Ї. ј пот≥м знов довг≥ розмови про л≥тературу. ј в очах Ч туга застою ≥ смуток у передчутт≥ лихоњ дол≥Е

—правд≥, насамк≥нець Ѕор¤ кинув видавництво, продав квартиру та забомжував профес≥йно. ≤ одного паскудного зимового дн¤ замерз насмерть на прим≥ському вокзальчику. ¬≥н помер Ч але в такому раз≥ хто ж ц≥ непрезентабельн≥ ≥нтелектуали? Ќевже ¤к≥сь п≥терц≥?.. ѕередчутт¤ не п≥двело: най¤скрав≥шими представниками нин≥шнього музичного товариства були ќлекс≥й ’востенко на пр≥звисько "’вост" та јнатол≥й √ерасимов Ч в≥н же "ћу-ћу".

ќлекс≥й ’востенко народивс¤ у —вердловську, але навчавс¤ в англ≥йськ≥й спецшкол≥ у Ћен≥нград≥. (ќсь в≥н Ч петербурзький лоск, неп≥двладний жодним життЇвим негараздам!) ” далеких 60-х став в≥домим поетом, бардом ≥ художником з сам≥с≥нького центру андеіраунду, брав участь у самвидав≥. ѕот≥м ем≥грував до ѕарижу, де мешкав добрих три дес¤тки роки, займаючись практично тими самими речами Ч картинами, в≥ршами, музикою. —аксофон≥ст ≥ флейтист, композитор ≥ аранжувальник јнатол≥й √ерасимов Ч москвич за народженн¤м ≥ джазмен за покликанн¤м, грав у найв≥дом≥ших джазових колективах —–—– 60-х рок≥в, пот≥м ем≥грував до —Ўј, де майже одразу отримав запрошенн¤ в≥д самого ƒюка ≈л≥нгтона, пот≥м перебравс¤ до ™вропи, з 1993 р. оселивс¤ знов-таки у ѕариж≥. ќбидва блудн≥ митц≥ у друг≥й половин≥ 90-х повернулис¤ до ћат≥нки-–ос≥њ, згодом в≥дновили громад¤нство.

ј тепер Ч кињвськ≥ гастрол≥! яке вез≥нн¤ дл¤ нас, ки¤нЕ

¬т≥м, "музична вечер¤" вийшла дуже специф≥чною, хоча в≥д корифењв рад¤нського андеіраунду та джазу "а-л¤ ш≥стдес¤т≥" оч≥кувати ≥ншого було не варто. «в≥сно, до вживанн¤ наркоти справа не д≥йшла, але, суд¤чи з усього, "прийн¤то на груди" було чимало, та й на сцен≥ б≥л¤ ст≥льчика сол≥ста сто¤ла пл¤шка червоненького з бокалом Ч дл¤ "розминки" у ход≥ концерту. Ќ≥, музиц≥, а тим паче сп≥ву це аж н≥¤к не зашкодило. Ўвидше навпаки: перефразовуючи ќлександра √р≥на, з флейти ≥ саксофону вил≥тали не винн≥ пари, а гарн≥ мелод≥њ, здатн≥ причарувати фей. «ате "’вост" презентував учасник≥в концерту, мТ¤ко кажучи, тр≥шечки непевно. ≤ ¤кби ≥мТ¤ јнатол≥¤ √ерасимова не було надруковано в аф≥ш≥, а перкус≥он≥ста ¬олодимира  уриленка ¤ не знав особисто (саме в≥н зазвичай запрошуЇ джазмен≥в на "бабуњнськ≥ веч≥рки"), то, чесно кажучи, опинивс¤ б у важкому становищ≥ Ч ¤к от стосовно ≥мен≥ г≥тариста, четвертого учасника концерту.

