Бос заплющив очi і занурився в напiвдрiмоту. Вiн дещо разомлiв після сауни. Що ж, роки беруть своє, хоча він ще досить мiцний. Хлопці молодшi. От хоча б взяти Гусака. Вже цiлу годину вовтузиться з дівчатами в басейні і все не втомлюється. Або Моська з Трефом. Сидять собі перед вiдаком і спостерігають, як бравий нiндзя одного за одним відправляє до праотців своїх ворогів. Що ж, інтерес цілком фаховий. Щодо дiвок їм байдуже, люди вони серйознi. Он чиїсь ноги по пiдлозi шльопають. Здається, це Вiрка-Пустунка їм коньяка несе. Саме так! Треф так гучно сьорбає “Наполеон”, немов це “Боржомі” якийсь. Ех, сiрiсть! Але з іншого боку, у своїй області він ас, що йому до коньяку або до тієї ж Вiрки? Дівиця неодмінно в лазневому вбранні, як і інші, а він або Моська хоч би ляпнули її по сiдницi. Нічого, він такий сумирний, тільки коли у справах...

Зненацька одна з дiвок у басейні загорлала. Гусак все працює, невтомний наш. І що він, мерзотник, з нею робить? “Товар” же зіпсує! Не можна ж отак...

Але тут завищали інші, а Вiрка до того ж упустила тацю, тому що загриміло. Отже, сталося щось серьйозне.

Бос невдоволено розлiпив заплющенi повiки й відразу ж підхопився. Перелякані дiвки вилітали з басейну, немов пінгвіни на лiд при появi хижака. Блідий Гусак намагався стряхнути з себе Аньку-Спiдницю, але та вчiпилася у нього всіма чотирма кiнцiвками й огидно вила. Моська з Трефом повільно розправляли плечі. А причиною безладу були троє дивних істот, що стояли опрiч облицьованого по периметру рожевим мармуром басейну.

— Чого це вона, вонючка галактична, виє? — запитала та з істот, що стояла лiворуч. — Чуєш, ти, припадочна, заткни свій кратер, бо дiстанеш. Чуєш?

Гусак нарешті відірвав Аньку і жбурнув її у прозоро-блакитну воду. Вона вiдразу ж виринула, закашлялася і також кинулась нагору.

— Мустафа! — заволав Моська, проте ніхто не вискочив з дверей, розташованих позаду дивних істот. — Мустафа!!!

— Шефе, га, Шефе, за кого він нас має? За кого, я питаю? — сказала істота, що стояла праворуч. — Не нервуйся, вилупок. Ось він, Мустафа твій.

Невідомий, що дуже нагадував величезну волохату каракатицю, дістав звідкись з-під черева валізу. Коли кришка відійшла убік, усi побачили всередині нерухомого охоронця із широко розкритим ротом і величезним хрящуватим носом.

— Опудало вищого класу, — коротко визначила середня істота, очевидно, шеф дивної трійці.

— Шмиг! — гаркнув Треф. Двері миттю розчинилися. З них вилетів Шмиг з автоматом і відкрив кинджальний вогонь по істотах. Проте жодна з них навіть не ворухнулася.

— Хам, — відзначив Шеф.

— Точно, — підтакнув Лівий. — Ей, ти, лайно старого скнiра, а ну тупай сюди! Хутко!!!

Шмиг не міг поворухнутися від переляку. Він гарячково намагався пригадати, холостi набої в автоматі чи бойові. Лівий плюнув йому в живiт. Від цього Шмиг покотився кубарем у кут кімнати, гепнувся потилицею в стіну і відкотився точно до Правого.

— Всі зуби мені вибив своєю “пукавкою”, — сказав той, виколупуючи із себе кулі і приладжуючи їх на порожні місця в поперечній шпаринi, що, очевидно, і була ротом. — Я тебе навчу, як треба слухатися. На от, жери.

