Нещодавно проглядаючи пересiчну українську газету, побачив гордовите повiдомлення:

Постать Свiточа Нацiї, Генiя Українського Народу, Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка.

Генiя Українського Народу, Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка…

Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка…

Тараса Григоровича Шевченка…

Тараса Шевченка…

Шевченка…

Шевченка…

Шевченка…

Т.Г.Шевченка…

Найцiкавiшiм у повiдомленнi було те, що ця скульптура — 401-а в Українi.

401-а — це чотириста перша, а не сорок перша.

I Ти, Сине Його Йєшуа га-Мошiах, Якого iншi народи знають як Iсуса Христа, Йєжеша Крiста, Йєзуса, Хесуса i таке iнше…

I Ти, Дух Божий, Дух Бога Живого, згаданий ще в другому вiршi першої частини першої книги Танаха!

Що ж оце дiється в нашiй Українi?!

…в оцiй гойськiй країнi поганцiв, ланцiв i вiчних бранцiв…

…ланцiв-бранцiв…

…гордовитих глитаїв, котрi зарозумiло позирають довкола i кажуть:

“Ми, українцi — найкращi!”

“Ми — найрозумнiшi у свiтi!”

“Ми — найдавнiшi за будь-який народ Землi!”

“Ми — арiї!”

“Ми — праарiї!”

“Трипiльська культура — то сама досконалiсть!”

(Куди там всiм грекам i ренесансам…)

I самовпевнено брешуть:

“Україна — богообрана країна!”

“Ми — богообраний народ!”

“Дiва Марiя — з племенi русинiв!”

“Iсус Христос був українцем!”

А найукраїнськiшi ультрапихатi надукраїнцi до того ж глузують:

“Христос?! А Вiн хто такий?!”

“Ми ще за чотири тисячi рокiв до Христа знали, що на цим свiтi до чого!”

“Хай цей Христос нас не вчить — ми й без нього роз-зумнi!”

Роз-зу-у-умнi!

Дуже роз-зу-у-умнi…

…розумнi не на якийсь там жидiвський кшталт…

…а суто по-українському!!!

I розгортають на палях гнилих нове нечуване гасло:

“Геть християнство жидiвське! Хай буде воно українським!”

Чи дiйсно це гасло новеньке? Ба нi! Переписане з iншого, рiдно-чужого:

Згадали?

Ланцi-бранцi пишаються власною гордiстю i власним невiглаством.

Ланцi-“богообранцi”…

Бранцi-“богообранцi”…

“Богообранцi”, бачте, “добралися” вже до того, що ладнi викинути Христа з християнства. Що ж воно буде тодi за “…иянство”, цiкаво знати, як Христа звiдтiля прибрати?

Либонь, для того громадять Шевченка, щоб вiн став — Ним!

Щоб вiн став в них — Богом!

I потiм молитимуться на Нового Бога — на Шевченка!

На Свiточа Нацiї, Генiя Українського Народу, Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка.

Генiя Українського Народу, Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка…

Великого Поета Тараса Григоровича Шевченка…

Тараса Григоровича Шевченка…

Тараса Шевченка…

Шевченка…

Шевченка…

Шевченка…

Т.Г.Шевченка…

I буде тодi не християнство — “шевченкiянство”! От що в нас буде, шановний мiй поете, Шевченко Тарасе Григоровичу!

Ваш лик, Ваша iкона — в красному кутку кожної вбогої української халупи!

“Заповiт” Ваш: “Як умру, то поховайте…” — стане нацiональним гiмном.

Вистражданий серцем “Кобзар” — новiтньою Бiблiєю.

Створений Вами образ Катерини майорiтиме над Україною замiсть образа Божої Матерi.

До речi, сей образ дуже доречний!

Бетула-єврейка Мар'ям зачала без чоловiка, бо мала в черевi “вiд Духа”.

Дiвка Катерина також мала дитину без чоловiка, згвалтована клятим зрадником-москалем, котрий полетiв лебедиком бозна куди.

(Адже награвшися з українськими чорнобровками, iмперським “лебедикам” було куди лiтати: Кавказ, Турещина, Польща, Сибiр, Далекий Схiд, Америка — тiльки б розширити хамсько-ханську Iмперiю Зла Iменi Числа 666!

Вiдтак, Катеринин син-жебрак Iвасик безперечно стане янголом…

…в новiтнiй божественiй iєрархiї…

…релiгiї на iм'я “шевченкiянство”!

