Вася увiмкнув телевiзор. Екран спалахнув, зробився строкатим, потiм зображення стало бiльш чiтким. На Васю позирала офiцiйна особа у модерних окулярах. Пихату фiзiономiю пiдпирала темно-синя краватка з бездоганно трикутним вузликом, бiла сорочка майже не вiдрiзнялася кольором вiд стiни студiї.

— ...тепер стабiлiзувався. Нагадую, що перiод напiврозпаду цезiя-137 становить двадцять рокiв.

— Брешеш, тридцять, — сказав Вася. Тої ж митi офiцiйна особа якось розгублено кахикнула, наморщила чоло i повела далi:

— Перепрошую, тридцять рокiв. З часу вибуху на атомнiй електростанцiї рiвень радiацiї вiд цього iзотопу навiть теоретично мав знизитися у десять разiв. Практичне ж зниження рiвня значно перевищує прогнози. Крiм того, якщо врахувати, що початкова кiлькiсть цезiя була незначною...

— Брехло, — пробурмотiв Вася.

— ...то на тлi сказаного поведiнка деяких осiб, якi сiють панiку у тридцятикiлометровiй зонi, є, вiдверто кажучи, аморальною...

Голос офiцiйної особи задрижав, губи чомусь засiпалися. Втiм, усе це швидко припинилося. Особа впевнено продовжувала:

— Дехто залишає зону з явно надуманих приводiв. I все це вiдбувається в той час, коли зону необхiдно долати... себто, засвоювати...

Очi офiцiйної особи глянули у рiзнi боки. Особа мугикнула.

— Перепрошую, ми повиннi керувати ситуацiєю в зонi, скажiмо так. Для цього я сам, особисто перебуваю тут, у зонi i запевняю вас, що вiдчуваю себе цiлком...

Офiцiйна особа заклякла iз роззявленим ротом i таким виразом в очах, немов перед нею з’явився зголоднiлий тиранозавр. Секунд за десять незмiнно лагiдний диктор повiдомив з екрану:

— Шановнi телеглядачi, перед вами у прямому ефiрi виступав мiнiстр охорони здоров’я Ескулап Дохтуров. На превеликий жаль, з технiчних причин подальша трансляцiя неможлива. А зараз ми покажемо вам короткометражний фiльм “Золотава гiлка”.

А у телестудiї двоє технiкiв кинулися до закляклої офiцiйної особи, розстебнули “блискавку” на його спинi, вiдкрили невеличку кришечку i витягли пошкоджений блок.

— Що там сталося? — спитав голос iз селектора.

— Схеми знов вийшли з ладу, — зi злiстю повiдомив один з технiкiв.

Проте Вася усього цього не бачив. На екранi крiзь золоте листя сяяла яскрава монетка сонця.

— Васю, що там таке? — долинув з кухнi голос дружини.

— Iнтерв’ю з Дохтуровим. Агiтував не кидати зону. Перервали.

— Це не про нас, — твердо сказала дружина. — Ми i не збираємося, так, Васю?

— Авжеж, — пiдтвердив чоловiк. — Тут зовсiм непогано. Щоправда, подейкують, нiби-то цезiй значно знижує стiйкiсть мiкросхем, але це не дуже важливо. Головне, масло регулярно видають i без талонiв. Так?

— Звiсно, так. Iди їсти, — покликала дружина.

Вася попростував на кухню, взяв маслянку, половину її вмiсту вичавив до рота, а рештою заходився змащувати шарнiри.