З цими словами Правий вiд’єднав магазин від автомата Шмига, недбало повиймав набої, що залишилися там, і простягнув їх охоронцевi. Шмиг сполотнів і щосили замотав головою. Тоді різко викинувши вперед пару довжелезних щупальцiв, Правий згрiб його на оберемок, схопив за волосся і смикнув їх униз. Голова Шмига вiдкинулася, рот сам по собi розкрився.

— Восьминіг патлатий!.. и-и-и!.. м-м-м!.. — охоронець ревів, давився, але пiд дiєю потужнiх стусанiв все ж ковтав набої.

— Отак, байструче, — задоволено сказав Правий, — запам'ятай, нас слухатися треба.

З цими словами він лагiдно поплескав Шмига по череву. Затріщало, пролунав страшний гуркіт. Дзеркальна стіна навпроти басейну розлетілася на друзки, із жалібним дзенькотiнням лопнуло декілька пляшок коньяку на витонченiй мармуровiй полицi. Дiвки знов заверещали. Моська з Трефом кинулися на пiлогу.

— Решето, — відзначив Шеф, оглядаючи те, що залишилося від Шмига.

— Авоська для метеоритів, — уточнив Лівий. — Купка лайна нольса, що обжерся.

— Послухайте, що все це означає? — дар слова нарешті повернувся до Боса.

— Шефе, га, Шефе, за кого він нас має? — почав був Правий, проте той різко обірвав його:

— Заспокойся, вони занадто примітивні, щоб зрозуміти це. А ти, товстий, май повагу до колег. Адже ми такі самi гангстери, як і ви. Тільки ви застрягли на вашій паскуднiй планетцi, мов дурна куля в щупальцi, а ми валандаємося Галактикою. Зрозумiло?

У Боса запаморочилося в головi. Він навіть змушений був сісти. Всесвітні громили! Отакої!.. Але отут вперед вийшла Вiрка-Пустунка.

— В такому разi ви... ці... космонавти? О-ля-ля! Ніколи в житті не бачила живих космонавтів, — Пустунка відверто хизувалася, вихляла стегнами і виблискувала всіма принадами, як прожектор снопами світла. На срібнiй тацi, яку вона тримала в граціозно вигнутій руці, дзенькотіли одне ою одне три рюмочки “Наполеона”. — Хлопці, ви як ставитеся до коньячку? Вживаєте? Це, звичайно, не перший сорт...

— З твоїх ручок — хоч гумові пиріжки з ціаністим калієм, — ніжно промуркотав Правий. — Хочеш у космос, із нами?

— Ага! Лафа, — зраділа Вiрка. Космогангстери з булькотiнням осушили чарки, хвацько розсадили їх об пiдлогу, а потім поклали Пустунку у валізу поруч з опудалом Мустафи.

— Е-е-е, ти куди? Куди пішла, стерво?! — Гусак не міг стерпiти подібної втрати і страшенно розлютився.

— Гудбайчик, сявки, — Пустунка послала з валізи прощальний поцілунок. Кришка над нею зачинилася.

— Ти! Куди тебе понесло?! — не вгамовувався темпераментний Гусак. Лівий акуратно виловив його за вуха з басейну і плюнув туди. Вода спалахнула яскраво-блакитним полум'ям.

— Хе-хе, вода ж не горить, — Гусаку відразу стало зле, він на очах подурнішав.

— Iдiот, — відповів Шеф, а Лівий запитав:

— Чуєш, ти, яка формула води?

Гусак мовчав, вiдсторонено всміхаючись.

— Аш-два-о, бовдур. А перекису? Аш-два-о-два, зайвий атом кисню. Що ж ти так? З якого класу місцевої школи тебе вигнали?

— З восьмого до ПТУ пiшов, — чесно пзiзнавався Гусак.

— Отож, тупиця. Хімію вчити треба, без цього нині промишляти не можна. Як умочу зараз у басейн, так відразу дізнаєшся, що там налито, — розлютився Лівий. Проте Бос нарештi оговтався і миролюбно запитав:

— Чого ж вам все-таки треба?