Дивно лише,

Чи до смаку Вам

шановний мiй Тарасе Григоровичу?

(та чи надто вона чудернацька…)

Адже разом iз Шевченком-iдолом

дикунам-гоям потрiбнi поганськi амулети!

Розриють цi ланцi Вашу могилу на горбi Чернечiм, дiстануть звiдти Вашi рештки (до кiнця не знищенi часом рештки селянського сина, колишнього крiпака, котрий серцем вистраждав волю на вiдмiну вiд сучасних “оксамитових” революцьйонерiв)…

…на базарi святiм!..

…освяченiм збоченцем-жерцем iз важелезним хрестищем на огряднiм черевi!!!

(Бо це стерво продажне

освятить все, що завгодно,

аби лише грошi платили…)

Отже, розцiнки на мощi Шевченка

у день святого базару

на горбi Чернечiм будуть такi:

Оригiнальне ребро — золота вiдро!

Кiсточка маленька — гаманець дрiбненький!

Могильна земля у тачцi — долярiв товста пачка!

Iз вуса волосина — монетка срiблясто-сива!

Але найдорожчi будуть — сльози!

Вашi сльози, мiй любий поете,

пролитi в аральськiм степу

I в далекiм Санкт-Петербурзi, холоднiм i вогкiм!

Кожнiй сльозинцi цiна — дiамант в сто каратiв!

Сльози Шевченка — ото найцiннiшая цiннiсть!

Цi чудодiйнi сльози,

якi можна додати до сучасного супу з лебеди…

…i пить натщесерце, натщепузо,

немов ностальгiчнiї лiки…

…за Великою Вкраїною i Вiчною Волею!

Народнi свята також стануть новими, найлiпше з яких:

Вони не зважають на сивину матерi.

В них немає поваги до батькiв.

Нема на душi нiчого святого.

Хвилює їх тiльки одне: топтать усе довкола!

I вибiр один: куди б дременути з цiєї Вкраїни?!

В Америку? В Австралiю?

В Канаду? Чи в Аргентину?

А потiм приїхать на Всесвiтнiй Форум Вкраїнцiв-вигнанцiв i в розкiшнiм мармурово-дубово-кришталевiм Палацi “Вкраїна” ридати ридма i лити сльози за Рiдною Ненькою, котру вони не змогли захистити…

…вiд згвалтування!

То як, Тарасе Григоровичу, шанований мною поете — чи хочете Ви бути Богом таких от немiчних вiруючих? Чи до вподоби Вам подiбна перспектива?

Схоже, вкраїнцi забули, як нещодавно трощили пам'ятники Ленiну, а ще ранiше — пам'ятники Сталiну.

I тепер отак необережно зводять на звiльнених постаментах пам'ятники — кому?! Вам, Тарасе Григоровичу, шановний мiй Кобзарю!

Либонь, хочуть, щоб невдовзi i Вашi скульптури також скидали звiдти, тягли тракторами на смiтники й висаджували тротилом — бо в Українi надто часто мiняють святих.

Це — звичка гоїв, дикунiв-поганцiв.

Це поганцi б'ють своїх святих батогами…

…валяють в багнi i калюжах…

…коли в них — негаразди чи щось неприємне.

Поливають червоною фарбою i пишуть великими лiтерами:

Собi б написали на лобi, раби недолугi…

Не хочу чомусь я, щоб Вашi скульптури бруднили й трощили.

Щоб пам'ять Поета (та й просто людини, Великого Сина своєї Вкраїни) валяли в багнюцi, щоб Вас проклинали.

Давно Ви померли — Отож спочивайте на горбi Чернечiм.

I хай Вас колишуть Днiпро i Вкраїна…

А люди?..

Що ж, люди знайдуть собi ляльку.

Знайдуть, як зробити кумира нового.

I з кого — теж знайдуть.

I тiльки стомившись робить монументи…

…а далi — трощить їх, аби лиш звiльнить постаменти для нових кумирiв…

Отож, як розплавлять всю бронзу з залiзом на iдолiв нових…

Як тiльки всю цеглу змарнують на храми в країнi бездомних…

Як виблюють їжу з питвом — все пiд ноги голодним…

Тодi зрозумiють, що бути обранцем — нелегко.

Це праця i хрест, це до Бога повага.

I це неможливiсть вклонятись кумирам.

От тiльки тодi пiдростуть остаточно — й звiльняться духовно.

Тодi стануть жити уперше в життi, а не слави шукати…

…i нових кумирiв…