јле метру андеіраунду публ≥ка вибачила усеЕ ¤кщо просто пом≥тила ¤к≥сь негаразди: зв≥сно, слухач≥ були заочно закохан≥ ≥ в "’воста", ≥ в "ћу-ћу", а р¤сн≥ зливи вина та пива в ≥мТ¤ товариша Ѕахуса Ч це б≥льш н≥ж нормально, "всьо путьом", так би мовитиЕ ћожливо нав≥ть, нин≥шн≥ юнаки та юнки були б навпаки розчарован≥, ¤кби все проходило чинно-шл¤хетно!

—п≥вав маестро зовс≥м немузичним хрипким баском, пост≥йно "випадаючи" з мелод≥њ, час в≥д часу медитативно мугикав, але ¤кось дуже "по-руськи". ≤ взагал≥ складалос¤ дивне враженн¤, що перед публ≥кою в≥дбуваЇтьс¤ щось середнЇ м≥ж концертом пТ¤ного "г≥пуючого старц¤", показовими виступами сиб≥рського шамана ≥ таЇмничою молитвою ≥ндуњста. –епертуар "’воста" був в≥дпов≥дним Ч суц≥льн≥ шл¤гери:

Ќа цьому тл≥ не надто вид≥ливс¤ "–ай" у авторськ≥й ≥нтерпретац≥њ, широко в≥домий у виконанн≥ Ѕориса √ребЇнщикова ¤к "ћ≥сто золоте" (з≥ зрозум≥лих причин за рад¤нських час≥в Ѕ√ не м≥г називати автора тексту ≥ музичноњ обробки Ч адже на той час в≥н був дисидентом-ем≥грантом). "’вост" на ходу пере≥накшив другий куплет, що прозвучав так:

ќдразу спали на думку ≥нш≥ особист≥ переживанн¤, повТ¤зан≥ з≥ смертю ¬олодимира ¬исоцького ≥ ¬≥ктора ÷о¤.  оли ¬исоцького не стало, ¤ подумки запитував себе: "’то ж осп≥ваЇ все те неподобство, що продовжуЇ коњтис¤ з нами?.."  оли в автокатастроф≥ загинув ÷ой, на ст≥нах будинк≥в ≥ парканах почали зТ¤вл¤тис¤ написи, ≥нод≥ нав≥ть стил≥зован≥ п≥д граф≥т≥: "як же ми без тебе, ¬≥т¤?.." ѕриблизно те саме повторилос¤ п≥сл¤ тепер вже нагло-неприхованого вбивства “алькова: ¤к же без тебе, о великий бард епохи?! ≤ от в особах "мастодонт≥в" рад¤нськоњ доби Ч "’воста" ≥ "ћу-ћу" саме житт¤ дало в≥дпов≥дь щодо вигл¤ду ≥ сприйн¤тт¤ митц≥в, котр≥ вистрибнули з≥ свого часу, десь законсервувалис¤, пережили, пересид≥ли (слава Ѕогу, зв≥сно!) Ч але тепер вигл¤дають тр≥шечки позаконтекстними щодо епохиЕ

«в≥дси й певн≥ "перет¤жки", що виникли п≥д час декламац≥њ "’востом" в≥рш≥в блискучихЕ але знов-таки дл¤ своЇњ епохи. ѕерш≥ дв≥ повчальн≥ байки про г≥внюка та про шмаркача з≥ слимаком ще справл¤ли враженн¤, а от подальша декламац≥¤ Ч жодного! «в≥сно, десь у 60-70-т≥ роки "проконала" би ус¤ порц≥¤ байок, але теперЕ Ќу, так соб≥, легенький епатажик, до того ж одноман≥тний Ч не б≥льше. Ќа меж≥ тис¤чол≥ть ми та-а-акого надивилис¤, а наш≥ нерви в≥д цього наст≥льки зм≥цн≥лиЕ  оротше, краще би б≥льше п≥сень засп≥вав ќлекс≥й ’востенко Ч л≥пшим було би враженн¤!

јле ≥ за те велика под¤ка дол≥ (в особ≥, треба думати, ¬олодимира  уриленка ≥ власник≥в " вартири "Ѕабуњн") за дек≥лькагодинне побаченн¤ з живими легендами Ч "’востом" ≥ "ћу-ћу"!