— Ракету, — спокійно сказав Шеф, граючися кiнчиками щупалець.

— Чо... чого? — не зрозумів Бос.

— А може той... машину? Або лiтак? — Бос нiяково посміхнувся.

— Шефе, га, Шефе, за кого він нас має? — обурився Правий. Шеф спокійно пояснив:

— Чи бачите, колего, ми отут промишляли у вашій провінції і зчiпилися з патрулем. Насамкiнець ми залишилися втрьох і без “конячки”. Нам час вшиватися. Ворушiться.

— А чому ви прийшли сюди, а не на космодром? — здивувався Бос. Правий з Лівим зареготали, останній навіть випустив Гусака. Той хлюпнулся в басейн, загорлав не своїм голосом і поліз нагору, сліпо обмацуючи перед собою кожний сантиметр.

— Та він так, шваль негiдна, лайно. От Моська, наприклад, класний спец, — Боса глибоко зачiпили глузливi слова чужинця, тому вiн не здогадався, до яких наслідків можуть вони призвести.

— Цей найкращий, чи що? — Правий скосив три ока на Моську і раптом ображенно заремствував: — Шефе, га, Шефе, за кого вони нас тримають?! Підсунули, скнiри шолудивi, якийсь непотрiб, а гарний товар ховають. Нате вам, забирайте вашого Мустафу.

Негайно опудало охоронця було викинуте з валізи, Моська ж виловлений і під загальне гробове мовчання за всіма правилами препарований.

— Отак, покидьки, — весело сказав Лівий, ховаючи у валізу нове опудало.

— Що ж, ракету дасте? — чемно поцікавився Шеф.

Що було робити?..

За двi доби по тому Бос із благоговінням мріяв про свiй мармуровий басейн, сидячи посеред випаленого сонцем степу. Це ж треба! Він, літня вже людина, проїхав пiвкраїни, аби тільки здихатися цих каракатиць...

— Хокей, Бос! — весело сказав Гусак, що спостерігав в електронний бінокль за космодромом. — Камiкадзе тримають підступи до ракети. Зараз буде старт. Вам не шкода хлопців?

— Все це нiкчемнi вилупки, — мляво кинув Бос. — От Пустунку шкода, та й Моська... І хто мене за язика тягнув?

— Так, Вiрка — то вищий клас, — сумно погодився сексуально стурбований Гусак. — Але ж вона до них сама пішла! Спокусилася героями, паскуда така.

— Не кажи, Гусаче. Вони ж ці… “чорнi дірки” викрадають. Бачив?

— Авжеж! — Гусак зло сплюнув. — Тільки я ні на от стiльки не второпаю, як це можна дірку вкрасти. Ну хоч довбешку мені проломий, а не розумію! Та й кому вона потрібна, дiрка ота?

З боку космодрому долинуло потужне ревiння. Гусак відразу пожвавiшав:

— Нічого, Бос, я їм сюрприз організував. Невеличкий такий подаруночок, ойкне — посиплються вони звідтіля догори сiдницями разом із своїми дірками!

— Правда? — Бос так розчулився, що рвучко обійняв помічника за плечі.

— Ага! Дивиться, — гордий iз себе Гусак простягнув йому бінокль і поступився місцем на вершині невеличкого пагорка. Бос уважно стежив за ракетою, що відірвалася від землі і стрімко набирала висоту. Вибуху все не було.

— Ось зараз...

Зненацька трахнуло десь за спиною в Боса. Гаряча хвиля пружного повітря перекинуло його. Коли Бос отямився і рачки підповз до ями, що димилася, то натрапив біля неї на невеличку металеву пластину. На ній було вибито:

Бос опустив табличку, без особливої надії пошукав довкола рештки Гусака. Потім тужливо звiв очі до неба, в яке злетіли космічнi колеги.